Суди загальної юрисдикції мусульманських країн, як правило, поділяються на Верховні суди, вищі суди провінцій, окружні суди, магістрати і мирові суди.

Голови і судді верховних судів переважно призначаються главою держави, однак можливі й інші процедури. В Пакистані, наприклад, президент призначає голову Верховного суду за поданням прем'єр-міністра, а суддів цього органу за поданням його голови. В Об'єднаних Арабських Еміратах глава держави призначає суддів Верховного суду, а звільняє їх уряд (в обох випадках рішення про призначення і звільнення має затвердити Вища рада федерації). Верховні суди можуть мати такі повноваження: конституційний контроль актів органів державної влади (в країнах, де немає окремого конституційного суду); розглядають кримінальні справи щодо вищих посадових осіб і здійснюють нагляд за судами середньої і нижчої ланок.

21*

Розділ 19

Політичні системи мусульманських країн

Функцію верховних судів у мусульманській судовій системі можуть виконувати юридичні установи, які не є судовими органами. В Ірані, наприклад, таким органом є Вища рада юстиції, яка складається із голови Верховного суду, генерального прокурора (на цю посаду призначаються тільки священнослужителі 1 богослови) і трьох вищих муджахітів (богословів). Ця радп здійснює нагляд та координацію всіх органів судової влади. В Ірані органом, який належить до судової влади, вважається також міністерство юстиції, яке розглядає скарги та заяви громадян і передає їх до судів.

Крім того, слід зазначити, що в мусульманській судовій системі є суди, подібні до судів європейської адміністративної юрисдикції. Такими судами можна вважати Суд адміністративної справедливості в Ірані та Вищий державний суд в Алжирі. Вищий державний суд в Алжирі розглядає акти, які можуть бути кваліфіковані як зрада президента і кримінальна справа проти голови уряду.

Суди шаріату здійснюють контроль щодо відповідності конституції та законів нормам Корану і шаріату, а також розглядають справи, які є предметом регулювання релігійного мусульманського права.

Регіональна структура влади та місцевого самоврядування. Регіональна та місцева влада здійснюється на рівні таких адміністративно-територіальних одиниць, як провінції, райони й округи. Характер відносин між державною, регіональною та місцевою владою залежить від форми державно-територіального устрою.

Переважна більшість мусульманських країн мають унітарну форму державного устрою. Однак деякі країни, зокрема Об'єднані Арабські Емірати і Пакистан, є федеративними державами. ОАЕ за Конституцією є федеративною державою з багатьма конфедеративними ознаками. Емірати як окремі суб'єкти федерації є абсолютними монархіями за формою державного правління, мають право укладати із сусідніми країнами договори обмеженого адміністративного характеру, залишати чинними договори, укладені еміратами до вступу до федерації, обстоювати свою позицію при підписанні міжнародних договорів, укладених від імені федерації, які зачіпають їхні особливі інтереси. Емірати не мають власних конституцій, хоч федеральна конституція закріплює за ними таке право, і власної адміністративно-територіальної організації місцевого самоврядування. Федеральна Конституція передбачає три види компетенції між державними органами та орга-

нами суб'єктів федерації: виняткову федеральну законодавчу і виконавчу; виняткову федеральну законодавчу і спільну виконавчу федеральну та еміратів; виняткову залишкову еміратів.

Пакистан як федеративна держава включає чотири провінції та округи. Регіональна влада у провінціях побудована на кшталт федеральної влади. У провінціях державну владу представляє губернатор, який призначається президентом, а регіональну представницьку владу — провінційні збори, які формуються прямими виборами терміном на п'ять років.

Провінційні збори обирають головного міністра, який формує регіональний уряд. Для координації державних, регіональних та міжрегіональних органів створюється спеціальний орган — рада спільних інтересів, до складу якої входять головні міністри провінцій і рівна кількість членів уряду, призначуваних прем'єр-міністром. Конституція Пакистану між державними органами й органами влади провінції передбачає три види компетенції: виняткову федеральну; спільну федеральну і провінцій; залишкову провінцій. Більш централізованою унітарною державою є мусульманська республіка (Іран), яка поділяється на 28 провінцій, а провінції — на повіти (шахрестани), міста і сільські поселення. Виконавчу владу в провінціях очолюють генерал-губернатори, які призначаються міністром внутрішніх справ, у шахре-станах — імам жоме (головні священнослужителі), які є представниками Керівника на рівні місцевих органів влади. Представницькими регіональними і місцевими органами є ради, які обираються прямими виборами.

