Р.Г.Симоненко Про геополітичний фактор в історії України // Укр. іст. журн.-2001- №3 –С.105-125.

Геополітичні аспекти бездержавного періоду України (Х1У –перша половина ХУ11ст.) \\ Укр. Іст. Журн.- 2002-№ 6-С. 5-31.

Х1У ст.- століття вітчизняного парадоксу – втративши самостійне державне існування, українські землі стають Україною. І це є переконливий доказ, що основним фактором вітчизняної історії (серед інших важливих факторів) є історична творчість самого народу. До створення козацької держави у ХУ11 ст. шляхи забезпечення геополітичних інтересів українських земель ускладнюються, стають опосередкованими. Оскільки вони будуть включені у сферу впливу геополітичних інтересів інших держав – Орди, ВКЛ, Польщі.

Роль геополітичного фактора в бездержавний період історії України заслуговує на ретельне вивчення й осмислення для усвідомлення геополітичних інтересів України, шляхів утвердження в різні епохи. А це потрібно для вироблення адекватної реакції України на зміни в європейській та світовій геостратегії.

Розміщені у контактній зоні цивілізацій українські землі протягом усієї історії приваблювали не лише сусідів. До них виявляли увагу й великі тоді країни, що прагнули тоді панувати на обширах зіткнення цивілізаційних потоків, у стратегічно важливих регіонах, від яких залежить доля континентів.

Від ХШ ст. й до половини Х1У ст. політична карта континенту зазнавала суттєвих деформацій.

Відбиваючись за вирішальної участі народів Східної Центральної Європи від навали турок –осман, Західна Європа у 1618 -1648 рр накреслила нові контури геополітичної системи. Саме Вестфальский мирний договір 1648 року підсумував народження нової карти європейської політики – європейської системи рівноваги сил. Поза схемою сучасного геополітика практично опиняється Схід Європи.

Тепер у Центральній Східній Європі, яка окреслювалася поміж Швецією, Німеччиною та Італією, з одного боку, Туреччиною і Росією, - з іншого, міжнародні відносини були більш динамічними, ніж на Заході. Останній отримав можливість відносно стабільного розвитку.

Карта Східноєвропейської рівнини виглядала ніби- то розмитою. Хоча історичні процеси в усій Європі мали спільне спрямування – зіткнення тенденцій до створення мононаціональних держав, з одного боку, і багатонаціональних імперій,- з другого. Неможливість вистояти наодинці у нерівній боротьбі з Ордою та османами обумовили переважання на Сході другої тенденції, що з особливою силою позначилося на долі українських земель. Постійні фактори її розвитку зазнали значних модифікацій. Сталася кардинальна зміна у розстановці сил на просторах Євразії, Причорномор’я, Близького Сходу та Балкан. Тепер Орда задає тон у цих відносинах. Геополітичні моменти історичного розвитку українських земель ускладнюються не тільки через втрату державності, а через втрату ролі південного- подніпровського центру з його економічною та політичною роллю через цивілізаційну роль Візантії. Позбавлені власної державності, роздроблені, економічно виснажені, українські землі виявилися неспроможними до веденя власної політики і стали об’єктом зазіхань західних сусідів.

Однак залишаючись на периферії континенту, народи Східної Європи, хоча й конфесійно поділені, долаючи внутрішні і зовнішньополітичні перешкоди, не тільки відстояли власне існування, вони продовжували виконувати роль форпосту, що захищав Захід – важливе середовище християнської цивілізації.

Зростало значення західного вектора української геополітики. І хоча після падіння Галицько –Волинської держави участь Південно- Західної Русі у розв’язанні міжнародних проблем старого континенту зменшилося, однак інтереси українські були представлені хоча й опосередковано у складі держав: ВКЛ та Польщі, Угорщини. (6-7).

Дата добавления: 2015-07-20