Січень 1935р Мусоллін підписав з міністром закород справ Франції Лавелем Римські угоди про збереження статусу-кво в Дунайському регіоні, розподіл сфер впливу в Африці. 1 страница

жовтні 1935 р. Італія починає війну зазагарбання Ефіопії, 5 травня 1936 італійська армія захопила столицюЕфіопіїАдісАбебу.

9 травня указом Мусоліні було проголошено, що Ефіопія приєднана

до Італії. Італійський король став “ефіопським імператором”.

Ужовтні 1936 р. Італія уклала з Німеччиною союзний договір, яким було утво “вісь Берлін – Рим – Токіо ”. В 1937 р. Італія вийшла з Ліги Націй, і в 6 листопада приєдналася до Антикомінтернівського Пакту.

Квітень 1938 в Римі підписані англо-італійські угоди «Великодня угода». В.Б. визнавала завоювання Італією Ефіопії.7 квітня 1939 р. італійські війська поч захоплення Албанії.

22 травня 1939 р. в Берліні Чіано і Рібентроп підписали “Сталевий Пакт”між Німеччиною та Італією, який зобов’язував обидві сторони надаватизбройну підтримку одна одній.

Таким чином, зовнішня політика Італії в міжвоєнний період буласпрямована на перетворення Італії у велику імперію.

67. Нацистська Німеччина: внутрішня і зовнішня політика.

30 січня 1933 Гітлер став рейхсканцлером.

січень 1930 прийнято закон «Про відродження Райху», який проголошував скасування федеральних засад д-ви і ліквідовував суверенітет земель. їхні повноваження перейшли до загальнонімецького уряду, а на місця було призначено намісників, які призначалися А. Гітлером. Крім СА та СС, каральні функції режиму здійснювали поліція, СД (служба безпеки), гестапо (таємна політична поліція). З часом поліція й СС були об'єднан.

Вищим органом держави, що здійснював безпосередньо владні функції, стала райхсканцелярія. Згодом процедура прийняття законів була замінена актами. А. Гітлер зневажав правові норми і процедуру, а тому запровадив принцип фюрерства, за яким вся влада в країні й у партії належала лише йому.

Воля А. Гітлера прирівнювалася до провидіння.Підприємства об'єднувалися в монополістичні групи, що підпорядковувалися Генеральній раді німецького господарства. Рада підпорядковувалася Міністерству економіки; спілки підприємців були об'єднані в корпорацію «Імперський стан німецької промисловості». Господарство Німеччини поділялося на 7 галузей, примусово об'єднаних у корпорації: промисловість, енергетика, ремесла, торгівля, транспорт, банківська справа, страхування. Держава встановлювала: плани виробництва (в 1936 р. 4-річний план Г. Герінґа), ціни, ринки збуту; існувала карткова система розподілу товарів, стандартизувалися металеві вироби і деталі машин, будувалися автошляхи, канали, оборонні споруди тощо.

Заходи щодо одержавлення с\г→ ство Державний продовольчий фронт контролював виробництво, ринки збуту і ціни.

Було встановлено високі мита на ввіз до Німеччини сільгосппродуктів, а німецьким господарям, які імпортували хліб, видавалися премії. Також було прийнято закон « Про спадкове селянське господарство », який передбачав створення сімейних ферм.

Правом володіти землею нацисти наділяли лише німців «арійського походження», які зможуть довести документально чистоту своєї «арійської» крові щонайраніше від 1800 р. Такий господар міг одержати звання «бауера» з великими пільгами до нього. У цілому ці заходи користувалися популярністю серед селян.

Політика щодо сім'ї визначалася необхідністю заохочення народжуваності. Місцеві органи влади запроваджували знижки в оплаті за воду та електроенергію; було встановлено офіційну державну відзнаку «Хрест Матері» трьох ступенів: золотий - за народження 8 дітей, срібний - 6, бронзовий - 4. Молодим подружжям надавалися без% кредити і 1000 райхсмарок, але лише за умови, що жінка не працюватиме.

