Розвиток науки та нові знання про Всесвіт

Бурхливий розвиток мореплавства у нові часи сприяв становленню наукової астрономії. Саме в астрономії було зроблено відкриття, що завдали нищівного удару старій системі поглядів на будову Всесвіту. За цією системою, що базувалася на поглядах Арістотеля і Птолемея, у центрі світу знаходилася непорушна Земля, навколо якої оберталися Місяць, Сонце та зірки.

· Людиною, яка своїми науковими висновками, зробленими з астрономічних досліджень, довела хибність старої теорії, був польський вчений Миколай Коперник (1473—1543). Унаслідок досліджень він дійшов висновку, що Земля разом з іншими планетами обертається навколо Сонця й навколо власної осі, та створив геліоцентричну (із Сонцем у центрі) систему. Свої погляди він виклав у славнозвісній праці “Про обертання небесних тіл”.

· Наступний крок у дослідженні Всесвіту здійснив італієць Джордано Бруно (1548—1600). На відміну від Коперника, який центром Всесвіту вважав Сонце, Бруно обґрунтував ідею безкінечності Всесвіту, в якому існує безліч світів із окремішними сонцями.

· Італійський вчений Галілео Галілей (1564—1642) зробив телескоп зі збільшенням у 32 рази і розпочав з його допомогою регулярні дослідження. Він переконався в безмежності зоряного простору, відкрив гори на Місяці, плями на Сонці та супутники, що оточують Юпітер. Усе це підтверджувало вірність теорій М. Коперника та Дж. Бруно. У 1632 р. він видав працю “Діалоги про дві найвідоміші системи світу — Птолемеєву та Коперникову.

28. Великі географічні відкриття: «причини, перебіг, наслідки.

Передумовами ВГВ були:

1. політичні → утв. нових централізованих державв: формування та розвиток абсолютизму в Західній Європі, який створив передумови для організації великих морських експедицій, для захоплення колоній, оскільки істотно збільшилися потреби абсолютистських монархій на утримання державних структур та двору. Європейські монархи прагнули розширення своїх володінь, їм потрібні були великі кошти для утримання війська, чиновників, двору.

2. економічні→розв. торгівлі, потреба у завоюванні нових земель, нагромадження капіталу.

3. ідеологічні→потреба у завоюванні Земель, інші уявлення про будову землі, вдосконалення техніки.

Однією з передумов був роз. техніки, який у 15-16 ст досяг великих успіхів. У гірництві і ремеслі почали використовувати Водяний двигун. Це давало можливість копати глибше шахти і добувати більше руди. Почали будувати домни – великі плавильні печі. Металу тепер виплавляли значно більше ніж раніше. Було вдосконалено ручну вогнепальну зброю, з’явилися мушкети.

Поширився вдосконалений компас, що забезпеч. повернення кораблів додому. Поліпшено географ. карти. Винайдено прилад – астролябію – для визн. місцезнаходж. корабля. У 15 ст винайдений Парусник – каравелу.

Основними причинами ВГВ є:

1. ідеалістичні мотиви - відкриті невідомі народи, яких хотіли навернути на християнську віру. Ченці, проповідники спричинялись до заохочення моряків до експедицій.

2. матеріальні питання - в деяких країнах було забагато населення, що не могли знайти собі потрібних земель.

3. торгівля – східні прянощі дедалі більше входили в вжиток вищих і серед класів Зах. Європи. В сер. 15 століття середземноморська торгівля зазнала кризи. Велика кількість посередників(араби, візантійці, італійці) збільшували вартість сх. товарів. _{ТУРЕЦЬКІ ГРАБЕЖІ, ПІРАТСТВО, РОБИЛИ ТОРГІВЛЮ ІЗ СХІДНОЮ ЧАСТИНОЮ СЕРЕДЗЕМНОГО МОРЯ НЕБЕЗПЕЧНОЮ.}

4. товарне господарство, потребувало дорогоцінних металів. Золото і срібло ставали дедалі необхіднішими у господарських цілях для феодалів. Добування дорогоцінних металів у Зх. Євр. прогресувало повільно. В обмін на дорогі екзотичні товари Сх. Євр. могла дати продукти сільс. господарства і лісового, мідь, олово, сукно та ін. промислові вироби, які цінилися набагато дешевше ніж товари з Сходу.

Найвідомішими дослідниками Африки та Індії стали Христофор Колумб та Васко да Гама.

