Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АрхитектураБиологияГеографияДругоеИностранные языки
ИнформатикаИсторияКультураЛитератураМатематика
МедицинаМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогика
ПолитикаПравоПрограммированиеПсихологияРелигия
СоциологияСпортСтроительствоФизикаФилософия
ФинансыХимияЭкологияЭкономикаЭлектроника

Сутність і походження феномену влади

Легітимність влади | Політична влада | Поняття влади | Структура влади: суб'єкти-носії, ресурси, різновиди | Політична влада: сутність, характерні ознаки | Легітимнісгь політичної влади. Взаємодія влади і права | Сутність влади | Структурний зміст влади | Джерела влади | Реалізація влади |


Читайте также:
  1. VII. ВЛАДИМИР
  2. Александр Брондман, Евгений Курбаков, Олег Погожев, Елена Преснякова, Алексей Кондаков, Валерий Беседин, ???, ???, Андрей Миансаров и Владимир Полонский.
  3. Андрей Владимирович Ивойлов
  4. Антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю
  5. В воскресенье, 29 июня, президент России Владимир Путин в телефонном разговоре с Президентом Украины Петром Порошенко призвал его продлить перемирие.
  6. В спорах о и с Владимиром Соловьевым
  7. Взаємовідносини бюрократії і влади

Об'єктом політики є влада. Соціальна влада виникає разом із людським суспільством як його невід'ємний і необхідний елемент. Причинами її появи були: потреба самозбереження соціуму, необхідність у продовженні людського роду, об'єктивна неоднорідність соціальної структури будь-якого суспільства, потреба у колективному (суспільному) характері праці, персональні переваги людей у певних сферах життя. Влада є однією з фундаментальних засад політичного розвитку суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеоло­гічний характер, існує всюди, де наявні будь-які стійкі об'єднання людей (сім'я, плем'я, держава), тісно пов'язана з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвер­дження певної політики. Влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, забезпечує його розвиток, єд­ність, керованість, слугує важливим фактором організованості і впорядкованості соціуму. Відносини влади спостерігаємо в сім'ї, у школі, на роботі, у війську, в політичній організації. Важливим фактором появи влади є психологічний, сутність якого полягає у тому, що деякі люди за своєю природою схиль­ні до домінування над іншими людьми. І водночас є люди, які почуваються більш комфортно і спокійно, коли ними керують.

Галузь політичної науки, яка досліджує владу, називається кратологією. Вагомий внесок у розвиток теорії соціальної влади зробив М. Вебер, котрий розумів владу як здатність суб'єкта утверджувати у сфері соціальних відносин власну волю, незважаючи на опір. Сутність влади і полягає у здатності нав'язувати іншим свою волю і відповідну цій волі поведінку. Політологи по-різному тлумачать поняття "влада". В узагаль­неному розумінні владаце здатність підкоряти своїй волі когось, право і можливість управляти та розпоряджатися діями інших людей, впливати на їх долі та поведінку, домага тися від них виконання певних рішень, наказів ірозпоряджень за допомогою авторитету, волі, закону, примусу і сили.

Соціальна владаце завжди відносини не менше як двох сторін, які передбачають можливість для однієї сторони (ін­дивідуального чи колективного суб'єкта влади) давати розпо­рядження іншій стороні (індивідуальному чи колективному об'єкту влади) за умови, що той, хто дістав таке розпоря­дження, повинен його виконати.

Владні відносини завжди ґрунтуються на певних суспільних нормах (моральних, правових, політичних), що зобов'язують того, кому адресоване розпорядження, підкорятися та перед­бачають можливість звернутися до санкцій тому, хто здійснює владу, якщо його накази не виконуються. Норми та санкції (з лат. — суворе розпорядження, постанова) — атрибути сус­пільної влади.

За своєю структурою соціальна влада поділяється на дві ос­новні: політична і неполітична. Перша охоплює державну (за­конодавчу, виконавчу, судову), партійну, владу громадсько-політичних організацій і рухів. Друга — особисту, сімейну, владу громадських організацій, неформальних лідерів, об'єднань, груп.

