Сутність виборчої системи

Головним механізмом, що забезпечує процес функціонування системи соціального представництва, є вибори — демократичний спосіб здобуття влади, оновлення особового складу її органів та ін­ститутів. Це такий політичний інститут, який дає змогу індивідам та соціальним групам сформулювати свої вимоги, що відображують їхні інтереси, а також забезпечити підтримку тих політичних ліде­рів, чиї дії відповідають очікуванням більшості населення.

Одним з основних механізмів розв'язання політичних конфлі­ктів є голосування, у процесі якого відбувається мирна конкурен­ція інтересів різних суспільних груп.

Вибори є засобом політичної соціалізації населення, адже за­гальне виборче право, використання засобів масової інформації для пропаганди передвиборчих програм партій та платформ кан­дидатів сприяють політичній освіті виборців, а відтак — зростан­ню рівня політичної свідомості громадян.

Сучасні політологи багато уваги приділяють вивченню електорату (від лат. elector — виборець) — кола осіб, які мають пра­во голосу на виборах до органів державної влади або міждержав­них організацій.

Аналіз електорату має за мету виявлення ступеня впливу на політичний вибір громадян таких чинників, як вік, стать, соціа­льна, релігійна, національна належність тощо.

Кількісний склад електорату залежить від таких основних чинників: чисельності населення певної країни, ступеня демокра­тичності її виборчої системи, типу виборів (загальнодержавні, парламентські, місцеві), рівня політичного впливу певної партії чи окремої особи на виборців та їхньої готовності підтримати тих чи тих кандидатів.

У більшості країн світу у політичному житті беруть участь від 10 до 50 % населення. Це вважається нормальним для правової держави показником рівня електоральної активності.

Проте дедалі частіше ми зустрічаємо прояви абсентеїзму (від лат. Absents — відсутній) — байдужого ставлення людей до здій­снення своїх політичних прав, неучасть у виборах.

Абсентеїзм є наслідком того, що частина людей не лише не цікавиться політикою, а навіть не визнає її значущості у своєму житті, не довіряє політикам, вважає політику «брудною спра­вою», а відтак зовсім не орієнтується в політичній ситуації в країні.

Громадянам України потрібно цінувати й шанувати свій го­лос, вимагати від влади поважного ставлення до нього. Кожний виборець голосує на виборах особисто. Голосування за інших осіб чи передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі за­бороняється.

Виборча система — це сукупність передбачених законом виборчих процедур, пов'язаних з регламентом проведення виборчої кампанії та способами визначення результатів голо­сування. Виборча система з XIX ст., функціонує в рамках ви­борчого права, яке пройшло складну еволюцію демократиза­ції. Якщо на етапі зародження виборче право передбачало високий майновий ценз, через що тільки невеликий відсоток (4—8 %) населення брав участь у виборах, то вже із середини XX ст. дедалі більше категорій населення наділялося вибор­чими правами.

На початку Першої світової війни прямий майновий і подат­ковий ценз для активного виборчого права зберігався в небага­тьох країнах.

На сучасному етапі розвитку виборчого права май­новий ценз відсутній, однак зберігається віковий та ценз осілості.

Спочатку треба сказати, що існує активне і пасивне ви­борче право, а потім — про різницю між цими видами.

У розвинутих країнах Заходу існує різниця між активним (право обирати) і пасивним (право бути обраним) виборчим правом, а також різниця між виборами до нижньої і верхньої палат парламенту. Наприклад, на виборах до нижньої палати парламенту Великобританії віковий ценз для активного вибор­чого права становить 18 років, для пасивного— 21 рік, у Франції відповідно— 18 і 23 роки, в Україні— 18 і 21 рік, у Бельгії, Італії, Канаді, США та деяких інших країнах 18 і 21 рік, у Японії— 20 і 25 років. У Фінляндії та Швейцарії віковий ценз для активного і пасивного виборчого права одна­ковий.

Щодо виборів до верхньої палати, то віковий ценз для пасив­ного виборчого права значно вищий, ніж до нижньої палати. Так, у США він становить 30 років, Бельгії, Італії — 40, Франції — 25, Японії— 30, Україні — 21 рік. Ценз осілості запроваджено у ба­гатьох країнах. У США він становить місяць, в Австралії, ФРН та Японії— три, у Канаді та Фінляндії— 12 місяців. Цей термін передбачає необхідність проживання виборця на території відпо­відного округу або країни.

Крім вимоги певного терміну проживання на території вибор­чого округу, виборче право деяких країн встановлює і термін проживання в цій країні. Наприклад, у Норвегії та Ісландії для активного виборчого права термін осілості становить 5 років, у Австралії — півроку.

Виборче право цивілізованих країн світу на сучасному етапі можна вважати загальним, за винятком деяких оптимальних об­межень.

Майнові, статеві, а також освітні цензи у виборчому праві відсутні, хоч час відміни деяких із них можна віднести до повоєнного періоду.

Скажемо, у США до 1964 р. існував подат­ковий ценз, а до 1970 р. — ценз грамотності.

Крім вікового цензу і цензу осідлості, існують певні обмежен­ня для громадян, які скоїли злочини або відбувають тюремне ув'язнення.

Деякі країни світу, зокрема Франція, Великобританія, як певне обмеження для громадян встановлюють виборчу заста­ву. Вона повертається лише тоді, коли кандидат у депутати набе­ре передбачену законом кількість голосів. Наприклад, у Великобританії виборча застава становить 500 фунтів стерлінгів. Вона може бути повернена кандидатові у депутати, коли той набере п'ять відсотків від загальної кількості голосів.

У деяких країнах законодавство проголошує обов'язкове голосування. Виборчі закони Австралії, Бельгії, Люксембургу передбачають штрафні санкції за неучасть у голосуванні, в Ав­стрії та Греції— кримінальну відповідальність. Такі норми, безумовно, суперечать принципам вільного волевиявлення громадян.

Крім принципу загальності, виборче право зарубіжних країн закріплює принцип рівності. Це означає, що кожний виборець має один голос і всі громадяни беруть участь у виборах на рів­них підставах. При цьому передбачається створення рівних за чисельністю виборчих округів. У багатьох країнах встановлю­ється мінімум, а інколи — максимум, від якого обирається ви­значена кількість депутатів. Але на практиці є істотні відхи­лення від встановленої законом норми, оскільки, як правило, виборчі округи збігаються з адміністративно-територіальними одиницями.

У Великобританії, наприклад, найбільший за кількістю насе­лення округ перевищує найменший у чотири рази. Деякі правлячі партії намагаються шляхом різноманітних маніпуляцій з виборчими округами забезпечити собі більше представництво. Ця практика дістала назву «джерімендер» — за прізвищем губе­рнатора штату Массачусетс — Джері, який за рахунок перекро­ювання округів забезпечив своїй партії утричі більше представництво.

Дата добавления: 2015-07-25