Реформація в Англії. Становлення англіканської церкви

В Англії реформація відбувалась під керівництвом короля Герніха VIII (1509-1547), який виступив за звільнення англійської церкви від влади Папи римського. У результаті була створена особлива англіканська церква на чолі з англійським королем.

Контрреформація – система заходів католицької церкви ХVI-XVII ст., спрямованих проти реформації і поширення протестантизму.

У зв’язку із поширенням ідей Реформації у Європі католицька церква розпочала власну внутрішню реформу, що призвело до часткового відродження католицизму.

Протягом 1545-1563 рр. тривав Триденстький собор католицької церкви. На соборі були закріплені основін положення католицької віри: непорушність церковної ієрархії, меси та сповіді; збереження семи таїнств, ікон та богослужіння; підтвердження посередницької ролі церкви між Богом та людьми; зверхність Папи римського; запровадження суворої дисципліни серед духовенства; скасування індульгенцій і створення духовних семінарій.

Товариство Ісуса (орден єзуїтів)

Для боротьби з Реформацією іспанський дворянин Ігнатій Лойола створив чернечій орден «Товариство Ісуса» (інша назва – орден єзуїтів), який був офіційно затверджений Папою римським у 1540 р. Орден вирізнявся суворою дисципліною та військовою організаціє, діяв за принципом «мета виправдовує засоби». Орден поставив собі за мету зміцнювати католицьку церкву і боротися з єрессю та течіями реформації. Очолював орден Генерал, який підкорявся особисто Папі римського. Генерала ордену єзуїтів називали «чорним папою».

Особливу увагу єзуїти приділяли освіті та місіонерській діяльності. По всій Європі активно засновувалися єзуїтські колегіуми, які давали найкращу освіту того часу.

Незабаром єзуїти стали головною зброєю папства. Вони проникали у найвищі кола європейських держав і намагалися впливати на політиків. Також єзуїти відправляли своїх місіонерів у Японію, Китай, Індію, Америку тощо. Засновували лікарні та притулки, опікувалися хворими і знедоленими.

33. Англійська революція середини XVII ст.: основні етапи та історичне значення.

Виникненню нових мануфактур сприяли огороджування, що позбавляли селян землі. Безземельні селяни ставали робітниками розсіяної (робота на дому) мануфактури. Великі мануфактури були створені у гірничовидобувній, кораблебудів-ній, зброярській та інших галузях виробництва. Англія у XVII ст. опинилася на пере-хресті головних торговельних шляхів. Швидко зростав обсяг торгівлі з інши-ми країнами. Підприємливі люди, які мали гроші, об'єднувалися і створю-вали «компанії» (Московська, Марокканська, Остзейська, Ост-Індська та ін.) для торгівлі з визначени-ми районами світу. Створення ком-паній стало свідченням зростаючої мо-гутності й активності англійської торгової буржуазії.

Злам феодального устрою в англійсь-кому селі почався набагато раніше, ніж у місті. Сільська місцевість була дав-но і міцно пов'язана не лише з внут-рішнім, а й із зовнішнім ринком. Тут здавна розвивалося вівчарство - сиро-винна база вовнової промисловості; тут виникли і перші розсіяні мануфак-тури; тут не було тих обмежень і забо-рон на виробництво, які діяли ще у цеховій системі міст. Виробництво вовни приваблювало до себе капітали багатих городян. Воно давало змогу швидко отримати добрий прибуток.Капіталізм, завойовуючи міцні позиції у сільському господарстві, промисло-вості і торгівлі, змінював структуру (по-будову) англійського суспільства. На перший план висувалися нові люди.

Вищий, титулований прошарок дво-рянства (герцоги, гранди, барони та ін.) -це «старе» дворянство. Основою його життя було феодальне право на землю, верховним власником якої вважався король. У випадку відсутності королі-вської підтримки (посади, пенсії, дару-вання тощо) старе дворянство розоря-лося. Щоправда, частина його вже ро-зуміла, що небезпечно сидіти склавши руки у своїх замках і почала вкладати гроші у підприємництво. Переважну частину дворянства (се-реднього і дрібного) становило «нове» дворянство, що з'явилося у XVI ст. Воно активно пристосовувало свої во-лодіння до запитів ринку. Але новий дворянин не обмежувався землероб-ством або вівчарством. Його новизна якраз і полягала в тому, що водночас він прагнув бути і був комерсантом, пайовиком компанії, судновласником, промисловцем тощо. Будучи дворяни-ном, він виступав як буржуа у госпо-дарських і фінансових справах. Його головною метою було отримати як-найбільший прибуток. Тому задовго до революції склався союз нового дво-рянства з буржуазією (підприємці, тор-говці, цехові майстри та ін.).

