Силосовані корми

Силосування - це простий і доступний спосіб консервування кормів. Суть силосування полягає в тому, що в подрібненій і щільно укладеній масі в сховище розвивається молочно-кисле бродіння, в результаті якого з цукрів утворюються органічні кислоти (молочна, оцтова та ін.), які і консервують корм.

У силосованій масі протягом її закладання та відразу після її завершення у клітинах рослин протікають дихальні процеси, результатом яких є окислення органічних речовин до вуглекислого газу та води з виділенням тепла. Процеси дихання відбуваються до тих пір, поки весь кисень повітря не буде використаний клітинами. У результаті дихання спостерігаються значні втрати органічних речовин від "угару", які досягають 10-20%. Це залежить від тривалості укладання маси до сховища та ущільнення сировини.

Щоб зменшити ці втрати, необхідно до мінімуму скоротити строки закладання маси до сховища. За добу слід укладати шар маси товщиною не менше 0,8 м, подрібнювати на частки довжиною 20-70 мм і ретельно трамбувати важкими тракторами. Після заповнення сховища масою його герметизують. Не дотримання цих вимог може призвести до тривалих дихальних процесів у закладеній зеленій масі, збільшенню втрат поживних речовин (у першу чергу вуглеводів) і значного її розігрівання. Внаслідок розігрівання маси до температури 80-90°С вона стає темнокоричневою через утворення фурфуролів - хімічних сполук білка з цукрами (карамелізація), які дуже стійкі та майже не перетравлюються тваринами.

Після того, як клітини силосної маси використають кисень, який залишився у сховищі, вони відмирають. Маса пускає сік. На ньому розвиваються мікроорганізми, які зброджують легкорозчинні цукри та утворюють органічні кислоти.

На початку силосування діють різні типи мікроорганізмів. Молочнокислі бактерії – утворюють шляхом зброжування цукрів молочну кислоту без значних втрат енергії. Гнильні та маслянокислі бактерії руйнують білки та цукри з утворенням аміаку, оцтової та масляної кислот. Внаслідок утворення кислот маса підкислюється. При зниженні активної кислотності (рН) силосної маси до 4,4, гнильні та маслянокислі бактерії гинуть і при наявності у ній цукрів продовжують розвиватися молочнокислі, які витримують рН близько 3,5. Таким чином, фізіологічним регулятором мікробіологічної діяльності є показник рН. Від швидкості утворення органічних кислот і зниження показника рН до 4,4 залежить тривалість діяльності гнильної та маслянокислої мікрофлори та втрати білків і цукрів. Швидкість підкислення силосованої маси залежить від наявності цукрів і буферної ємності сировини. Буферну ємність зеленої маси складають білки, аміак, який утворюється при розщепленні білків гнильними та маслянокислими бактеріями, і лужні солі. Одна наявність цукрів не може характеризувати здатність сировини до силосування. Значна частина кислот, утворених за рахунок бродіння цукрів, може зв'язуватись буферними речовинами та тієї кількості цукрів, що знаходиться у рослинах, може не вистачити для подолання буферної ємності. Різні рослини для силосування потребують різної кількості цукрів, оскільки буферна ємність їх неоднакова. Показник, який характеризує здатність сировини до силосування, є цукровий мінімум. Цукровий мінімум - це мінімальна кількість цукру, що необхідна для зниження рН у силосній масі до необхідного рівня (4,2) і гарантує збереження корму. Для одержання доброякісного силосу із свіжескошеної маси (15-20% сухої речовини) показник відношення вмісту цукру до буферної ємності повинен бути більше 4. Мірою буферної ємності є кількість молочної кислоти (г), потрібної для підкислення 1 кг сухої речовини до рН 4,2.

За винятком кукурудзи на силос та гички цукрових буряків (з головками 2-3 см) багато кормових культур, як правило, не досягають цього показника. На здатність сировини до силосування впливає і її вологість. Високий вміст води у зеленій масі для силосування знижує поживність силосу. Крім того, при високій вологості уповільнюється молочнокисле бродіння через низьку концентрацію цукрів і спостерігаються значні витрати (до 10% і більше) поживних речовин із витікаючим соком. Зниження вмісту води у сировині не тільки усуває ці недоліки, але й сприяє переважно молочнокислому бродінню, оскільки гнильні та маслянокислі бактерії можуть розвиватись тільки у соці, що витікає з клітин, а молочнокислі – можуть здобувати сік з клітин рослин низької вологості (до 50%). Це дає змогу одержувати доброякісний силос і зберігати його довгий час при значно вищих показниках рН.

Вологість сировини регулюють пров'ялюванням маси або збиранням її у пізніші фази дозрівання, або ж додаванням до неї сухих кормів. Якість силосу за кислотним складом прямо залежить від вологості вихідної маси. З підвищенням вологості його якість погіршується (табл. 11).

Дата добавления: 2015-07-25