З якими дисциплінами пов'язана культурологія?

Культурологія — це система знань про сутність, закономірності існування та розвитку, значення та способи пізнання культури. Це наука, яка вивчає людське суспільство, але вона відрізняється від інших схожих за тематикою наук, бо предметом її дослідження є різноманітні процеси життєдіяльності людей — матеріальні, економічні, соціальні, політичні, моральні та естетичні, а також усі інші, які розкривають культуру як форму і спосіб існування людини.

У системі наукового знання культурологія належить до соціально-гуманітарних знань і тісно взаємодіє з іншими науками. Вона опирається на дані антропології, психології, іс­торії, археології, етнології, мистецтвознавства, філософії.

Як гуманітарна наука, культурологія пов'язана із соціологією, антропологією та іншими науками. Як галузь знання, що виділилася із філософії, культурологія міцно пов'язана із філософією культури. Але якщо філософія культури на­цілена на розуміння культури як цілого, то культурологія розглядає культуру в її конкретних формах, з опорою на певний матеріал.

Особливе місце займає морфологія культури, предметом дослідження якої є вивчення типових форм культури, які існують у суспільстві самостійно і незалежно від людини. Морфологія культури вказує на те, що розвиток культури обумовлений внутрішніми закономірностями суспільства, а тому намагається виявити джерела і фактори розвитку культур, стадії їх існування.

Соціологія культури досліджує проблему залежності про­цесів соціальних зв'язків, культурних комунікацій від різних форм спільнот людей у певній культурі. Ця частина культурології пов'язана із добором, опрацюванням та аналізом різної соціологічної інформації. Особливою галуззю культурологічного знання є історія культури, яка вивчає кожну окрему культуру як унікальне й оригінальне явище, а також порівнює різні культури між собою, вияв­ляючи їх взаємозв'язок і взаємозалежність, відмінності в часі, просторі, цінностях і нормах, знаннях та вміннях. Факти історії культури дають матеріал для описування і пояснення конкретних історичних особливостей розвитку культури.

У сучасному світі виділилася і така галузь культурологіч­ного знання як екологія культури. Вона охоплює всі галузі життєдіяльності сучасної людини: відносини із природою, життя суспільства тощо. Протягом багатьох років гуманітар­ні науки під терміном «культура» розуміли тільки духовну культуру, тому предметом їх вивчення стали наука, мораль, релігія та естетика, в яких і розкривається культура того чи іншого суспільства. Особливе місце у системі культуроло­гічного знання займають питання художньої культури, що являє собою сукупність процесів і явищ духовної та прак­тичної діяльності, яка створює і поширює твори мистецтва й естетично цінні предмети. Таким чином, культурологія є багатоплановою науковою дисципліною, яка вивчає складні соціокультурні процеси минулого і сучасного.

4 Що є предметом культурології як науки?

Культурологія — це система знань про сутність, закономірності існування та розвитку, значення та способи пізнання культури. Це наука, яка вивчає людське суспільство, але вона відрізняється від інших схожих за тематикою наук, бо предметом її дослідження є різноманітні процеси життєдіяльності людей — матеріальні, економічні, соціальні, політичні, моральні та естетичні, а також усі інші, які розкривають культуру як форму і спосіб існування людини.

Предметом культурологічного дослідження є, насамперед, вивчення змісту, структури, динаміки і технологій функціонування цього соціокультурного досвіду з точки зору того, як породжуються, функціонують, інтерпретуються та виконуються „програми поведінки” з інтеграції людей і регуляції форм їх спільної життєдіяльності.Культурологія вивчає культуру як складний феномен в сукупності його ціннісно-смислових, нормативно-регулятивних і знаково-комунікативних характеристик.

5 Генеза розуміння терміну «культура»

Можна стверджувати, що в загальному значенні культура — це творча діяльність людей, різноманітні аспекти людської діяльності; це специфічний спосіб організації та розвитку людської діяльності, представлений у продуктах матеріальної і духовної праці, у системі соціальних норм та настанов, у духовних цінностях, у ставленні людей до природи, до себе, у міжособистісних стосунках.

