Явище романтизму в чеській літературі ХІХ ст.

Чеський романтизм походить від світового романтизму і переймає всі його ознаки.

Романтизм (франц. romantisme) – напрям у літературі, науці й мистецтві. Виник наприкінці XVIII ст. у Німеччині, Англії й Франції, на початку ХІХ ст. поширився у Польщі, Росії, Австрії, а також в Україні, згодом охопив інші країни Європи, Північної і Південної Америки. У XVIIІ ст. романтичним називали усе незвичайне, фантастичне, дивне, таке, що зустрічається лише в книгах (романах), а не в житті. Н межі ХVIII-XIX ст. термін «Романтизм» означав новий літературний напрям, протилежний класицизму. Як новий тип свідомості й ідеології, що охопив різні терени людської діяльності (історію, філософію, право, політичну економію, психологію, мистецтво). [2:600]

Романтизм – це загально мистецький термін, який виник як протилежність класицизму, і як реакція на велику суперечність між реальністю і гуманістичними ідеалами, які проголосила Велика французька революція. Свою назву отримав від роману, в ті часи сучасного нового літературного явища, в якому образність і чуттєвість володарювали над розумом. [ ]

Романтизм з’явився як вираз нової соціально-економічної дійсності в Європі, відобразив загострення протистояння між особистістю і суспільством, ідеалом і реальністю, мистецтвом і життям. Колискою літературного романтизму вважається Англія, але його початки з’явилися вже в середині XVIII ст., коли соціальний клас міщанства починає виявляти свій протест холодному класицизму (як мистецтву аристократії) і феодальному ладу. [ ]

Визначальними для романтизму стали такі риси, як заперечення раціоналізму доби Просвітництва, ідеалізм у філософії, історизм, апологія особистості, неприйняття буденності і звеличення «життя духу» (найвищими виявами його були мистецтво, релігія, філософія), культ почуттів, захоплення фольклором, інтерес до фантастики, екзотичних картин природи та ін. В естетиці романтизм протиставив класицистичному «наслідуванню природи» творчу активність митця з його правом на самобутність й оригінальність. Мистецтво підноситься до рівня найвищої цінності і сприймається як вияв глибинної суті і сенсу життєдіяльності. Романтизм відкидає нормативність, раціоналістичну регламентацію в мистецтві, понад усе цінується творча свобода, фантазія.

Серед ознак літературного романтизму потрібно назвати протиріччя сону та реальної дійсності. Так званим «ядром» романтизму є конфлікт між внутрішнім і зовнішнім світом. Цей конфлікт з’являється як осуд тогочасного суспільства. Ідеали просвітництва і французької революції наповнили Європу надією на свободу. Піднесені ідеї волі, братства і рівноправства давали надію на краще життя. Феодалізм пав, або перетворився на просвітницький феодалізм, але нові суспільні відносини визначаються жагою за багатством.

Людина, мріючи про розширення своїх можливостей, стає проти байдужого світу, живе в конфлікті зі своєю добою.

Вирішення цього конфлікту романтик бачить двома способами:

- Консервативний романтизм виявляється у зверненні до фантазії, до ідеалізованого минулого, міфу, до далеких екзотичних країн, а також до дитинства і природи.

- Революційний романтизм має намір вирішити цей конфлікт, змінивши світ, причому і це бажання може ґрунтуватися на зверненні до минулого та релігії. [ ]

Романтизм в центр уваги ставить індивідуальність, суб’єктивність, ірраціональність, особистість, уяву, спонтанність, емоційність, візуальність, трансценденталізм, звернення до природи, фольклору і середньовіччя. Романтичні твори часто містять в собі таємні, містичні, іноді страшні та фантастичні мотиви, часто описують самотні міста, дикі ліси і скелі, таємні озера. Головна увага звертається на внутрішній світ людини, а в ньому на почуття, сенс та волю.[ ]

Заслуга романтизму полягає у розвитку жанрів історичного роману і драми, фантастичної повісті, ліро-епічної поеми, балади, романсу. Надзвичайного розвитку досягла лірична поезія і лірична пісня.[2:600-603]

Виразною рисою романтичної літератури є стирання кордонів традиційних жанрів, що обґрунтовано жагою романтика зруйнувати всі канони і мати більше простору для вираження своїх амбіцій, оригінальності, і абсолютної мистецької свободи, і бажанням показати свої почуття, що виразилося перш за все в лірилізації епічних і драматичних творів. Так виникли нові ліро-епічні жанри (поема, епос), що мали велику популярність. Вони також показували природу, в порівнянні з іншим світом, ідеальною. Іншим проявом змішення жанрів стало введення гротескних елементів до трагедії, що призвело до подальшого повного руйнування традиційного поділу на трагедію і комедію.

