Читайте также:
|
НАМІСНИК КАТЕРИНИ В ГЕТЬМАНЩИНІ:
ПРАВЛІННЯ ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА РУМ’ЯНЦЕВА (1765-1769 рр.)
Боротьба Катерини проти української автономії прискорила політичне вирішення долі західних порубіжних земель. Саме тоді, коли Катерина примусила Кирила Розумовського подати у відставку з посади гетьмана, вона наказала новопризначеному генеральному прокурору князю А.А.В’яземському керуватися принципами адміністративної централізації та русифікації стосовно західних територій, що посідали самоврядування: «Малая Россія, Лифляндія і Финляндія суть провинціи, которыя правятся конфирмованными имъ привиллегіями, нарушить оныя отрЂшеніемъ всЂхъ вдругъ весьма непристойно бъ было, однакожъ и називать ихъ чужестранными и обходіться съ ними на такомъ же основаній есть больше, нежеле ошибка, а можно назвать съ достовЂрностію. Сій провинціи, также и смоленскую, надлежить легчайшими способами привести къ тому, чтобъ онЂ обрусЂли и перестали бъ глядЂть какъ волки къ лЂсу. Къ тому приступъ весьма легкій, естьли разумные люди избраны будуть начальниками въ тЂхъ провинціяхъ; когда же въ Малороссіи гетмана не будетъ, то должно стараться чтобъ вЂкъ и имя гетмановъ изчезло, не токмо бъ персона какая была прозведена въ оное достоинство» 1.
1 Накази Катерини Вяземському були опубл.: ЧОИДР. — 1858. — № 1. — С. 104; див. також: СИРИО. — 1871. — Т. 7. — С. 348. Англ. переклад цит. за: Nolde В. Essays in Russian State Laws // Anrals of the UAAS. — 1955. — № 3. — Winter-Spring. — P. 889-890.
Поступове включення Гетьманщини в імперські структури стало для Катерини кінцевою метою. Наразі ж вона хотіла, щоб примусова відставка гетьмана Розумовського не викликала незадоволення серед української нової шляхти. Для заспокоєння подібних пристрастей Катерина надала членство в Малоросійській колегії чотирьом росіянам і чотирьом українцям — генерал-майору Якову Бранту (Якоб фон Брант), полковнику князю Платону Мещерському, полковнику Осипу Хвостову, раднику колегії Дмитру Натальїну, генеральному обозному Семену Кочубею, генеральному писарю Василю Тумансь-, кому, генеральному осавулу Івану Жоравці та генеральному хорунжому Данилу Апостолу. Президентом колегії був, звичайно, росіянин — новоіменований генерал-губернатор України граф Петро Рум’янцев. Призначаючи людей з адміністрації Розумовського, включно з головним прихильником ідеї спадкового гетьманства генеральним писарем Василем Туманським, Катерина підкреслювала спадкоємність адміністративної політики та відсутність утисків. Як колишній генеральний писар Туманський прекрасно розумівся на справах Гетьманщини і, таким чином, міг бути безцінною людиною для нової адміністрації. Упереджуючи напружені стосунки між українськими і російськими членами колегії, Катерина надала їм рівний ранг, присвоївши генеральному писареві Туманському звання генералмайора, а іншим — звання полковника російської армії. Її укази закликали членів колегії до взаємної співпраці 1, бо Катерина не бажала повторювати помилки першої Малоросійської колегії, створеної за Петра І, яку ще не встигли забути за її жорстоку боротьбу з місцевою українською адміністрацією.
Хоча Катерина і робила жести примирення в бік деяких українських урядовців, вона не відходила від своєї генеральної лінії на інтеграцію Гетьманщини в імперію і навіть видала ряд таємних розпоряджень про те, як можна досягнути цієї мети 2.
1 Про функції Малоросійської колегії та членство в ній див. укази: ПСЗ. — Т.16. — № 12, 277. — 10 ноября 1764 г. — С. 961 — 962; CA. — T.14. — № 445. — 16 декабря 1764 г. — С. 566; CA. — T.14. — № 449. — 20 декабря 1764 г. — С. 576.
2 Накази були опубл.: СИРИО. — Т. 7. — 1871. — С. 376-391.
Написані після одержання меморандуму Теплова, інструкції Катерини генерал-губернатору Рум’янцеву багато в чому повторюють тепловські критичні зауваження щодо українських норм. Так, Катерина різко критикувала переплетіння військової та цивільної влади, громіздку судову систему з її безконечними позовами і практику вільних переходів селян. Але першорядною її турботою було те, що Гетьманщина належала імперії «тільки номінально». Катерина не могла змиритися з тим, що українці «самовільно» користуються спеціальними правами і привілеями та дотримуються «ополячених» літургійних і звичаєвих практик в церкві.
Особливо турбувала імператрицю неприязнь місцевого населення до росіян, розпалювана, як вона вважала, українською старшиною та знаттю, що боялися втратити своє становище, на якому вони безкарно практикували хабарництво й підкуп. Вона обурено писала про сваволю української адміністрації й скарбниці, які позбавляють імперію прибутків, розтринькують ресурси Гетьманщини, одночасно визискуючи його населення. Новому генерал-губернатору доручалося вивчити дійсне фінансове становище Гетьманщини, щоб можна було розподілити тягар податків справедливо і, таким чином, забезпечити імперію достатнім і постійним прибутком. Катерина запевнила Рум’янцева, що населення повірить новій адміністрації та визнає недоліки старої, якщо з ним будуть поводитися по справедливості, щиро, ласкаво і покажуть добру волю. Тоді, коли «найкращий з усіх порядків буде встановлений», українське населення, звільнене від утисків старшин, висловить свою вдячність Катерині й імперській владі.
Решта програми Катерини виглядає як набір просвітницьких пропозицій. Більшість порушених в ній питань стосується розвитку господарства. Катерина виступала за глибоке статистичне дослідження Гетьманщини, що визначило б кількість населення, врожайність, рівень і природу торгівлі, природні ресурси і наявний капітал. Це надало б урядові можливість краще розпоряджатися ресурсами, стимулюючи економічний розвиток.
Здебільшого інструкції Катерини були повчальними, без жодної конкретизації шляхів досягнення цих цілей. Так, Катерина закликала до спорудження кам’яних мостів, поліпшення доріг, осушення боліт, спорудження механізованих підприємств і млинів, запровадження нових технічних культур (зокрема тютюну), розвитку тваринництва (особливо вівчарства), підготовки ветеринарів, насадження лісу в степу. Найхимернішою її пропозицією було зрівняння дніпрових порогів для інтенсифікації річкової торгівлі.
Катерина також запропонувала цілий ряд програм для поліпшення громадського добробуту. По всіх містах слід було утворити магістрати, як це було в Європі. Магістратські чиновники мали виконувати різноманітні поліцейські та управлінські функції: підтримувати належний порядок, дбати про житлове господарство та добробут міського населення. Кожен регіон мусив мати відповідну кількість лікарів й аптекарів, щоб вживати заходів проти розповсюдження інфекційних захворювань. І хоча деякі її програми були явними фантазіями, що далеко перевершували можливості імперської влади, вони все ж таки відображають оптимістичну віру імператриці в те, що належне регулювання та просвітницьке правління могли в значній мірі стимулювати економічний розвиток її держави та підняти добробут народу.
