Клінічна фармакологія ЛП, які використовуються при гіпоацидних станах. ЛП замісної і стимулюючої терапії

Розвиток гіпоацидних станів пов’язаний з недостатністю секреторної функції шлункових залоз у зв'язку з їх функціональними (нервово-психічні, аліментарні та ін.) станами або органічними ураженнями (гіпо -та анацидний хронічний гастрит, стан після резекції шлунку).

При гіпо- та анацидних хронічних гастритах ферментна недостатність шлунка виникає зазвичай пізніше від недостатності продукції соляної кислоти. У більшості випадків недостатність секреторної функції залоз шлунка є стійкою, особлому при хронічному аутоімунному гастриті, тому потребує замісної терапії натуральним шлунковим соком або препаратами, які містять основні його компоненти (хлороводневу кислоту, пепсин).

Кислота хлористоводнева як головний компонент шлункового соку створює необхідне кисле середовище для максимальної протеолітичної дії пепсину. У шлунку кислота частково зв'язується з харчовими речовинами, частково нейтралізується слиною, слизом шлункового соку і вмістом дванадцятипалої кишки, який може потрапляти до шлунка, наприклад, у випадках ахілії. Тільки незв'язана частина введеної кислоти хлороводневої створює певний кислий фон вмісту шлунка (рН близько 1,5-2).

У медичній практиці застосовується кислота хлороводнева розведена. Цей препарат містить 1 частину кислоти хлороводневої і 2 частини води. Це прозора безбарвна рідина, яка змішується з водою у будь-яких співвідношеннях. Її застосовують усередину по 10-15 крапель на 1/4-1/2 склянки води під час їди або в мікстурі з пепсином — столовими ложками.

Кислота хлороводнева розведена при введенні в шлунок до їди, стимулює секрецію шлункового соку, перетворює неактивний пепсиноген, який виділяється головними клітинами слизової оболонки, на активний пепсин; зменшує перистальтику шлунка. При вживанні під час їди вона сприяє розчиненню сполучної тканини м'ясних продуктів, оптимальному рН для активності пепсину, підвищує тонус і моторно-евакуаторну функцію шлунка, гальмує перехід недостатньо перетравленої їжі в кишечник, зменшує процеси бродіння в шлунку, внаслідок чого зникає відрижка і біль у надчеревній ділянці. Цінною властивістю цього препарату є здатність стимулювати продукцію гастрину в шлунку, секретину і холецистокініну — стимуляторів зовнішньосекреторної функції підшлункової залози і виділення жовчі у дванадцятипалу кишку. Кислота хлороводнева розведена також сприяє абсорбції заліза із шлунка і тонкої кишки.

Показання (часто в поєднанні з пепсином): ахілія, гіпоацидні стани, диспепсія, гіпохромна анемія.ротипоказання: ацидоз, гострий гастрит.

Побічна дія: у випадках тривалого введення у великих дозах — ацидоз, розм'якшення емалі зубів.

Пепсин — протеолітичний препарат шлункового соку, розчинний у воді і спирті. Отримують із слизової оболонки шлунка свиней і змішують із цукровою пудрою. Призначають усередину по 0,2-0,5 г перед або під час їди в порошках або в мікстурі, звичайно в комбінації з кислотою хлороводневою розведеною.

Пепсин у шлунку виявляє оптимальну протеолітичну активність при рН 1,4-2,5. При підвищенні рН активність знижується, а при рН понад 6 — припиняється. У дванадцятипалій кишці під впливом ферментів підшлункової залози пепсин руйнується. У кислому середовищі шлункового вмісту гідролізує білок до пептидів, частково до амінокислот.

Найкращим засобом замісної терапії при недостатності секреції шлункових залоз є сік шлунковий натуральний. Його отримують від тварин (собак, коней) методом уявного харчування, розробленого І. П. Павловим. Діючими компонентами цього препарату є кислота хлороводнева, пепсин та інші ферменти слизової оболонки шлунка. Це прозора безбарвна рідина, кисла на смак, із слабким специфічним запахом. Призначають усередину по 1-2 столових ложки під час їди.

Подібну дію мають пепсидин і ацидин-пепсин.

Значного поширення набуває препарат ензинорм. Це стандартизований екстракт слизової оболонки шлунка, до складу якого входить пепсин, катепсин і кислота хлороводнева. Він нормалізує травлення при порушеннях ферментативної активності та дефіциті кислотності шлункового соку.

Показання: гострий і хронічний гіпоацидний гастрит, В₁₂-дефіцитна анемія, похилий вік, стан після оперативних втручань на шлунку.

Призначають ензинорм по 1/2 столової ложки або 1-2 драже перед кожним прийманням їжі.

Панзинорм містить у своєму складі пепсин, гідрохлориди амінокислот, компоненти жовчі та ферменти підшлункової залози. Природне співвідношення основних складників препарату сприяє збалансованому засвоєнню всіх видів їжі. Спеціальна технологія виготовлення таблеток в оболонці дає змогу кожному окремому інгредієнту надходити саме в ту частину шлунково-кишкового тракту, де він дасть максимальний ефект та допоможе перетравлюванню жирів, вуглеводнів та білків. Оболонка таблетки розчиняється в шлунку, де вивільнюються пепсин та гідрохлориди амінокислот. Внутрішня частина таблетки остаточно розчиняється лише в тонкому кишечнику, де вивільнюються ферменти підшлункової залози (ліпаза, амілаза, трипсин, химотрипсин та жовчна (холієва) кислота). Ліпаза необхідна для перетравлювання жирів, амілаза – вуглеводів, а трипсин та химотрипсин беруть участь у перетравлюванні білків. Жовчна (холієва) кислота емульгує жири і створює сприятливі умови для дії ліпази.

Панзинорм призначається під час прийому їжі, запиваючи невеликою кількістю рідини. Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи і не ламаючи їх. Зазвичай, одна або дві таблетки протягом основного прийому їжі (3 рази на день) є достатніми.

Побічні ефекти спостерігаються дуже рідко, інколи спостерігаються алергічні реакції у вигляді висипки на шкірі, блювання, біль у животі, закреп, діарея.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Ферменти підшлункової залози можуть зменшити всмоктування фолієвої кислоти.

Дата добавления: 2015-10-24