Молодь проходила нацистський вишкіл в організації «Гітлер-юґенд» та численних «військово-спортивних» табора х. Газети, радіо, кіно, театр, література й музика повинні були вихваляти А. Гітлера та його режим. Було встановлено жорстоку цензуру над усіма німецькими виданнями, з бібліотек вилучалися й публічно спалювалися неугодні нацистам книги.

Олімпійські ігри відбу в серпні 1936 р. в Берліні. Невід'ємною рисою нацистської диктатури стали масові репресії, зведені в ранг державної політики. Євреї проголошені чи не головними ворогами диктатури.

У 1939 р. А. Гітлер власноруч підписав наказ про проведення автаназії («легкої смерті»), під дію якого підпадали всі, чиє життя було «позбавлене цінності»: душевнохворі, хворі на гемофілію, хвороби шкіри, очей, вуха, епілепсію, туберкульоз тощо. У Німеччині було обладнано 6 закладів для вбивства хворих.

68. СРСР у 20-30-ті роки XX ст.: шляхи будівництва соціалізму.

Наприкінці 20-х pp., коли в СРСР загострилася боротьба за владу в комуністичній верхівці, ус-кладнилося міжнародне становище СРСР через військову слабкість країни, її неспроможність розрахуватися за борги, технологічну відсталість (наприклад від США - на 50 років), існувало щонайменше два варіанти розвитку країни. Перший шлях був можливий лише за умов одночасного про-ведення політичних реформ, просування країни шляхом парламентської демократії. Але тоді постало б питання про пра-вомірність диктатури пролетаріату, диктатури однієї партії й однієї особи. Тому був обраний другий шлях, який давав комуністам значний виграш у часі.

У 1926 р. ВКП(б) проголосила курс на те, щоб «наздогнати і перегнати» країни Заходу за економічними показниками. Цього результату мало бути досягнуто під час виконання п'ятирічних планів. До початку Другої світової війни відбулося дві п'ятирічки (1928-1932 pp. - перша, 1933-1937 pp. - друга) виконання третьої (1938-1942 pp.) перервала війна. Під час п'ятирічок їхні плани неодноразово змінювалися у бік підвищення показників, проте країні бракувало сил викона-ти навіть нижчі завдання. Причини невдач влада пояснювала протидією «шкідників» та інших «ворогів народу». Над ними влаштовувалися показові судові процеси, звинувачуваних зму-шували обмовляти себе та інших, часто навіть незнайомих їм, людей. Так, у 1928 р. був проведений так званий «шахтинський про-цес» над «шкідниками» у вугільній промисловості, з яких 5-х засудили до розстрілу, а 6 отримали по 10 років ув'язнення. 1930 р. відбувся процес над «Промпартією». До заарештова-них застосовували моральні й фізичні тортури, вимагаючи зізнання в тому, що, буцімто, вони мали намір зірвати радянсь-ку індустріалізацію. За такого судочинства на суді звинувачені зізналися навіть у зв'язках із засновником газети «Утро Россіи» П. Рябушинським, який помер ще в 1924 р.

У СРСР також широко застосовувалися найрізноманітніші методи примусу, як-то: запровадження паспортного режиму, невиправдано жорсткі методи боротьби з порушниками трудо-вої дисципліни тощо. Також використовувалась праця в'язнів ГУТБу (Головного управління трудових таборів і трудових посе-лень). Політичні та кримінальні в'язні видобували до 50 % золота і хромонікелевих руд, понад ЗО % платини й деревини. В'язні збудували міста Ангарськ, Магадан, Норильськ та інші, Біломорсько-Балтійський канал та канал Москва-Волга, спорудили тисячі кілометрів залізниць та автошляхів.