Отже, програма Катерини закликала до поступової інтеграції Гетьманщини в імперію, максимального збільшення внесків в імперську скарбницю, стимуляції економічного зростання і, водночас, до згоди між українцями та росіянами. Останнє відбудеться, Катерина була в цьому свято переконана, коли українське населення усвідомить усі переваги імперського правління над «неправильним» Урядуванням попередньої адміністрації. Запровадження в Гетьманщині «найкращого з усіх порядків» поклали на плечі вельми талановитого імперського чиновника — новопризначеного генералгубернатора Петра Рум’янцева.
Управляючи Україною, генерал-губернатор Рум’янцев продовжував певні сімейні традиції. Його батько, граф Олександр Рум’янцев, був російським військовим адміністратором Гетьманщини між 1738— 1740 рр. Петро теж там жив, а його наставником був українець Тимофій Сенютович 1. Свою освіту він продовжив за кордоном, а після повернення пішов на військову службу. Коли почалась Семилітня війна, Рум’янцев, тоді майор, командир полку, показав себе принциповим, мужнім, розумним і навіть блискучим військовим командиром. Після смерті Єлизавети та пізнішого коловороту політичних альянсів новий імператор Петро III обсипав Рум’янцева нагородами і доручив йому виконання виплеканого ним плану військової операції — від імені свого рідного Гольштейну захопити Данію. Рум’янцев вже зібрав п’ятдесятитисячну армію і розпочав кампанію, коли переворот на користь Катерини спричинив ще один поворот закордонної політики. У день перевороту Рум’янцев був звільнений від командування і отримав наказ повернутися в СанктПетербург. Але замість цього він подав прохання про відставку і залишився у Західній Європі. Катерина, однак, не прийняла його відставки і призначила на незначну посаду в Естляндії, але все ще незадоволений Рум’янцев попросився у відпустку знову.
Коли 1763 р. графа Петра Рум’янцева знову призвали до двору,це викликало там певне замішання 2. Все ще непевно почуваючи себе на троні, Катерина підозріло ставилася не тільки до колишніх зв’язків Рум’янцева з Петром III та його підкресленої ворожості до неї, але також до його широких військових, особистих та родинних зв’язків. Серед царедворців ходили чутки, що граф Петро Рум’янцев насправді був незаконним сином Петра III 3.
1 Лазаревский А. Учитель гр. П.А.Румянцева-Задунайского Т.М.Сенютович // КС. — 1889. — № L— С.223 —224. Хоча про Петра Рум’янцева існують численні публікації, досі не з’явилося його наукової біографії. Найкращою працею на сьогодні є: Майков П. Румянцев, граф Петр Александрович // Русский биографический словарь. — 1918. — Т. 17. — С. 521 — 573. Ідеалізований життєпис належить перу І.Сазановича: Сазанович И. Жизнь, характер и воеиные деяния генерал-фельдмаршала графа Петра Александровича Румянцева-Задунайского. СПб., 1803. Дещо поверхово про нього писав Бантиш-Каменський: Бантыш-Каменский Д. Словарь достопамятных людей русской земли. В 5 т. — М., 1836. — Т.4. — С. 352 — 374. Більшість статей та монографій присвячена військовим подвигам Рум’янцева; останній приклад — книжка Клокмана: Клокман Ю.Р. Фельдмаршал Румянцев в период русско-турецкой войны 1768 — 1774 гг. — М., 1951. Але найменш досліджена діяльність Рум’янцева на посаді українського генерал-губернатора. Лише на окремих його реформах зосереджується Г.А.Максимович: Максимович Г.А. Деятельность Румянцева-Задунайского по управленню Малороссией. Нежин, 1913. Про реформи Рум’янцева див. також: Лазаревский А. По поводу ста лет от смерти гр. П.А.Румянцева (КС. — 1896. — № 12. — С. 374 — 394; Стороженко Н.В. Реформи в Малороссии при гр. Румянцеве. — КС. — 1891. — № 9. — С. 455-465.
2 Лист Сольмса до короля (Фрідріха) від 12 червня 1764 р. // СИРИО. — 1878. — Т. 22. — С.259.
3 Записки Николая Ивановича Греха // РА. — 1873. — Т. 1. — № 3. — С. 250; Див. також передмову А.Барсукова до статті: Письма к гр. П.А.Румянцеву от его родителей // Старина и новизна. — 1900. — Т. 3. — С.129, 131.
Це забезпечувало Рум’янцеву особливу привабливість — він міг щохвилини стати ключовою фігурою будь-якого заколоту з метою скинути імператрицю на користь її сина Павла. Саме це у поєднанні з військовими і родинними зв’язками Рум’янцева (його дружиною була княгиня Катерина Голицина) робили перебування цієї амбітної людини при дворі небезпечним для Катерини.
Але імператриця блискуче розв’язала це питання. Призначивши Рум’янцева на найвищу посаду генерал-губернатора України, вона позбулася його при дворі і водночас скерувала його таланти на вирішення вельми делікатної і поважної державної проблеми. В разі успіху Катерина чудово б використала потенційного політичного суперника. В разі невдачі — цілком можливої, враховуючи настрої української нової шляхти — Рум’янцев скомпрометував би сам себе. В обох випадках Катерина б виграла.
З іншого боку, Рум’янцеву, який після перевороту був у немилості, це призначення давало шанс продовжити військову кар’єру. Ситуація в Україні була дуже непевною, але, як і раніше, він сміливо прийняв виклик і 8 квітня 1765 р. прибув у Гетьманщину, розташувавшись у Глухові.
З його прибуттям в адміністративно-судовій структурі Гетьманщини відбулися лише незначні зміни. На верхівці адміністративної пірамиди генерал-губернатор разом з президентом Малоросійської колегії замінили гетьмана. Як і гетьману Розумовському, генералгубернатору Рум’янцеву підпорядковувалась Запорозька Січ, але, на відміну від гетьмана, він командував також усіма російськими військами, що перебували в Гетьманщині. Тепер Малоросійська колегія стала головною центральною адміністративною інституцією, перейнявши функції колишньої генеральної військової канцелярії. Спеціальні департаменти колегії відповідали за військові, судові та фінансові справи. Колегія підпорядковувалася Рум’янцеву та сенату, а генерал-губернатор доповідав безпосередньо Катерині і тільки в окремих випадках мав справи з сенатом 1. Нижча адміністрація — на рівні полків та сотень — залишилася без змін.
Через сорок днів після свого приїзду, 18 травня 1765 р., Рум’янцев подав Катерині змістовну програму реформ, яку вона частково схвалила 2.
1 Шафонский А. Черниговского наместничества... — С. 99.
2 Початкова програма Рум’янцева, відповідь Катерини та пізніша відповідь Рум’янцева опубл. разом: СИРИО. — 1872. — Т. 10. — С. 9 — 21. Лист Катерини з відповіддю опубл.: Сочинения Императрицы Екатерины II / Под ред. Смирдина. — Т. 3. — С. 188.