Уже в античну епоху сформувалася низка понять, так чи інакше пов'язаних із сучасним розумінням культури. Насамперед, це «пайдейя», що в перекладі означає виховання та освіту, але правильним було б говорити про цілу систему культурних цінностей. Існувало ще одне поняття — «калокагатія», яке позначало людину гармонійно розвинену, фізично і духовно красиву, а також розумну. Стосовно історії слова «культура» варто зазначити, що воно має латинське походження і спочатку означало процес обробки та вирощування чого-небудь, а також пошану і поклоніння. Римський оратор і філософ Цицерон використав цей термін для позначення розвитку людської духовності і розуму.

В епоху Середньовіччя поняття «культура» використовувалося дуже рідко, поступившись місцем слову «культ». В епоху Відродження відбувається повернення до античного розуміння слова «культура»; воно починає вживатися на позначення гармонійного розвитку людини, творчого начала. Просвітителі XVIII ст. приділяли поняттю «культура» особливе значення, пов'язуючи культурний процес із розвитком духовності людини. Зважаючи на те, що в цей час просвіта людини вважається вищим благом, слово «культура» стає синонімом інтелектуального, морального, естетичного вдосконалення людини. Еволюційна течія в культурології, що виникла в XIX ст., виробила погляд на культуру як на процес поступового удосконалення не тільки знарядь праці, але і видів мистецтва, вірувань, культу. Зараз кількість визначень культури обчислюється уже чотиризначним числом. Як видно, культура сприймалась ними як духовна свобода людини.

К. Маркс вважав, що докорінна зміна сфери матеріаль­ного виробництва є найважливішою умовою духовного звільнення особистості.

Багатозначність слова «культура» обумовлена тим, що культура виражає глибину людського буття. Вона впливає на всі сфери суспільної та індивідуальної діяльності — працю, побут, відпочинок, мислення, спосіб життя.

6 Перечисліть та поясніть функції культури.

Культура як суспільно-історичне явище характеризується поліфункціональністю. Серед її функцій виділяються пізнавальна, інформативна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, світоглядна, а також виховна.

Пізнавальна функція культури фіксує досягнення людства в кожну суспільно-історичну епоху, завдяки їй соціальні спільноти пізнають самі себе, свої суспільні потреби та інтереси, свої особливості й місце у світовій історії, формують своє ставлення до інших суспільних систем.

Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за «вертикаллю» (від попередніх поколінь до нових), так і за «горизонталлю» — обмін духовними цінностями між народами.

Комунікативна функція полягає в передаванні історичного досвіду поколінь через механізм культурної спадкоємності та формуванні на цій підставі різноманітних способів і типів спілкування між людьми. Ця функція виконує роль збирача етнічних сил та фундатора народності й нації, забезпечуючи живий зв´язок поколінь та закладаючи фундамент для становлення і зростання духовного потенціалу кожної нації.

Регулятивна функція реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Норми у формі звичаїв, традицій, обрядів, ритуалів слугують засобами пристосування цінностей до вимог життя в певному історичному вимірі.

Аксіологічна функція полягає у формуванні у людини певних ціннісних орієнтирів, моральних установок, культурних смаків людини. Вона виражає якісний стан культури.

Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи — пізнавальних, емоційно-чуттєвих, оцінних, вольових. Формування світогляду, через який вона включається в різні сфери соціокультурної регуляції є основним методом культурного впливу на людину.

Виховна функція виражається в тому, що культура не лише пристосовує людину до природного та соціального середовища, сприяє її соціалізації, але й виступає ще й фактором саморозвитку людства. Засвоївши попередній досвід, людство не припиняє саморозвитку, а репродукує культуру, ставить перед собою нові життєві цілі для задоволення матеріальних і духовних потреб

7 Взаємозв’язок культури з іншими сферами людської діяльності (наука, освіта, релігія,мораль, політика).

Уявлення про культуру нерідко ототожнюють з художньою культурою. Художня культура об'єднує в собі сприйняття і розуміння художніх цінностей, носіями яких є твори мистецтва. Вона розвиває чуттєве сприйняття оточуючого світу, формує сус­пільно-естетичний ідеал, виражаючи його у вигляді художніх образів, за допомогою яких соціальні ідеї, моральні норми, цінності та ідеали перетворюються на особливий досвід людини.