Соціальна влада визначається економічними відносинами, тобто базисом суспільства. Однак вона не може існувати поза волею і свідомістю людини. Воля є важливим елементом (дже­релом) будь-якої соціальної влади. Це зумовлено тим, що влада у дії означає, з одного боку, передавання (нав'язування) влада­рюючими своєї волі підвладним, а з другого — підкорення підвладних цій волі. Воля міцно поєднує владу з її суб'єктом: влада належить тій соціальній спільності або особистості (групі осіб), воля якої у ній втілена. Безсуб'єктної влади не існує. Ось чому у кратології важливе місце займають два взаємопов'язані поняття з політико-психологічним ухилом — "воля до влади" і "владарюючий суб'єкт", який є першоджерелом, першоносієм влади. Воля формує цілеспрямованість та наполегливість суб'єкта влади, робить владу активною. Без волі влада недіє­здатна. Слабкість волі до влади породжує підкорюваність. Влада неможлива без об'єктів впливу, які їй підкоряються, — індивідів, їх об'єднань, груп, класів, суспільства загалом.

Другим елементом (джерелом) влади є знання, якими по­винні володіти суб'єкти влади у процесі її застосування. Знання наділяють владу передбачуваністю, компетентністю і плано­мірністю, надають їй цивілізованості.

Не менш важливим, ніж воля і знання, для розуміння сут­ності влади є третій її складовий елемент (джерело) — сила. Йдеться не про фізичну силу, хоча влада здатна проявляти себе і таким чином, а про силу в соціальному розумінні ("сила зако­ну", "сила звички"). Соціальна влада може бути слабкою, але позбавлена сили, вона перетворюється у фікцію, оскільки не­здатна втілити владну волю у життя.

Влада буває сильною підтримкою, довір'ям широких мас, тобто спирається на силу авторитету. Владарюючий суб'єкт для нав'язування своєї волі підвладним часто використовує силу ідеологічного впливу, у тому числі й обман і популістські обіцянки. У той же час державна влада має предметно-ма-теріальні джерела сили — органи насилля, примусу, збройні організації людей.

Отже, визначальною рисою влади є здатність владарюючих суб'єктів нав'язувати оточуючим свою волю, тим самим пану­вати над підвладними. Звідси випливає і негативний аспект влади, який проявляється у можливості зловживання нею та довільного її використання.

Різновидом соціальної влади є політична влада, навколо якої обертається політичне життя у будь-якій країні.

Політична владаце здатність суспільних груп чи індивідів впроваджувати у життя рішення, що виража­ють їхню волю і визначально впливають на діяльність, на поведінку людей та їх об'єднань, за допомогою волі, авто­ритету, права, насильства; це організаційно-управлінсь­кий та регулятивно-контрольний механізм здійснення політики.

Джерелом влади є політичне панування, яке постає як па­нування інтересу. Для завоювання влади необхідно спершу стати реальною панівною силою і завоювати владу, а далі — за­кріпити своє панування.

Найвищим і найрозвиненішим видом політичної влади є державна влада. Поняття "політична влада" за своєю сутністю ширше від поняття "державна влада". По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (на­приклад, влада партії, громадських організацій і рухів), хоча будь-яка державна влада — завжди політична. По-третє, де­ржавна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати закони тощо. Проте, окрім примусу, вона послуговується й іншими засобами впливу: переконан­ням, ідеологічними, економічними чинниками.

Державна владавища форма політичної влади, що спи­рається на спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього населення визначеної кордона­ми території.

Державна влада передбачає наявність таких ознак (за проф. А. Колодій): 1) структурне розмежування суспільних груп на тих, хто здійснює владу (суб'єкти влади) і тих, стосовно кого

влада здійснюється (об'єкти влади); 2) здійснення організова­ного і правовим чином урегульованого примусу; 3) використан­ня адміністративного апарату; 4) поширення влади на певну, визначену кордонами територію, у рамках яких вона володіє ознаками суверенності (верховенства і неподільності).