Так швидко сформульована, вона, напевне, була обміркована Рум’янцевим ще до його прибуття в Гетьманщину. Грунтувалася програма на трьох основних елементах: інструкціях Катерини, ідеях Теплова і власних концепціях Рум’янцева. Якнайкраще при дворі обізнаний зі справами Гетьманщини, Теплов відразу ж після призначення графа генерал-губернатором 1 зустрівся з Рум’янцевим і, без сумніву, передав йому своє критичне ставлення до ситуації в Гетьманщині. У своєму меморандумі про реформи й пізніше, у відповіді Катерині, Рум’янцев повторював тепловські звинувачення гетьманського уряду в адміністративній некомпетентності, утисках з боку старшини, в корупції і зокрема у масовому привласненні державних земель і навіть міст. Рум’янцев запропонував перевірити земельні володіння та повернути всі колишні царські землі державі. У своїй відповіді обережна Катерина наказала генерал-губернатору не чіпати земельних наділів, право на які було затверджено царями.
Багато пунктів програми Рум’янцева були дослівно переписані з власних наказів Катерини. Саме тому його заклики відбудовувати міста, розвивати ремесла та промисловість, створювати міську поліцію, заохочувати торгівлю, сприяти розвитку сільського господарства і лісництва, раціоналізувати і збільшити державні прибутки без жодних застережень були схвалені царицею. Але Рум’янцев додав список із своїх власних пропозицій: організацію поштової служби; реорганізацію української артилерії; виробництво пороху; призначення чиновникам замість земельних наділів сталої платні; створення військової академії, навчального закладу для благородних дівиць і двох університетів; заснування державного шпиталю; реорганізацію системи судочинства, секуляризацію майна української церкви. І хоча його програма була співзвучна з принципами просвітницького правління, з цих пропозицій Катерина, однак, схвалила тільки організацію поштової служби; інші були передані на розгляд спеціальних комісій або взагалі зігноровані. Очевидно, імператриця була проти якихось раптових або радикальних змін. Більше того, вона хотіла пересвідчитися в тому, що нову програму можна фінансувати з місцевих джерел, не зазіхаючи на імперську скарбницю. І все ж таки схвалені Катериною пункти в поєднанні з її наказами вручали Рум’янцеву мандат на початок цілої низки масштабних реформ.
Оскільки все це було спрямовано на покращення сільського господарства і торгівлі, певною мірою дивним є те, що генералгубернатор не дуже енергійно взявся сприяти економічному розвиткові. Все, що було зроблено, проводилось за ініціативою центральної влади. Здійснюючи улюблений проект Катерини — іноземну колонізацію краю, Рум’янцев розселив приблизно 100 німецьких сімей у Білій Вежі, а невелику кількість волоських і болгарських колоністів — на території Переяславського полку 2.
1 Лист Катерини до Рум’янцева від 15 листопада 1764 р. // Сочинения... Екатерины II. — T. 3. — C. 187. У цьому листі Катерина повідомляла Рум’янцева про те, що вона посилає до нього Теплова для «обширної бесіди про Малоросію».
2 ПСЗ. — Т. 17. — № 12, 655. — 22 мая 1766 г. — С. 702; Архив военно-походной канцелярии гр. П.А.Румянцева-Задунайского // ЧОИДР. — 1865. — Т. 1. — Ч. 1. — С. 253-270.
З ініціативи сенату розпочався невдалий експеримент із запровадженням в Гетьманщині нової сільськогосподарської культури — картоплі; більшість привезених коренеплодів вимерзло у сховищах, і лише невелику частину розподілили для вирощування 1. Незважаючи на гучні заяви, ні центральна влада, ні Рум’янцев не були готові суттєво прискорити економічний розвиток. Проблемою був не тільки брак планування, людей і коштів, але й те, що політичні питання заступили всі інші. Рум’янцев зосередився на таких традиційних галузях реформи, як адміністрація, військова, судова і частково освітянська системи. У справах судочинства генерал-губернатор міг запровадити лише незначне оновлення, бо Катерина не схвалила суттєві зміни. До Генерального військового суду — найвищого суду Гетьманщини призначили дванадцять суддів, яких обирали щороку (по одному від кожного полку, а також двох генеральних контролерів). Рум’янцев змінив склад суду, зробив його постійним, оплачуваним органом, до якого входили два генеральних контролери та три-п’ять додаткових членів. Для пожвавлення роботи центрального суду генералгубернатор на допомогу позивачам призначив державних адвокатів. Але запровадження судових реформ 1763 р. створило непередбачені проблеми, які намагався розв’язати Рум’янцев 2.
Найзначнішою зміною в урядовій структурі, яку схвалила Катерина, була пропозиція Рум’янцева про регулярну поштову службу. Попередньо в Гетьманщині пошту доставляли кілька муніципальних служб, а також офіційні гінці. Так, указ імператриці посланець привозив до Генеральної військової канцелярії, яка розповсюджувала його, знову з допомогою кур’єрів, серед підлеглих. Пропозиція Рум’янцева грунтувалася на потребах як уряду, так і приватних осіб у систематичній та регулярній поштовій службі. Нова система, заснована 1765 р., складалася з 9 поштових маршрутів, довжиною понад 2358 верст, 72 поштових станцій, 15 регіональних начальників, 165 поштарів і 300 коней 3.
1 Майков П. Румянцев. — С. 533.
2 Документи про зміни в системі судочинства опубл.: Акты по управленню Малороссиею гр. П.А.Румянцева за 1767 г. // ЧИОНЛ. — 1891. — Т. 1. — Ч. 3. — С. 121 — 136; Бумаги до управлення Малороссиею графа П.А.Румянцева-Задунайского относящиеся // ЧОИДР. — 1861. — Т. 1. — Ч. 5. — С. 149.
3 Максимович Г. Деятельность... — С. 76; У цій праці Максимович розглядає організацію поштової служби: с. 67 — 87.
У кожній місцевості пошту забирали та відправляли у призначений час двічі на тиждень. Поштова служба стала підвідділом української адміністрації, її очолював поштовий директор. Скарбниця Гетьманщини оплачувала всі витрати поштової служби та забирала всі її прибутки. У 1768, 1770 і 1774 рр. поштову службу розширили для забезпечення зв’язку з Кримом і новою провінцією — Новоросією. Після скасування української автономії поштова служба з незначними змінами увійшла до складу російської адміністрації.
Першочерговим завданням Рум’янцева в Гетьманщині було збільшення державних прибутків. Накази Катерини, відповідь Рум’янцева, наступні таємні директиви Катерини стосувалися саме цього питання 1. Зберігаючи давні джерела прибутку — податки від спиртних напоїв і млинів, відрахування з прикордонного тарифу, генерал-губернатор створив ряд нових. Він зібрав усі типи царських земель, які використовувались козаками, що колись обслуговували гетьмана (бобровники, стрільці, поташники), в одну категорію державних земель. Для нагляду за ними призначалося одинадцять контролерів, а їх жителі обкладалися податком 2. Цей захід приніс додатковий річний прибуток в розмірі 10 000 карбованців, стягнення податку із слуг колишнього гетьмана — ще 1200 3.