У 1492-1493 рр. відбулося 1-ше плавання Христофора Колумба.. Три кораблі, екіпаж складався із засуджених злочинців. 12 жовтня 1492 р. відкрив Америку. А також низку островів, зокрема о. Куба, який Колумб прийняв за півострів Азії. У грудні був біля о. Гаїті, який назвав Еспаньйола, саме тут мореплавець заснував 1-ше європейське селище в Америці – Навідад (Різдво). За відкриття Америки отримав звання «головного адмірала флоту».

1493-1496 рр. – 2-ге плавання. Під час цього плавання залучився підтримкою держави. Відкрив на шляху до Еспаньйолки Малі Антильські о-ви і Пуерто-Ріко, на заході – о. Ямайку і дослідив південне узбережжя Куби. Плавання мало грабіжницький характер, тому відбувалися сутички із місцевим населенням.

1498-1500 рр. – 3-тє. Вперше мандрівники висадились на пд.-америк. Континенті поблизу гирла р. Оріноко. В Еспаньйолці спалахнуло повстання проти влади, яку залишив Колумб, спричинене обкладанням великими податками. Колумб втратив колишню популярність.

1501-1502 рр. Продовжував пошуки берегів Індії і відкрив узбережжя нинішньої Центральної Америки. Жив на Ямайці у великих злиднях. Потім повернувся в Іспанію.

Значення подорожей:

- показали можливості кораблів під час плавання через океан;

- відкриття Америки;

- заклав початок океанографії.

Під час 3 експедиції Колумба португальці також у 1497 р. відправляються у плавання на чолі із Васко да Гамою, шукати шлях навколо Африки в Індію. Кораблі взяли курс на пд.-зх., підійшли до Африки біля затоки Святої Єлени, де вперше зустріли бушменів. На східному березі Африки португальці познайомились із туземцями. Васко да Гама присвоїв їх країні назву «країна добрих людей». У січні 1498 р. гирло р. Замбезі оголосили володінням Португалії. До Індії португальці прибули в травні 1498 р. У серпні 1499 р. мореплавці повернулися у Португалію. Після плавання Васко да Гама отримав титул дона

У 1502 р. вирушив у нову експедицію в Індію, попередньо отримав титул «адмірал Індійського моря». В індії уклав союз з місцевими раджами. У 1503 р. Повернувся в Португалію, отримав титул графа Відігейри.

У 1524 р. Васко да Гама став віце-королем Індії. В Кочині він заснував амін. центр. Цього ж року мореплавець помер.

Ідея Колумба досягти узбережжя Індії і Китаю західним шляхом не покидала іспанських мореплавців. Вони сподівалися випередити своїх суперників, за це взявся португалець Фернан Магеллан. Перебуваючи на службі в португальського короля, він здійснив кілька подорожей до Молуккських островів. Магеллан вважав, що їх можна досягти, рухаючись на захід, обійшовши американський материк з півдня. Однак португальський уяд відмовив Магелланові в організації експедиції. Тоді той запропонував свої послуги іспанському королю Карлові І, який уклав з мореплавцем договір.

Вирушив 20 вересня 1519 р. 5 кораблями: „Сан-Антоніо”, „Сантьяго”, та інші. екіпажу був італійський дворянин А. Пігафетта, який згодом описав плавання Магеллана. Через три місяці після відплиття з Іспанії вони досягли узбережжя Бразилії. Рухаючись далі на південь, у жовтні 1520 р. було відкрито Магелланову протоку. Але там, через погодні умови мореплавець втратив два кораблі. Назвав океан Тихий, тому що під час його експедиції океан був спокійний. У середині березня 1521 р. ескадра пристала до островів, які оголосив володінням Іспанії. Магеллан назвав їх Філіппінські– на честь майбутнього короля Філіпа ІІ. Проте мешканці одного з островів відмовились підкорятися іспанцям, через що відбувалися сутички, в одній з яких загинув Магеллан. Після того мореплавці продовжили плавання двома кораблями і досягли Молуккських островів. Один корабель захопили португальці, а корабель «Вікторія» на чолі з Себастьяном дель Кано зумів перетнути індійський океан і 6 вересня 1522 р. повернувся в Іспанію. У винагороду дель Кано отримав родовий герб із зображенням земної кулі та написом: «ти перший здійснив подорож навколо мене».

