Сільського населення

Адміністративно-територіальний поділ країни нині включає: Автономну Республіку Крим (АР Крим), 24 адміністративні області, 490 районів, 459 міст, з них: Київ і Севастополь – міста, які мають спеціальний статус, 180 міст державного, республіканського й обласного значення, 114 районів у містах, 885 селищ міського типу, 28,4 тис. сільських населених пунктів (табл. 7.1).

Таблиця 7.1

Динаміка адміністративно-територіального поділу та
кількості сільського населення України *

(на початок року)

Рік	Район	Сільські ради	Сільські населені пункти	Сільське населення, тис. осіб.	Кількість жителів у середньому на один населений пункт,осіб
			28739	16091,2
			28651	15971,5
2002^**				15882,7
				15675,1
				15476,0
				15271,3
2006				15051,7
				14868,6
				14703,9
				14556,5
				14438,1
				14336,9
2011 у % до 2000	100,0	100,2	99,0	89,1	91,0

^* Джерело: Розраховано за даними Держслужби статистики України.

*^* За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 р.

Система місцевого самоврядування охоплює: територіальну громаду (село) як первинний його суб'єкт поселенської мережі; сільську (селищну) раду, сільського (селищного) голову, секретаря сільської (селищної) ради та виконавчий орган сільської (селищної) ради. Всі вони наділені певними правами й самоврядними повноваженнями щодо захисту спільних інтересів територіальних громад. Територіальна громада, що налічує до 500 жителів, має право не створювати виконавчі органи. Їхні функції може виконувати сільський голова.

Крім самоврядних повноважень, згідно із Законом України „Про місцеве самоврядування” сільським радам надаються державою делеговані повноваження. В межах цих повноважень за ініціативою територіальних громад вони створюють на представницьких засадах органи самоорганізації населення (групи, вуличні комітети та інші громадські об’єднання), до компетенції яких віднесено вирішення проблем місцевого значення. Переважно це стосується питань соціально-економічного розвитку села на підвідомчих територіях і раціонального задоволення населення соціально-культурними, комунально-побутовими й іншими послугами в межах окремої адміністративно-територіальної одиниці.

Адміністративно-територіальна одиниця – територія, в межах якої формуються і функціонують місцеві органи виконавчої влади та місцевого самоврядування з власним бюджетом, системою статистичної звітності й прямими відносинами з центральними та регіональними органами влади.

Сільське поселення, село – окремі в межах територіально-адміністративної одиниці осередки постійного проживання населення, яке через природний засіб – землю і створені в процесі розвитку виробництва трудовий, соціальний та екологічний потенціали, веде переважно сільськогосподарську діяльність, забезпечує продовольчу безпеку та примножує добробут суспільства.

Первинний суб’єкт адміністративно-територіального самоврядування – це сільська (селищна) рада та виконавчий апарат місцевого управління. У своєму територіально-адміністративному складі вона може мати один або кілька населених пунктів, у комплексі з дрібними та спеціальними окремими поселеннями, віддаленість яких не повинна перевищувати 4-5 км від центрального поселення (табл. 7.2).

Сільська поселенська мережа – це історично сформоване в просторі середовище сіл, хуторів, слобідок, односімейних жилих утворень, зумовлене найбільш раціональним поєднанням природного, трудового, виробничого, економічного, соціального й екологічного

Таблиця 7.2.

Кількість сільських населених пунктів, од.*

( на початок року )

Регіон	2000 р.	2005 р.	2010 р.	2011 р.	2011 р. до 2000 р., %
Україна					99,0
АР Крим					99,3
Вінницька					100,0
Волинська					100,1
Дніпропетровська					99,7
Донецька					99,5
Житомирська					98,9
Закарпатська					100,0
Запорізька					99,3
Івано-Франківська					100,0
Київська					94,3
Кіровоградська					97,5
Луганська					98,7
Львівська					99,8
Миколаївська					98,5
Одеська					98,8
Полтавська					98,1
Рівненська					99,5
Сумська					97,8
Тернопільська					100,6
Харківська					99,2
Херсонська					99,7
Хмельницька					99,8
Черкаська					99,8
Чернівецька					100,0
Чернігівська					98,9

*Джерело: дані Держслужби статистики України.

потенціалів для ефективного виконання функцій переважно сільськогосподарського виробництва.

Сільська територія – історично сформована в законодавчо визначених межах системна сукупність, що поєднує в собі адміністративно-територіальну (села, сільські поселення) та територіально-функціональну (сільськогосподарське виробництво, переробка продукції, її зберігання і реалізація) приналежність щодо створення належних умов праці і проживання населення та забезпечення продовольчої безпеки країни.

У сільській поселенській мережі станом на початок 2011 р. проживало 14,3 млн осіб, або 31,3% загальної його чисельності в Україні. Середня людність населеного пункту становила 501 житель і по відношенню до 2000 р. зменшилася на 9%.

У регіональному аспекті найбільше населених пунктів сконцентровано у Львівській області – 1850 сіл, або 6,5% загальної їхньої кількості; Полтавській – відповідно 1814 сіл і 6,4%; Харківській – 1680 і 5,9%; Житомирській – 1613 сіл і 5,7%. Найменша їхня кількість знаходиться у Чернівецькій – 398 сіл, або 1,4 % загальної кількості; Закарпатській – відповідно 579 сіл і 2% та Херсонській областях – 658 сіл і 2,3%.

За 2000-2011 рр. сільська поселенська мережа втратила 282 населених пункти, тобто щороку за цей період із карти України зникало в середньому 26 сіл. Погіршується її структурне співвідношення як за кількістю, так і людністю. Через зменшення великих (1000 жителів і більше) та середніх (500-999 жителів) сіл збільшилася кількість малих сіл. Так, якщо у 1996 р. села з населенням до 500 жителів становили близько 61,4% загальної кількості, то у 2005 р. їхня частка досягла 64,4%. Загальна їхня кількість за цей період збільшилася на 695 сіл. Водночас кількість сіл із населенням 500-999 і понад 1000 жителів зменшилася на 956 одиниць, або на 3,4%1.

Чисельність населення в селах України зменшилася (табл. 7.3). Зокрема, у селах із людністю 1000 осіб і більше чисельність жителів скоротилася на 13,1%, а в групі сіл від 500-999 осіб – на 6,3%. При цьому зменшується чисельність жителів і в середніх селах. Основною причиною інтенсивного зменшення сільського населення є депопуляційні процеси, тобто перевищення кількості померлих над кількістю народжених, яке у 2011 р. з розрахунку на 100 померлих становило лише 68 народжених.

Таблиця 7.3.

Дата добавления: 2015-08-10