Але найприбутковішою реформою було запровадження грошового податку для утримання російських військ в Гетьманщині. До того часу українська влада збирала цілий ряд різних податків, здебільшого натурою. Часто цього не вистачало, а постачання провіанту запізнювалося, і тоді російські війська силою відбирали необхідне у місцевого населення. Отже, тягар податків розподілявся нерівномірно, здебільшого припадаючи на райони постою військ. Пересвідчившись у цьому під час поїздки по Гетьманщині, Рум’янцев визначив умови податку: 1 карбованець щороку від кожного господарства, який збирався по частинах чотири рази на рік 4. Усі селяни, міщани, підпомічники та підсусідки були зобов’язані платити новий податок. 1767 р. генерал-губернатор поділив Гетьманщину на 20 рівних податкових округів і призначив комісію, відповідальну за збирання податку в кожному окрузі. Незважаючи на великі недоплати, українська скарбниця іноді отримувала додаткові прибутки, які сягали 150 тис. карбованців 5. Коли вони перевищували потреби імперських військ, надлишок використовувався на урядові цілі, включаючи оплату українських чиновників та субсидії для Київської академії 6.
1 Див. таємні директиви Катерини: СА. — Т. 13. — 13 и 14 июля 1765 г. — С. 81.
2 Шафонский А. Черниговского наместничества... — С. 101—102.
3 Слабченко М. Хозяйство Гетманщины в XVII —XVIII ст. — Т. 4. — С. 290.
4 Максимович Г. Деятельность... — С. 88 —119; детально описується запровадження грошового податку.
5 Рубан В. Краткая летопись Малыя России c 1506 по 1776 год. — СПб., 1777. — С. 233.
6 Слабченко М. Хозяйство... — Т. 4. — С. 268-271.
Грошовий податок, запроваджений спершу на заміну військового, перетворювався в дійсності на головний.
Крім грошового податку, українське населення зобов’язувалося надавати квартири російським військам, оскільки в той час не існувало військових містечок або казарм. Через непевну міжнародну ситуацію і особливо конфлікти Росії з Польщею та Османською імперією, податки за часів Рум’янцева зросли особливо, коли в Гетьманщині було розташовано новий полк. Згідно з генерал-губернаторським звітом, 1763 р. в Гетьманщині було 6 стрілецьких, 2 драгунських і 8 піхотних полків; разом — 19 981 чоловік, що потребували 902 офіцерських і 10 556 солдатських квартир. Хоча Рум’янцев і намагався рівномірно розподілити ці війська, вони все ж таки серйозно обтяжували місцеві громади. Якщо брати до уваги той факт, що в Гетьманщині було тільки 29 025 міських і сільських господарств, де могли стояти війська, то виходило, що на кожні три господарства припадало два російські солдати або по дві офіційні квартири на кожні п’ять господарств 1. Така система забезпечувала подальші заощадження для уряду, оскільки війська тепер мали можливість більше одного разу отримувати з місця постою харчі та дрова.
Значно збагатіла за рахунок додаткових прибутків українська скарбниця все більше підпорядковувалася потребам імперії. 1771 р. імперський генеральний прокурор дав розпорядження Малоросійській колегії провести точні обрахунки всіх прибутків і видатків. Пізніше вони проводилися вже кожного року 2. Українська скарбниця все ще була окремою, але тепер її розглядали як провінційну філію імперської скарбниці.
Генерал-губернатор ставив також за мету збільшення військового потенціалу Гетьманщини. Це спричинило відживлення козацького стану (сословия). Оскільки багато козаків втратило землю і чи то добровільно, чи під тиском обставин ставало підданими землевласників, кількість боєздатних козаків постійно зменшувалася. Рум’янцев звинуватив у цьому землевласників і козаків: перших тому, що вони тиснули на козаків, а останніх — що ті змінювали свій статус, щоб уникнути військової повинності 3. На додаток до указів царів і сенату генерал-губернатор заборонив козакам переходити до селянського або міщанського стану. Згадуючи сенатський указ 1746 р., що наказував поміщикам звільнити всіх козаків, Рум’янцев дозволив їм апелювати про відновлення свого статусу безпосередньо до Генерального суду 4.
1 Дані про розташування загонів див.: Максимович Г. Деятельность... — С. 104 — 105.
2 Слабченко М. Хозяйство... — Т. 4. — С. 268 — 271.
3 Акты... Румянцева / Под ред. Владимирского-Буданова. — С. 10.
4 Мякотин В. Очерки социальной истории Украины. — Т. 1. — № 3. — С. 200 — 201.
Призначені генерал-губернатором державні адвокати також допомагали козакам і міщанам під час розгляду їхніх клопотань. Однак тоді генерал-губернатор ще не наважувався зачепити цілий комплекс соціально-економічних проблем козаків, що безпосередньо перебували під владою землевласників. Він відкладав це до загального перепису населення, сподіваючись, що тоді вже чітко будуть визначені соціальні групи і зафіксований їх статус. Рум’янцев розраховував, що визнані за переписом козаки будуть зорганізовані у постійний військовий стан із збереженням окремих козацьких привілеїв — особистої свободи, права на майно, торгівлю і виробництво спиртних напоїв.
Захищаючи козаків від утисків з боку старшини, Рум’янцев одночасно скасував їх найдавніше право — обирати своїх власних зверхників. Це тільки посилило контроль старшини над козаками. У 60-х рр. XVIII ст. козаки обирали старшин вже тільки на рівні сотень; практика обрання сотників скінчилася 1767 p. Bсіх вищих офіцерів призначала українська адміністрація. Цього року звільнилася посада сотника Корибутівської сотні Прилуцького полку і козаки, за традицією, обрали нового. Але Рум’янцеву стало відомо, що переможець перед виборами споював козаків. Розгніваний генерал-губернатор анулював результати виборів і наказав, щоб від цього часу всіх сотенних чинів призначав полковник або його канцелярія 1. Цей наказ, що грунтувався на глибокій невірі Рум’ян цева у здатність козаків приймати будь-яке відповідальне рішення, поставив їх у повну залежність від вищої адміністрації.
Генерал-губернатор обмежив традиційні козацькі права також і в інших сферах. Професійний військовий, він спробував перетворити козаків у більш дисципліновану, вимуштровану та ефективну бойову силу. Взявши за зразок російську армію, генерал-губернатор вимагав такої ж виучки від козаків. Він сформував спеціальний загін, належним чином озброєний та обмундирований, для охорони архіву Малоросійської колегії, генерального суду і скарбниці. Коли хто з козаків відмовлявся виконувати таку регулярну службу, Рум’янцев наказував бити їх «без пощады». Так, 1768 р. він наказав, щоб тих козаків, котрі не підкоряються своїм командирам, сікли різками, а впертіших — позбавляли козацького стану та реєстрували як селян 2. Найрадикальніші зміни, однак, мали місце в грудні 1768 р., на початку війни з Туреччиною. На прохання Рум’янцева сенат розповсюдив на мобілізовані козацькі загони юрисдикцію російського військового права 3.