В умовах громадянського суспільства, де функціонує розви­нута правова система, політична влада має трояку форму проя­ву — вона здійснюється у формі державно-політичної влади, влади муніципальних утворень і суспільно-політичної влади.

Державно-політична (державна) влада в межах державної території розповсюджується повсюдно й об'єктом своїм має все населення країни (громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства, біженці). У федеральних державах вона поді­ляється на загальнофедеральну владу, владу суб'єктів федера­ції (країв, областей, республік, штатів і т. п.) і місцеву владу (управляючі, префекти). В унітарних державах розрізняють владу центральну і місцеву.

Влада муніципальних утворень має свої особливості. По-перше, їй притаманне поєднання публічних і громадських на­чал у формуванні та реалізації владних відносин. По-друге, вона має місцевий, локальний характер і розповсюджується лише на території конкретного муніципального утворення. По-третє, муніципальна влада є результатом безпосереднього прояву волі населення і спрямована саме на вирішення загаль­них справ місцевого значення.

Політичний характер влади муніципальних утворень зумо­влений тим, що вона формується за участі певних політичних сил і відображає загальні інтереси населення території, вико­ристовує силу і важелі примусу, має право видавати і застосо­вувати нормативно-правові акти. Головною відмінною рисою державної влади на муніципальному рівні є форма її реалізації — місцеве самоврядування.

Особливість суспільно-політичної влади полягає у тому, що вона розповсюджується лише на членів конкретних політич­них організацій (рухів) і здійснюється у межах членства.

Політична влада, вирішуючи покладені перед нею завдання, постійно впливає на суспільні процеси і сама проявляється в особливій формі відносин — владовідносинах, які утворюють своєрідну політико-правову тканину суспільства, оскількивони регулюються правовими нормами. Через владовідносини політична влада поєднується з реальним життям, вони — ос­новний канал її реалізації у соціальних процесах.

Внутрішню структуру владовідносин становлять — суб'єкт державної влади (владарюючий) та об'єкт влади (підвладні), а зміст утворює внутрішню єдність процесу передачі або нав'язування волі владарюючого підвладним і підпорядкуван­ня (добровільне чи примусове) останніх цій волі. Сутність вла­довідносин полягає у тому, що одна сторона — владарюючий — нав'язує свою волю, зазвичай втілену у закон і юридично обов'язкову, іншій стороні — підвладним, спрямовуючи їхню поведінку і дії у русло, визначене правовими нормами.

Суб'єктами (ті, хто здійснює) політичної влади є політична еліта (лідери, панівні групи, класи) — організовано активна меншість суспільства, що монополізує владу. Об'єктом (сто­совно кого) політичної влади є решта населення держави — як конкретний індивід, так і маси, які становлять більш-менш організовану більшість суспільства, що підпорядкована еліті.

Політична еліта у суспільстві одночасно і панує над масою, і виконує певні завдання щодо тієї ж таки маси: 1) еліта має право приймати рішення від імені всього народу, для регулю­вання суспільних відносин; 2) еліта контролює поведінку мас через позитивні і негативні санкції; 3) еліта, від виконання вищевказаних завдань, має престиж і певні привілеї у суспіль­стві порівняно з масами. Водночас, пануючи і виконуючи свої суспільні завдання, політична еліта, відповідно через делего­вану їй частину суспільної волі, змушує підкорятись маси. Це підкорення проявляється через: 1) засвоєння змісту політичної волі еліти; 2) погодження (активного чи пасивного) з наказами еліти; 3) виконання наказів.