Результати ВГВ найвідчутніше виявилися у господарському житті західноєвропейських країн. Змінився передусім напрямок основних торговельних шляхів. Вони перемістились із Середземного моря в Атлантичний океан. Звелася до мінімуму роль колись могутніх італійських колись торгових республік - Венеції та Генуї, а зросла роль Севільї, Лісабона, Антверпена. Лідерами в міжнародній торгівлі в першій пол. 16 ст. стали Іспанія та Португалія, а згодом Англія і Голландія. ВГВ сприяли виникненню нових форм фінансової системи, банківської справи в Європі.

Одним із негативних наслідків напливу величезної кількості срібла й золота з Нового Світу в Європу стала «революція цін». Упродовж 16 ст. в західноєвропейських країнах спостерігається різке підвищення цін на товари, особливо на продукти харчування. «Революція цін» була обумовлена тим, що золото і срібло європейці захоплювали або у вигляді готових скарбів, або видобували за допомогою дешевої робочої сили. Тому вартість дорогоцінних металів різко знизилася, а товари, особливо с/г продукти та предмети першої необхідності, подорожчали. Ціни на хліб зросли в середньому в 5 разів. Натомість заробітна плата зростала значно повільніше.

Відкриття Америки спричинило розквіт піратства в Атлантичному океані. Здобутком ВГВ стала «харчова революція» - запозичення з Нового Світу невідомих раніше культур – маїсу, картоплі, томатів, перцю, квасолі. Завдяки торгівлі з Пд..-Сх. Азією європейці продовжували споживати багато прянощів. У 16 ст. почали вживати шоколад – напій із мексиканських бобів какао, а в 17 ст. – каву з арабського Сходу.

ВГВ створили основу для виникнення міжнародного поділу праці та світового господарства. У боротьбі за оволодіння новими ринками поступово почали створюватися торгові компанії, які регулювали торгівлю купців з певним ринком світу. Найбільш могутніми були Ост-Індська компанія в Голландії та Англії, яким вдалося монополізувати Індійський ринок.

29. Колоніальні завоювання Іспанії і Португалії у XVI-XVII ст.

У 1516-1518 pp. іспанці відкрили півострів Юкатан, де жили майя. Іс-панці дізналися від них, що далі на за-хід є країна, звідки доставляють золо-то. Чутки про «Золоту імперію» оста-точно позбавили іспанців спокою.У 1519 р. до берегів Мексики від-правилась експедиція на чолі з Ернандо Кортесом, збіднілим молодим дво-рянином. У нього було 500 солдат (із них 16 вершників) з 13 гарматами. За-ручившись підтримкою підкорених ацтеками племен, Кортес вирушив на столицю - місто Теночтитлан. Він за-хопив правителя Монтесуму, заволо-дівши його величезними скарбами. Ви-бухнуло повстання. Іспанці змушені були втікати. Лише у 1521 р. вони зно-ву заволоділи столицею, винищивши майже все чоловіче населення. Протя-гом декількох років була завойована вся Мексика. Тут іспанці знайшли ве-ликі запаси золота і срібла.

Завоювання іспанцями Перу (1531-1532) полегшувалося слабкістю вій-ськового союзу інків. На чолі походу у країну Биру (звідси - Перу) стояв кон-кістадор Франціско Пісарро, який мав 600 воїнів і 37 коней. Коли Пісарро зус-трівся з 15-тисячним військом інків, він віроломно захопив у полон їхнього царя. Після цього' армія інків була роз-громлена. Цар за обіцянку звільнення його з полону заплатив велику суму гро-шей, але був убитий за наказом Пісар-ро. Іспанці завоювали столиїзр Перу -Куско. За своїми багатствами Перу на-багато перевершувала Мексику.Завоювання Мексики і Перу стало основою створення величезної іспан-ської колоніальної імперії у Цент-ральній та Південній Америці.

У пошуках шляхів до далеких країн Сходу першими вийшли на океанські простори португальці. Повільно про: суваючись вздовж західного узбереж-жя Африки, вони протягом XV ст. до-сягли мису Доброї Надії, обігнули його і вийшли в Індійський океан. Зробив це португальський мореплавець Бартоломеу Діас. Однак екіпажі його ко-раблів, втомлені труднощами подола-ного шляху, відмовилися продовжу-вати плавання. Діас повернувся до Лісабона.Для завершення пошуків морського шляху в Індію португальський король Маноель відрядив експедицію на чолі зі своїм придворним Васко да Гамою,.який походив із небагатих дворян. Влітку 1497 р. чотири кораблі під його керівництвом вийшли із Лісабона і, обігнувши Африку, пройшли вздовж її східного узбережжя до багатого араб-ського міста Малинді, що вело торгів-лю з Індією.

