У чому особливості культурної взаємодії в умовах глобалізації?.

Кінець XX — початок XXI ст. у житті сучасної цивілізації пройшов під знаком глобалізації — досить суперечливої й надзвичайно потужної тенденції світового розвитку.

Під глобалізацією (лат. globus — куля) розуміється процес поси­лення взаємозв'язку світу, що характеризується розширенням взає­мозв'язку й взаємовпливу різних країн і народів на основі сучасних інформаційних технологій. Сучасні культури при цьому втрачають своєрідність і замкнутість, границі між ними стають все розмиті-шими.

Процес глобалізації — об'єктивне й закономірне явище в історії людства. Серед основних причин глобалізації можна назвати прискорення темпів суспільного розвитку сучасного світу та тенден­цію до посилення його цілісності, що вимагає особливої напруги, пошуку внутрішніх резервів розвитку, нового рівня концентрації зусиль та надзвичайної організації. Цілісність — фундаментальна характеристика системи, що виступає критерієм її розвитку, дає можливість виявити її певну стійкість, органічний взаємозв'язок елементів, внутрішню єдність.

Аналізуючи зміни, що відбулися в сучасному світі за останні десятиліття, можна переконатися, що прискорений розвиток та його взаємозв'язок — фактично нероздільні процеси. Сучасний світ складний, багатогранний, динамічний і суперечливий; це світ драматичного вибору, світ тривог і надій. Його протиріччя мають різну природу й масштаби прояву: деякі з них — результат світової політики, інші з'явилися внаслідок науково-технічної революції, господарської діяльності людини. Глобалізація є тим кульміна­ційним етапом в історії, що фокусує ці проблеми, максимально загострюючи загальноцивілізаційну потребу розумного, справед­ливого й толерантного вирішення проблем, що постають перед людством.

Глобалізація являє собою складний процес соціальних пере­творень, у якому можна виділити такі основні риси:

• Загальність змін. Глобалізація пронизує псі рівні соціальної структури й проникає в усі соціальні прошарки, формуючи мережні структури спілкування, підтримки й соціального контролю, ство­рюючи нові цінності, пов'язані з мінливістю, «гнучкістю», «плас­тичністю» реальності.

• Руйнування організаційних основ соціальної структури, її де­централізація. Охоплюючи всі соціальні структури, глобалізація претендує на статус вищої нормативної цінності. Значимість верти­кальної ієрархії знижується, а горизонтальна мобільність, навпроти, підсилюється.

• Поєднання культур. Глобалізація змінює уявлення людей про культуру як про щось успадковане від минулих часів, попередніх поколінь. В сучасних умовах культура стає результатом поєднання глобальних і регіональних форм, нестабільних і суперечливих у по­рівнянні із традиційними формами культури.

• Ослаблення націонаїьно-державного фактору. Глобалізація підриває соціальну структуру на всіх рівнях її прояву: державному, національно-етнічному, особистісному. Сам національно-держав­ний фактор в організації соціального життя зберігається (у вигляді національних держав, національних урядів, національних культур і т. п.), але перестає бути визначальним. Соціальні спільності по­єднуються, створюючи свої горизонтальні структури.

• Перехід до нового типу раціональності. Глобалізація привно­сить нову нормативно-теоретичну парадигму: з одного боку, при­пускаючи «мультікультуралізм», в основу якого покладено принцип мозаїчності культур, а з іншого боку, диктуючи свої правила неза­лежно від суб'єктивної волі її учасників. Глобалізація спричиняє гомогенізацію світового співтовариства, побудову життя відповідно до єдиних принципів, єдиних ціннісних переваг.

• Зміна системи цінностей. Глобалізація спричиняється трансформацію нормативно-регулятивної функції держави, що призво­дить до послаблення впливу держави на людину. Процес соціа­лізації деформується, у суспільстві створюється мозаїчний набір цінностей.

Таким чином, глобалізація являє собою незворотній, історично унікальний об'єктивний процес, що передбачає інтенсифікацію со­ціальних, економічних, політичних і культурних інтеракцій у всесвітньому масштабі. Цей процес розвивається одночасно в безлічі структурних вимірів.

З середини XX ст. стало нормою, коли протягом людського життя кілька разів змінюються економічні, матеріальні, духовно-культурні та інші основи функціонування суспільства. Новітні тех­нології спочатку шокують своєю незвичайністю, а потім швидко застарівають і відходять на задній план, перетворюючись на звичний факт повсякденності. Такого роду адаптованість сучасної людини до зміни пріоритетів в економічних, технологічних, культурно-сві­тоглядних процесах стала настільки стійкою, що перетворилася на звичку, стереотип. Мінливість буття сприймається сучасною людиною як природний процес, і в контексті цієї методологічної установки вона вибудовує свою життєву стратегію.

Дата добавления: 2015-10-24