Розділ XXX

Вони не зоставалися на острові весь час. Принаймні половину його проводили у мандрах по зачарованій країні Маскока. Барні читав у лісі, як у книзі, і навчав цієї премудрості Валансі. Він завжди бачив слід народця дерев і вмів знайти соромливих мешканців лісу. Валансі вивчила чародійські мохи та красу і звабу лісових квітів. Пізнавала всіх птахів і наслідувала їх голоси, хоч і не так вправно, як Барні. Заприятелювала з усіма деревами. Навчилася веслувати на каное не згірш самого Барні. Полюбила прогулянки під дощем і жодного разу не застудилася..

Часом вони брали з собою перекуску і йшли на ягоди — суниці та чорниці. Якими гарними були чорниці — вишукана зеленість недозрілих ягід, рожевий глянець і шкарлат напівдостиглих, туманна сизість достиглих. Валансі пізнала смак суниць на вершині їх досконалості. Була звичайна сонячна полянка при березі Міставіс, з одного боку заросла білими березами, з іншого — неодмінним строєм молодих ялин. Навколо стовбурів беріз росли високі трави, прикореневу частину їх стебел вичісував вітер, а кінці навіть пополудні були вологими від ранкової роси.

Тут вони знайшли ягоди, які могли б стати окрасою бенкетів Лукулла, — великі, солодкі наче амброзія, вони рубінами звисали з довгих рожевих стебел. Барні з Валансі піднімали стебла і їли ягоди, не зриваючи їх, незайманими, смакуючи кожну ягоду — кульку дикого аромату. Коли Валансі приносила ці ягоди додому, їх невловимий смак зникав і вони перетворювалися на звичайні ягоди, що їх можна було купити на ринку — смачні, так, але зовсім не такі, як ті, що їх вони їли на сонячній полянці біля беріз, аж доки пальці їхні не ставали такими рожевими, як повіки Аврори.

Або ж вони ходили за лілеями. Барні знав, де шукати їх у струмках та затоках Міставіс. Своєю красою вони прославляли Блакитний Замок, коли Валансі ухитрялася заповнити кожну посудину цими вишуканими створіннями. А як не лілеями, то свіжими і яскравими квітами кольору кардинальського пурпуру, зібраних на болотах Міставіс, де вони горіли, як полум’яні стрічки.

Інколи вони ловили стругів[47] у маленьких безіменних річечках чи струмках, на берегах яких наяди, можливо, сушили свої довгі мокрі коси. Брали з собою лише сиру картоплю та сіль. Пекли картоплю у вогнищі, а Барні показав Валансі, як готувати стругів, загорнувши їх у листі, обліпивши глиною і поклавши на розжарене вугілля. Нічого смачнішого попросту не існувало! Валансі мала чудовий апетит, не дивно, що на її кісточках з’явилося м’ясо.

Або ж вони просто блукали і досліджували ліс, в якому, здавалося, завжди могло трапитися щось дивовижне. Принаймні, так вважала Валансі. Ще вниз до чергового яру — ще вгору по черговому пагорбі — і ви це дивовижне знайдете.

— Ми не знаємо, куди йдемо, але хіба ж не весело просто йти? — казав Барні.

Раз чи двічі ніч наздогнала їх надто далеко, щоб повернутися до Блакитного Замку. Але Барні склав ароматну постіль з папороті та ялинових гілок, і вони спали на ній без сновидінь, під стелею зі старих, оброслих мохом ялин, а над ними місячне сяйво і гудіння сосен змішувалися разом, аж не можна було розрізнити, що було світлом, а що було звуком.

Звичайно, траплялися дощові дні, коли Маскока ставала мокрим зеленим краєм. Дні, коли мжичка мандрувала над Міставіс, як блідий привид дощу і через яку вони навіть не думали зоставатися вдома. Сиділи там лише коли дощило по-справжньому. Барні тоді зачинявся у кімнаті Синьої Бороди, а Валансі читала чи мріяла на вовчій шкурі, а Щасливчик муркотів біля неї, а Банджо підозріло зиркав зі свого особистого стільця. Недільного вечора вони вибиралися на сушу і йшли через ліс до маленької церкви вільних методистів. Бувають люди, по-справжньому щасливі в неділю, а Валансі ніколи неділь не любила. Ніколи досі.

І, звичайно, в неділю і в будень вона була поруч з Барні. І він був чудовим приятелем! Розумним, веселим. Як — як Барні. Це одне визначало все.

Валансі забрала з банку частину свого двохсотдоларового капіталу і витратила ці гроші на гарний одяг. Вона придбала маленьку димчасто-блакитну шифонову сукню, яку завжди одягала на вечері, коли вони зоставалися вдома. Димчасто-блакитну, переткану сріблом. Через цю сукню Барні назвав її Місячним Промінчиком.

— Місячне сяйво і блакитні сутінки, — от як ти виглядаєш у цій сукні. Воно мені подобається. Це твоє. Ти — не класична красуня, але маєш стільки прегарних штучок! Твої очі. Ця створена для поцілунків западинка між ключицями. Твої зап’ястя і ніжки напрочуд аристократичні. Твоя маленька голівка має чудову форму. А коли ти озираєшся через плече, можна збожеволіти від захвату, особливо у сутінках або при місячному світлі. Ельфійська діва. Дріада. Ти належиш лісові, Промінчику, ти ніколи не повинна з нього виходити. Хоч ким були твої предки, у тобі є щось дике, потойбічне і неприборкане. А ще ти маєш милий, солодкий, гортанний літній голос. Голос для любовних розмов.

— Мабуть, ти поцілував Камінь Лестощів[48], — глузувала Валансі. Але потім вона тижнями смакувала ці компліменти.

Ще вона купила собі блідо-зелений купальний костюм, сам лише вигляд якого вразив би її родину на смерть, якби вони її в ньому побачили. Барні навчив її плавати. Інколи вона вдягала цей купальник зранку і так вже не знімала до вечора, — то стрибала у воду, то вигрівалася на сонці.

Вона забула всі старі приниження, думки про які колись мучили її щоночі, — всі несправедливості, всі розчарування. Це все сталося з кимось іншим, а вона, Валансі Снайт, завжди була щасливою.

— Тепер я розумію, що це значить «народитися наново», — казала вона Барні.

Голмс[49] казав, що горе може «зворотньо забарвлювати» сторінки життя; але Валансі вирішила, що щастя має таку ж властивість і заливає рожевим світлом все її попереднє сіре існування. Їй тяжко було повірити, що колись вона була самотньою, нещасною, наляканою.

— Коли прийде смерть, я знатиму, що жила, — думала Валансі. — Я мала свою годину.

І свою купу піску!

Одного дня Валансі згребла пісок з острівної бухточки у величезний конус і застромила туди маленький веселий Юніон Джек[50].

— Що ти святкуєш? — захотів знати Барні.

— Я просто вигнала старого демона, — відповіла Валансі.

Дата добавления: 2015-08-20