Специфічна модель місцевих органів влади функціонує в такій соціалістичній країні, як Лівія. Тут тільки представницькі органи — народні збори — найнижчої ланки (села, хутора, міського Ісварталу) обираються прямими виборами, а народні збори інших адміністративно-територіальних одиниць формуються непрямими виборами, тобто депутати народних зборів нижчого рівня формують народні збори вищого рівня. Народні збори різних адміністративно-територіальних одиниць формують відповідно виконавчі органи — народні комітети. Слід додати, що народні комітети нижчого рівня прямо підпорядковані народним комітетам вищого рівня.

Конституційний статус і законодавче регулювання мають регіональні та місцеві органи влади Алжиру. Регіональні органи влади функціонують на рівні таких адміністративне територіальних одиниць, як вілаї і даїри. На рівні вілаїв представницькі

Розділ 19

органи формуються населенням, а виконавчі призначаються дер жавою. В Заїрах немає представницьких органів, а виконавчу владу очолюють представники держави.

Комуни можна вважати адміністративно-територіальними одиницями місцевого самоврядування. На цьому рівні народні збори, які обираються населенням, самостійно формують виконавчу владу. Однак великий вплив на органи місцевого самоврядування мають керівники виконавчої влади вілаїв — валі, -які мають право розпустити муніципальні народні збори та призначити членів тимчасової ради і не пізніше ніж через півроку провести нові муніципальні вибори. Комунальний закон 1990 р. чітко передбачає підстави розпуску муніципальних народних зборів: зменшення членів представницького органу (внаслідок смерті або відставки) більше ніж на половину; прийняття рішення про колективну відставку всіх членів; конфлікт між членами народних зборів, який ускладнює їхню діяльність.

Партійна система. Партійні системи мусульманських країн є слаборозвинутими і значно відстають у своєму розвитку не тільки від країн Заходу, Південно-Східної Азії, а й Латинської Америки. Ця обставина зумовлена домінуванням у мусульманському світі тоталітарних, авторитарних, авторитарно-демократичних, олігархо-кланових режимів, де сильні владні позиції або глави держави, або колективних революційно-народних органів. В абсолютних монархіях і соціалістичних країнах функціонування партій заборонено законом або допускається монопольне панування однієї партії. Однопартійна система функціонує в Сирії та Іраку. Конституція Сирії 1973 р. проголошує Партію арабського соціалістичного відродження (Баас) керівною силою суспільства і держави. Баас виступає за об'єднання арабів у єдину державу, в якій буде побудовано соціалізм. Партія організаційно побудована на принципах демократичного централізму і територіально-виробничому. Така ж партія з однойменною назвою функціонує в Іраку.

Статус правлячої партії було конституційно закріплено в 1963 р. за Фронтом національного визволення Алжиру (ФНВ), він зберігався до 1989 р. — прийняття нової Конституції.

У багатьох мусульманських країнах багатопартійність регулюється законом. Пріоритет у законодавчому закріпленні багатопартійності належить Марокко, де ще перша Конституція 1966 р. проголосила принцип політичного плюралізму. Закони про політичні партії, прийняті в 1988 р. (Туніс) і 1992 р. (Йорданія), а

Політичні системи мусульманських країн

також Конституція Алжиру 1996 р. визнають за партіями право на участь у політичному житті, формулюють вимоги до ідеологічної орієнтації, політичної поведінки під час виборчої компанії та визначають межі їхньої опозиційної діяльності.

У партійних системах мусульманських країн відмінності між партіями виявляються не стільки за ідеологічними, скільки за етнічними, родоплемінними, релігійними ознаками. За ідеологічними орієнтаціями в мусульманському суспільстві переважають партії лівої та правої мусульманської орієнтацій (ортодоксальної і поміркованої). Серед лівих партій найбільш відомими є: Фронт національного визволення (Алжир); Єменська соціалістична партія, Партія арабського соціалістичного відродження (Ірак, Сирія); Соціалістична дустурівська партія; Пакистанська народна партія. До партій, які стоять на поміркованих ісламських позиціях, можна віднести Ісламський фронт участі Ірану; Пакистанську мусульманську лігу; Рух суспільства за мир (Алжир).

Дата добавления: 2015-07-20