Основи селекції сільськогосподарської худоби і птиці

2.4.1. Відбір, походить від латинського слова SELECTION. Проте сучасна трактовка поняття селекції значно ширша. Поряд з відбором у ній значне місце посідає і підбір. Важливо не тільки відібрати потрібну породу, лінію, родину, окрему тварину, але й з високою відповідальністю, що базується на науково обгрунтованих доробках, здійснити потрібний підбір, тобто поєднання двох вихідних генотипів, що забезпечив би одержання селекційних ознак у потомстві у відповідності з поставленою метою. Однак основу селекції, безумовно, складає відбір, що відіграє ведучу роль у створенні нових форм органічного світу. Честь відкриття рушійної сили в еволюції тварин і рослин, закону про природний відбір, належить видатному англійському природознавцеві Ч. Дарвіну. Ним же була визначена і роль штучного відбору, що здійснюється людиною для забезпечення своїх потреб у процесі поліпшення одомашнених нею тварин і окультурених рослин.

Природний відбір - це процес відбіркового виживання та розмноження організмів. Як образно відзначав Ч. Дарвін, природний відбір "повсякденно та щогодинно розслідує в усьому світі самі найменші мінливості, відкидаючи погані, зберігаючи і додаючи хороші, працюючи безшумно і непомітно, де б і коли б не видався до цього випадок над поліпшенням кожної органічної істоти у з'вязку з умовами життя - органічними та неорганічними". Природно, що цей вид відбору має найбільший вплив на диких тварин. Проте його роль досить значна і при розведенні одомашнених тварин, які у силу тих або інших причин знаходяться в умовах, що виключають вплив людини або ж цей вплив незначний. І чим більше людина втручається у життя одомашнених тварин, створюючи протягом всього періоду їх життя оптимальні умови утримання, годівлі, захисту від хижаків та запобігання захворювань, тим менший вплив природного відбору. Проте його вплив досить значний, щоб ним знехтувати у практичній роботі тваринників. Негативна його роль відмічається в умовах недостатньо опрацьованих технологій утримання, коли паратипові умови, що складаються при їх впровадженні, не відповідають потребам генотипу сільськогосподарських тварин. У першу чергу це відноситься до представлених високопродуктивних порід, цих своєрідних потвор тваринного світу, випестуваних руками людей. Саме ці тварини найбільш чутливо реагують на дію природного відбору, що не може "змиритись" з наявністю у природі цього класу тварин, і які, безумовно, без підтримки людини відразу були б повністю еліміновані.

Безпідставне широке використання у практиці вітчизняного тваринництва високопродуктивних порід зарубіжної селекції, при незабезпеченні їх відповідними технологічними умовами, у першу чергу повноцінною годівлею, саме і створювало передумови посилення дії природного відбору.Це проявляється у збільшенні числа захворювань сільськогосподарських тварин (у тому числі і тяжкими інфекційними: лейкоз, туберкульоз та ін.), зменшенні строків їх продуктивного використання, зниженні репродуктивних якостей і таке ін. Безпідставне, до останнього часу, ігнорування вітчизняною зоотехнічною наукою природного відбору завдало і продовжує завдавати.відчутні збитки нашому тваринництву та потребує докорінної зміни по відношенню до цього важливого фактора як у теорії, так і практичній селекції. Такий підхід потребує детального вивчення взаємостосунків по типу:"генотип - зовнішні умови". А оскільки і ті, і інші постійно змінюються, цей процес мусить носити постійний (перманентний) характер з періодичною видачею відповідних рекомендацій по зведенню впливу природнього відбору до мінімуму.

Штучний відбір на відміну від природного, здійснюється людиною. У протилежність природному відбору, за яким виживають і розмножуються особини, які найбільш гармонійно відповідають певним умовам середовища де проходить їх життя і які диктуються самою природою, при штучному відборі відбираються тварини з найбільш розвиненими певними господарсько корисними ознаками. Це не завжди відповідає дії природного відбору і тому вступає з ним у протиріччя. Чим глибші протиріччя, обумовлені різницею генотипу свійської та дикої тварини, які належать до одного виду, і обумовлені спрямованою селекцією по вдосконаленню потрібної господарсько-корисної ознаки, тим більше уваги з боку людини потребує ця тварина. Сюди відноситься, перш за все, організація доброякісної повноцінної її годівлі, створення оптимальних умов мікроклімату, санітарно-гігієнічних умов, оптимальних умов технології утримання та організації відтворення. Всі ці параметри визначаються на основі глибоких наукових досліджень, узагальнення практичного досвіду роботи з конкретними групами генотипів відповідних видів сільськогосподарських тварин.

