Політичні системи мусульманських країн

• Загальні відомості.

• Державні органи.

• Регіональні структури влади та місцевого самоврядування.

• Партійна система.

• Виборча система.

Загальні відомості. Країни, які належать до мусульманського типу суспільства, переважно розташовані на Близькому Сході, у Північній Африці, а також у Південній Азії (Пакистан). Ці країни характеризуються величезною строкатістю за етнічним складом населення, рівнем економічного розвитку, типом політичного режиму, за різновидом мусульманської релігії (шиїти чи суніти). Спільним для цих країн є те, що вони виникли на основі культурно-релігійної спадщини ісламу і зберігають на сучасному етапі основні атрибути мусульманської культури, такі як мусульманське право — шаріат, — домінування релігійних інститутів у політичній та духовній сферах.

До найбільш економічно розвинутих мусульманських країн належать Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт, Катар, Саудівська Аравія, територія яких становить відповідно 83,6 тис. кв. км., 18 тис., 22 тис., 2150 тис. кв. км, населення — 2,5 млн осіб, 1,6 млн, 642 тис., 18,9 млн осіб, а ВВП (на середину 90-х років) на душу населення — 17 400 дол. СІЛА, 17 300, 11 600, 7040дол. США.

До середньорозвинутих країн можна віднести Іран, Ірак, Туніс, Алжир, Марокко, територія яких становить відповідно 1648 тис. кв. км, 438 тис., 164 тис., 2382 тис., 446 тис. кв. км; населення — 64 млн осіб, 20 млн, 9 млн, 28 млн, 26,5 млн осіб, а ВВП на

душу населення (на середину 90-х років) — 4700 дол. СІЛА, 2055, 1820, 1600, 1110 дол. СІЛА.

Серед слаборозвинутих країн можна виділити такі великі за територією і населенням країни, як Афганістан, Пакистан і Ємен, територія яких становить відповідно 632 тис. кв. км, 796 тис., 528 тис. кв. км, населення — 23,5 млн осіб, 129 млн, 15,3 млн осіб, а ВВП на душу населення (на середину 90-х років) — 544 дол. СІЛА, 460, 260 дол. СЛІА.

До наведених фактів слід додати, що рівень економічного розвитку мусульманських країн не залежить прямо від рівня демократизації політичної системи. Так, авторитарний і неототалі-тарний режими (в Саудівській Аравії та Іраку) забезпечили вищий рівень ВВП на душу населення, ніж, наприклад, більш демократичні режими в Тунісі й Алжирі.

Мусульманське суспільство виникло на ґрунті великої імперії — Арабського халіфату, — духовну основу якої становила нова релігія — іслам ("іслам" — від слова "покірність"). Творцем нової релігії був Мухаммед (бл. 570—632 рр.), який висунув ідею про існування єдиного Бога — Аллаха, — волі якого повинні бути покірні всі люди світу. Згідно зі вченням Му-хаммеда араби повинні припинити ворожнечу та об'єднатися навколо нової віри. Всі, хто об'єднався навколо ісламу, вважали себе правовірними і зобов'язані були навернути в істинну віру невірних шляхом завоювань (Коран дозволяв мусульманам воювати з невірними протягом восьми місяців на рік). Принципи віровчення ісламу заохочували воєнні походи як засіб збагачення військової та релігійної верхівок суспільства, а також пересічних воїнів. Незабаром після смерті Мухаммеда мусульмани підкорили всю Аравію, якою управляли тоді халіфи (або "заступники Мухаммеда"). Протягом VII і VIII ст. араби завоювали Сирію, Єгипет, Месопотамію, Піренейський півострів; володіння Арабського халіфату простягалися від берегів Атлантичного океану до кордонів Індії та Китаю.

Арабський халіфат був теократичною, військовою державою, де в руках халіфа зосереджувалася духовна і світська влада; він вважався власником землі.

В Арабському халіфаті суспільне життя регулювалось за допомогою мусульманського права — шаріату (тобто "наміченого", "приписаного" шляху). Шаріат ґрунтувався на Корані, Сунні (священний переказ про життя і діяння пророка Мухаммеда) і збірниках фікха (своєрідні кодекси ісламського законодавства, розроблені богословськими школами). Кодекс шаріату поділяється

Розділ 19

Політичні системи мусульманських країн

на три частини: ібадат охоплює приписи, які регулюють релігійний культ; муамалят — виключно юридичні норми; укубат — систему покарань. Шаріат є цілісною правовою системою, яка не поділяється на цивільне, кримінальне і релігійне право. Шаріат як система права передбачає низку приписів, спрямованих на захист приватної власності, розв'язання майнових суперечок, врегулювання сімейних відносин. Приписи дуже суворі, й за їх порушення передбачено жорстокі покарання. Так, за крадіжку злодію або злодійці відрубують руку, а за подружню зраду дружину чи наложницю піддають закиданню камінням. Незважаючи на те, що норми шаріату закріплюють панівне становище чоловіка в сім'ї, жінки також володіють певними правами: при розлученні їх не можуть позбавити права на дитину; вони мають право на розподіл і успадкування майна; батьки нареченої не зобов'язані давати за нею калим. Шаріат також передбачає жорсткі покарання за вживання вина (винний отримує сорок ударів батогом).

Після розпаду Арабського халіфату більшість його володінь завоювали турки-османи, які створили могутню Османську імперію. Османська імперія також спиралась на шаріат і мусульманське духовенство, але на відміну від Арабського халіфату була більш централізованою і мала більш досконалі військову організацію і державне управління. Протягом XIX ст. Османська імперія втратила ряд своїх володінь, які стали колоніями великих європейських держав. Так, Алжир (1830—1962), Туніс (1881 — 1956), Марокко (1912—1956) були колоніями Франції, Єгипет (1882—1953) — Великої Британії, Лівія (1911—1942) — Італії. Після розпаду Османської імперії окремі мусульманські країни Близького і Середнього Сходу (Бахрейн, Йорданія, Ірак, Катар, Кувейт, ОАЕ) перебували під протекторатом Великої Британії або мали статус її підмандатної території.

Більшість мусульманських країн здобули незалежність у післявоєнний період — 50—70-ті роки XX століття (деякі з них, зокрема Ірак та Афганістан, — на початку XX ст.). Ставши незалежними, мусульманські країни обрали різні шляхи суспільного розвитку: одні — соціалістичний, другі — мусуль-мано-фундаменталістський, треті поступово розвивають політичну демократію і ринкову економіку.

До мусульманських країн, що розвиваються соціалістичним шляхом, можна віднести Лівію та Ірак. У 1969 р. у Лівії було повалено монархію і встановлено соціалістичну диктатуру на чолі з полковником М. Каддафі. Каддафі розробив теорію араб-

сі.кого соціалізму в "Зеленій книзі" як синтезі ідей раннього ісламу, марксизму, арабського націоналізму та анархо-синдикалізму.

В 1958 р. в Іраку було повалено монархію, а 1979 р. до влади прийшов С. Хусеин, який встановив неототалітарнии соціалістичний режим, розв'язав війну проти Кувейту, що призвело до міжнародної ізоляції Іраку.

---

Дата добавления: 2015-07-20