Суттєвим є зв'язок між наукою і культурою. Наука є такою сферою людської діяльності, функція якої — розробка і систематизація знань про дійсність. Наука є витвором людини і складовою культури, а тому може існувати лише в культурному суспільстві.

Нерозривний зв'язок існує між освітою та культурою. Освіта — це цілеспрямований процес навчання та виховання в інтересах особистості, суспільства та держави. Він веде до оволодіння цінностями культури і формування морально-емоційного ставлення до світу, досвідом професійної та творчої діяльності, що зберігають та розвивають духовні та матеріальні цінності людства.

Дуже істотним є вплив і зв'язок релігії і культури. Релігія — це світогляд та світосприйняття, а також відповідна поведінка І специфічні дії (культ), засновані на вірі в існування Бога чи богів, надприродного. Релігія обов'язково пов'язана із створенням сакрального фонду культури, який знаходить своє відображення в творах мистецтва, літератури, моралі,

Мораль — це особлива форма суспільної свідомості та вид суспільних відносин, один із способів регуляції дій людини у суспільстві за допомогою норм. На противагу простому звичаю чи традиції, моральні норми отримують ціннісне обґрунтування у вигляді ідеалів добра і зла, справедливості і т. д. На відміну від права, виконання норм моралі санкціонується лише формами духовного впливу (громадської оцінки, схвалення чи засудження).

Безсумнівним є зв'язок між політикою та культурою. Політика — це сфера діяльності, пов'язана зі стосунками між класами, націями та іншими соціальними групами, ядром яких є проблема завоювання, утримання та використання державної влади, участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту її діяльності. Політика має значний ступінь самостійності і здійснює істотний вплив на економіку, культуру та інші сфери суспільства. Проте і політика формується під впливом культури і виникає політична культура, тісно пов'язана з рівнем демок­ратизації суспільства.

Тісно пов'язаним з культурою і мораллю є право. Право — у вузькому значенні — система загальнообов'язкових норм, встановлених чи санкціонованих державою. У широкому розумінні охоплює також правові стосунки та основні права громадянина, які закріплюються, гарантуються і охороняються державою. Держава без шкоди для себе, суспільства, особистості не може ігнорувати право. Цінність права вимірюється, головним чином, тим, якою мірою воно забезпечує, та чи забезпечує взагалі, гармонічний і прогресивний розвиток особистості, необхідне розширення її свободи.

9; Культурна єдність людини та природи (фетишизм, тотемізм, анемізм)

16 Фетишизм та тотемізм як система вірувань в культурі первісної людини.

На початковому етапі своєї історії людина відчувала себе органічною складовою навколишнього середовища і не виділяла себе з лона природи. Саме в цю епоху у первісної людини складається комплекс уявлень про нерозгадані нею таємниці світу. Земля, тварини, рослини, стихійні сили і людина — все це мислилося як єдине ціле, де люди були тотожні з природою. Природа наділялася людськими властивостями, люди — властивостями природи. Ця специфіка первісної релігії позначилася на всіх ранніх формах: магії, тотемізмі, фетишизмі, анімізмі.

Магія (з грецької — чаклунство) — віра в здатність людини особливим чином впливати на інших людей, тварин, рослини, явища природи. Магічні дії використовувались як для досягнення власної користі, так і для завдання комусь шкоди. Відповідно до цього магія поділяється на військову, мисливську, охоронну, любовну, лікувальну, шкідливу (чорну).. Окремі предмети або дії оголошуються шкідливими або небезпечними. Так розвивається ціла система заборон — табу.

Табу (слово полінезійського походження) — система заборон на виконання певних дій — використання деяких предметів, вимовляння вголос деяких слів. Ця заборона не мала логічного пояснення і сприймалася усіма членами спільноти як те, що не потребує пояснення. Недотримання табу суворо каралося. Одне з перших, найбільш давніх табу стосується інцесту. Членам спільноти не дозволялося вступати у шлюбні стосунки з близькими родичами.