Колективізація*. Здійснення індустріалізації потребува-ло значних коштів. На закордонні позики СРСР не міг розрахо-вувати, оскільки Росія відмовилася повернути довоєнні борги, отож джерелом фінансування було обране сільське господарст-во. Для придбання на Заході машин, обладнання, технології важкої промисловості необхідні були товарні ресурси. І хоч Й. Сталін стверджував, що в країні є необхідні для інду-стріалізації ресурси, реальним джерелом валюти був лише хліб. Але він був у руках селян, які за роки НЕПу звикли до вільної торгівлі, й зголошувалися віддати хліб лише в обмін на потрібні їм промислові товари, їх же в держави якраз і не було. Щоб розірвати це замкнуте коло, було вирішено відібрати хліб у селян силою, для чого спочатку об'єднати їх у колективні господарства (колгоспи), а потім уже звідти вилучати хліб. Наступ на приватних сільських господарів розпочався майже відразу після взяття влади більшовиками. Улітку 1918 р. з цією метою було створено «комбіди» («комітети бідноти»), які за півроку свого існування відібрали у господарів, яких радянська влада називала не інакше як «куркулями», 50 млн га землі з 75-80 млн га. У роки НЕП}' сільське господарство відродилося. У перелік 7 ознак «куркульських» господарств, видрукувано-му в 1930 p., визначалися наявність млина, крупорушки, олійниці та інші підприємства і пристрої, де застосовувався ме-ханічний двигун; постійне здавання у найм складної сільсько-господарської техніки з механічним двигуном, заняття торгівлею тощо.

Так було покладено початок першій і найтрагічнішій сторінці «розселянювання», тобто знищення селянства як чи-сленної соціальної, якісно відмінної від інших групи населен-ня, з її особливим місцем у виробництві, особливим складом соціальної психології, особливим укладом селянського життя. У 1929 р. було запроваджено надзвичайні «трійки», які вершили скорий суд над «куркулями». Для проведення колективізації на село були направлені понад 25 тис. комуністів («двадцятип'яти-тисячники»); колгоспам надавалася державна підтримка технікою, посівним матеріалом. Колективізація та «розкуркулення» здійснювалися поспіхом. Потрібно було створити атмосферу страху, щоб послабити опір селянина, і якнайшвидше, поки цей страх тримався, сформува-ти колгоспи. Відповідно до вказівок Й. Сталіна, людей насиль-но заганяли до колгоспів, усуспільнювали їхній реманент, худо-бу, а коли це спричинилося загальним обуренням, Й. Сталін у статті «Запаморочення від успіхів» усю відповідальність пере-клав на місцевих керівників. Та вже через півроку він висунув гасло: колективізацію за два роки. Колгоспників перетворили з господарів у найманих працівників, для свого споживання во-ни отримували не свою долю в спільно вирощеному врожаї, а лише оплату праці.

69. Початок Другої світової війни. “Дивна війна” (1939-1940 рр.).

Згідно із розробленими планом «Вайс» у квітні 1939 р., Німеччина розпочала вторгнення в Польщу 1 вересня 1939 р., зосередивши проти неї 2 млн. солдатів та 2 тис. літаків, а також танкові та моторизовані з’єднання. Гітлерівське командування запланувало провести «бліцкриг» з метою убезпечити себе від вступу у війну ВБ та Франції та згодом перекинути свої війська на захід.

Польська армія, як і кількісно програвала німецькій – солдати використовували застаріле озброєння, польські танки, авіації, артилерія суттєво поступались німецьким аналогам. Постійні атаки німецької авіації на міста і залізничні вузли перешкодили здійснити в повному обсязі мобілізацію польської армії. Спроби створити нову лінію польської оборони по ріках Нарев—Вісла—Сян провалилися через те, що німецькі танкові частини досягли цих рубежів швидше, ніж відступаючі польські війська.

