Накази нової шляхти

	Виробництво і продаж алкогольних напоїв	Безмитний імпорт солі	Експорт худоби і продуктів	Шляхетські банки	Університет та інші школи	Критика перепису	Право на подорожі, освіту та службу за кордоном	Продовлення діяльності голів після закінчення діяльності комісій	Скасування подіткових заборгованостей
Глухів	X	X			X				x
Київ	X	X			X	X
Лубни						X
Переяслав	X	X	x	X	X		X	X	X
Погар
Полтава		X	X
Прилуки	x		X		X	X
Чернігів ^о	x		X	X	X		X	X
Ніжин ^о	x		X	X	X		X	X
Стародуб ^о	X		X	X	X		X
Перший ніжинський наказ ^с									X
Перший стародубівський наказ ^с

o — офіційний (проурядовий)

c — скасований (протиурядовий)

а — 1 наказ

б — 2 накази

в — 3 накази

г — 4 накази

д — 5 наказів

е — 5 наказів, 4 — без покриття додаткових заборгованостей ж — без покриття додаткових заборгованостей н — неповний

1 — об’єднаний з 18-ти наказів

2 — об’єднаний з 5-ти сотенних наказів

даровані гетьманом, не були безперечними, оскільки після 1709 р. гетьман вже не міг дарувати землі без ухвали царя ¹. Так само, указом 1739 р. заборонявся продаж козацьких земель і садиб. На практиці, однак, на укази 1709 і 1739 рр. ніхто не звертав уваги, і згодом права на володіння такими землями можна було заперечувати у судовому порядку. Становище ще більше погіршувалося через страх перед оподаткуванням, спричинений рум’янцевською ревізією. Хоча нова шляхта не платила грошового податку, платити його були зобов’язані селяни, які мешкали в її маєтках, а в деяких районах землевласники були змушені сплачувати податки замість зубожілих селян ². Інколи селяни просто втікали або переїжджали до інших, здатних за них заплатити господарів ³. Для певної частини української шляхти податок означав значні економічні збитки та постійно зростаючі вимоги російського уряду до їхніх селян. Отже, українська шляхта нагадувала російській владі, що, згідно з привілеями Сигізмунда Августа, різними договорами з Москвою і особливо указами Петра І від 1708 і 1709 рр., «никакихъ на то податей съ Малой Россіи не опредЂлилъ» ⁴. Більш актуальним було питання про постійні збитки від перебування російських військ. Вони мали зменшуватися за рахунок грошового податку, але цього не сталося. Російські солдати та урядовці нерідко ігнорували офіційне звільнення української шляхти від квартирування військ, вимагаючи харчів, дров, свічок і фуражу ⁵. Війська квартирувалися по селянських хатах у шляхетських маєтках, чим накладали на селян подвійний тягар, бо селяни ставали не тільки зобов’язаними надавати житло і фактично забезпечувати харчами приписаних до їхніх хат солдатів, а й платити грошовий податок. Таким чином, імперська влада та українські землевласники змагалися між собою за фактичне право оподатковувати селян. Отже, існували вагомі причини для того, щоб українська шляхта прагнула не тільки підтвердити своє звільнення від квартирування, але й позбавити цього селян, пропонуючи навіть, щоб війська розміщувалися тільки по містах ⁶.

¹ Яковлів А. Українсько-московські договори. — С. 142.

² Див. Прилуцький наказ // СИРИО. — 1889. — Т. 68. — С. 226.

³ Теличенко И. Сословные нужды // КС. — 1890. — № 10. — С. 96.

⁴ Погарський наказ // СИРИО. — 1889. — Т. 68. — С. 207 та ін.

⁵ СИРИО. — 1889 — Т. 68.: Стародубівський наказ. — С. 197; Погарський наказ. — С. 108; Полтавський наказ. — С. 220; та ін.

⁶ Там же: Чернігівський наказ. — С. 241-243; офіційний Ніжинський наказ. — С. 142.

Але найбільш поважним елементом, що лежав в основі усіх наказів, було питання соціальних гарантій. Українська шляхта виконувала всі функції імперського дворянства, не маючи імперського рангу; тримала маєтки, право власності на які не визнавалося законним; змагалася з імперською скарбницею та військовими за право на працю своїх селян і іноді мусила квартирувати імперські війська у своїх власних будинках. Природно, що нова шляхта спеціально просила зрівняти її уряди та права з урядами та правами російських дворян, визнати земельні володіння, зменшити грошовий податок і звільнити від постою військ. Однак, доки ці прохання не були задоволені, права української шляхти на владу, статус і багатство залежали виключно від спеціальних прав і привілеїв Гетьманщини. Таким чином, підтвердження цих прав мало вирішальний характер, а будь-яка загроза для них, звичайно, зустрічалася вороже. Окрім цих помітних причин для захисту автономії, українська шляхта мала духовну прив’язаність до своєї рідної землі, рідних звичаїв, рідної історії. Українські шляхтичі не хотіли навіть і чути про те, що уряд Гетьманщині може бути в чомусь винний, хоча імперський уряд здійснював відкритий тиск та підбивав їх на подібні заяви ¹. Якщо Катерина та її радники пропонували більш раціональну організацію уряду, а російські дворяни визначали свою нову роль у цій системі ², українська шляхта бачила вирішення всіх своїх проблем у підтвердженні привілеїв Сигізмунда Августа (1569) й угоди, укладеної Богданом Хмельницьким (1654).

Розділ V (продовження 1)

Дата добавления: 2015-09-04