1 Цей випадок описує О.Лазаревський: Лазаревский А. По поводу ста лет... — С. 380-381.
2 Укази опубл.: Два документа о состоянии малороссийского казачества в половино XVIII ст. // КС. — 1882. — № 10. — С. 126-133.
3 ПСЗ. — Т. 18. — № 13 217. — 20 декабря 1768 г. — С. 786.
Це фактично розв’язало генерал-губернатору руки в питаннях військової дисципліни і позбавило козаків ще одного стародавнього права, коли козака міг судити тільки суд рівних (тобто козаків) за своїми власними законами. 1775 р. три козацькі загони вільних найманців, що колись становили гетьманську охорону, було реорганізовано в регулярні армійські полки. Це був ще один крок до запровадження російського військового устрою в Гетьманщині 1.
Головною передумовою подальших військової та фінансової реформ був ретельний перепис населення. Оскільки меморандум Теплова повністю відкидав усі українські дані, російський уряд був рішуче настроєний провести свій власний перепис. Той, що був запланований сенатом, не відбувся через усунення гетьмана Розумовського. Катерина в своїх наказах продовжувала наголошувати на необхідності нового перепису, і вже у вересні 1765 р. в Гетьманщині були створені для цього необхідні умови. На відміну від сенатського плану перепису, де в першу чергу йшлося про кількість селян, козаків та їх місцепроживання, Рум’янцев мав набагато ширший задум. Він хотів зареєструвати вік, соціальне становище, професію, сімейний стан, стан здоров’я, прибутки і рівень податків кожного жителя Гетьманщини. Більше того, рум’янцевський перепис включав детальний опис всього рухомого і нерухомого майна, за винятком особистих речей 2.
Окремі переписні форми готувалися для козаків і міщан, для жителів державних і монастирських земель, для мешканців приватних маєтків. Крім вищезгаданих відомостей, Рум’янцева цікавили стан місцевої торгівлі, промисловості та муніципальних споруд, умови та прибутки царських земель і найбільше земельні володіння як приватних осіб, так і тих, хто на державній службі користувався державними землями. Трудові повинності селян визначалися стосовно царських і монастирських земель, але не фіксувалися щодо приватних маєтків — це була поступка на користь землевласників. Без сумніву, рум’янцевський перепис був найповнішим серед тих, що раніше проводилися в Гетьманщині.
Офіційною метою перепису був збір відомостей для запровадження кращого і справедливішого порядку. Насправді ж Рум’янцев сподівався вирішити багато інших специфічних проблем 3.
1 ПСЗ. — Т. 20. — № 14 385. — 25 октября 1775 г. — С. 225-226.
2 Про рум’янцевський перепис існує чимало праць. Ретельно розглядали його як історичне джерело, а також подали список основних наукових праць, виконаних на основі перепису М. Ткаченко: Ткаченко М. Наукове розроблення Рум’янцевської ревізії // Україна. — 1924. — № 3. — С. 39 — 52; Литвиненко М.А. Джерела історії України XVIII ст. — Харків, 1970. — С. 95 —114. Про перебіг перепису див.: Багалей Д. Генеральная опись Малороссии. Киев, 1883. Детальніший аналіз див.: Максимович Г. Деятельность... — С. 190-357.
3 Див.: Максимович Г. Деятельность... — С. 200 — 201. Тут Максимович писав про офіційні цілі Рум’янцева і довів також, що останній мав інші, менш відкрито висловлювані наміри. (С. 201 — 217).
Він мав надію визначити склад населення в офіційних категоріях поміщика, козака, священика та селянина. Реєстрація кожної особи й опис кожного господарства мали б зменшити інтенсивність переходів селян і встановити точну кількість козаків. Більш повні відомості про їхні загальні економічні умови могли прискорити формування регулярної військової сили, яка б перебувала на самозабезпеченні, і визначити можливість збирання проектованого 30-процентного податку на козацьке майно 1. Перепис мав визначити, які землі були дійсно приватними і які належали державі. Особливо Рум’янцев цікавився царськими та монастирськими землями. Він хотів повернути державі колишні царські землі, компенсуючи за це їхніх нових власників регулярною платнею. Врешті-решт, він мав надію, що перепис дасть можливість одержати інформацію про рівень та інтенсивність торгівлі, життєздатність цехів, промисловості та ремесел, які планувалося поліпшити.
В кожному районі для проведення перепису була створена спеціальна комісія. Очолювана російським офіцером, вона складалася з нижчих чинів російського офіцерства та місцевих українських чиновників. Через перевантаженість і необізнаність росіян з місцевими умовами робота йшла повільно. Ще однією перешкодою був пасивний опір місцевого населення. Крім міщан, усі побоювалися перепису: селяни боялися бути прив’язаними до свого місця проживання та збільшення податків; козаки не бажали виконувати військові та податкові повинності; землевласники ж були стурбовані тим, що маєткові права можуть опинитися під загрозою. Багато землевласників відмовлялося подавати необхідні дані, посилаючись на те, що вони не розуміються на обмірах і геометрії 2. Українці, члени різноманітних комісій, прикидалися хворими і відмовлялися брати в них участь. Голова Полтавської комісії доносив, що 1767 p. жоден з українців на роботу не з’явився 3.
Перепис тривав до 1769 р. і був перерваний початком російськотурецької війни. Важко визначити, наскільки він був завершений, адже велика кількість документів не збереглася. Очевидно, значна частина роботи була виконана, бо ще й сьогодні в українських архівах можна знайти виповнені переписні форми на більш як 3500 населених пунктів 4.
1 Ці пропозиції висловив Рум’янцев у своєму оригінальному проекті, поданому Катерині.
2 Литвиненко М. Джерела... — С. 98.
3 Максимович Г. Деятельность... — С. 230 — 231.
4 Литвиненко М. Джерела... — С. 100.
Особливою турботою генерал-губернатора Рум’янцева як представника просвітницької монархині була боротьба з пияцтвом і забобонами. У донесенні до Малоросійської колегії Рум’янцев висловив своє обурення з приводу великої кількості людей, що виробляли і продавали алкогольні напої. Як приклад він подавав Глухів — порівняно невелике містечко, де було 166 шинків. Рум’янцев пропонував уряду взяти під контроль виробництво та торгівлю алкоголем, а його обсяг скоротити згідно з суворими положеннями Литовського статуту 1. Ці заходи, як сподівався генерал-губернатор, сприяли б зменшенню пияцтва серед населення.