Васко да Гама уклав союз із султа-ном Малинді, який дозволив йому взя-ти з собою як штурмана відомого у тих краях Ахмеда ібн Маджіда. Під його керівництвом португальці завершили плавання. 20 травня 1498 р. біля індійського порту Калікут кораблі ки-нули якір.З дозволу місцевого раджі порту-гальці почали скуповувати у місті пря-нощі. Арабські купці, які тримали у своїх руках всю заморську торгівлю, побачили в цьому загрозу власній мо-нополії і почали підмовляти раджу і населення міста повстати проти пор-тугальців. Васко да Гама довелося не-гайно покинути Калікут і відправитись у зворотне плавання. Восени 1499 p., після нелегкої експедиції, кораблі Вас-ко да Гама з командою, що зменшилась удвічі, повернулися до Лісабона, їхнє повернення з вантажем прянощів було урочисто відсвятковане.З відкриттям морського шляху в Індію, Португалія почала оволодівати всією морською торгівлею у Південній та Східній Азії.Розпочавши жорстоку боротьбу з арабською торгівлею і мореплавством в Індійському океані, португальці за-хоплювали найважливіші торгові пун-кти Південної Азії. Вони встановили контроль над заморськими шляхами, що з'єднували Червоне море і Півден-ну Азію. Захоплені ними з Індії землі та міста стали опорою для подальшо-го просування в Азію.Здобувши Малаккі, португальці пе-рерізали головний шлях, що з'єднував країни Південної Азії з Молуккськи-ми островами, і вийшли в Тихий океан. Захопивши Молуккські острови,вони налагодили торгівлю з Південним Китаєм, досягай далекої Японії, де за-снували першу європейську факторію (торговий пункт).

Під час просування узбережжям Аф-рики португальці заснували свої ко-лонії: Анголу (на західному узбе-режжі) і Мозамбік (на східному).Таким чином, був відкритий не тільки морський шлях із Західної Європи до Індії і Східної Азії, а й ство-рена велика колоніальна імперія Пор-тугалії. Найважливіше в історії від-криття морського шляху, що з'єднував Європу з Азією, було використане Пор-тугалією у власних інтересах.З цього часу, аж до самого прориття Суецького каналу (60-ті pp. XIX ст.), морський шлях навколо Південної Африки став головною дорогою, де велась торгівля між країнами Європи та Азії.

30. Турецька експансія на Балканах в XIV-XV ст.

В середині XIV століття прийшли із Середньої Азії турки-османи, заснувавши свій султанат в Малій Азії, почали завоювання Балканського півострова. У 1352 році турки розбили сполучені сили сербів, болгар і візантійців і взяли фортецю Цимпе - перший свій опорний пункт на Балканах. В 1354 році турецькі війська захопили півострів і Галлипольский вторглися в Східну Фракію. У 1360 році вони взяли Адріанополь, що став столицею Османського султанату. У 1371 році турки розбили македонське військо і стали здійснювати набіги на територію Болгарії, Сербії та Боснії.

Сербські і болгарські князі спробували об'єднати свої сили, щоб протистояти османській експансії. Наймогутнішим з них був Лазар Хреблянович, підпорядкував собі більшу частину Сербії. У 1382 році турки на чолі з султаном Мурадом I напали на сербів і взяли фортецю Цателицу. Лазарю вдалося відкупитися даниною і зобов'язанням у випадку війни давати в військо султана тисячу своїх воїнів.

Однак турки прагнули до повного підкорення Сербії. У 1386 році війна відновилася. Мурад взяв місто Ніш, але Лазар взяв реванш, розбивши турецьке військо у Плочника. Сербський князь заручився підтримкою феодалів Боснії, Угорщини, Болгарії та Албанії. Йому на допомогу прибули також невеликі загони волохів і поляків. В результаті Лазарю вдалося зібрати під своє початок армію чисельністю близько 20 тисяч осіб. У турків було 25 - 30 тисяч воїнів.