До 8 вересня німецькі сили зуміли підійти до Варшави і оточити її. Польський уряд, покинув Варшаву 7 вересня, а 17 вересня перебрався до Румунії. Уряд і головне командування польської армії практично втратили контроль над розчленованими відступаючими армійськими частинами. Основні сили польської армії до середини вересня були розбиті або оточені. З 9 по 17 вересня відступаючі з'єднання армій "Познань" і "Поможе" зробили останню спробу контратакувати німецькі війська над річкою Бзура. Проте німецькі моторизовані дивізії, долаючи запеклий опір польських військ, зайняли Люблін і підійшли до Бреста. Також несприятливим чинником для Польщі став перехід польського кордону Червоною Армією 17 вересня, фактично з цього дня доля Польщі вже була вирішеною. 26—27 вересня радянські та німецькі війська спільними зусиллями оточили і розгромили під Мостиськами кінну групу генерала В. Андерса, якого було поранено і взято в полон.

28 вересня капітулювала Варшава, а 5 жовтня припинили організований опір останні частини польської армії. Залишена без жодної допомоги Польща зазнала поразки. Втрати поляків у війні з Німеччиною становили 66 тис. убитими і 133 тис. пораненими. Понад 400 тис. солдатів потрапили в полон. Понад 90 тис. солдатів і офіцерів Війська Польського перейшли на територію Румунії і Угорщини, де були інтерновані. Прорвалася в нейтральні країни частина польських літаків і кораблів.

Втрати німецької армії обчислювалися в 16 тис. вбитими, 33 тис. пораненими.

Згідно з укладеним в Москві 28 вересня 1939 р. Договором "Про дружбу і кордон" між СРСР і Німеччиною та таємними додатками до нього, було переглянуто окремі пункти пакту Молотова—Ріббентропа і внесено в нього часткові зміни. В "сферу інтересів" СРСР передано Литву, натомість Радянський Союз відступав Німеччині Люблінське і Варшавське воєводства. Після остаточного розподілу Польїці 50 % її території відійшло до СРСР, 48,5 % було окуповано Німеччиною, а Віленський округ включено до складу території Литви за її згоду розмістити тут 30-тисячний радянський гарнізон. З окупованих Німеччиною територій Сілезію і Помор'я приєднано до райху, а на решті створено Генеральне губернаторство з центром у Кракові.

Завершення ж воєнної кампанії Німеччини проти Польщі відбулось на спільному німецько-радянському військовому параді в Бресті 2 листопада 1939 р.

З початком німецької агресії польський уряд розраховував, що ВБ та Франція швидко розпочнуть воєнні дії і відтягнуть частину німецьких сил з польського фронту. Тим часом західні держави під тиском громадської думки З вересня оголосили війну Нім, утримувалися від активних воєнних дій. Довідавшись про оголошення урядами Франції і Великої Британії війни Німеччині, Гітлер заявив: "Це ще не означає, що вони воюватимуть". Така позиція Заходу отримала назву "дивної", або "сидячої" війни. Можливість завдати удару агресорові на Зах. фронті була втрачена. Посилаючись на неготовність армій Франції і Великої Британії вести воєнні дії у вересні 1939 р., уряди цих країн не віддали наказу навіть про бомбардування території Німеччини. Покінчивши з Польщею, німецьке командування швидко перекинуло свої військові сили на Західний фронт, довівши їх чисельність до ста дивізій. Фран­цузькі війська бездіяльно спостерігали за воєнними приготуваннями німців. Така "дивна" війна тривала на Заході аж до 10 травня 1940 р.

Після розгрому Польщі Гітлер висунув свої "мирні" пропозиції, основною метою яких було виграти час для передислокації своїх військ на захід і підготовки наступальних операцій. Гітлер обіцяв припинити війну за умови, що Франція і Велика Британія визнають його завоювання в Європі і повернуть Німеччині її колишні колонії. Проте Франція і Велика Британія погоджувалися сісти за стіл переговорів лише після відновлення Польської держави і Чехословаччини. 10 травня 1940 р. німецькі війська перейшли до активних дій на Західному фронті, зосередивши основний удар на стику кордонів Франції, Бельгії та Люксембургу Проти союзників було зосере­джено 136 дивізій, які поділялися на три армійські групи.