Романтичний герой літературних творів бореться проти суспільних канонів і не хоче підпорядковуватися законам. Тому він стає вигнанцем, розбійником, жебраком, бродягою, в’язнем, прочанином або стоїть поза суспільством, як цигани або люди, що відрізняються від оточуючих зовнішністю, своїм тілесним образом (з цим пов’язана так звана гармонія контрастів, наприклад коли потвора має душу янгола, а тілесно гарна людина має душу диявола). Романтичний герой через свою надзвичайну чуттєвість в більшості випадків є самотнім, тому звертається до свого внутрішнього світу, що часто закінчується трагічно. Романтичний герой бореться проти несправедливого світу, але не досягне успіху, тому що у всьому бореться на самоті, має відчуття, що його ніхто не розуміє, ховає сховище в природі. Його кохання завжди нещасне, тому що має завжди досяжний ідеал. Переживає нерозділене кохання, або навіть якщо отримує свій об’єкт бажання, в кінці кінців, їх кохання мусить закінчитися трагічно. Протиріччя між соном, мрією, примарою та ідеалом з одного боку і жорстоким суспільством з іншого, приносить їм страждання і розчарування, примушує зануритися у внутрішній світ, чим своє горе ще більше поглиблює (різниця між уявою і реальністю може бути такою сильною, що герой часто не може це пережити).

Так як романтичні твори визначаються своєю суб’єктивністю, романтичний герой часто поєднується зі своїм автором, який не лише показує в творі свої думки, але й часто сам стає учасником сюжету. [ ]

Одночасно в різних країнах романтизм виявив специфічні риси, виконував особливі соціально історичні і культурні функції. Провідними були мотиви трагічної долі особистості, «світової туги» (А.Мюссе, Г. Клейст, Е.-Т.-А. Гофман, Дж. Байрон та ін.)

Романтизм з’являється в Чехії, грубо кажучи, на початку ХІХ ст., в добу національного Відродження (романтичні риси можна помітити вже у Коллара «Дочка Слави»). В Чехії більшою мірою починає розвиватися саме художня література. В усній народній творчості автори черпають з власне чеського фольклору, на відміну від минулого періоду, коли використовувався всеслов’янський.

Головним героєм стає представник міщанського класу суспільства, що в ті часи не несе з собою жодного прогресу, є задоволеним ситуацією в суспільстві і відчуває негатив до будь-чого нового.

До основних рис чеського романтизму потрібно віднести:

- владу почуттів над розумом;

- події в більшості випадків відбуваються в далеких екзотичних місцях;

- автор поєднується з героєм;

- герой завжди чимось незвичайний;

- з’являються сцени, що проходять на кладовищах, або біля водоймищ;

- автор відображує свої суб’єктивні почуття і емоції;

Можна виділити три основних етапи чеського романтизму і виділити при цьому його головні стильові аспекти, що зумовлені національною специфікою розвитку. Ранній етап – 20 рр. – найяскравіше представлений творчістю Яна Коллара і Франтішка Ладіслава Челаковського, поетикою, зародженою перш за все усною народною творчістю. Розквіт чеського романтизму в 30-их рр., нова сходинка художності, зближення з європейським романтизмом пов’язані з творчістю Карела Гінки Махи. Широкі маси, що були проникнуті ідеєю політичної боротьби, породили в 40-их рр. революційну пісенну поезію. Вірші керівників патріотичного руху Йозефа Вацлава Фріча і Карла Сабіни відіграли велику роль в дні Празького повстання, закликали до озброєної боротьби, але все ж таки в художньому відношенні вони не досягли вершин романтичної поезії Махи. В творчості найбільш талановитих письменників вже формувався реалізм, при цьому романтизм продовжував виконувати важливі ідейно-естетичні функції.

Що до подальшої долі романтизму як творчого методу, то його розвиток прослідковується аж до кінця ХІХ ст., коли він співіснував з вже достатньо високим рівнем критичного реалізму.

Дата добавления: 2015-08-03