Соціальна поселенська мережа

Згідно з чинним законодавством сільські адміністративно-територіальні утворення повинні бути забезпечені належною соціальною інфраструктурою для надання кожному жителю послуг соціально-культурного призначення в межах визначених соціальних стандартів і нормативів. Станом на кінець 2011 р. в сільській мережі функціонувало 36% від загальної кількості житла, 57,8% дитячих дошкільних закладів і 65,3% загальноосвітніх шкіл, 12 % лікарняних закладів, 88,6% закладів клубного типу, 76,2% бібліотек (табл. 7.4).

Незважаючи на таку їхню кількість у більшості сільських населених пунктах відсутня мережа об’єктів соціальної інфраструктури. Кількість сільських населених пунктів, обладнаних водопроводом, становила 775 од., або 22,2% загальної їхньої кількості, каналізацією – 709 од, або 2,5%. Газифіковані природним і зрідженим газом – 14,4 тис.,

або 50,6%, у т.ч. зрідженим газом – 12,4 тис. од., або 43,5% сіл (рис. 7.1).

Облаштування житлового фонду в сільській місцевості опаленням становить лише 32,9%, водогоном – 27,1%, каналізацією – 23,2%, гарячим водопостачанням – 11,5%, ванними (душовими) – 20,6%, газом (включаючи балонний) – 84,5%, електроплитами – 0,2%1. Досить гострою проблемою на селі залишається забезпечення селян питною водою.

Все це передбачає активізацію поступове втілення в життя комплексу нормативно-правових та організаційно-фінансових заходів, які грунтуватимуться на реальному попиті та пропозиції соціальних послуг на макрорівні. При цьому необхідно посилити вплив органів місцевого самоврядування на засадах органічного поєднання їхніх функцій із функціями регіональних і загальнодержавних органів влади у вирішенні проблем соціально-економічного розвитку сільських територій.

Обсяги бюджетних коштів на розбудову та функціонування соціальної інфраструктури повинні виділятися відповідно до потреби щодо обслуговування населення згідно із законодавчо визначеними соціальними стандартами і нормативами (табл. 7.5).

Таблиця 7.4.

Дата добавления: 2015-08-10