Джерела влади

Загальновідомо, що політичне пану вання виступає здебільшого у владній формі. Джерело влади вказане в самому визначенні явища — політичне панування, яке набуває ви­гляду панування інтересу й має багато форм, однак основною з них усе ж є влада. Політичне панування — це джерело вла ди, а не навпаки, хоч у реальній політичній діяльності остан нє є загальприйнятним розумінням. Таке уявлення про спів­відношення політичного панування та влади перетворює вла­ду на самостійну, незалежну сутність, яку можна захопити, узурпувати, передати, сформувати і т. ін., що досить широко практикується в політичному житті. Але одна справа політич­на практика, а інша — аналіз її реальних основ, першоджерел, глибинних процесів, які зумовлюють те чи те походження влади, наявність її в руках певних політичних сил. Політичні сили, їх панування є не результатом володіння владою, хоча таке володіння суттєво посилює це панування, а першоджере лом влади. В іншому випадку ця влада історично приречена. Влада породжується реальним політичним пануванням. Для того щоб завоювати владу, необхідно спочатку стати реаль­ною політичною панівною силою й залежно від конкретних обставин обрати шлях такого завоювання.

Реальне панування і його владне оформлення — це не одне й те саме. Більш того, реальне панування може виступати й не у владній формі, а влада може не мати панівного станови­ща, панівного впливу. Особливо це виявляється в період пе­рехідного стану, коли нові політичні сили, котрі рвуться до влади, домагаються такої соціальної підтримки, яка послаб­лює соціальний фундамент існуючої влади, що часто призво­дить до безсилля формально функціонуючої влади. В цьому, власне, й полягає політична революція, коли питання про кладу вирішується на користь нових політичних сил, які ма­ють практично загальну соціальну підтримку. Парламентська форма такого утвердження влади сутності явища не змінює. Різниця може полягати в іншому — в характері політичної дії, її цільових настанов і соціальної бази. В цьому зв'язку мо­виться про революційну або реакційну політичну дію, що ві­дрізняє й соціальні сили, які їх підтримують (здійснюють).

Панування може не тільки виявлятися в реальному впливі На об'єкт у владній чи довладних формах, представлених у вигляді владних інституцій або рухів, котрі мають свої органі-заційні основи, а й живитися іншими джерелами. В такій іпо­стасі найбільш поширеною є влада авторитету. В Україні сьогодні таку авторитетну форму влади має здебільшого не конкретний соціально-політичний інститут, і тим більше не особа, а загальний рух народу до висот цивілізації через ре­формацію суспільних відносин. І все те, що сприяє цьому ру­хові у владній формі, знаходить підтримку.

Влада авторитету ґрунтується на повазі, довір'ї, на визнанні правоти суб'єкта, на підкоренні його визнаному статусові, хоч останнє може бути й формальним. Однак ця формальна під­леглість викликана не тим, що об'єкт влади авторитету внут­рішньо не визнає його. Він просто не володіє потрібною кількістю інформації для неформального визнання авторите­ту, перебуває на певному рівні відчуження. Це, однак, не за-важає йому встановити на буденному рівні свідомості можливості суб'єкта влади авторитету і реалізувати його ос­новні життєві інтереси. В іншому разі це вже не формальний авторитет, а цілковита його відсутність і підкорення владі ґрунтується на зовсім іншій основі.

Реальний авторитет, із точки зору міцності влади, вищий, ніж формальний, хоча він може бути фактично слабшим у

зв'язку з пануванням формального авторитету. Причому та­кий стан історично може існувати у відносинах влади досить довго. Зміна формального авторитету влади на реальний від­бувається, як правило, на радикальній основі.

Принципово влада авторитету як реальне й формальне яви­ще має бути інтегрована в єдиному суб'єкті влади, хоча більш досконалим виявом влади є влада авторитету, яка не має по­треби у формальному забезпеченні. Сьогодні ж рівень сус­пільних зв'язків перебуває на такій стадії, що формальне забезпечення навіть реального авторитету вважається необхід­ним. Тому авторитет і примус, що, як правило, й сповнюють собою формальну атрибутику влади, — це два боки влади, її змістові властивості. Зрозуміло, що вища влада авторитету, то менша необхідність вдаватися до примусу у владних відноси­нах. Але за сучасних умов формалізована, тобто підкріплена правом, влада є нормою, типовим явищем.

Дата добавления: 2015-07-25