Основну масу англійських селян ста-новили особисто вільні, але поземель-но залежні від власника землі (ленд-лорда) копигольдери (держателі землі за угодою; на руках у них була копія цієї угоди). Повна залежність від дворян-лендлордів призвела до того, що вони ставали переконаними воро-гами феодалізму. Вирішальну роль у захисті старого ладу відігравала династія Стюартів, що почала правити з 1603 р. її перший представник на англійському престолі Яків І, не бажаючи рахуватися з пра-вами англійського парламенту, вступив з ним у тривалий конфлікт. Його внут-рішня і зовнішня політика обурювала буржуазію і нове дворянство.

Після смерті Якова І (1625) престол посів його син Карл І (1600-1649). Легковажний і самовпевнений, він ще більше загострив стосунки з парламен-том, а невдовзі розігнав його і встановив режим «одноосібного панування» (1629-1640). Проте це залишило Кар-ла І без грошей, тому що податки в Англії затверджував парламент. Вишу-куючи кошти, король і його помічни-ки почали грубо порушувати звичаї і традиції країни. Це сприяло зростан-ню і зміцненню опозиції королівської влади. Розв'язавши зі своїми «радниками» війну з Шотландією і зазнаючи в ній поразки, Карл І змушений був склика-ти парламент. Парламент назвали «Довгим», тому що, зібравшись восе-ни 1640 p., він засідав 12 років. День відкриття його засідань (3 листопада 1640) вважається днем початку Англій-ської революції. Перші два роки діяльності Довгого парламенту можна назвати «мирним». За активної підтримки народу буржу-азія і нове дворянство (вони станови-ли більшість у нижній палаті парла-менту - палаті общин) прийняли ряд законів, що унеможливило правління короля без співробітництва з парла-ментом. Було заборонено збирати по-датки, не затверджені парламентом. Були знищені каральні органи абсолю-тизму («Висока комісія» та «Зоряна па-лата»), а головні радники короля - граф Страффорд і архієпископ Лод були відправлені на ешафот. Дуже важливим моментом у діяль-ності парламенту стало прийняття «Великої Ремонстрації» (протесту), в якій у 204-х статтях перераховувалися зловживання короля. Цей документ став своєрідним обгрунтуванням бур-жуазного принципу недоторканності особи та її власності. Зазначалося в ньому і про право парламенту контро-лювати діяльність королівських мі-ністрів, що вже було елементом кон-ституційної монархії. На початку 1642 р. Карл І залишив неслухняний Лондон і поїхав на північ країни (там перебувала більшість ста-рого дворянства). Там із своїх при-бічників він почав формувати антипар-ламентську армію - роялістів. У той же час парламент формував свою ар-мію. Таким чином, країна розколола-ся на два табори. Прихильників коро-ля назвали кавальєрами (від англ, cavalier - вершник). В армії роялістів головною ударною силою була кавале-рія. Прихильників парламенту назва-ли «круглоголовими» (за формою за-чіски).У перших же боях громадянської війни (війна між громадянами всере-дині однієї держави), що розпочалася восени 1642 p., парламентська армія, сформована з найманців, зазнала по-разки. Це пояснювалося не тільки кра-щими військовими навичками ро-ялістів. На чолі парламентського нео-днорідного війська стояли генерали-дворяни. І хоча вони й були против-никами абсолютизму, але повного роз-грому армії Карла І вони не бажали. їхньою метою був компроміс (угода) з королем про поступки на користь обуржуазненого дворянства. Оборонна стратегія (ведення війни) гене-ралів-дворян загрожувала парламенту поразкою.

В умовах, що склалися, парламент рішуче пішов на створення армії «но-вого зразка». Почали формуватися якісно нові частини із селян. Ці фор-мування відзначалися не лише доско-нальним знанням військової справи, високою дисципліною, а й глибокою переконаністю у справедливості спра-ви, за яку вони боролися. Свою само-віддану працю вони називали «божою справою», а себе «божими людьми». Головну роль у новій армії відігравав хоробрий офіцер, талановитий полко-водець і політик, типовий представник нового дворянства Олівер Кромвель (1599-1658). Завдяки йому армію по-повнила плеяда талановитих офіцерів із народу. Кавалеристи Кромвеля («за-лізнобокі», як їх називали роялісти) йшли в атаку, співаючи молитви.