До розповсюджених у сучасного людства табу можна віднести заборону на вживання певних напоїв (спиртного у мусульман), їжі, певного, зумовленого національними традиціями, типу поведінки, носіння одежі, вживання чи невживання окремих слів Тотемізм (з мови індіанського племені — рід) — віра в існування тісного зв'язку людини або групи людей з якою-небудь твариною або рослиною (тотемом), що розглядається як предок, «прабатько» всієї спільноти. Дуже часто рід або людина носили ім'я свого тотема, покладалися на його допомогу,.шанобливо ставилися до представників тотемних видів тварин.

Фетишизм (з латинської — штучно зроблений) — віра в чудодійні властивості неживих предметів, які можуть впливати на перебіг подій у житті людини. Згідно з цим певні предмети можуть сприяти чи зашкодити людині. Таким предметом може бути кістка, камінь або щось спеціально виготовлене (талісман, амулет). У культурі сучасного суспільства фетишизм виявляється в багатьох релігіях, де практикується звертання до ікон, книг, аму­летів, церков, хрестів, де має місце віра в їх надприродну силу.

Анімізм (з латинської — душа) — віра у надприродні Істоти, що містяться в яких-небудь тілах (душі) або діють самостійно (духи). Душа може існувати й разом з тілом, і окремо від нього, покидаючи на певний час (сон, хвороба), чи назавжди (смерть, переселення). В уявленнях різних народів душа пов'язана або з диханням як ознакою життя, або з тінню, що є постійним супутником усіх предметів. У різних випадках душею наділяються або живі істоти та рослини, або навіть неживі (скелі, знаряддя праці, дерева).

Анімістичні уявлення є основою віри в потойбічний світ духів, у сновидіння, в життя після смерті. З анімізмом пов'язані обряди поховання небіжчиків, різні у різних народів, але єдині у вірі в їх надприродну доцільність.

10 Культурні форми та їх основні властивості.

14 Що може слугувати підставою для класифікації культур

Типологія культур будується на підставі декількох критеріїв:

зв´язок з релігією (культури релігійні й світські);

регіональна приналежність культури (культури Сходу й Заходу, середземноморська, латиноамериканська);

регіонально-етнічна особливість (російська, французька);

приналежність до історичного типу суспільства (культура традиційного, індустріального, постіндустріального суспільства);

господарський лад (культура мисливців і збирачів, городників, хліборобів, скотарів, індустріальна культура);

сфера суспільства або вид діяльності (культура виробнича, політична, економічна, педагогічна, екологічна, художня тощо);

зв´язок з територією (сільська й міська культура);

спеціалізація (повсякденна й спеціалізована культура);

етнічна приналежність (народна, національна, етнічна культура);

рівень майстерності й тип аудиторії (висока, або елітарна, народна, масова культура) ін.

Зважаючи на те, що культура дуже складна система, її розділяють ще й відповідно до носіїв: індивідуальна культура (культура особистості), групова (народна, національна, елітарна, масова, професійна, класова тощо), загальнолюдська (або світова).

Світова культура — це синтез кращих досягнень усіх національних культур різних народів, які населяють нашу планету.

Національну культуру можна вважати синтезом культур різних класів, соціальних прошарків і груп відповідного суспільства.

Етнічна культура визначається як сукупність культурних елементів і структур, які мають етнічну специфіку; тобто це культура людей, пов'язаних спільністю походження І госпо­дарської діяльності.

Локальні культури розвиваються на окремих, відносно відокремлених територіях, і мало пов'язані із сусідніми культурами (культури деяких народів Африки, Азії та Аме­рики).

У залежності від того, хто створює культуру і який її рівень, розрізняють три її фор­ми — елітарну, народну і масову культуру.

Елітарна культура (образотворче мистецтво, література, класична музика, призначені для вищих прошарків суспіль­ства) створюється або цією привілейованою частиною сус­пільства, або професіоналами на її замовлення.

Народна культура створена людьми, які не мають професійної підго­товки, тому її іноді називають аматорською. До неї належать міфи, легенди, казки, пісні, танці. Ще одна назва народної культури – фольклор

Масова культура – є загальнодоступною і не виражає ні вишуканих смаків ні духовних пошуків народу.