Третій групі німецьких армій "С" відводилася ділянка фронту вздовж "лінії Мажіно". Її головним завданням було стримувати головні сили французької армії на час проведення наступальних операцій в північній Франції.

Обійшовши укріплення "лінії Мажіно", танкові та моторизовані дивізії групи армій "А" прорвали оборону французьких і англійських військ і швидко просувалися у західному напрямку. 20 травня німецькі частини вийшли до портового міста Кале на півночі Франції. 28 травня 1940 р. капітулювала Бельгія. Перегрупувавши свої війська, німці на початку червня розпочали наступ по всьому фронту на Париж і в південному напрямі. 10 червня на боці Німеччини у війну вступила Італія. Французькі війська опинилися у скрутному становищі. 14 червня німці вступили в Париж. Французь­кий уряд переїхав спочатку у Тур, пізніше — у Бордо. У відчаї французький уряд 13 червня 1940 р. звернувся до президента США Рузвельта з пропозицією оголосити війну Німеччині. У відповідь Рузвельт обіцяв лише збільшити військову і матеріальну допомогу, але відмовився оголосити Німеччині війну, мотивуючи, що це є компетенцією конгресу і сенату.

Новосформований уряд Франції, який очолив 16 червня маршал А. Петен, за­просив у німців перемир'я. 22 червня 1940 р. Франція капітулювала. Акт капітуляції Франції, було підписано у тому самому вагоні, в якому 11 листопада 1918 р. головнокомандувач військами Антанти маршал Ф. Фош приму­сив німецьку делегацію прийняти умови перемир'я.

70. Німецько-радянська війна 1941-1945 рр.

22 червня 1941 р – напад Нім на СРСР – новий п-д ІІ Світової. Підписаний 23 серпня 1939 р пакт Молотова-Рібентропа, договір «про дружбу і кордон між Нім та СРСР» були розцінені як тимчасова необхідність.

План «Барбаросса» передбачав розгром СРСР протягом «блискавичної війни», щоб уникнути боротьби на два фронти. Для нападу на СРСР було зосереджено 190 дивізій. Три групи нім армій – «Північ», «Центр» і «Південь» мали просунутися вглиб європ території СРСР і вийти на лінію Архангельськ – Астрахань ще до зимових холодів.

На світанку 22 червня 1941 після масового бомбардування залізничних вузлів, аеродромів і армійських баз розпочався наступнім військ на всьому фронті від Балтійського до Чорного моря. Перші дні – нім армії» просувались порівняно швидко, захопили Вільнюс, Ригу, створили загрозу для Ленінграда. Група «Південь» просувалась найповільніше. 23-29 червня в районі Радехів – Броди – Рівне – одна з найбільших битв танкових частин, контрудар рад частин було відбито і нім розгорнули наступальні операції по всій терит України.

Створивши кількісну перевагу на окремих ділянках фронту німецькі війська за три місяці окупували Молдавію, частУкр, Білорусію, підійшли до Ленінграда і розпочали підготовку наступу на Москву. Гітлер розглядав захоплення Москви, як останній етап здійснення бліц-кригу.

До кінця листопада німці наблизились на віддаль 25-30 км до Москви. 5 грудня 1941 рад війська почали контрнаступ, німців було відкинуто на 150-200 км від Москви.

Битва за Москву тривала з 30 вересня 1941 р. до 20 квітня 1942 5-6 грудня 1941 Червона Армія перейшла в наступ, Фронт оборони противника було прорвано. Фашистські війська були відкинуті від Москви на 100-250 км. План захвата Москви провалився, блискавична війна на сході не відбулася.