14 червня 1645 р. відбулася битва біля Нейзбі. Кромвель розгромив ко-ролівську армію. Карл І утік до Шот-ландії. Секретний архів короля було захоплено і на його підставі Карла І звинуватили у державній зраді. Шот-ландці видали Карла І парламенту за 400 тис. фунтів стерлінгів. Домовити-ся з парламентом він не забажав. Швидкоплинна друга громадянська війна (1648) закінчилась для нього без-результатно. ЗО січня 1649 р. Карл І Стюарт, «тиран, зрадник, ворог ан-глійської держави», як було сказано з вироку, був страчений у Лондоні. Йому відтяли голову. Під час громадянської війни парла-мент конфіскував землі короля, фео-дальної знаті, а також володіння церк-ви. Вони продавалися великими ділян-ками, тому селяни не мали змоги їх ку-пити. Майже всі землі були скуплені «новим» дворянством і буржуазією. Парламент не скасував залежність се-лян (шпигольдерство) від нових влас-ників землі. У становищі селян нічого не змінилося. Земля для них не стала приватною власністю. Вони, як і колись, платили за землю, але тепер не «рица-рю», а капіталістичному поміщику. Але від цього селянам не було легше.

35. Тридцятилітня війна: причини, основні етапи, наслідки.

Головним конфліктом у політичному житті Західної Європи було протиборство, що відновилося, між коаліцією іспанських і австрійських Габсбургів, з одного боку, і Францією – з іншого. Обидві сили претендували на гегемонію в цій частині континенту. Стратегічною задачею зовнішньої політики Франції, що перетворювалася в могутню абсолютистську державу, було прагнення не допустити зміцнення імперії. Франція мала до імперії і територіальні претензії – на Ельзас і в Лотарингії. З іспанськими Габсбургами вона вела боротьбу на декількох напрямках, прагнула підірвати їхні позиції в Південних Нідерландах і Північній Італії, не дати розгорнутися спільним іспанським і австрійським діям на Рейні, домогтися від Іспанії територіальних поступок на кордоні з Францією.

Події в Німеччині мали важливе значення для зовнішньої політики і трьох інших супротивників Габсбургів – Республіки Об'єднаних провінцій і протестантських королівств Данії і Швеції. Для Республіки, що продовжувала війну за незалежність з Іспанією (з перемир'ям у 1609-1621 р.), Євангелічна унія виявилася природним союзником. Між ними був укладений договір про взаємодопомогу. Данія і Швеція, суперники в боротьбі за панування на північних морських шляхах, побоювалися посилення ролі Габсбургів у Північній Німеччині і їхньому прориві до Балтики, тобто появи нового конкурента.

Суперечливу позицію напередодні й у ході Тридцятилітньої війни займала Англія. Вона і співпрацювалала, і конкурувала в торгівлі і політиці з країнами антигабсбурзької коаліції. Росія, Польща й Османська імперія не приймали прямої участі в Тридцятилітній війні. Росія надовго припинивши боротьбу зі Швецією за Прибалтику, але продовжуючи сковувати сили Польщі – супротивника Швеції і союзника Габсбургів, Росія сприяла успіхові протестантів. Османська держава, залишаючись ворогом Габсбургів і співробітничаючи з Францією, була втягнута у тривалі війни з Іраном і не стала боротися на два фронти. Зате одним з найактивніших борців проти Габсбургів виступило Трансільванське князівство, яке було у васальній залежності від Туреччини.

Безпосереднім приводом до неї послужили травневі події 1618 р. у Празі. Відкрито зневажаючи релігійні і політичні права чехів, гарантовані в XVI в. і підтверджені на початку XVII в. спеціальною імператорською "Грамотою величності", габсбурзькі власті піддали гонінням протестантів і прихильників національної незалежності країни. Відповіддю були масові хвилювання, у ході яких особливо активну роль відіграла дворянська опозиція. Озброєна юрба ввірвалася в старий королівський палац Празького Граду і викинула з вікна двох членів призначеного Габсбургами уряду та їхнього секретаря. Цей акт "дефенестрації" був сприйнятий у Чехії як знак її політичного розриву з Австрією. Повстання "підданих" проти влади Фердинанда стало поштовхом до війни.

Виділяють чотири етапи війни:

Дата добавления: 2015-08-17