Ідеалом епохи Відродження стала всебічно гармонійно розвинена людина.

1. Мислителі-гуманісти відокремили філософію від богослов'я

(М.Кузанський- перглянув вчення про природу; Лоренцо Валла виступив проти аскетизму і пропагував, що райського життя можна досягти і на Землі; Джордано Бруно, Томазо Кампанелла, Френсіс Бекон та інші трактують особистість як людину-мудреця).

2. Гуманізм визнавав природними і законними ті потреби людини, які середньовічне богослов'я вважало гріховними (Рафаель, Мікельанджело, Леонардо да Вінчі, Тициан, Джорджоне захоплювались духовною і тілесною красою людини, її розумом і волею. Вони вважали, що гідність людини визначається не походженням, багатством і владою, не аскетичним знищенням п лоті, а перш за все гуманістичною ученістю. В їх творчості - життєвий, яскравий образ конкретної людини. Петрарка оспівував кохання до жінки).

3. Гуманізм проповідував свободу наукового дослідження. Наслідком цього стала науково-технічна революція: геліоцентрична система Коперника (обертання планет навколо Сонця), географічні відкриття (Америки, Магеланової протоки, окреслення морів та континентів, доведено, що Земля має форму кулі), в медицині (дослідили мале коло кровообігу та існування капілярів, нові методи лікування хвороб), винайдений друкарський верстат (Гуттенберг), Леонардо да Вінчі сконструював перші літальні апарати, розробив проект парашута, захисних та гідротехнічних споруд.

Розвиток Відродження закінчується, коли починається феодально-католицька реакція.

Гуманізм підірвав сувору аскетичну мораль Середньовіччя і підготував ідеї Реформації.

25 Європейська культура доби Просвітництва

Пробуджена відродженням особистість, подолавши терени Реформації, окріпла у своєму критичному ставленні до дійсності та бажанні змінити світ відповідно до своїх ідеалів. Цю естафету культурних ідей приймає Просвітництво.

Культурний рух Просвітительства був започаткований в Англії у д.п. XVII ст., де під виливом буржуазних революцій зародилося багато ідей характерних для всієї епохи.

Просвітництво - явище досить складне і багатогранне. У широкому значенні під цим розуміють просвіту широких верств населення, прилучення їх до культури, наук, мистецтва. У дещо вужчому - означає розумовий рух, що розгорнувся у період загострення боротьби буржуазії з феодалізмом.

Філософською базою просвітництва був раціоналізм. Діячі культури сповідували культ розуму, вірили у його безмежні можливості. Звідси гасло - «розум править світом».

Найкращими представниками цього руху були у Європі - Ж. Ж. Руссо. Д. Дідро, Дж. Локк, Шарль Монтеск'є, Даніель Дефо, Дж. Свіфт, Фр.Вольтер, И. Гете («Фауст»), Ф. Шиллер; в Україні - Ф.Прокопович та Г. Сковорода; вРосії - М. Ломоносов та ін.

Головним призначенням літератури та мистецтва було виховання людини. З метою популяризації наукових знань французькі просвітителі починають видання «Енциклопедії», що стаза своєрідним закликом до об'єктивного дослідження природи й суспільства всупереч релігійному ставленню до світу.

Дух Просвітництва у всій складності його принципів повно за різнобічно розкрився у всіх галузях мистецтва Найбільш чутливою до змін виявилася музика. (Гендель, Бах, Вівальлі), (Глюк, Гайдн, Моцарт Бетховен).

На службу Просвітництва був поставлений також і театр. Це час великого розквіту комедії, а також міщанської драми, що утвердила центральним героєм просту людину (Бомаршс, Гольдоні, Шіллер).

Як реакція аристократії на Просвітництво, у п.п. XVIII ст.. виникає культура рококо, що вирізняється легкістю та вишуканістю форм

Останнім стильовим напрямом у європейській культурі XVIII ст. був сентименталізм (садово-паркова культура - «англійські парки»).

Просвітництво увійшло до скарбниці світової культури своєрідною необхідною частиною. Його здобутки й нині збагачують
духовний світ людини. З історичної дистанції культурна спадщина Просвітництва виглядає ще більш вагомою. Вона залишилась жити у філософсько-етичних теоріях, соціально-політичних вченнях, у духовному досвіді людства.

26 Розвиток української культурологічної думки

Українська наукова думка створила оригінальні концепції культурно-історичного процесу на українських землях. У сучасному науковому розумінні виникнення власної концепції культурно-історичного розвитку українського народу слід віднести до діяльності Кирило-Мефодіївського братства і, передусім, до історичних та літературних праць Миколи Костомарова (1817-1885), Пантелеймона Куліша (1819-1897) та творчості Тараса Шевченка (1814-1861). Соціально-політична концепція Кирило-Мефодіївського братства включала низку положень, серед яких основне полягало у визнанні рівних прав усіх народів на національну самобутність, державну та політичну самостійність, вільний розвиток мови та національної культури. Загалом діяльність братства сприяла формуванню національної самосвідомості українського народу, поширенню просвіти, видавничої справи та освіти.

Схожі ідеї були висунуті у Східній Галичині членами «Руської трійці» — Маркіяном Шашкевичем (1811-1843), Яковом Головацьким (1814-1888) та Іваном Вагилевичем (1811-1866).