Подібно до цього, Рум’янцев хотів викорінити вірування у ворожок, заклинання та інші забобони. Він наказав суворо дотримуватися Литовського статуту, що забороняв ворожбитство та чаклування; за це публічно були засуджені дві жінки. Рум’янцев розпочав широку кампанію проти забобонних вірувань і просив парафіяльних священиків своїми проповідями допомогти цій справі 2. Генерал-губернатор Рум’янцев щиро бажав поширити просвіту, запровадивши освітню реформу. Заснування нових шкіл було єдиною імперською програмою, яку з ентузіазмом вітала українська нова шляхта, що роками мріяла про заснування в Гетьманщині університету. Київська академія та Чернігівська колегія зі своїми застарілими навчальними планами вже не відповідали потребам нової шляхти, яка тепер посилала своїх дітей на навчання у Санкт-Петербург, Москву та Західну Європу. Перед відставкою гетьман Розумовський склав план заснування університету в Батурині 3. Крім того, Глухівська рада зверталася з проханням про відкриття двох університетів і середніх шкіл, пізніше повторене у програмі генерал-губернатора Рум’янцева, яке він подав Катерині. Цариця, напевне, зв’язала цей проект із секуляризацією церковного майна, передбачаючи великі фінансові витрати на його реалізацію, і просто побажала Рум’янцеву успіхів у поліпшенні освіти. Тому в Гетьманщині тоді так і не було засновано ні університету, ні середньої школи 4.
Більш вдалою для Рум’янцева виявилася реформа початкової освіти, оскільки тут він міг опиратися на залишки системи, що вже колись існувала в Гетьманщині. Початкову освіту прості люди (козаки, міщани, іноді навіть селяни) могли здобути при церковних парафіях. Для навчання святого письма або церковних співів залучались місцеві священики, дяки або ж студенти Київської академії. Навряд чи це була повноцінна система освіти, оскільки вона цілком залежала від ініціативи місцевих священиків. Проте таких шкіл нараховувалось сотні, а «мандруючі дяки» мали можливість заробляти на прожиття, викладаючи у парафіяльних школах 5.
1 Акти... Румянцева / Под ред. Владимирского-Буданова. — С. 105.
2 Там же. — С. 119-120.
3 Батуринський проект опубл.: ЧОИДР. — 1863. — Т. 2. — С. 67-85.
4 Лист Катерини до Рум’янцева від 22 вересня 1765 р. Див.: Сочинения Екатерины... / Под ред. Смирдина. — Т. 3. — С. 190-192.
5 Лазаревский А. Статистические сведения об украинских народних школах и госпиталях в XVIII в. // Основа. — 1862. — № 5 (Май). — С. 82-99.
У 1750-х рр. адміністрація Розумовського приділяла певну увагу розширенню парафіяльних шкіл, де б діти козаків могли навчатися військового мистецтва і засвоювати основи грамоти. 1758 р. полковник Лубенського полку Іван Кулябка запровадив експериментальну програму, згідно з якою кожна сотня (або наразі її старшина) зобов’язувалась дати освіту всім дітям чоловічої статі у віці 12—15 років. Навчальний план складався з двох частин: грамоти та військового мистецтва (фехтування, стрільби тощо). 1760 р. до цих приходсько-сотенних шкіл було записано 1624 дітей Лубенського полку. Розумовський вважав цю програму настільки вдалою, що наказав запровадити її у всіх 10 полках Гетьманщини, але відставка перешкодила втіленню наказу гетьмана в життя. Незабаром після одержання своїх повноважень генерал-губернатор Рум’янцев розпорядився продовжити та розширити шкільне навчання по сотнях 1. Відтак Рум’янцев втілив у життя одну з найбільших реформ, задуманих попередньою адміністрацією, що, напевно, задовольнило багатьох українських урядовців.
Запровадження освітницької програми дискредитованої української адміністрації було для Рум’янцева одним із шляхів виконання покладеного на нього Катериною основного завдання — зменшення напруження між українцями та росіянами. Оцінюючи вплив генерал-губернатора на розвиток українсько-російських відносин, слід врахувати не тільки політику Рум’янцева, але й його характер та стиль правління. Він був настільки пронизаний воєнним духом, що не терпів навіть найменшої непокори: коли глухівські козаки відмовилися від регулярної служби, Рум’янцев наказав їх висікти; коли 77 козаків, яким набридла нерішучість і бездіяльність їхнього командира, самовільно повернулися додому на жнива, він заарештував їх і жорстоко покарав 2. Особливо безжалісно Рум’янцев викорінював будь-які прояви автономістського духу. Коли під час виборів у Законодавчу комісію група ніжинських шляхтичів наполягала на складенні петиції про обрання гетьмана, Рум’янцев розпорядився їх арештувати (хоча згодом імператриця їх пробачила), 33 з них він засудив до страти, а 18 відправив на довічне заслання 3. Генерал-губернатор ясно дав зрозуміти українській новій шляхті, що його терпіння має певну межу і той, хто її перетне, буде негайно і жорстоко покараний.
З іншого боку, Рум’янцев намагався привернути нову шляхту тим, що залучив її на імперську службу. У донесенні Катерині він рекомендував, щоб чини й урядові посади («дела») надавалися тим, хто «сею болЂзнию самовластва и независимости незараженныя» 4.
1 Програму навчання козацьких дітей обговорює Г.Максимович: Максимович Г. Деятельность... — С. 136—189.
2 Лазаревский А. По поводу ста лет... — С. 385 — 386.
3 Цей випадок обговорюється в наступному розділі.
4 Лист Рум’янцева до Катерини від 5 лютого 1768 р. опубл.: Максимович Г. Выборы... — С. 331.
Наводячи такий аргумент, Рум’янцев вважав, що навіть шляхта з сильними автономістськими почуттями згодом буде іншої думки і служитиме державі. Катерина повністю схвалила пропозиції Рум’янцева і попросила його доповідати про «тих гідних ласки», хто заслуговував на дальше просування по службі 1.
Генерал-губернатор особливо підкреслював необхідність належного впливу на молодь. Він рекомендував відкрити в Гетьманщині імператорське кадетське училище, вважаючи, що це може прищепити українській шляхті любов до регулярної військової служби й викорінити «всЂ тЂ застарЂлыя и кривотолкния мысли сумазбродного казачества» 2. І хоча це здійснити не вдалося, Рум’янцев одержав право посилати дітей нової шляхти до Імператорського кадетського училища та Імператорського інституту благородних дівиць у СанктПетербурзі 3. Генерал-губернатор мав ясну мету: українська шляхта отримала б можливість навчатися разом з російською знаттю, підтримувати з нею зв’язки — отже, ставати лояльними слугами імперії. Зі свого боку, нова шляхта була дуже цим задоволена, оскільки українців здавна не допускали в імперські учбові заклади через офіційну думку, що «вь Малороссіи дворянъ нЂтъ» 4.
Генерал-губернатор захищав також українські претензії на дворянство для тих, хто перебував на урядовій службі. У записці до Малоросійської колегії Рум’янцев запропонував, щоб всі українські чиновники разом з посадою автоматично одержували рівні з росіянами чини; інші, однак, мали підтверджувати своє благородне походження 5. 1774 р. Рум’янцев від імені української старшини і шляхти знову звернувся до генерального прокурора ААВ’яземського з проханням надавати українським чиновникам відповідні чини 6. Нарешті, як верховний головнокомандуючий Рум’янцев мав право надавати звання корнета (найнижчий російський офіцерський чин), що давав шляхетські привілеї. Він вільно роздавав цей чин українським землевласникам, які не мали можливості одержати будь-який інший дворянський чин 7.
1 Лист Катерини до Рум’янцева від 16 квітня 1768 р. див.: Сочинения... Екатерины II / Под ред. Смирдина. — Т. 3. — С. 196.