Перемога під Москвою мала велике міжнародне значення. Японія і Туреччина утрималися від вступу у війну проти СРСР. Збільшений авторитет СРСР на світовій арені сприяв створенню антигітлерівської коаліції. Однак влітку 1942 р. через помилки радянського керівництва (насамперед Сталіна) Червона Армія потерпіла ряд великих поразок на Північно-Заході, під Харковом та в Криму. Німецько-фашистські війська вийшли до Волги - Сталінграда та Кавказу. Запекла оборона радянських військ на цих напрямах, а також переведення економіки країни на військові рейки, створення злагодженого військового господарства, розгортання партизанського руху в тилу ворога підготували необхідні умови для переходу радянських військ у наступ.

Другий період (19 листопада 1942 р. - кінець 1943 р.) - корінний перелом у війні. Вимотавши і знекровили противника в оборонних боях, 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ, оточивши під Сталінградом 22 фашистські дивізії чисельністю понад 300 тис. чоловік. 2 лютого 1943 це угруповання було ліквідовано. У цей же час ворожі війська були вигнані з Північного Кавказу. До літа 1943 р. радянсько-германський фронт стабілізувався.

Використовуючи вигідну для них конфігурацію фронту, фашистські війська 5 липня 1943 перейшли в наступ під Курськом з метою повернути стратегічну ініціативу і оточити радянську угруповання військ на Курській дузі. В ході запеклих боїв наступ супротивника було зупинено. 23 Серпня 1943 радянські війська звільнили Орел, Бєлгород, Харків, вийшли на Дніпро, 6 листопада 1943 р. був звільнений Київ.

За час літньо-осіннього наступу була розгромлена половина дивізій супротивника, звільнені значні території Радянського Союзу. Розпочався розпад фашистського блоку, в 1943 р. вийшла війни Італія.

1943 р. був роком корінного перелому не тільки в ході бойових дій на фронтах, але і в роботі радянського тилу. Завдяки самовідданій праці тилу на кінець 1943 р. була одержана економічна перемога над Німеччиною. Військова промисловість у 1943 р. дала фронтові 29,9 тис. літаків, 24,1 тис. танків, 130,3 тис. гармат усіх видів. Це був більше, ніж зробила їх Німеччина в 1943 р. Радянський Союз в 1943 р. перевершував Німеччину з виробництва основних видів бойової техніки, зброї.

Третій період (кінець 1943 - 8 травня 1945 р.) - завершальний період Великої Вітчизняної війни. У 1944 р. радянська економіка досягла найвищого підйому за все військовий час. Успішно розвивались промисловість, транспорт, сільське господарство. Особливо швидко зростало військове виробництво. Випуск танків і САУ в 1944 р. в порівнянні з 1943 р. збільшився з 24 до 29 тис., а бойових літаків - з 30 до 33 тис. одиниць. З початку війни до 1945 р. було введено в дію близько 6 тис. підприємств.

1944 ознаменувався перемогами радянських Збройних Сил. Вся територія СРСР була повністю звільнено від фашистських окупантів. Радянський Союз прийшов на допомогу народам Європи - Радянська Армія звільнила Польщу, Румунію, Болгарію, Угорщину, Чехословаччину, Югославію, з боями пробилася до Норвегії. Румунія та Болгарія оголосили війну Німеччині. Фінляндія вийшла з війни.

Успішні наступальні дії Радянської Армії підштовхнули союзників 6 червня 1944 відкрити другий фронт у Європі - англо-американські війська під командуванням генерала Д. Ейзенхауера (1890-1969) на висадилися півночі Франції, у Нормандії. Але радянсько-німецький фронт як і раніше, залишався головним і найбільш активним фронтом Другої світової війни.

