ВИСНОВКИ. 1. Історики першої половини XIX ст

1. Історики першої половини XIX ст. науково обґрунтували історичну самобутність українського народу, його культуру.

2. Історичні дослідження сприяли формуванню української свідомості, розумінню українцями їх приналежності до окремого народу зі славним героїчним та історичним минулим.

	Математика
1. Тимофій Осиповський (1760—1832)	— професор математики Хар­ківського університету, а потім з 1813 по 1820 рр. його ректор. Написав тритомний "Курс мате­матики", який протягом тривалого часу був основним підручником з математики в усій Російській імперії.
2. Михайло Васильович Остроградський (1801—1861)	— учень Т. Осиповського, видатний український математик. Започаткував Петербурзьку матема­тичну школу. Написав відомі праці з математичного аналізу, аналітич­ної механіки, математики. Він був у тісній дружбі з Т. Г. Шевченком, захоплювався його творами.
	Славістика
1. І. Срезневський	— при Харківському університеті очолював кафедру слов'янознавства. Автор багатьох праць з історії давньоруської мови. Своїми дослід­женнями він намагався спростувати шовіністичну теорію Погодіна (російського славіста), яка заперечувала існування української мови. Цікавився українською етнографією. Записані на Харківщині, Полтавщині і Катеринославщині пісні, думи та перекази із власними коментарями опублікував у збірниках "Запорожская старина".
2. С. Рижський	— перший ректор Харківського університету, видатний словесник, вчений, педагог.
	Хімія
І. Василь Каразін (1812—1830)	— винайшов новий спосіб вироб­ництва натрієвої селітри. Він також розробив ідею створення в країні метеорологічних станцій. 3 ініціа­тиви В. Каразіна перші метео­рологічні станції були відкриті в Харкові, Києві, Миколаєві, Полтаві.
	Медицина
1. Н. Еллінський	— професор Харківського універ­ситету. Для студентів-медиків підготував і опублікував двотомний навчальний посібник з хірургії.
2. В. Караваєв (1811—1892)	— професор Київського університету, один із засновників його медичного факультету, зробив значний внесок у розвиток хірургії.
	Література
1. Іван Котля­ревський (1769 —1838)	— зачинатель нової української літе­ратури і мови, автор "Енеїди" — безсмертного твору, який був вида­ний у 1798 році в Петербурзі. Він першим написав літературний твір народною мовою, продемонстру­вавши світові багатство, мелодій­ність, виразність, красоту української мови, її здатність чітко і виразно висловлювати свої думки не тільки в розмові, а й на письмі. Для полтав­ського театру І. Котляревський на­писав дві п'єси "Наталка-Полтавка" (була видана у 1838 році) і "Москаль-Чарівник" (виданий у 1841 році). Твори І. Котляревського характери­зують його як передову людину свого часу. Одночасно він брав активну участь в громадському житті України. Його хвилювали різні злобо­денні питання з життя України та його народу Прогресивні тенденції" творчос­ті І.Котляревського були підхоплені й продовжені його наступниками.
2. Тарас Григорович Шевченко (1814—1861)	— великий український поет, худож­ник, мислитель, громадський діяч. Його "Кобзар" (1840 р.), "Гайдамаки" (1841 р.), "Три літа" (1843—1845 рр.), "Сон" та інші знає кожний свідомий українець. Співець героїчного мину­лого. Т. Г. Шевченко у своїх творах закликав до боротьби за соціальне і національне визволення. Його твор­чість мала великий вплив на націо­нальне пробудження українського народу. Т. Г. Шевченко підтримував діяльність передової молоді у недільних школах і для них наприкінці 1860 р. написав "Буквар південноруський". Геній Т. Г. Шев­ченка випереджав епоху.
3. Петро Гулак-Артемовський (1790—1865)	— професор (пізніше ректор) Харків­ського університету. Він одночасно — видатний поет, літературознавець, байкар, неперевершений майстер сло­ва, автор вдалих перекладів з євро­пейських літератур. Свої поетичні та літературні твори публікував на сто­рінках журналу "Український вісник". Знаменита його байка "Пан та собака" (1818 р.), в якій автор висловлював протест проти феодально-кріпос­ницького ладу. У своїх творах він ви­сміював соціальну несправедливість, що існувала в суспільстві, самодур­ство, жорстокість, аморальність панів.
4. Григорій Квітка-Основ'яненко (1778—1843)	— ''батько нової української прози". Виходець із знатної козацької стар­шинської родини, зробив великий внесок у розвиток нової української літератури. Своєю творчістю він переконав, що українською мовою можна писати й великі високохудожні прозові твори, романи, повісті, оповідання. Широко відомі його сатиричні твори: "Дворянські вибо­ри", "Пан Халявський", "Шельменко-денщик", "Сватання на Гонча-рівці", "Конотопська відьма" та ін. У 1834 р. у Харкові Г. Квітка-Основ'яненко видав "Малоросійські оповідання", які мали великий успіх серед освічених людей України. У своїх багатьох творах він правдиво показав життя простого народу, дав опис українського села. Т.Г.Шев­ченко високо цінив талант і твор­чість Г. Квітки-Основ'яненка, напи­сав поему "До Основ'яненка".
5. Євген Гребінка (1812—1848)	— великий майстер слова, українсь­кий популярний байкар. Народ любив його твори "Малоросійські приказки", "Ніжинський полковник Золотаренко" та ін. У 1841 році видав альманах "Ластівка". Це був перший збірник, в якому всі українські пись­менники писали рідною українською мовою. Високо цінував він геній Т.Г.Шевченка, допоміг йому викупи­тися з неволі, а також видати "Кобзар".
6. П. Куліш (1819—1897)	великий патріот України, видатний письменник, історик, етно­граф. Перші його твори з'явилися у 40-х роках XIX ст., вони відіграли значну роль у пробудженні націо­нальної самосвідомості українського народу. Брав активну участь у виданні журналу "Основа". Широко відомий його історичний твір "Історія возз'єднання Русі". П. Куліш — талановитий письменник, написав поеми "Куліш у пеклі", "Україна", роман "Чорна рада" та ін. П. Куліш дбав про розвиток української мови, впровадив нову систему передачі укра­їнської мови на письмі — кулешівку, здійснив переклад Біблії укра­їнською мовою.