2 Див. початковий проект Рум’янцева, поданий Катерині: СИРИО. — 1872. — Т. 10. — С. 19.
3 Бумаги... Румянцева-Задунайского / Под ред. М.Судиенко. — С. 150—151.
4 Миллер Д. Очерки из истории и юридического быта старой Малороссии. Превращение казацкой старшины в дворянство // КС. — 1897. — № 1. — С. 26.
5 Акты... Румянцева. — С. 108.
6 Письмо графа П.А.Румянцева-Задунайского к генеральному прокурору князю А.А. Вяземскому о награждении малороссиян чинами // КС,— 1891. — № 1,— С. 176-177.
7 Ohloblyn O. Ukiainian Autonomists of the 1780s and 1790s and Count P.A.Rumyantsev-Zadunaysky // Annals of UAAS — 1958. — Vol. 6. — № 3-4 (21-22). — P. 315. Ле Донн твердить, що сам факт присутності такого славного аристократа, як Рум’янцев, у Малоросії підняв соціальний статус козацької аристократії та наблизив її до всеімперської еліти. Див.: Le Donne. Ruling Russia. — P. 309.
Виявилося, що стосовно селянства Рум’янцев й українська шляхта стояли на спільних позиціях. Катерина постійно нагадувала Рум’янцеву про необхідність захищати населення від експлуатації з боку старшин та знаті, водночас вважаючи право селян на переходи перешкодою для економічного розвитку та причиною соціального неспокою. Гетьман Розумовський свого часу вже обмежив переходи селян, вимагаючи від них перед відходом письмовий дозвіл від землевласника. Із запровадженням грошового податку переходи селян перетворилися у навіть більшу проблему, ставши першопричиною зростання несплачених податків (1768 р. — 79 тис. 703 крб. 52 3/4 коп.; 1769 р. — 136 тис. 658 крб. 14 коп.; 1770 р. — 177 тис. 142 крб. 25 1/2 коп.). І хоча частину боргів пізніше було виплачено, Малоросійська колегія вирішила вжити відповідних заходів. 1770 р. вона наказала повертати «біглих селян» їхнім колишнім панам і стягувати несплачені податки 1. Вперше з’явилося офіційне визначення — «біглий селянин», і українські пани усвідомили, що російський уряд здатний зробити те, чого не спромоглися вони, а саме: повністю закріпачити селянство.
Спільність соціально-економічних інтересів імперського уряду й української нової шляхти досить драматично проявилася під час повстання в селі Кліщинці (1767 р.). Подавши до перепису козаків, що мешкали в селі, як селян, місцеві поміщики Лисенки спробували примусити їх виконувати відповідні трудові повинності. Козаки звернулися до суду та центральної імперської адміністрації, але їх зусилля були марними через втручання генерального писаря Василя Туманського, що був швагром Лисенка. Обурені такою несправедливістю, селяни зруйнували лисенківський маєток. Пограбування потягнуло за собою втручання імперської влади, але ні каральні експедиції козацького війська, ні вмовляння козацьких і російських офіцерів не змогли заспокоїти село. Селяни стали озброєним табором і відмовилися визнавати будь-яку владу. Врешті-решт, 1774 р. імперські війська придушили повстання силою, вбивши 7 і захопивши в полон 53 повстанців. Пізніше 176 бунтівників були притягнені до суду, внаслідок чого керівників повстання заслали на Сибір, а виборних козаків позбавили стану та закріпачили 2.
1 Про несплату податків і повернення «біглих селян» поміщикам див.: Мякотин В. Прикрспление крестьянства... — С. 125—126.
2 Детально Кліщинське повстання описує О.Лазаревський: Лазаревский А. Исторические очерки полтавской лубенщины XVII —XVIII вв. // ЧИОНЛ. — 1896. — T. 1. — C. 158-193.
Приблизно тоді ж на Правобережжі, що було під Польщею, спалахнуло велике повстання — Коліївщина, а в Запорозькій Січі вибухнув бунт. З огляду на такі заворушення та їх близькість до території Гетьманщини, українська шляхта почувала себе спокійніше, знаючи, що при необхідності імперські сили забезпечать їй військову підтримку.
Правління генерал-губернатора Рум’янцева було перервано новим загостренням міжнародних відносин та війною. 1768 р. всі військові сили Гетьманщини були приведені у бойову готовність через громадянську війну в Польщі та збройні українські повстання на Правобережжі. Пізніше, у 1769—1774 рр., Рум’янцев здобув славу як головнокомандуючий військами, що одержали перемоги над Османською імперією, а також як автор Кючук-Кайнарджийського миру. У війні взяли участь і козаки з Гетьманщини. Один із полків, кількістю у 3 тис. чоловік, був частиною сил під командуванням князя Олександра Михайловича Голицина, а більша армія, 6 тис. чоловік і три загони найманців з числа колишньої гетьманської охорони, знаходилася під командуванням Рум’янцева 1. Оскільки більшість української старшини брала участь у кампанії, в Гетьманщині залишився тільки тимчасовий уряд. Усі військові справи були під наглядом князя Платона Мещерського, а цивільною адміністрацією керував українець — генеральний суддя Ілля Васильович Журман 2. За час свого правління вони провели незначні зміни, але в цілому Гетьманщина ті 5 років пережила досить спокійно.
1 Рубан В. Краткая летопись. — С. 237; Ригельман А. Летописное повествование...— Ч. 4. — С. 26-27.
2 Ригельман А. Летописное повествование... — Ч. 4. — С. 27.; Майков П. Румянцев... — С. 534-535.
Чотирьох рокш не було достатньо для генерал-губернатора Рум’янцева, щоб встановити в Гетьманщині катерининський «найкращий з усіх порядків». Але йому вдалося розпочати кілька реформ, що наблизили українське самоврядування до імперської моделі. За рахунок ущемлення традиційних козацьких прав Рум’янцев сформував з козаків більш ефективну військову силу. Без зайвого розголосу запровадивши загальне оподаткування і підпорядкувавши українську скарбницю імперії, він різко збільшив фінансові внески Гетьманщини в імперську скарбницю. Оскільки нові постанови стосувалися всіх оподаткованих осіб, більшість українців зрозуміла, наскільки глибоко імперські норми вкорінилися в їхню рідну землю. Водночас Рум’янцев розправлявся з будь-якою явною опозицією імперській програмі, намагаючись скерувати енергію української шляхти на здобуття своїх соціально-економічних вигід та імперської кар’єри. Але ці початкові кроки на шляху інтеграції Гетьманщини до складу імперії спричинили реакцію, що вповні проявилася під час роботи Законодавчої комісії 1767—1768 рр.
и новий імперський кодекс законів і обговорити адміністративні та інші реформи.
Законодавчі комісії не були новиною для Російської імперії. Але в двох важливих аспектах комісія 1767 р. була унікальною. По-перше, вона мала широке представництво — були репрезентовані знать, міщани, козаки та вільні селяни з усіх куточків імперії. По-друге, «Наказ» Катерини для комісії переспівував ідеї західних мислителів, зокрема Монтеск’є та Беккарії. Оголошуючи «Наказ», імператриця сподівалася скерувати делегата у напрямку просвітницької реформи 1.
