Читайте также:
|
До народних (соціалістичних) республік можна віднести Лівію, Ірак, а також Алжир 70—80-х років.
У Лівії існує пряма демократія "джамахірія", яка нібито передбачає безпосередню участь всього населення у здійсненні державної влади. Тут відсутній інститут глави держави, а глава Лівійської Джамахірії — полковник М. Каддафі — іменує себе "лідером революції першого вересня". Він є верховним головнокомандувачем збройних сил і джерелом "революційної законності". Хоч вищим політичним органом у Лівії вважається колегіальне революційне керівництво, яке контролює законодавчі й виконавчі органи державної влади, однак фактично влада Каддафі є настільки ж широкою, як влада Сталіна чи Гітлера.
В Іраку вищим органом державної влади є Рада революційного командування, яка складається з дванадцяти осіб. РРК кваліфікованою більшістю голосів своїх членів обирає голову, який є президентом республіки.
Розділ 19
Президент як глава держави і верховний головнокомандувач здійснює такі повноваження: забезпечує незалежність країни та внутрішню і зовнішню безпеку; оголошує і скасовує надзвичайний стан; здійснює підготовку бюджету і генерального плану розвитку країни; оголошує про помилування і скасування смертних вироків; укладає міжнародні договори; призначає і звільняє віце-президентів, міністрів, суддів, вищих військових і цивільних чиновників; здійснює контроль за дотриманням конституції, законів, планів соціально-економічного розвитку і судових рішень. З 1995 р. президент Іраку обирається на всенародному референдумі, тобто відбувається процес формування супер-президентської республіки.
Конституція Алжиру 1976 р., що закріпила статус Фронту національного визволення (ФНВ) як авангардної керівної сили суспільства і вождя соціалістичної революції, передбачала, що керівні пости в державі займатимуть тільки члени партії. Президентом обирався єдиний кандидат — Генеральний секретар ФНВ, — висунутий партійним з'їздом. Однак нова Конституція Алжиру 1989 р. передбачала принципи поділу влади; в ній не було пункту про ФНВ як правлячу партію. Президент згідно з новою Конституцією є главою держави та уряду, верховним головнокомандувачем збройних сил, визначає зовнішню і внутрішню політику країни, призначає віце-президента, прем'єр-міністра і міністрів, які виконують не політичні, а адміністративні функції.
Конституційні поправки 1996 р. визначають статус уряду як органу виконавчої влади, парламенту — законодавчої, суду — незалежної судової влади. Однак ці поправки не послабили, а посилили статус глави держави у політичній системі.
Президент вибирається прямими виборами терміном на п'ять років і не може бути переобраний на повторний термін. Він є главою держави, верховним головнокомандувачем збройних сил, міністром оборони, призначає і звільняє голову уряду і міністрів, а також призначає суддів, голів місцевого самоврядування, голову національного банку. Глава держави очолює Вищу раду безпеки, визначає внутрішню і зовнішню політику країни, оголошує референдум з будь-якого питання загальнонаціонального значення, видає укази, які мають силу закону, оголошує надзвичайний стан після консультацій з прем'єр-міністром і головою парламенту.
Отже, в цих країнах відбувається процес трансформації народних (соціалістичних) республік, які передбачили верховенство партійно-революційних органів, у суперпрезидентські республіки з дуже великими повноваженнями президента.
Політичні системи мусульманських країн
Подібний процес проходив також у Тунісі, де інститут президента перетворився з партійної диктатури в режим сильної президентської республіки.
Специфічним різновидом форми державного правління вважається Іран, де існує класична мусульманська республіка. В цій республіці функції глави держави виконує керівник, який обирається довічно Радою експертів. Склад Ради експертів формується із кандидатів, затверджених Опікунською радою. Керівник як вища релігійна посадова особа (факіх) здійснює опіку (велаят) над всією системою політичної влади в країні. Він є: вищим арбітром з питань внутрішньої і зовнішньої політики; має право оголошувати війну та укладати мир; призначає суддів вищих судових інстанцій, членів Ради національної оборони й командувачів збройних сил та Корпусу захисників ісламської революції і шість факіхів — членів Опікунської ради (органу, який здійснює контроль за відповідністю законодавчих актів принципам ісламу); має право змістити Президента за пропозицією Меджлісу або за рішенням Верховного суду з метою забезпечення державних інтересів.
Президент, який обирається прямими виборами терміном на чотири роки, разом з прем'єр-міністром здійснює виконавчу владу. Він призначає запропоновану ним кандидатуру прем'єр-міністра після одержання цією кандидатурою довіри у Меджлісі та за поданням голови уряду — міністрів.
