Типи виборчих систем

На основі виборчого права складається відповідний тип ви­борчої системи. Світова практика знає чотири її типи:

1) представницьку (куріальну);

2) мажоритарну;

3) пропорційну;

4) змішану.

Куріальна система існувала на початку XX ст. в Австрії та Росії.

Передбачала поділ виборців на окремі курії, кожна з яких мала своє представництво в парламенті. Наприклад, у Австрії за законом 1873 р. виборці поділялися на п'ять курій: земле­власників, торговельних і промислових палат, сільських гро­мад, міст і загального виборчого права. Для кожної курії із за­гальними цензами активного виборчого права визначалися спеціальні цензи для групи виборців окремо. Так, для представ­ників курій землевласників треба було володіти нерухомим майном, курій міст і сільських громад — сплачувати встанов­лений податок, курій торговельних і промислових палат — бу­ти членами цих палат, курій загального виборчого права — шестимісячний ценз осілості.

Така виборча система існувала в 1905 р. в Росії і дещо в мо­дифікованому вигляді в СРСР у часи Горбачова, де Компартія, профспілки і наукові установи мали свою квоту депутатів на з'їзді Рад СРСР.

Мажоритарна система передбачає визначення переможця за більшістю голосів, отриманих у виборчому окрузі. Виборчі округи при застосуванні мажоритарної системи найчастіше бу­вають одномандатними. Дуже рідко трапляється варіант багатомандатності округів. Він застосовується на виборах до міс­цевих органів влади у Великобританії, Новій Зеландії та Японії. У цих країнах виборець має стільки голосів, скільки

вибирається депутатів від округу (за винятком Японії, де вибо­рець має менше голосів, ніж потрібно обрати депутатів).

Ма­жоритарна система поділяється на такі види:

1) абсолютної більшості;

2) відносної більшості;

3) преференційна виборча система.

Мажоритарна виборча система абсолютної більшості передба­чає обрання кандидата депутатом, якщо він набрав понад 50 % від загальної кількості поданих в окрузі голосів. При повторному голосуванні необхідно набрати для перемоги більшість голосів. Ця система діє у Франції, Еквадорі, Україні.

При мажоритарній виборчій системі відносної більшості об­раним вважається той кандидат, який набере більшість голосів. Тут може існувати нижній поріг необхідної кількості голосів (12 або 25 %). Така виборча система зберігається у США, Велико­британії, Канаді.

Преференційна виборча система застосовується у багатоман­датних округах, де виборець самостійно виводить рейтинг усіх кандидатів. Якщо жоден із кандидатів не отримує абсолютної бі­льшості з усього списку кандидатів, то виключається той, хто на­брав найменше перших місць. Ця процедура виключення канди­датів, які набрали найменшу кількість перших місць, може охоплювати декілька етапів і тривати доти, доки необхідна кіль­кість кандидатів не набере абсолютної кількості голосів.

Ще однією модифікацією мажоритарної системи є американ­ська система виборів президента. Вона характеризується тим, що виборці обирають свого президента не прямо, а через колегії ви-борщиків. Кандидати в члени колегії виборщиків висуваються єдиним списком комітетами політичних партій із 50 штатів. Кі­лькість колегій виборщиків дорівнює кількості сенаторів і членів палати представників конгресу США, вибраних з даного штату. В день президентських виборів виборці голосують за членів ко­легії виборщиків від тієї чи іншої політичної партії. На заключ­ному етапі колегії виборщиків віддають свої голоси персонально за кандидатів у президенти і віце-президенти.

Мажоритарна виборча система сприяє успіхові великих впли­вових партій, які мають розгалужену структуру в більшості ви­борчих округів. Вважається, що мажоритарна виборча система таким чином забезпечує стабільність парламентів і урядів.

Недоліком її є те, що голоси, подані за переможених кандида­тів, фактично пропадають. У результаті таких виборів трапля­ються випадки, коли партії виграють вибори за кількістю голосів виборців, а програють їх за кількістю отриманих мандатів. Так, у 1981 р. лейбористська партія Великобританії виграла вибори за кількістю голосів, але програла Консервативній партії за кількіс­тю мандатів.