За іншою класифікацією владних суб'єктів їх поділяють на первинні (в республікансько-демократичних правліннях це на­род — носій суверенітету і єдине джерело влади в державі) та вторинні суб'єкти влади — малі групи, представницькі колек­тиви, партії, групи неофіційних інтересів, політичні лідери, громадяни і, наостанок, сукупним (колективним) носієм полі­тичної влади є політична система держави. А об'єктом політич­ної влади, за цією класифікацією, визначено явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб'єктів політики.

Державна влада функціонує за політико-територіальним принципом. Це означає, що вона не визнає ніяких родових відмінностей, а закріплює населення за певною географічною територією і перетворює його у своїх підданих (у монархіях) або у своїх громадян (у республіках). Державна влада — суве­ренна, тобто верховна, самостійна, повна і неподільна в межах державних кордонів та незалежна й рівноправна в зовнішніх зносинах.

Носіями влади є державні та інші політичні організації, ор­гани й установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних груп. Політичність державної влади означає її публічність, возвеличення над суспільством і виступ від імені суспільства, здійснення спеціальним апаратом про­фесійних управлінців керування державою, забезпеченість примусом. Державна влада — завжди політична влада. Сут­ність державної влади полягає у тому, кому належить держав­на влада і чиї інтереси вона представляє і захищає. Це можуть бути група, верства, клас, більшість членів суспільства чи сус­пільство загалом. При цьому важливе значення мають два фактори: 1) кому належить влада та хто її здійснює (монарх, хунта, партійна еліта, демократично обрані органи влади); 2) якими способами і методами реалізується влада (диктатура, авторитаризм, демократія). Владні структури формуються і спираються у своїй діяльності на конкретну соціальну спіль­ність і захищають її інтереси. Через об'єктивні умови держав­ній владі будь-якого типу доводиться представляти інтереси всього населення даної країни та вирішувати загальносоціаль-ні проблеми. Стійкість, стабільність та ефективність функціо­нування державної влади підвищуються у міру розширення її соціальної бази, наближення характеристик держави і грома­дянського суспільства, переважання демократичних форм і методів при формуванні та здійсненні влади.

Засоби, що їх використовують або вони можуть бути вико­ристані для здійснення влади політичною елітою, називають підставами або ресурсами політичної влади. До них належать:

1. Структурні ресурси — закони, суд, державний апарат, партійна дисципліна, авторитет лідера, вплив регіональних владних структур.

2. Психологічні ресурси — страх, інтерес, віра, переконання. 3. Матеріальні ресурси — забезпечення матеріальних по­треб, маніпулювання усілякими пільгами та привілеями, маю­чи на меті прихильність мас до влади та виконання ними її розпоряджень.

Серед множини причин, через які люди погоджуються доб­ровільно підкорятися владі, є дві найбільш очевидні причини потреби у владі:

1. Суспільство — це моральна спільнота, що утворюється і функціонує згідно з певними правилами. Чим краще владна верхівка створює і дотримується цих правил, тим охочіше на­селення їй підкоряється. Щоб бути визнаною, вона повинна утворюватися і функціонувати згідно з цими правилами.

2. Влада здатна створювати і розподіляти дуже важливі для всіх людей вартості — безпеку, порядок, стабільність, добро­бут. Тому люди усвідомлюють чи відчувають потребу в урядо­вих (владних) структурах і готові поступитися частиною своєї волі заради цих вартостей, сподіваючись, що влада буде справ­лятись зі своїми функціями більш-менш задовільно.

Кожна політична влада виконує ряд функцій у суспільстві:

1. Регулятивна — спрямовує політичну волю мас на регу­лювання життєдіяльності суспільства, правотворчість.

2. Інтегративна — полягає в об'єднанні соціально-полі­тичних сил суспільства.

3. Мотиваційна — формує мотиви політичної діяльності, передусім загальнозначущі.

4. Стабілізуюча — націлює на стійкий розвиток політичної системи, громадянського суспільства.

 


Дата добавления: 2015-07-25; просмотров: 57 | Нарушение авторских прав


<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Концепції влади| Форми, види та механізм реалізації політичної влади

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.009 сек.)