Музика

1. У мистецтві продовжували жити культурні традиції мину­лого, які дбайливо зберігали кобзарі, бандуристи, лірники. Найвидатніші з них: Остап Вересай, Іван Крижовськнй, Андрій Шут та ін.

У піснях, переказах, легендах, думах вони продовжували оспівувати героїчне минуле, боротьбу за соціальне і національне визволення.

2. Були випущені перші фольклорні збірники:

— М. Цертелєва "Досвід збирання старовинних мало­російських пісень";

— М. Максимовича "Малоросійські пісні" та ін.;

— на західноукраїнських землях фольклорним виданням був збірник "Русалка Дністрова", що надрукувала "Руська трійця";

— учасник польського визвольного руху в Галичині Жегота Паулі на основі власних записів видав збірник українських пісень.

3. У Наддніпрянській Україні з'явилися перші музичні то­вариства, які проводили концертну діяльність:

а) Філармонічне товариство в Одесі (1842 р.);

б) Симфонічне товариство аматорів музики та співу в Кисві (1848 р.).

4. Київський педагог і композитор Й. Витвицький написав варіації на теми народної пісні "Зібралися всі бурлаки".

5. Починається розвиток української симфонічної музики. У 1809 р. в Одесі з нагоди відкриття театру з своєю

симфонією, побудованою на українських народних піснях, виступив М. Овсянико-Куликовський.

6. Розвивається хорове мистецтво.

Великого поширення набуло хорове мистецтво на західно­українських землях.

— Хорові самодіяльні та професійні колективи діяли в усіх найбільших містах Галичини, Північної Буковини, Закарпаття. Вони виконували в основному церковну музику, однак пробували співати і народні пісні.

— Найпопулярнішим був перемишлянський хор під керівництвом чеського музиканта Алоїза Нанке.

7. З великими концертами виступали хори Київської ака­демії, Переяславської семінарії та ін.

8. Навесні 1838 р. М. Глінка перебував в Україні з метою набору співаків.

Він набрав для капели 19 хлопчиків і двох дорослих. Серед них був і С. Гулак-Артемовський — небіж письмен­ника П. Гулака-Артемовського, який згодом став родоначальником української національної опери.

Театр

1. В Україні на початку XIX ст. діють російські професійні театри: 1805 р. - у Києві, 1810 р. - у Полтаві, 1812 р. - у Харкові.

2. В Полтаві великою популярністю користувався український театр, на сцені якого виступала акторська група під керівництвом І. Котляревського. У 1819 р. тут були поставлені "Наталка-Полтавка" та "Москаль-чарівник".

3. Першу українську театральну трупу організував Г. Квітка-Основ'яненко. Він директор і режисер Харківського професійного театру.

4. Існував аматорський театр у селі Кибинці, керівником і режисером якого був батько М. Гоголя — В. П. Гоголь-Яновський.

5. Для українського театру Т.Г.Шевченко написав драму "Назар Стодоля" (1843 р.) — одна із перших побудова­на на соціальному конфлікті.

6. У поміщицьких маєтках діяли домашні театри, в яких грали кріпаки. Найвідоміші кріпацькі театри:

— в с. Кибинці на Полтавщині у маєтку Д. Трощинського,

— в с. Качанівка на Чернігівщині у поміщика Г. Тар-навського.

7. Великий російський актор Михайло Щепкін починав те­атральну кар'єру кріпаком.

І. Котляревський став ініціатором викупу його з неволі, М. Щепкін прекрасно грав роль Виборного у "Наталці-Полтавці" і Чупруна в "Москалі-чарівнику". 8. На західноукраїнських землях перші аматорські трупи

виникай напередодні революції 1848—1849 рр.

Вони ставили п'єси І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, а також місцевих авторів — М. Устияновича, С. Петрушевича, О. Духновича.

Дата добавления: 2015-07-25