Особливості античної цивілізації, космологічність як основна риса античної культури.

Антична свідомість, намагаючись конструювати гармонію, висуває ідею триєдності людських начал — фізичного, інтелектуального й духовного. Ставить перед собою мету — не тільки їхнє збагнення, але й застосування в суспільному й приватному житті. Процесу вивчення й опису підлягає все — від самого тіла людини до космології. Саме тому через раціональне вивчення гармонії вимальовуються математичні пропорції краси. Античні філософи доходять висновку, що світ такий, яким ми його сприймаємо. Уся культура Греції — це побудова й виправдання міфу. Навіть філософія, що у сучасному світі покликана скоріше розвінчувати міфи (правда, при цьому неминуче створюючи нові), має міфологічне коріння. У давньогрецьких міфологічних і напівміфологічних текстах поступово накопичувалися знання об'єктивного характеру й здійснювались спроби пояснення світу. Так, Гесіод написав поему «Теогонія», що значить «Походження богів». У грецькій літературі потужний шар утворює міфологічна поезія, але в Гесіода розкриваються думки людини, що намагається усвідомити не тільки те, що вона безпосередньо спостерігає й переживає. Людину хвилюють і доволі абстрактні питання, на які вона сама не могла дати відповідь, але які вже не могла не поставити. Наприклад, питання про те, звідки виникли, як народилися боги. Таке питання вже не є суто релігійним. По суті, питання про походження богів легко переростає в питання про походження світу. Філософ уже не є слухачем (читачем) — споживачем міфу, хоча в повсякденному житті він, як і будь-який грек, оточений міфологією, більше того, в усьому — у мові, образах, способах мислення — не вільний від міфології. Міф пояснює будь-яку природну подію волею божества, тобто причина виводиться за межі самої природи, переміщається в небесну область, довіряється богам. Але від такого, у широкому розумінні теологічного пояснення філософія віддаляється. Філософії було важливо й зручно обпертися на астрономічний матеріал, тому що ідея космосу, чСХ^ї^ _ці_лі_сного_ єдиного світу як універсуму була органічною для давньої думки й для філософії взагалі. Зрозуміло, що астрономія в античності так і не стала наукою в сучасному розумінні цього слова: майже всі астрономічні уявлення нині здаються фантастичними. Земля, на думку давніх мудреців-астрономів, за формою подібна до шматка дерев'яного циліндра, що плаває в океані, принаймні, так думав про Землю Фалес Мілетський. Географічні особливості Балканського півострова, його простота й довершеність сприяли розумінню співвідношення людини й природи. Це виявилося у формуванні особливого типу державного устрою полісу, держави-міста, суспільства з республіканською формою правління. Полісна система виховала в греків особливе світосприйняття. Найвищою цінністю була сама спільнота, що забезпечувала добробут кожного громадянина. Для елліна поліс був тим місцем, де він відчував себе повновладною людиною, під заступництвом богів. Демократична традиція виявляла себе в такому принципі культури як змагальність. Грецький агон був однією з рис вільного грека, що реалізував свою свободу в Олімпійських, Піфійських, Немейських іграх. Агон стверджував ідею перемоги в змаганні як найвищу цінність, яка прославляє переможця. Агон стає складовою театральної дії, побудованій на діалозі хору й акторів, який приніс славу грецьким драматургам Есхілу, Софоклу, Еврипіду, Аристофану. Змагальність визначала принципи побудови системи освіти, що орієнтувалося на виховання повноцінного громадянина, особистості, лідера. Моделлю античного космосу служив храм, простий за своєю композицією, гармонійний й ясний. Масштаби й пропорції співвідношення з людиною включали його в гармонійну світобудову.

22 Вплив християнства на західноєвропейську середньовічну культуру.

Основою культури Західної Європи була християнська церква та християнське віровчення на основі католицизму, яке мало великий вплив:

· на політику (здійснювались хрестові походи з метою повернути священні місця пов’язані з Ісусом Христом та привернути невірних до своєї релігії);

· на владу (Папа Римський був на чолі світської влади та вищою судовою інстанцією);

· на церковне життя – (була створена “духовна імперія”, яка включала колегію кардиналів, канцелярію, судові установи, а для боротьби з єресями – репресивний апарат – інквізицію);

· на право - розроблені канони (норми) на основі Святого письма;

· на освіту – освітні програми затверджувались церквою, вчителі - священнослужителі, в школах готували богослухняних громадян, а період боротьби з реформацією – орден єзуїтів, який контролював освіту майже у всій Європі. Школи були здебільшого при монастирях двох рівнів: трівіум (граматика, риторика та діалектика) та квадріум (геометрія, арифметика, астрономія та музика). Вищу освіту здобували в університетах: Болоньський та Солернський в Італії, Паризький (Сорбона) у Франції, Оксфордський та Кембріджський в Англії

· на світосприйняття - загальна картина світу складалась навколо Бога і засновувалась на біблейських текстах та їх тлумаченні, відповідальності людини перед небесним суддею. Душа належала вічності, а тіло – часові. Ідеалом була людина-аскет (відмова від життєвих благ)