У XIX ст. Україна дала світові цілу плеяду велетнів національної культури (Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, М. Лисенко, М. Драгоманов та ін.). У розробку теоретично-наукових проблем культурно-історичного процесу найвагоміший внесок зробив Михайло Драгоманов (1841-1895) — історик, філософ, фольклорист, літературознавець, громадсько-політичний діяч.

Подальший розвиток української культурологічної думки пов'язаний із постаттю Михайла Грушевського (1866-1934). У рамках культурно-історичної концепції Грушевсь-кий активно розробляв «українську ідею». У його численних наукових працях історія української культури розпочинається вже із часів Трипільської культури.

У 1920-х роках, культурологічні проблеми Україні розроблялися переважно в межах літературно-мистецьких угруповань. І серед них найзначнішою була Вільна Академія пролетарської літератури (ВАПЛІТЕ, 1925-1928). Микола Хвильовий (1893-1933), наприклад, виступав за подальшу європеїзацію української культури, її орієнтацію на традиційні джерела світової культури, а також за розрив Із російською літературно-культурною тради­цією. Ця позиція знайшла своє найкраще відображення в його знаменитому гаслі «Геть від Москви!» Відомо, що на культуро­логічні погляди Хвильового певний вплив справила концепція 0. Шпенґлера та літературно-критичні праці Миколи Зерова (1890-1937) — одного з найбільш обдарованих діячів «роз­стріляного відродження».

Концептуально подібну позицію щодо проблем подальшого розвитку української культури на Західній Україні займав Дмитро Донцов (1883-1973), який у своїх наукових працях визначав необхідність духовно-культурної орієнтації на Європу і негативно ставився до впливу російської літератури та культурної традиції взагалі на історичну долю України..

Серед вітчизняних культурологів можна назвати ще цілу низку відомих дослідників культурно-історичного процесу, вплив яких на філософію культури мав справді світове значення.

27 Загальне поняття про національну та регіональну культуру

Регіональні культури — це культурні спільноти, які утворюються у відповідному географічному ареалі і впродовж тривалого часу зберігають свою специфіку.

Поняття «регіональна культура» може розглядатися на двох рів­нях, а саме: в масштабах планети (наприклад, культура Латинської Америки, культура західноєвропейського регіону) та на рівні окре­мих територіштьних одиниць держави (культура західної та східної України).

Кожне окреме суспільство створює протягом свого розвитку власну національну культуру — суперкультуру (або домінуючу культуру). Основними її ознаками є спільна мова, домінуюча релігія, традиції, звичаї, що передаються з покоління в покоління, народна культура тощо.

У межах великих культурних форм існують специфічні культу­рні форми: субкультура і контркультура; елітарна культура, народна культура і масова культура, сільська та міська культури.

У специфічних культурних формах вирішується завдання збере­ження, відтворення і примноження соціальної інформації. Вихо­вання і навчання, звичаї і традиції, міфи і сказання — це культурні форми, у яких здійснюються збереження і передача майбутнім поко­лінням людей досвіду попередніх поколінь.

28 Технічна революція в Європі, як чинник появи нових форм культури

Друга половина 19- поч.20 ст. характеризувалась соціальними потрясіннями (буржуазними революціями в країнах Західної Європи), які мали вплив на розвиток культури: змінювався світогляд, система освіти, з’явились нові філософські ідеї, нові напрямки та стилі в мистецтві.

1. В європейських країнах до влади остаточно прийшла буржуазія, яка забезпечувала своє панування реформами, модернізацією всіх сфер життя (виборчої системи, військової, економічної), жорстокою експлуатацією.

2.Продовжувалась урбанізація населення (розвиток міст).

3.Відбувся технічний переворот завдяки новим винаходам, досягненням: електрострум, електротранспорт (трамвай, метро в Лондоні 1861р.), телефон, радіозв’язок, кіно, фонограф, грамафон, автомобілі.

4.Наукові досягнення змінили думку про будову світу: еволюційна теорія Ч.Дарвіна, рентгенівські промені (І.Пулюй, К.Рентгена, подружжя Кюрі). Дослідження впроваджувались в життя.

5.Виникає широка мережа лабораторій та науково-дослідних інститутів.

Внаслідок розвитку науки і техніки з’являється технократична культура, яка характеризується:

- в школах посилена увага до дисциплін природничого циклу (фізики, хімії), скорочується викладання класичних мов, гуманітарних дисциплін;

- набуває популярності “філософія життя ” Ф.Ніцше (культ сильної людини, воля до влади);

- з’являється наукова фантастика, в якій головним героєм є вчений. Це твори Жуль Верна, Герберта Уелса.

- технократична культура стала підгрунтям для появи модернізм у. Він став реакцією на неможливість здійснення естетичних ідеалів реалістичного мистецтва; заперечував традиційні норми творчості: в літературі – заперечення сюжетної лінії, в музиці – заперечення гармонійності та мелодичності; в театрі –заперечення логіки послідовності розвитку дії; в живописі – заперечення зображальності; в архітектурі –заміна краси корист (конструктивізм)

Існувало багато течій модернізму. Для технократичної кульури характерні:

*символізм – передача ідеї, образу через певні символи (Е.Мане, П.Гоген);

*натуралізм – ретельне відтворення фактів, подробиць життя (Е.Золя);

*.кубізм – передавали геометричною структурою (кубом, циліндром, конусом) багатоманітність життя, образ людини (П.Пікассо);

*футуризм – проголошували культ техніки (Ф.Маринетті автор “Маніфесту італійського футуризму”)

Дата добавления: 2015-10-24