Р.Г.Симоненко Про геополітичний фактор в історії України // Укр. іст. журн.-2001- №3 –С.105-125.

Геополітика досліджує суттєві напрямки історії України - складання й об»єднання етнічних земель, розмежування із сусідами, зовнішньополітичні концепції як невід»ємний чинник державотворення й національної свідомості, участь у міжнародних процесах. Пов»язаність геополітичних інтересів із захистом проживання обширу проживання нації, яка здобула власну державність, становить осьовий історичний зріз, що допомагає простежити наступність і динаміку процесів етногенезу, націо- й державотворення, місце народу в людській цивілізації.

Історичне з»ясування дії геополітичного фактора, його позитивів і негараздів на різних етапах розвитку народу й країни, виявлення сталості й змінності їх дозволить визначити й захистити самодостатність України у сучасних міжнародних відносинах.

Кілька років тому І.Лисяк –Рудницький започаткував дискусію про роль України в «модерній» історії на сторінках «Славік Рев»ю», в якій взяли участь О.Пріцак і Д. Решетар. Однак її не помітили на Заході і не підтримали в Україні. У статті К.Цернака, яка присв»ячена історичним передумовам сучасних змін політичної карти Європи (з ХУ11 ст.) українські землі не розглядаются як вагома сила історичного розвитку в регіоні, де зіткнулися дві найбільші людські цивілізації. Коли ж до уваги все таки береться інтенсивна роль українських земель у міжнародному житті Середньовіччя, справа здебільшого зводиться до з»ясування їх ніби постійного хитання між Сходом і Заходом. Вважаємо, що подібне питання є правомірним щодо минулого країн розташованих на межі або поблизу «цивілізаційних розламів». Це стосується і поляків, яким не властивий комплекс «меншовартості». Нагадаємо текст лекції А.Валицького «Польща між Сходом і Заходом», де розглядається сутність «сарматської ідеології «польсько- литовської держави М.Стрийковського. Однак головна мета статті – внутрішня історія Польщі в аспекті боротьби за відновлення власної державності. В той час, як українській історіографії характерний нав’язливий пошук власного місця «між кимось і кимось» і байдужість до власного внеску у світову культуру і історію. У таких випадках по суті відсутній предметний аналіз дії геополітичного фактору в історії, його вплив на перспективи розвитку українського народу. Забуваються мотиви, що розгортали українські верхи у бік то Заходу (Польщі), то Сходу (Росії), як відзначав В.Липинський у бік «легенди Люблінської «та «легенди Переяславської». (108) Малоперспективно є говорити про Україну, яка прагнула кудись прихилитися, а потрібно зосередитися на вивченні її власних історичних інтересів :державних, геополітичних, цивілізаційних, економічних, соціальних.

Вже видано праці, в яких фахово досліджено проблеми міжнародних відносин і геополітики. Серед них «Україна у Центрально –Східній Європі», в яких Україна постає не в якості буферного плацдарму між Сходом і Заходом, а повноправним політичним об»єктом – творцем відповідного цивілізаційного мікроклімату в центрально- східному регіоні європейського континенту.

Важливо у такому випадку не зменшувати увагу до внутрішніх реалій життя народу і території його проживання. Адже вони складають невід»ємну константу геополітичного фактора. Остання посилюється ще однією об’єктивною реальністю – незмінним геополітичним складником, властивим Україні упродовж усієї її історії,- етнічні землі українського народу перебували й перебувають на перехресті найважливіших комунікаційних і торгівельних магістралей, на зіткненні основних цивілізаційних потоків, в одному із головним епіцентрів історичного протиборства й співробітництва Північ – Південь, згодом Схід –Захід. Природні особливості українських земель, окрема розташування значною мірою вплинули на їх історичний розвиток. Занадто добра земля, за А.Тойнбі, зумовлювала протягом тривалого часу безперервний тиск ззовні, а це відводило українським землям роль «форпосту» Європи, який захищав її тили. Понад тисячоліття наїзди азіатських кочівників знекровлювали давнє населення України. А це перешкоджало його природному потягу до гирла рік, що пливли руською землею до «Руського моря». (с. 108 -109).

Сучасні дослідники вживають до українських земель поняття «особлива контактна зона» - де відбувалися процеси масових контактів і протистояння різних цивілізацій, культур, конфесій. У Європі це Піренейський півострів на Заході, Україна та Балкани – на Сході, де протистояли християнська і мусульманська цивілізації.

У випадку завоювання арабами Іспанії, останні принесли на європейський континент здобутки своєї цивілізації, у випадках завоювання Візантії турками призвело до винищувальних війн. Зіткнення на Сході Європи перетворилося на нескінченні завойовницькі походи носіїв ісламу. Сили християнського світу були послаблені розколом на православ’я й католицизм та їх взаємним поборюванням. Багато подій історії середньовічної України можна охарактеризувати терміном, запропонованим учнем А.Тойнбі С.Хантингтоном, - «противоборство цивілізацій». (110).

Становлячи органічний чинник загально історичного процесу в Європі й світі, Україна входила в активне міжнародне життя в періоди кардинальних геополітичних змін, стаючи водночас його активним учасником і заманливим об’єктом зазіхань.

Становлячи органічний чинник загально історичного процесу в Європі й світі, Україна входила в активне міжнародне життя в періоди кардинальних геополітичних змін, стаючи водночас його активним учасником і заманливим об’єктом зазіхань.

Дата добавления: 2015-07-20