· на філософію, яка обгрунтовувала догми (беззаперечне ствердження) церкви про те, що Бог – творець світу, Ісус Христос своїми стражданнями дав людям можливість вічного життя, тобто філософія була замінена католицьким богослов’ям - схоластикою;

· на науку ( відкриття вчених не повинні суперечити догмам церкви);

· на літературу (теми творів – страждання Ісуса Христа. Згодом - героїчний епос “Пісня про Роланда”, рицарські романи з патріотичними почуттями та таємничими пригодами ”Повість про Трістана та Ізольду”, куртуазна поезія (почуття до прекрасної Дами), поезія трубадурів та вагантів- бродячих студентів;

· на архітектуру: поширені романський стиль (нагадуючий фортеці, важкі товсті стіни, башти з бійницями, вузькі пройми вікон), згодом – готичний - (піднесення башт, легкість конструкцій, величезні вікна з кольоровим, мальовничим склом, чисельні арки, оздоби);

· на образотворче мистецтво: портретні зображення наче безтілесні, тому, що тіло вважалось гріховним, не використовувались яскраві кольори;

· на скульптуру – скульптурні зображення страдаючого Ісуса Христа, Богоматері були в храмах, монастирях;

· музика була духовною і світською.

В кінці ХІІ- початку ХІУ ст. в руслі середньовічної культури поступово формується нова культура антиклерикального напрямку – культура Відродження.

23 Середньовічна культура Візантії

Візантійська культура є унікальною формою культури, що виникла в IV ст. у результаті поділу Римської імперії на східну й західну. Після падіння Західної римської імперії саме вона зали­шилася уніфікованою спадкоємицею традицій античної

континентах: Європі й Азії, а згодом і на частині Африки. Тому простежується роздвоєння культурного розвитку, пов'язане із впливом і Сходу, і Заходу.

На чолі держави стояв Василевс (імператор), що уособлював у собі всі гілки влади (виконавчу, судову та законодавчу).

Ще однією особливістю став великий період імператорів-іконоборців, що забороняли культові мистецтва. Це стимулювало світське мистецтво, хоча православ'я перемогло. В історії всієї світової культури візантійській цивілі­зації приділяється значне місце, їй властиві вишукана пишність, внутрішня інтелігентність і шляхетність, добірність форми й обґрунтованість думки. Протягом усього періоду існування Ві­зантійська імперія, що акумулювала в собі спадщину греко-римського світу й елліністичного Сходу, була центром неповторної й воістину блискучої культури. Більше того, аж до XIII ст. ця держава за рівнем розвитку освіченості, за динамікою духовного життя й розвитку предметних форм культури, безсумнівно, була попереду всіх країн Західної Європи. Особливою пошаною в країні користувалися творці мозаїк. Творець відчував себе частиною зображуваного світу. Майстри, працюючи над творами в різких галузях мистецтва, по-новому трактували класичну рівновагу на пропорціях людського тіла, а також прагнули підкреслити людський зміст у Христі, Марії й святих. Розвиток візантійської культури відбувався в ситуації, яка глибоко суперечила ідеї канонів ранньої Візантії. Це був час формування ідеології візантійського суспільства, обрис контурів системи християнського світогляду, що стверджувався в гострій боротьбі з естетичними, етичними, природничо-науковими й філософськими судженнями античності. У працях Василія Кесарійського, Григорія Назіанина й Григорія Нисського, у проповідях Іоанна Златоуста, ми бачимо парадоксальне переплетення анти­чних риторичних форм із новим ідейним змісто, їхні філософські судження сягають корінням в давню історію еллінського світогляду.

Сучасні дослідники виділяють чотири особливості Візантійської культури: 1) імперія протягом тривалого часу зберігала свою державність (на відміну від роздробленої середньовічної Європи); 2) прийнята держав­на релігія — християнство (у вигляді православ'я), що наклало відбиток на філософію, богослов’я, обрядовість, догматику; 3) відбувся синтез у культурі традицій Сходу і Заходу, при пануванні античної спадщини;

4) розвиток гуманістичних ідей як традиції античної культури. При цьому Візантія йшла своїм шляхом, багато в чому відмінним від доль країн як Сходу, так і Заходу, що й визначило особливості її культури.

24 Сутність гуманізму доби Відродження

Відродження або Ренесанс - період в культурному та ідейному житті держав Західної Європи 14-16 століття. Це був перехідний період від Середньовіччя до культури Нового часу. Термін "Відродження" означає відродження культури Античності. Батьківщиною Епохи стала Італія.

Характерними рисами цього періоду є:

-Антифеодалізм (зародження буржуазії);

- Протистояння схоластиці та духовній владі церкви (мирське світорозуміння: людина розумна, діяльна);

- Світський антиклерікальний характер культури (який вів до реформування католицької церкви у 16 ст.);

- Гуманістичний світогляд (інтерес до людської особистості), гасло якого -все для блага людини;

- Віра в безграничні можливості людини, її волю та розум.

Дата добавления: 2015-10-24