У ході зимового наступу 1945 Радянська Армія відкинула ворога більш ніж на 500 км. Майже повністю були звільнені Польща, Угорщина та Австрія, східна частина Чехословаччині. Радянська Армія вийшла до Одеру (60 км від Берліну). 25 квітня 1945 відбулася історична зустріч радянських військ з американськими і англійськими військами на Ельбі, в районі Торгау.

Бої в Берліні носили виключно запеклий і впертий характер. 30 квітня було виситься прапор Перемоги над рейхстагом. 8 травня відбулося підписання акта про беззастережну капітуляцію фашистської Німеччини. 9 травня - став Днем Перемоги. З 17 липня по 2 серпня 1945 Третя відбулася конференція глав урядів СРСР, США і Великобританії в передмісті Берліну - Потсдамі, яка прийняла важливі рішення з післявоєнного устрою світу в Європі, німецької проблеми та інших питань. 24 червня 1945 в Москві на Червоній площі відбувся Парад Перемоги.

Перемога СРСР над гітлерівською Німеччиною було не тільки політичною і військовою, але й економічною. Про це свідчить той факт, що в період із липня 1941 по серпень 1945 р. в нашій країні було вироблено значно більше бойової техніки і зброї ніж у Німеччині.

Ця економічна перемога у війні стала можливою завдяки тому, що Радянському Союзу вдалося створити більш досконалу економічну організацію і домогтися більш ефективного використання всіх її ресурсів.

71. Формування антигітлерівської коаліції. Міжсоюзницькі конференції 1943-1945 рр.

І Світова – поч. формуватись обєднання держав, що протистояли нацистській агресії. Перші учасники – Польща, Фр, ВБ та її домініони. Квітень 1940 – приєдналась Норвегія, з травня – Голландія, Бельгія, Люксембург. Після окупації цих країн у Лондоні були утвор еміграційні уряди.

Окупація Фр в червні 1940 значно послабила антигітлер коаліцію, до неї в цей час входили лише ВБ, її домініони та еміграційні уряди. Всі вони підпор британському головному командуванню.

У квітні 1941 приєднались Югославія і Греція. Антигітлерівську коаліцію підтримували США, які з прийняттям 11 березня 1941 закону про ленд-ліз фактично перетворювались у невоюючого союзника і неформального члена антигітлер коаліції.

СРСР на 1му етапі війни виступав як партнер Нім,здійснював з нею розподіл «сфер інтересів», але з початком рад-нім війни переорієнтувався. Вечером 22 вересня 1941 брит прем’єр Черчіль заявив, що ВБ готова надати допомогу СРСР у війні з Нім, наступного дня подібну зяу зробив уряд США. Першим кроком на шляху оформлення військової співпраці СРСР з коаліцією – рад-англ угода 12 липня 1941 про спільні дії проти Нім. Прояв співпраці – спільна окупація Ірану. Впродовж місяця СРСР уклав угоди з еміграційними урядами Польщі, Чехослов, Бельгії, Норвегії та Югославії. 26 вересня 1941 СРСР визнав «вільну Фр» як еміграц уряд і союзника.

Вел роль у зміцненні коаліції – Атлантична хартія(серпень 1941 – черчіль і рузвелт): спільна англо-америк угода. У 8ми пунктах: не прагнути до терит надбань, не погоджуватись на територіальні зміни без згоди народів, яких воно стосується; поважати право кожного народу вільно вибирати для себе форму правління; забезп між нар екон. співпрацю; У вересні 1941 на конфер в Лондоні хартію підписали Польща, Югославія,Греція, Голландія та СРСР.

Важливим кроком – підписання 1 січня 1942 Декларації ООН (26 країн) – опрацьована на Вашингтовськійконф (22.12.1941 – 14.01 - 1942) – містила основні принципи ведення війни з агресорами і співпраці між союзниками, які назвали себе Обєднаними Націями. Підтверджувала основні принципи Атлантичної хартії і підкреслювала, що головні зусилля будуть спрямовані на розгром Нім. Зобовязувался використати всі свої воєнні і економічні ресурси проти агресорів. З прийняттям декларації завершилось формування коаліції. Ядро – США, ВБ з домініонами і СРСР.