Ознаки парламентської республіки серед мусульманських країн найбільш чітко виражені в Конституції Пакистану 1973 р. Глава держави — президент — у Пакистані обирається терміном на п'ять років колегією вибірників, яка складається із депутатів обох палат Національних зборів і законодавчих зборів провінцій. Він є символом єдності держави, призначає за згодою парламенту Прем'єр-міністра і членів уряду, а також губернаторів провінцій, видає укази, які мають силу закону (акти глави держави можуть бути скасовані парламентом), вводить надзвичайний стан. Однак повноваження глави держави здійснюються за порадами прем'єр-міністра, які є обов'язковими для нього. Крім того, глава держави не має права накладення вето на закони парламенту, не може розпустити законодавчий орган, не є головнокомандувачем збройних сил.
Парламенти у таких країнах, як Саудівська Аравія, Оман, зовсім відсутні, а в Кувейті Національні збори хоч і наділено законодавчою функцією згідно з Конституцією 1962 р., однак відіграють малопомітну роль у політичному житті країни.
Розділ 19
Політичні системи мусульманських країн
Національні збори Кувейту в складі 75 осіб формуються прямими виборами (50 депутатів) і призначаються еміром (25 депутатів) терміном на чотири роки. У 1976 і 1986 рр. емір, щоб позбутись опозиційних виступів депутатів, розпускав парламент, і лише в 1992 р. статут парламенту було відновлено.
У дуалістичних монархіях позиції парламенту є значно сильнішими, ніж в абсолютних монархіях. Так, в Йорданії Національні збори у 1990 р. прийняли Національну хартію і Закон про політичні партії, якими заклали основи демократичного розвитку країни; було утверджено політичний плюралізм, статус урядової опозиції, верховенство права і незалежного судочинства. Однак позиції короля і надалі залишаються досить міцними, оскільки він має великий вплив на Сенат, який призначається ним терміном на чотири роки (кожних два роки оновлюється половина складу). Нижня палата — Палата депутатів — обирається прямими виборами терміном на чотири роки.
Принцип розподілу влади конституційна закріплено і в Марокко, де Палата представників виконує законодавчі функції і контроль за урядовою діяльністю. В Марокко до 1996 р. функціонував однопалатний парламент, який формувався терміном на шість років шляхом прямих виборів (2/3 депутатів) і колегією вибірників (третина депутатів). З 1996 р. у країні на підставі внесених конституційних поправок було встановлено двопалатний парламент.
У країнах, де і надалі залишилася соціалістична політична система, роль парламенту зведена до декоративного органу "народного" представництва, який автоматично оформляє рішення партійних органів або "революційного" вождя в законодавчі акти. Так, у Лівії вищий законодавчий орган — Загальний народний конгрес, — до складу якого входять секретарі місцевих "народних зборів", керівники галузевих "народних комітетів", представники громадських організацій, члени Вищого народного комітету, видає закони, формує і контролює уряд. Тут спостерігається зрощування партійної і державної законодавчої та виконавчої влади.
В Іраку також однопалатний парламент — Національна рада, — яка обирається прямими виборами терміном на чотири роки, має дуже обмежені повноваження. Національна рада розглядає протягом п'ятнадцяти днів законопроекти, прийняті Радою революційного командування, і в разі схвалення цих законопроектів передає їх президенту для підписання. Вона може також самостійно розглядати законопроекти, ініційовані четвер-
тшо частиною депутатського складу (за винятком законопроектів, які стосуються фінансових і військових питань), і переда-нпти їх для затвердження РРК. Якщо РРК схвалює ці законопроекти протягом п'ятнадцяти днів, вони передаються для підпи-слиня президенту.
В країнах, у яких соціалістичні республіки трансформувалися в президентські, роль парламентів значно зросла. Так, у Тунісі однопалатний парламент — Палата депутатів — у складі 141 особи формується шляхом прямих виборів терміном на п'ять років. Конституція Тунісу встановлює перелік питань, з яких парламент може видавати закони. Це, зокрема, стосується створення державних органів, встановлення громадянства, кредитно-грошової і бюджетної політики, судового процесу, кримінального законодавства. Право законодавчої ініціативи належить Президенту і депутатам. Всі закони приймаються абсолютною більшістю голосів депутатського складу. Органічні закони (ті, які регулюють права і свободи громадян, статус Верховного суду, Державної і Соціально-економічної ради, місцевих органів влади та вибори) розглядаються парламентом не раніше ніж через п'ятнадцять днів з моменту їх внесення до палати. Парламент також ратифікує договори, укладені президентом. Крім того, законодавчий орган може делегувати президенту повноваження видавати декрети, що мають силу закону протягом терміну, після закінчення якого вони повинні бути затверджені парламентом.
Конституція Алжиру закріплює за парламентом, який складається з двох палат (Національних народних зборів і Сенату), право видавати закони з певного переліку питань і здійснювати контроль над урядом. Специфічною особливістю алжирського парламенту є те, що нижня палата на дві третини свого складу формується представницькими місцевими органами та на одну третину — призначається Президентом із заслужених представників науки, мистецтва, економічної і соціальної сфер.