Пропорційна виборча система передбачає вибори за пар­тійними списками і розподілом мандатів між партіями пропор­ційно до кількості голосів, зібраних кожною із них у межах виборчого округу. Уперше цю систему було застосовано в Бельгії 1889 р. Головний її принцип полягає в тому, що вибор­ці голосують не за індивідуальних кандидатів, а за колективні партійні списки. Характерним для пропорційної виборчої сис­теми є те, що по-перше, визначається виборчий метр, по-друге, здійснюється умовна передача голосів. Виборчий метр — це найменша кількість голосів, необхідна для обрання одного де­путата. Умовна передача голосів означає, що голоси, подані за кандидата понад те число, яке відповідає виборчому метру, обов'язково зараховується іншому кандидатові, який не набрав необхідної кількості голосів.

Вибори за пропорційними списками проводяться тільки у багатомандатних округах, оскільки навіть теоретично не мож­на поділити один мандат між кількома депутатами. Здебільшо­го межі виборчого округу збігаються з межами великої адміні­стративно-територіальної одиниці — області, штату, провінції, землі.

Пропорційна виборча система поділяється на такі підсистеми:

1) пропорційна система з жорсткими списками;

2) пропорційна система з преференціями;

3) пропорційна система з напівжорсткими списками.

Пропорційна система з жорсткими списками передбачає голо­сування за цілий список. У виборчому бюлетені, як правило, фі­гурують тільки назви або емблеми партій, без переліку кандида­тів до них.

Преференційна система дає змогу виборцям виражати своє ставлення до кожного кандидата, занесеного до конкретного пар­тійного списку. Виборець у бюлетені має право надати перевагу (преференцію) тому чи іншому кандидатові.

У системі з напівжорсткими списками виборець голосує, як і в першому випадку, за цілий список або у другому випадку виби­рає кандидата за преференційним принципом.

Пропорційна виборча система, на відміну від мажоритарної, по-перше, краще враховує відповідність між кількістю голосів та мандатів;

по-друге, виборець тут голосує, як правило, за певні політичні платформи, а не за позицію окремих людей. Однак при цій системі отримують мандати малочисленна позасистемні партії. Для подолання цього недоліку застосовується загороджувальний «пункт», тобто відповідний відсоток голосів, який повинна отри­мати партія, щоб здобути мандат депутатів. У випадку неподолання цього бар'єра партія не одержує жодного мандата.

В Ізраїлі ви­борчий бар'єр становить 1 %, у Швеції — 4 %, в Німеччині, Росії — 5 %, в Україні — 3 %, у Туреччині — 10 % дійсних голосів.

Ця виборча система дає можливість партіям і блокам укладати угоди для перерозподілу свого впливу в представницькому орга­ні, що дозволяє меншості визначально впливати на виконавчу владу (наприклад, у складі коаліційного уряду). Так відбулося в Україні після виборів до Верховної Ради в 2006 р. Коли дві полі­тичні партії КПУ і СПУ, які на виборах отримали невелику кіль­кість мандатів, приєднались до потужної Партії регіонів і разом створили антикризову коаліцію, отримали право формувати уряд України. Така практика певним чином призводить до пере­кручення волевиявлення виборців.

Змішана виборча система передбачає, що частина мандатів, як правило, половина, розподіляється за одномандатними вибор­чими округами, а решта — за пропорційним принципом за бага­томандатними округами. За такої виборчої системи переваги ма­жоритарного та пропорційного способів проведення виборів поєднуються.

В Україні змішану виборчу систему було встановлено Зако­ном «Про вибори народних депутатів України», прийнятим у 2001 році.

Відповідно до цього Закону 225 депутатів обира­лися за пропорційною системою по багатомандатному загаль­нодержавному виборчому округу, а 225 — за мажоритар­ною системою.

При цій виборчій системі пропорційна і мажоритарна частини можуть мати різні величини. Так, у Німеччині, Росії, Литві, Грузії пропорційна і мажоритарна величини становлять половину, а в Угорщині — дві на одну третини від загальної кількості депутат­ських місць.

Дата добавления: 2015-07-25