72. Нацистський окупаційний режимм та Рух Опору в країнах Європи в роки Другої світової війни.

До літа 1942 Нім встановила свою гегемонію в Європі: б-сть держав континенту були або окуповані Нім, або перебували з нею в союзницьких відносинах. Нейтралітет: Швеція, Швейцарія, Ірландія, Португалія, Туреччина.

Імперська політика «розділяй і владарюй» і різних регіонах мала певні відмінності.

На терит, анексованих до складу райху (Австрія, Судети, Ельзас і Лотарингія, округи Данциг і Мемель, зх. част Польщі, пн. Словенія) - встан. гітлерівську адміністрацію. Розглядались як складові частини Німеччини. →провести онімечення.

Зх-європ країни (Данія, Норвегія, Голландія, Бельгія, Франція) – «поміркованість» окупаційної політики тут була розрахована на спонукання місцевого населення до співпраці з німцями у встановленні «Нового порядку». В цих країнах вони встановили маріонеткові уряди, зберегли старий державний апарат, але, розглядаючи окуповані країни як підневільні території, поставили під контроль економіку, посили експлуатацію населення, вивезення сировини до Нім та Італії.

Найбільша поблажливість до Данії і Норвегії. Франція: відмінності між «вільною зоною» і окупованою територією(тут було розпущено всі політичні партії, заборонялись страйки і демонстрації, запроваджено систему заручників( за вбивство 1 німця=страта 50-100 місцевих).

Сх. і Пд-Сх Європа: тут встановлені більш жорсткі режими. Ці терит розцінювались як «життєвий простір» для німців. Тут запроваджено надзвичайний стан, населення не могло пересуватись без дозволу влади, комендантську годину, трудову повинність. Геноцид проти євреїв і циган.(голокост – нацистська політика винищення євреїв). Для знищення «неповноцінних народів» використ: розстріли, концтабори(Майданеку, Освенцім, Бухенвальд).

Італ зона окупації: (Албанія, зх.. Греція, Чорногорія, част Словенії і Хорватії) – фашисти використовували такі ж методи окупаційної політики як німецькі нацисти. Освоєння колоністами земель. У зв’язку з крахом італ. Фашизму влітку 1943 названі території окупували німецькі війська, які запров режим «східного зразка»

Рух опору народів Європи став невід’єм. скл. визвольн. боротьби проти агресорів у Другй світ. війні. Спільною рисою був національно-визв. х-ер спрям проти фашистських та нацистських режимів. Мета в окупованих країнах – вигнання загарбників і відновл. нац. незал; в кр. Троїстого блоку – за повалення існ. режимів і встандемокр. Учасники руху належали до: ліб-демократичного, лівоцентриського, і комуністичного напрямків. Ознаки: ліб-дем – відновл довоєнного ладу; лівоцентристи – збільш ролі держ у сферах життя; комуністичний – соціалізація країн. Етапи руху опору: І (1939-1941)- нагром сил; ІІ (1942-1943)- перехід до активних форм боротьби; ІІІ (1944-1945)- стає масовим.

Югославія: Найб масовий рух розгорн у Югославії, Греції Албанії, к-сть партизанів на Балканах-150 тис. В зах. сербії до сер 1941 р. був сформований Центральний національний комітет королівства Югославії і штаб повстанського руху, який очолив Д. Михайлович. З нападом Нім на Рад. Союз у Югославії почав формуватися комуністичний військово-пол. центер, який очолив Тіто.

Своєрідно розвивався рух Опору в Греції. Народно-визв. армія вела операції на всій тер. країни, створювала визволені райони, де владу здійснювали народно-демократичні ради і комітети. Загони ЕЛАС фактично визволили основну частину Греції.

Дата добавления: 2015-08-17