Комісія несподівано надала українцям трибуну, з якої вони могли висловлюватись щодо політики генерал-губернатора Рум’янцева та вносити свої власні пропозиції. Але насамперед треба було визначитися щодо участі в роботі комісії. Гетьманщина мала свої власні закони та адміністрацію. Чому ж тоді українці мали брати участь у кодифікації російських законів або реформі імперської адміністрації? Більше того, прецеденту української участі в роботі законодавчих комісій досі не було 2.
1 Інструкція Катерини вже давно є предметом широкого вивчення і дискусій. Див. про неї: Madariaga І. de. Russia in the Agę of Catherine the Great. — P. 151 — 163.
2 Хоча кількох представників викликали на комісію, яку скликала Єлизавета (1761), проте доказів, що вони там справді були, немає. 1761 р. комісія висловилася за те, щоб делегатів надсилали з порубіжних земель, включаючи Гетьманщину і балтійські регіони. Див.: ПСЗ. — Т. 15. — № 11, 378. — 8 декабря 1761 г. — С. 862863. В.НЛаткін описав усі засідання єлизаветинської комісії, але він навіть не згадує про присутність там українських або балтійських делегатів (див. його: Законодательные комиссии в России. В 3 т. — СПб., 1887. — Т. 1. — С. 80 — 184). Подібно ж, Зутіс підтверджує, що жодного балтійського представника на тій комісії не було. Див.: Зутис Я. Остзейский вопрос. — С. 361.
Катерина довго вагалася з цього приводу, хоча спочатку взагалі ігнорувала проблему. У перших двох маніфестах про скликання Законодавчої комісії автономні райони зовсім не згадувалися 1. У третьому маніфесті Гетьманщині, Лівонії та Естляндії пропонувався вибір: або їм відводилася певна квота на представництво, або ж за ними зберігалося право на затримання місцевих законів доти, доки вони самі не подадуть прохання про прийняття майбутнього імперського кодексу 2. Навіть після заперечень одного з членів підготовчого комітету Катерина надала право вибору порубіжним землям, але обмежила термін дії регіональних законів десятьма роками 3. В заключному маніфесті вже нічого не говорилося про спеціальний статус автономних регіонів і малося на увазі, що комісія буде представлена всіма регіонами імперії, включаючи пограничні землі 4.
Хоч якими були її початкові наміри, Катерина була змушена визнати, що дозвіл населенню автономних регіонів вибору щодо участі в роботі комісії був помилкою. Такий крок можна було б тлумачити не тільки як ще одну гарантію автономії — він позбавляв самодержицю права самостійно приймати остаточне рішення. Отже, найбільшою поступкою було те, що регіони для запровадження імперських норм мали у своєму розпорядженні десять років. Оскільки новий закон мав бути введеним у всіх регіонах імперії, участь їх у комісії стала необхідною. Пізніше остаточний варіант маніфесту Катерини взагалі не допускав ніяких винятків.
Упереджуючи опозицію, якої він сподівався в Гетьмащині, генерал-губернатор Рум’янцев оприлюднив відозву, де звернувся до громадської свідомості українців, наголошуючи на великій потребі реформи 5. Проте, маніфест Катерини був сприйнятий в Гетьманщині вороже 6.
1 Перші два проекти докладно обговорює А.В.Флоровський: Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии. — Одесса, 1915. — С. 8—15. Це питання порушує Пол Д’юкс: Dukes P. Catherine the Great and the Russian Nobility. — Cambridge, 1967. — P. 57-58.
2 Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии. — С. 29.
3 Липинский М.А. Новые данные для истории екатерининской комиссии о сочинении проекта нового уложения // Журнал Министерства народного просвещения. — 1895. — № 301. — С. 290 — 293; Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии. — С. 46.
4 ПСЗ. — Т. 17. — № 12, 801. — 14 декабря 1766 г. — С. 1092-1110.
5 Циркуляр був опубл.: Наказы малороссийским депутатам 1767 г. и акты о виборах депутатов в Комиссию сочинения уложения. — Киев, 1890. — С. 186. Його обширно цитує Г.А.Максимович: Максимович Г.А. Выборы и наказы в Малороссии в Законодательную комиссию 1767 г. — Ч. 1: Выборы и составление наказов. — Нежин, 1917. — С. 6-8.
6 Теличенко И. Сословные нужды и желания малороссиян в эпоху Екатерининской комиссии // КС. — 1890. — № 7. — С. 166 — 167; Флоровский А.В. Состав законодательной комиссии. — С. 494. Лише один В.Г. Авсєєнко дотримувався думки, що маніфест Катерини вітали всі частини суспільства з щирою радістю. Див. його: Малороссия в 1767 году. — Киев, 1864. — С. 3 — 4. Але на підтримку цього твердження Авсєєнко не наводить жодного документа, і його погляди були відкинуті наступними дослідниками.
Не було віри у потребу нової реформи, оскільки українські закони вже переглядалися в 1728—1743 рр., а реформа судочинства з 1763 р. тільки-но стала втілюватися у життя 1. Українці не мали ні причин, ані бажання брати участь в роботі комісії. Для введення в дію нового зводу українських законів не вистачало тільки підтвердження монарха. У донесенні Катерині Рум’янцев так виклав свої думки про українську реакцію на маніфест: «Многие истинно вошли во вкус своевольства до того, что им всякий закон и указ государский кажется быть нарушением их прав и вольностей, отзывы же у всех одни: зачем бы нам там и быть? Наши законы весьма хороши, а буде депутатом быть, конечно, уже надобно, только разве б искать прав и привилегий подтверждения» 2.
1 Див. Яковлів А. Український кодекс 1743 р. Цей кодекс, хоча і використовувався на практиці, ніколи не був затверджений імператором.
2 Лист Рум’янцева до Катерини від 2 березня 1767 р. // Соловьев С. — T 14 — C. 39.
3 Графік виборів був опублікований. Див.: Наказы малороссийским депутатам. — С. 187 — 188; Максимович Г.А. Выборы и наказы. — C. 8 — 9. Він не вповні відбиває реальний стан речей, оскільки велика кількість виборів проводилася в інший час.
Незважаючи на нарікання українців, Рум’янцев призначив вибори депутатів для роботи в колегії на березень 1767 р. 3 На окремих зібраннях знаті, міщан і козаків слід було обрати делегатів і скласти накази, які депутати мали б подати на генеральній асамблеї комісії в Москві. Малоросійська колегія як урядова інституція так само мала вислати депутата з наказом. Українським єпархіям слід було представити перелік потреб церкви до Священного синоду, який, як відгалудження уряду, мав представляти потім церкву на асамблеї. Одного депутата з наказом повинні були вислати російські «старовіри», що проживали в Гетьманщині. Отже, більшість вільного (неселянського) населення Гетьманщини запрошували так чи інакше взяти участь у роботі Законодавчої комісії 1767 р.
Дата добавления: 2015-09-04; просмотров: 52 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Скасування гетьманського уряду | | | Вибори та накази нової шляхти |