Живе і ваше Слово

Пам’яті Володимира Наконешного

Сім літ уже минуло,

Як цей лишили світ…

Знов спогади проснулись,

Ті світлі у мені.

- Я знаєш, пишу вірші, -

- І я, пишу їх теж,

- Що хворі – не найгірше,

- Ми любим світ безмеж.

І лилися розмови,

І тішилась душа,

Коли хтось з нас вже знову

Читав свого вірша.

Бувало й суперечка

В нас творча спалахне,

Чомусь, оце ось слово.

Не радує мене…

І сумно так на серці,

Що поруч вас нема…

Лиш спогад знов за плечі,

Як ви, колись обняв…

І затишно так стало,

Як в ті далекі дні…

Тих спогадів чимало

В них завжди ви – живі!

Живе і ваше Слово

Всякчас серед людей,

Бо, сповнене любові,

Вперед, до мрій веде.

Борися доостанку

Зима сніги.

Ні крапельки снаги...

Чекай, надворі ж літо!

Цвітуть навколо квіти...

А ти в думках у зиму,

Летиш неудержимо...

А може, ти втомилась?

Хтось мрії твоїй крила

Без жалю обітяв?

Тоді повзи до мрії,

Ще ж повзати умієш?

Хай ворог не радіє,

Що він тебе здолав.

Борися до останку...

Із вечора до ранку,

Щоб щастячка твойого

Ніхто не одібрав.

Ти знаєш, - я щаслива...

Ти знаєш, - я щаслива,

Бо я - тебе люблю.

Як дощик любить ниву,

Як квіти люблять луг...

Ти знаєш, - я багата,

Бо ти у мене є.

Так ніжності багато

Своєї віддаєш.

Мені б лише торкнутись,

До рідного плеча...

Печалі всі забути,

Неспокій свій і страх.

Ти знаєш - я щаслива...

О, боже, не суди,

Крізь бурі всі і зливи,

До радості веди.

Дата добавления: 2015-08-17