Культура Індії

Найвідоміші з найдавніших цивілізацій Індії – Мохенджо-Даро та Хараппа – відносяться до бронзового віку. Тут існували міста і села, побудовані на високому архітектурному рівні з культовими спорудами. Корінним населенням Індії були дравіди, тому найдавніший період історії Індії називають дравідським. У сер. II тис. до н.е. Північна Індія була завойована арійськими племенами. Це був союз племен, серед яких найбільш значним було плем’я бхаратів. Згодом арії підкорили населення і південної Індії. З відносин між корінним населенням і завойовниками-аріями склалася варно-кастова система.

В Індії надзвичайно розвинулася міфологія, тісно пов’язана з релігією. Священними книгами аріїв були релігійні збірники веди. Тому перший період в історії релігії індійців називається ведичним. Веди дають багатий матеріал для вивчення міфології, релігії, поезії аріїв. Міфологія індійцiв відображена у Рігведі II тис. до н.е.). Боги Рігведи являли собою персоніфікацію різних сил і явищ природи. Богів уявляли за подобою людей. Головними богами стали Брахма, Шива і Вішну. Розвиток брахманської ідеології був тісно пов’язаний з утворенням касти жерців-брахманів.

У VI ст. до н.е. виникає опозиційна по відношенню до брахманізму релігія – буддизм. З буддизмом пов’язаний розквіт індійської архітектури. Надзвичайно цікаві буддистські храми, що висічені у скелях, а також ступи.

Давньоіндійська міфологія мала сильний вплив на літературу, мистецтво і фольклор Індії. В I тис. до н.е. в Індії були створені дві великі епічні поеми «Махабхарата» і «Рамаяна». Значний внесок до скарбниці світової науки внесли давньоіндійські математики. Індійці створили десяткову систему числення і цифри (запозичені пізніше арабами).

Мистецтво. Твори образотворчого мистецтва мало збереглися, хоча веди містять згадки про розквіт живопису і архітектури з найдавніших часів. Достатньо повне уявлення про мистецтво та культуру Індії дають лише пам’ятки IV-III ст. до н.е., коли країна об’єдналась в спільну державу.

Архітектура Індії велична та неповторна. Індійський храм був спочатку місцем лише релігійних ритуалів, які урізноманітнювала поведінка священних тварин, що жили при святилищі. У часи конкуренції з буддизмом храми стали багато оздоблювати скульптурою та живописом. Над храмом звівся прикрашений рельєфами конусоподібний шпиль. Тут стали розігрувати сцени з «Махабхарати» й «Рамаяни», зазвучала музика, з’явився танець.

Поширення буддизму зумовило нове піднесення монументальної архітектури – будівництво культових пам ‘ятників нового типу – ступ, стамбг (колон) та чайтья (храмів, що висічені у скелі). Найкраще зберігся храмовий комплекс в Аджанті, що складається з 29 печер. Вони відомі своїми розписами, які вкривають стіни та стелі внутрішніх приміщень. Тут – зображення тварин, птахів, квітів, міфологічних героїв та подій із життя Будди, побутові сцени. Розписи вражають різноманітністю тем і сюжетів, а також майстерністю та фантазією художників. Для прикладу можна сказати, що на стінах Аджанти зображено кілька сотень жінок, але не знайти серед них двох з однаковою зачіскою. А в одній з воєнних сцен – 300 персонажів, і кожне обличчя виражає інші емоції: готовність до бою, лють, нерішучість тощо. У живописі Аджанти переважають людські естетичні ідеали, що не властиве для сакрального мистецтва давнини. Наприклад, сцена «Принцеса, що помирає» зображає прекрасну дівчину з величезними очима. У неї гнучкі руки, тонка талія та широкі стегна – цей ідеал краси, що склався в Стародавній Індії, зберігається в країні і сьогодні. Ця сцена, як і всі інші розписи, дуже психологічна. Тривога і біль світяться в очах служниць, які підтримують принцесу.

Особливу увагу при розписі приділяли не тільки передачі емоційного стану, але й кольору. Тут існували свої закони: вибір кольору залежав від того, які фігури потрібно було зобразити. Богів та царів, наприклад, завжди зображали лише білою фарбою, але цією фарбою не можна було змальовувати персонажів, що втілюють зло. Пам’ятки портретної скульптури здебільшого представляли правителів.

Щодо буддистського мистецтва, то воно не було похмурим, відірваним від життя. Навпаки, воно підкреслювало скороминучу, плинну красу буття, однак позбавлене трагедійності, бо персонажі цього мистецтва досягли нірвани. Відчутно також, що буддистське (як і взагалі індійське) мистецтво високо цінувало саму людину, яка прирівнювалась до богів.

Отже, давньоіндійська культура внесла оригінальний вклад до скарбниці світової культури.

Дата добавления: 2015-07-25