Реалізація влади

Ця формалізація, що супроводжуєть­ся нормою, найповніше представлена в праві. Правове ж забезпечення влади характеризується, насамперед, її правомочністю, тобто пе­редбаченою законом можливістю учасника (носія влади) здій­снювати певні дії або вимагати певних дій від іншого учасника цього правовідношення. Реальність правомочності гарантується законом, у якому закладені політичні, соціально-економічні та юридичні характеристики міри можливої поведінки громадяни­на чи організації, спрямованої на досягнення цілей, пов'язаних у даному випадку з відносинами влади.

Цікавими в політологічному плані є теоретичні підходи М. Вебера до правомочності. Він вважав, що в кожному окремо-му випадку, коли необхідно визначити правомочність люди­ни, треба виходити з того, який суб'єктивний зміст вона вкладає в свої дії. За М. Вебером, визначення межі правомо­чності слід будувати не на моралізаторських постулатах, а на тверезому аналізі індивідуальної чи групової поведінки людей. Такий підхід М. Вебер вважав тим необхіднішим, що в пове­дінці людей є так звані афектні дії, викликані етичними мір куваннями, до числа яких можуть входити етика переконання й етика відповідальності. І першу, й другу саме стосовно ха рактеристики правомочності людини як владного явища на лежить вивчати не самі по собі, як мотиви дії, а тільки у зв'язку з реальною поведінкою особи. Для повнішого обґрун тування факторів правомочності М. Вебер пропонує відповідну типологію "ідеальних типів" поведінки, до структури яких входять цілераціональні, ціннісно-раціональні, традиційні та афектні соціальні дії. Для методологічного забезпечення пра­вомочності як аспекту владних відносин М. Вебер вважав найбільш плідним визначення поведінки людини як цілераціо-нальної. Влада саме в цій іпостасі зможе дати максимальний ефект як засіб організації життєдіяльності суспільства. Право­мочність, як правові відносини, має враховувати цю обстави­ну й відповідно звужувати чи розширювати свій структурний склад.

Плідною уявляється ідея М. Вебера про підведення під пра­вомочність ідеальної програми, типового набору реальних факторів, які дають змогу здійснити певний соціологічний роз­рахунок поведінки індивіда. Тут правомочність зображена як узагальнений зліпок дійсності й може виступати як її похідна. Особливо важливий такий статус правомочності в контексті веберівського підходу до соціального розвитку як до руху, що не має власних законів розвитку. В такій інтерпретації істори­чного процесу правомочність особистості виступає як сконс­труйований тип суверенітету людини, як ідеально створена модель його на основі ймовірного підходу до пояснення люд­ської поведінки. Таке припущення як метод наукового пізнання не тільки можливе, а й необхідне, особливо у відносинах влади, ефективність якої тим більша, чим більший Потенціал правомо­чності особистості вміщено в її організацію.

У свою чергу, правомочність має, так би мовити, внутрішню методологію, представлену в організації владних відносин і правової дієздатності людини, в її принципах.

Із цих принципів слід виокремити принаймні три: забезпе­чення найвищого права, яке існує в суспільстві, — права лю­дини, особистості, її суверенітету; рівність усіх перед владою, що ґрунтується на її демократичному походженні та функціо­нуванні, відповідність влади і владних структур найважливі­шим інтересам народу; гуманізм влади як захист нею найвищих моральних цінностей суспільства.

Влада як забезпечення прав людини тим ефективніша, чим нищий її авторитет і чим більшими матеріальними та мораль­ними можливостями вона володіє. В цьому зв'язку постає пи­тання про силу влади. Можливі два підходи до неї: правовий і авторитарний. Ідеальна модель влади як реалізації прав лю­дини — це функціонування права на основі відповідного ав­торитету. Реалізація владних функцій за такої відповідності, ефективність влади залежить від міри досконалості та правового її забезпечення, введення в це право максимальної кіль­кості інтересів особистості, її суверенних прав.