12; 13 Поняття цивілізації.Проблема співвідношення між поняттями «культура» та «цивілізація».

Саме пришвидшення прогресу дає можливість дослідникам назвати суспільство цього часу цивілізацією (з лат. — громадянський).

У наукових дослідженнях висловлюється розмаїття думок щодо застосування терміну «цивілізація». До якого періоду розвитку культури людства слід це застосовувати, що означає це поняття. У літературі зафіксовано кілька визначень цього терміну. Серед найрозповсюдженіших такі: 1) в найширшому розумінні ним користуються для протиставлення суспільства (культури) природі; 2) називають культурну (духовну) спорідненість людських спільнот різного рівня, які можуть збігатися чи не збігатися з державними (політичними) утвореннями; 3) це назва певної стадії в історії людства, яка настає після дикунства та варварства і характеризується, насамперед, виникненням державності. Розглядаючи цивілізацію саме в такому, третьому значенні, можна дефініціювати це явище як такий стан суспільства, якому притаманні державна система управління, соціальна стратифікація (елітарне суспільство на противагу первісному егалітарному), різні форми експлуатації. За загальним визначенням своєрідність кожної цивілізації визначається конкретним проявом названих чинників, а також специфікою культури — релігії, права, світоглядної системи, менталітету в цілому.

До рис, притаманних кожній цивілізації, дослідники найчастіше відносять: 1) появу міст, які уособлюють факт розподі­лу праці — появу ремісників, купців, а також апарату управ­ління, професійних воїнів, жерців, тобто груп людей, прямо не пов'язаних з виробництвом продуктів харчування; 2) наявність відносин власності; 3) соціальне розшарування суспільства; 4) поступову заміну правових звичаїв системою норм звичаєвого права та законодавством.

Культу́ра — сукупність матеріальних та духовних цінностей, створених людством протягом його історії. Слово «культура» — латинського походження, яке буквально означало обробку, догляд, поліпшення.

Римський оратор і публіцист Марк Тулій Цицерон, говорячи про оброблення, мав на увазі не землю, а духовність, виховання, розвиток розумових здібностей. У одному з своїх листів він говорить про «культуру духу», тобто про розвиток розумових здібностей, що є гідним завданням для вільної людини і дається завдяки заняттям філософією

Матеріальна культура — перетворення природних матеріалів і енергії відповідно до людських цілей, створення штучного середовища проживання. Матеріальна культура створює і задає рівень життя суспільства, формує матеріальні запити людей і пропонує засоби їх задоволення. Матеріальна культура включає в себе такі елементи, як породи тварин і сорти рослин, ґрунти і природні речовини (ресурси), які зазнали обробки. До матеріальної культури входять також: будівлі і споруди, інструменти та обладнання для будь-яких видів діяльності, шляхи повідомлення і засоби транспорту, зв'язок і засоби зв'язку, технології.

До духовної культури відносять продукти духовної діяльності людини, які існують переважно в ідеальному вигляді: поняття, уявлення, вірування, почуття і переживання, доступні свідомості і розумінню всіх людей. Духовна культура створює особливий світ цінностей, формує і задовольняє наші інтелектуальні та емоційні потреби. Духовна культура — це продукт суспільного розвитку, її основне призначення полягає у продукуванні свідомості.

Поділ культури на матеріальну і духовну, одна з яких є продуктом матеріального, а інша духовного виробництва, здається самоочевидним. Ясно і те, що предмети матеріальної і духовної культури можна використовувати по-різному. Знаряддя праці і твори станкового живопису служать різним цілям. Так що функціональне розходження між матеріальною і духовною культурою дійсно існує. Але разом з тим і те й інше є культурою, що несе в собі матеріальне і духовне в їхній єдності. У матеріальній культурі укладене формуюче її духовний початок, оскільки вона завжди є втілення ідей, знань, цілей людини, що тільки і робить її культурою; продукти ж духовної культури завжди замасковані в матеріальну форму, тому що тільки в такий спосіб вони можуть бути об’єктовані і стати фактом громадського життя.

Дата добавления: 2015-10-24