В Ірані Меджліс — однопалатний парламент, який у складі 270 депутатів формується прямими виборами терміном на чотири роки. Парламент здійснює законодавчу функцію, висловлює довіру призначеним главою держави прем'єр-міністру і міністрам, контролює уряд шляхом і подання йому запитів, і здійснення вотуму недовіри.
У парламентських республіках мусульманських країн парламент здійснює функції, максимально наближені до функцій сучасного парламентаризму. Так, у Пакистані двопалатний парламент не тільки виконує законодавчу функцію, а й дає згоду
21 —4-54
Розділ 19
І ІоІІіІичні системи мусульманських країн
на призначення главою держави прем єр-мшістра І міністрів, може висловити вотум недовіри голові уряду або урядові в цілому абсолютною більшістю голосів депутатів нижньої палати. Нижня палата пакистанського парламенту — Національні збори — обирається у складі 200 депутатів прямими виборами терміном на п'ять років, а верхня — Сенат — у складі 63 сенаторів — непрямими (законодавчими зборами провінцій, а також депутатами нижньої палати, які представляють район племен та столичний округ і обирають відповідно 5 і 2 сенатори) терміном на чотири роки.
В абсолютних монархіях монарх є главою уряду і повністю формує його склад зі свого найближчого родинного оточення. Монарх, навіть у тих країнах, де конституція визнає уряд як вищий орган виконавчої влади, може надавати йому додаткові прерогативи, затверджує урядові акти. У цих країнах уряд загалом і окремі міністри зокрема є відповідальними перед монархом.
У дуалістичних монархіях голова уряду очолює виконавчу владу і є політична відповідальним перед парламентом. Однак як голова уряду, так і міністри можуть бути достроково позбавлені своїх повноважень монархом.
У соціалістичних республіках уряд, хоч де-юре формується і контролюється представниками законодавчих зборів, але де-факто виконує рішення партійно-революційних органів або президента.
В Іраку уряд — Рада міністрів — хоч і має конституційний статус верховного виконавчого й адміністративного органу, несе відповідальність перед президентом. Тут уряд здійснює такі повноваження: контролює державний апарат і виконання законів; разом із главою держави розробляє законодавчу політику і готує проекти бюджету і плани соціально-економічного розвитку.
У президентських республіках глава держави очолює уряд, хоч є посада прем'єр-міністра, який керує адміністративним апаратом уряду, а в разі необхідності може здійснювати політичне керівництво замість президента. Попри те, що уряд несе політичну відповідальність перед президентом, парламент може ставити питання про дострокове припинення його повноважень, якщо урядова політика суперечить політиці президента. Нова Конституція Алжиру закріпила політичну відповідальність уряду не тільки перед президентом, а й парламентом. Він може бути відправлений у відставку як президентом, так і парламентом, але остаточне рішення про урядову відставку приймає глава держави.
У парламентських республіках уряд здійснює виконавчу владу, а прем'єр-міністр є главою цієї влади. Глава держави
призначає прем єр-міністра і міністрів із членів парламенту, які отримали довіру законодавчого органу. Уряд забезпечує виконання законів і здійснює керівництво збройними силами. Отже, статус уряду як вищого органу виконавчої влади конституційне закріплено лише в країнах, де є парламентська форма правління.
Судові системи мусульманських країн поєднують елементи мусульманської, європейської й англосаксонської моделей судової влади. Вони включають конституційне, загальне і релігійне судочинство. Конституційну юрисдикцію частково виконує Верховний суд або створені в деяких мусульманських країнах окремі конституційні суди на кшталт європейської моделі. Тик, Конституційна рада (Марокко), Верховний конституційний суд (Сирія), Конституційна рада республіки (Туніс) здійснюють конституційний контроль актів органів державної влади. Судді конституційних судів призначаються президентом і певною мірою обслуговують інтереси президентської влади. Компетенція конституційних судів мусульманських країн охоплює такі повноваження: здійснюють попередній контроль за конститу-ційністю ухвалених законів до їх промульгації; на вимогу президента дають висновки про відповідність конституції законопроектів на стадії їх обговорення; на вимогу парламенту розглядають справи про зраду президента; розглядають скарги про порушення законодавства під час парламентських виборів і виносять рішення про підтвердження достовірності депутатських мандатів (Сирія); надають президенту конфіденційно висновки про кон-ституційність законопроектів і діяльності органів державної влади (Туніс).
Дата добавления: 2015-07-20; просмотров: 81 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Статус глави держави, обсяг його повноважень залежать від типу політичного режиму та форми державного правління. | | | Суди загальної юрисдикції мусульманських країн, як правило, поділяються на Верховні суди, вищі суди провінцій, окружні суди, магістрати і мирові суди. |