Вирішальна битва відбулася 15 червня 1389 року на Косовому полі поблизу міста Приштіна. Вона почалася в 6 годин ранку. До 2 годин дня успіх хилився на бік сербів, але потім турки стали набридати. Правим крилом сербів командував тесть Лазаря Богдан Вратко, лівим - володар південної Сербії Вук Бранкович, що змагався з Лазарем, а центром - сам Лазар. У свою чергу, правим крилом турків командував полководець Евренос-Бег, лівим - старший син султана Якуб, який ворогував зі своїм молодшим братом Баязетом, який командував центром.

В результаті перемоги на Косовому полі османи здобули гегемонії на Балканах. Ураження сербської армії сприяло те обставина, що король Угорщини і цар Болгарії надіслали в підтримку їм лише незначні сили, а Візантійська імперія на цей раз залишилася в осторонь від антитурецькою коаліції Після поразки війська Лазаря всі ці держави були порівняно легко завойовані турецькими султанами. Сербія з 1389 року стала васалом турків, а в 1459 році була включена до складу Османської імперії.

До 1396 році турками було розтрощено Болгарське царство і повністю захоплені Македонія, Фессалія. У тому ж році Баязет розбив під Нікополем військо хрестоносців, підпорядкував собі Боснію і наклав данину на Волощину.

У 1396 році угорський король Сигізмунд очолив хрестовий похід проти турків, проголошений римським папою Боніфацієм IX. Армію хрестоносців становили угорські, французькі, англійські, польські, німецькі, волоські та італійські лицарі Вона налічувала 10 тисяч чоловік. Хрестоносці рухалися вниз по Дунаю, а флотилія везла по річці продовольство. Місто Відін здався їм без опору. Рахів був узятий після п'ятиденної облоги. Тільки в Нікополі великий турецький гарнізон завзято пручався. 16 днів облягали місто хрестоносці, але взяти не змогли.

Тим часом на виручку Нікополя підійшла армія султана Баязета, зняла облогу Константинополя. Вона налічувала 11-12 тисяч осіб. 24 вересня турки зайняли позиції на пагорбах південь від Нікополя. Яничари викопали рови і поставили палісад. Попереду розташувалися кінні лучники, а за пагорбами сховалися сипахи - важка кавалерія під командуванням Баязета

Вранці 25 вересня французькі лицарі атакували ворога, не чекаючи підходу основних союзних сил. Французи перекинули турецьких кінних лучників, але не змогли прорвати фронт яничарів. В цей час сипахи вийшли з-за пагорба і оточили французьких лицарів, майже повністю знищивши їх. Потім турецька кіннота обрушилася на головні сили Сі-гизмунда, звернувши їх у втеча.

Поразка турків від монгольської армії Тимура в битві при Ангорі у 1402 році, коли Баязет потрапив у полон, на півстоліття відстрочило падіння Константинополя. Тільки в 1452 році султан Магомет II почав готувати похід на візантійську столицю. На європейському березі Босфору турки побудували фортецю і стали брати мито з усіх кораблів, що проходять через протоку. В лютому 1453 року під стінами Константинополя з'явилася турецька облогова артилерія. Найбільша гармата, відлита майстром Урбаном, важила 1900 пудів і стріляла 35-пудовими кам'яними ядрами.

В середині березня султан зібрав ополчення зі всіх підвладних йому земель. Згідно з деякими даними, загальна чисельність турецької армії досягала 258 тисяч осіб. 2 квітня 1453 року султан прибув до Константинополю.

У першій половині квітня турки протягом двох тижнів бомбардували константинопольські стіни. Однак стіни встояли, а саму потужну гармату Урбана, на яку султан покладав особливі надії, розірвало після першого ж пострілу. Лише до кінця місяця впала вежа у Романівських воріт, і в стіні утворився пролом

Костянтин відправив парламентарів до турків Однак султан вимагав беззаперечної здачі міста, обіцяючи за це віддати у володіння імператору півострів Пелопоннес. У разі відмови від капітуляції Магомет погрожував Убити імператора і його наближених, а місто віддати на розграбування. Візантійці вирішили битися до кінця.

Турки почали штурм, наносячи головний удар в районі пролому.

Після того як візантійці відбили черговий напад, султан запропонував імператору здати місто, а самому забрати всі фамільні скарби і оселитися в будь-якому місті на свій розсуд. Костянтин це пропозицію беззастережно відкинув.

