Ракетний удар неминучий 7 страница

– Мене вона не вловить, – заявила Аліса.

– І мене, – рішуче промовив Ейден.

– От і побачимо, – сказала Каролін і повернулася обличчям до дерева. – Раз, два, три, чотири… п'ять, шість, сім… вісім‑дев'ять‑десять ЧЕРВОНЕ СВІТЛО! – різко обернулася вона.

Аліса застигла з усмішкою на обличчі й однією ногою, задертою для стрибка. Терстон, також з усмішкою, розчепіривши руки, стояв у позі «Привиду опери»[234]. Вона помітила легесенький порух в Ейдена, але навіть не подумала відсилати його на стартову позицію. Він світився щастям, а їй аж ніяк не хотілося позбавляти його радості.

– Добре, – погодилася вона. – Гарненькі статуї. А тепер другий раунд.

Вона знову повернулася лицем до дерева і почала рахувати, насолоджуючись тим напівзабутим дитячим страхом від того, що хтось рухається в тебе за спиною.

– Раздватри, чотирип'ять, шістьсімвісімдев'ятьдесять. ЧЕРВОНЕ СВІТЛО!

Крутнулась. Аліса застигла вже ледь не поряд. За десять кроків позаду неї тремтів, стоячи на одній ніжці, Ейден, чітко було видно вавку в нього на колінці. Терсі стояв позаду хлопчика, поклавши одну руку собі на груди, немов якийсь оратор, і посміхався. Скидається на те, що виграє Аліса, от і добре; вона стане на це місце, і тоді виграє її братик. Каролін з Терстоном про це подбають.

Вона знову обернулася до дерева.

– Раздватричоти…

І тут закричала Аліса.

Обернувшись, Каролін побачила, що Ейден Епплтон лежить на землі. На мить їй здалося, що він продовжує гру. Коліно – те, на якому була подряпина – було задерте вгору так, ніби він продовжував бігти, лежачи на спині. Широко розплющені очі тупилися в небо. Рот його склався у маленьке зморшкувате О. На шортах у нього розпливалася темна пляма. Каролін кинулася до малюка.

– Що з ним? – спитала Аліса. Каролін побачила, як усі переживання останніх жахливих днів відбилася в дівчинки на обличчі. – З ним все гаразд?

– Ейдене? – гукав Терстон. – Ти в порядку, хлопче?

Ейден почав тремтіти, губи його немов смоктали невидиму соломинку. Задерта нога розігнулася й лягла на землю… та раптом смикнулась. Плечі йому звело судорогою.

– У нього конвульсії, – промовила Каролін. – Мабуть, від перезбудження. Гадаю, все минеться, якщо ми дамо йому полежати кілька хви…

– Рожеві зірки падають, – подав голос Ейден. – За ними залишаються смуги. Це так красиво. Це так страшно. Всі дивляться. Ніяких ласощів, тільки каверзи. Важко дихати. Він називає себе Майстер. Це його вина. Він вибраний.

Каролін із Терстоном перезирнулися. Аліса уклякла навколішках поряд з братиком, тримаючи його за руку.

– Рожеві зірки, – повторив Ейден. – Вони падають, вони падають, вони па…

– Прокинься! – закричала Аліса йому просто в обличчя. – Перестань нас лякати!

Терстон Маршалл ласкаво торкнувся її плеча.

– Сонечко, не треба, я не думаю, що це допоможе.

Аліса не звернула на нього уваги.

– Прокинься! Ти… ти ГІВНЮК!

І Ейден прийшов до тями. Він здивовано дивився на зарюмсане обличчя сестри. Потім перевів погляд на Каролін і посміхнувся… то була збіса найсолодша з усмішок, які їй довелося побачити протягом усього її життя.

– Я виграв? – спитав він.

Генератор у складі міської ради перебував у не найкращому стані (хтось підсунув під нього стару емальовану кухонну раковину, щоб туди скрапувало мастило), а в сенсі енергозбереження, подумалося Расті, він був родичем «Гаммера» Великого Джима Ренні. А втім, Расті більше цікавив підключений до нього сріблястий балон.

Барбі кинув короткий погляд на генератор, скривився від запаху, потім підійшов до балона.

– Він не такий великий, як я очікував, – сказав він… хоча той був набагато більшим за ті балони, що їх використовували у «Троянді‑Шипшині», чи той, що він міняв у Бренди Перкінс.

– Це «муніципальний розмір», так їх називають, – пояснив Расті. – Я запам'ятав це з минулорічних міських зборів. Сендерс із Ренні тоді багато розводилися про те, що менші балони зекономлять нам купу баксів у ці часи, «коли паливо таке недешеве». У кожному по вісімсот галонів.

– Що означає, він важить… скільки? Шістдесят чотири сотні фунтів?

Расті кивнув.

– Плюс вага самого балона. Його важко піднімати – потрібен вилочний підйомник або гідравлічний домкрат, – але пересувати легко. Пікап «Рем» розрахований на шістдесят вісім сотень фунтів, а на ділі здатен везти більше. Один такий балон уміщується в кузов. Трохи стирчить позаду, ото й усе, – знизав плечима Расті. – Вішай червоний прапорець і вези куди хочеш.

– І це тут єдиний? – спитав Барбі. – Це ж, якщо паливо в нім закінчиться, не буде світла в міськраді.

– Хіба що Ренні з Сендерсом знають, де решта балонів, – погодився Расті. – І я певен, що вони це чудово знають.

Барбі провів рукою по синьому трафаретному напису «ЛІК КР» на боці балона.

– Це те, що ви загубили.

– Ми не загубили; його в нас вкрали. Така моя думка. Тільки тут мусило б бути ще п'ять наших балонів, бо пропало в нас їх усього шість.

Барбі окинув оком довгий склад. Тільки снігоочисні плуги та картонні коробки з запчастинами, а загалом тут на вигляд порожньо. Особливо поряд з генератором.

– Якщо забути про ті, що поцупили в лікарні, де решта балонів, що належать місту?

– Не знаю.

– І для чого їх використовують?

– Я не знаю, – повторив Расті, – але маю намір узнати.

Дата добавления: 2015-09-02