Тому забезпечення прав людини, їх реалізація за допомогою влади мають здійснюватися на основі вдосконалення право­вих норм суспільства, реальних гарантій їх впливу на стан особистості, закладених у системі економічних, політичних і культурних чинників розвитку суспільства.

Реалізація влади тим оптимальніша, чим демократичніші механізми її функціонування, хоча тоталітарна організація влади видається більш ефективною. Відсутність демократич­них основ влади позбавляє її першоджерела могутності, й то­му така влада не може бути історично перспективною, хоча й може утримуватися відносно тривалий час. І все ж абсолютне джерело влади, гарант її зростаючої ефективності полягає в демократичній соціально-політичній основі та економічному забезпеченні. Тільки така взаємопроникність створює реальну можливість розв'язання віковічної проблеми — досягнення рівності всіх перед законом та владою як його головним про­відником. Ця проблема звучить гостро й актуально сьогодні.

Об'єктивною основою ефективної реалізації, принципом вла­ди є гуманістична сутність її політико-економічної та духовної організації й діяльності. Саме влада історично протиставляється гуманізмові, виступає як головний засіб насильства, антигуман­ного панування. Тому принцип гуманістичної влади зображу­ється не тільки як ідеал влади, а й як мета її функціонування. Гуманізм виступає владною організацією захисту моральних цінностей суспільства, регулятивним знаряддям поведінки інди­відів відповідно до цих цінностей. Більше того, останнім часом влада кваліфікується як гуманістичне формування, котре не тільки захищає моральні, економічні та духовні цінності сус­пільства, а й разом із тим є гуманістичною необхідністю, твор­цем гуманізму. Загальнолюдський осуд антинародних режимів усіх видів є яскравим підтвердженням цього. Навіть на націо-нально-егоїстичному ґрунті такі режими сьогодні не мають ба­жаної підтримки, оскільки поняття "антинародний" набуло міжнародного характеру. В цьому розумінні гуманізм для влас­ного народу й негуманність щодо інших не сприймається як йо­го справжнє обличчя. Тим-то владний "націонал-гуманізм" асоціюється у свідомості народів із фашистським націонал-со­ціалізмом і відкидається ними як антилюдяний принцип реалі­зації влади.

Тому в Україні принципово відкидається політизований на­ціоналізм і підтримується національна ідея як програма будів

ництва демократичної держави, гуманістичний націоналізм якої є показником поваги до інших народів, свідченням тво­рення національної державності, що втілює інтереси всіх, хто населяє Україну.

Справжній гуманізм влади виходить із вищої загальнолюд­ської цінності — людини, що має виявлятися не тільки в пра­вовій та організаційній сутності влади, а й у її адресованості людині, в максимальному включенні людського фактора в ме­ханізм її функціонування, особливо тоді, коли виникає необ­хідність прийняття владного рішення, котре не має правового або організаційно-політичного забезпечення, але може мати гуманістичні наслідки.

Управління як владне явище включає в себе основний потенціал влади, хоча й не зводиться тільки до нього. Існує не владне управління й не управлінська влада. І все ж влада як волевиявлення прагне до організації поведінки об'єкта, насамперед, відповідно до його (об'єкта) потенціалу. Упра­вління тим ефективніше, чим точніше в його рішеннях ура­хований потенціал об'єкта, середовище, в якому цей потенціал може оптимально проявитися. В такому вигляді управління дедалі менше й менше потребує владного оформ­лення, хоч існують стосунки, управлінське вторгнення в які має супроводжуватися владними акціями, особливо в армії. Тут владне управління виступає не тільки, а часто-густо на­віть не стільки як насильство, скільки як форма відпові­дальності за певну управлінську акцію (команду). На інших ділянках суспільної життєдіяльності владне оформ­лення відповідальності суб'єкта управління (влади) за прийняті рішення є нормою. Безперечно, управління через владу є ширшою формою організації поведінки об'­єкта, насильницької в тому числі, хоча насильство це може бути саме засобом організації поведінки об'єкта, а не від-верто панівним насильством, зумовленим відноси­нами економічного чи політичного порядку.

Дата добавления: 2015-07-25