24 травня турецька армія стала готуватися до останнього штурму. На ранок 27 травня було призначено початок атаки. Магомет звернувся до війська з промовою. Він нагадав, що полягли за віру потраплять в рай, а тим, хто залишиться в живих, обіцяв надалі виплачувати подвійне платню і на три дні віддати їм на розграбування Константинополя. Обложені тим часом пройшли хресним ходом уздовж міських стін. Вони співали молитви і клялися померти за віру і вітчизну. Головні сили - 3 тисячі воїнів під командуванням Джустініані поставили у Романівських воріт. 500 солдатів розташувалися в районі Влахерны, а ще 500 обороняли берегову лінію Золотого Рогу. Резервів у візантійців не залишилося. Імператор звернувся до захисників Константинополя з полум'яною промовою: «На небі вас чекає промениста корона, а тут, на землі, залишиться про вас вічна слава і пам'ять!»

Вранці 27 травня турки кинулись у рів, а потім полізли на стіни. Перший напад візантійці відбили і навіть захопили кілька облогових машин. Пішла бомбардування міста з суші і моря, а потім напад повторився. В ході нього був поранений стрілою в ногу Джустініані. Він покинув стіни і поїхав на човні в Галату, де сів на генуезьку галеру. Після відходу Джустініані захисники Романівських воріт здригнулися. Турки, хоча і з великими втратами, змогли піднятися на стіну і підняти над ворітної вежею свій прапор. Незабаром і на інших ділянках турки скинули візантійців зі стін і кинулися в місто.

31. Формування станової монархії у Польщі XV-XVI ст.

станова монархія – форма феодальної держави, при якій влада короля або крупних територіальних князів поєднувалася з наявністю станово-показних установ. Складалася в більшості Польщі в 15 ст. в процесі формування загальнодержавних станів і органів станового представництва — сейм в Польщі, і місцевих воєводських сейміки в Польщі і ін. Складання цієї відносно централізованої форми феодальної держави було пов'язано із зростанням міст, товарного виробництва і обміну, із змінами внаслідок цього форм експлуатації селянства, із загостренням на цьому грунті класової боротьби в селі, а також боротьби усередині класу феодалів і протиріч останніх з міським станом.

Головною опорою С. м. були в більшості країн нижчі і середні шари класу феодалів, що потребували сильного державного апарату для ефективнішої експлуатації селян і захисту від утисків крупних феодалів. Активно підтримували С. м. і городяни, що прагнули до ліквідації феодальної роздробленості, а в деяких країнах також верхівка вільного селянства. Спираючись на ці шари в політичній боротьбі з крупними феодалами-сепаратистами плі лавіруючи між станами, король (або територіальний князь) концентрував в своїх руках судову, військову і фінансову владу, створював відносно сильний державний апарат в центрі і на місцях, вводив загальнодержавне законодавство і оподаткування. Необхідність створення станово-показних зборів диктувалася в першу чергу тим, що королівська влада в умовах феодально-станових буд ще не могла обійтися без згоди станів на збір податків, необхідних для вмісту армії і державного апарату, а також на найважливіші внутрі- і зовнішньополітичні заходи. Загальним для станово-показних установ було: вирішальний вплив в них станів феодалів — духівництва і дворянства, підлегла (особливо спочатку) роль міського стану, відсутність представників феодально-залежного селянства (лише у станових зборах Кастілії і Швеції брали участь депутати вільного селянства). Ці збори, як правило, були ворожі селянству: виступали проти звільнення від особистої залежності (у країнах Західної Європи), активно сприяли його подальшому закріпаченню (у країнах Центральної і Східної Європи), санкціонували збільшення оподаткування селян. Там, де представники різних станів (особливо дрібні феодали і городяни) діяли згуртовано, ці збори добивалися відомої політичної самостійності і накладали деякі обмеження на королівську владу в питаннях оподаткування, рідше — законодавства. Частіше ж станові збори володіли лише дорадчими функціями. В цілому, за винятком Польщі, вони, не дивлячись на окремі конфлікти з королівською (княжою) владою, швидше укріплювали її, санкціонуючи її централізаторськие зусилля. Формою феодальної держави, що змінила С. м. в більшості країн Європи була абсолютна монархія (див. Абсолютизм).

32. Реформація та контрреформація у Європі.

Дата добавления: 2015-08-17