Ч. Дарвін розрізняв дві різновидності штучного відбору: несвідомий і методичний. При першому, що використовувався з часів неоліту, людина знищувала менш цінних і забезпечувала життя більш цінним тваринам, не маючи собі на меті створення порід. При методичному відборі людина бажає створити тип одомашненої тварини відповідно якоїсь певної мети, свого ідеалу тощо. При цьому використовується як індивідуальний, так і масовий (без оцінки генотипу за фенотиповими ознаками) відбір. Штучний відбір, за аналогією природною, характеризується специфічними особливостями за кінцевим результатом.

Наприклад, величина надою негативно корелює з вмістом жиру та білка у молоці. Успіх роботи тут залежить в значному ступені від вмілого поєднання методики добору з другими елементами племінної роботи (підбору, методів розведення, направленого вирощування молодняку та ін.).

Розрізнюють оцінку і відбір тварин за їх власною продуктивністю (кількість і якість продукції, оплата нею кормів та ін.) і екстер'єрно-конституційними особливостями, тобто відбір тварин за фенотипом; за походженням, з використанням даних про продуктивність усіх прямих (до четвертого коліна) і бокових родичів; за якістю нащадків, тобто оцінка генотипу батьків за передачею потомству своїх цінних господарсько-корисних властивостей.

Наведені методи оцінки мають свої позитивні та негативні сторони. Тому у практичній селекції не зупиняються на якомусь з них окремо, а проводять на їх основі комплексну оцінку тварин.

Природно, що оцінка тварин тільки за фенотипом не дає змоги дати оцінку їх генотипу, оскільки прояв останнього залежить від умов середовища, у якому вони знаходяться. У той же час відбирання тварин без урахування їх конституційно-екстер'єрних особливостей, на основі тільки даних про генотип і фенотип їх близьких і більш далеких родичів, також не може бути прийнято за об'єктивне у зв'язку з індивідуальними особливостями оцінюваної тварини. У той же час, відібравши тварину за її походженням, власною продуктивністю (у тому числі і за екстер'єром), з урахуванням її можливостей по передачі своїх спадкових якостей своїм потомкам, ми зі значною мірою вірогідності можемо визначити її подальше виробниче призначення.

2.4.2. Підбір. Відбір тварин, які відповідають певному стандарту, тобто еталонній тварині, на створення якої направлені зусилля селекціонера, є першим етапом селекції. Другим етапом селекції є підбір, тобто вибір таких батьківських пар, селекційні ознаки яких наслідувались і закріплялись би у їх нащадків.

У практиці тваринництва використовують два основних типи підбору - індивідуальний та груповий.

Індивідуальний підбір має на меті одержання високоцінного потомства (у першу чергу, самців-плідників) від так званого заказного парування спеціально визначених батьківських пар, які відповідають напряму селекції з певною популяцією сільськогосподарських тварин на конкретному етапі її розвитку. Природно, що цей тип підбору використовують у господарствах з високим рівнем селекційної культури - у племінних заводах та фермах. В основі індивідуального підбору знаходиться відомий зоотехнічний принцип: "Краще з кращим - дає краще". Тобто хороші батьки гарантують добре потомство. Незважаючи на те, що кожний нащадок несе у своєму генотипі зовсім інший, порівняно з його батьками, набір генів, а тому і нові генні ассоціації, що детермінують (визначають) кількісні ознаки і, відповідно, його господарську корисність, спадковість батьків гарантує у значній мірі повторення їх високої продуктивності.

Тому з сивої давнини люди прагнули парувати маток з найбільш цінними самцями того ж виду, часто не рахуючись ні з якими перешкодами на цьому шляху. Достатньо сказати, що у наш час на міжнародних аукціонах племінних тварин ціна окремих екземплярів (це стосується в першу чергу жеребців) досягає декількох мільйонів доларів. І покупці знаходяться! Проте історія свідчить і про значні жертви, які понесли окремі аматори заради отримання у власне розпорядження визначних за походженням самок чи самців-плідників і які у наступному нічим себе не проявили, оскільки гарантії прояву визначних продуктивних ознак батьків у їх нащадків все ж немає, що є наслідком значної перекомбінації генів у їх генотипі.

У практиці тваринництва, в залежності від поставленої мети селекції та виду тварин, з яким працює селекціонер, поряд з використанням індивідуального підбору, що характерно для всіх видів сільськогосподарських тварин, широко застосовують і груповий підбір. Причому, у залежності від виду тварин, він має свої певні різновидності. Так, у роботі з великою рогатою худобою та свиньми використовують індивідуально-груповий підбір (за окремим бугаєм чи кнуром закріплюється певна група маток). У вівчарстві та птахівництві більш поширений груповий підбір, коли за певною групою самиць закріплюється не один, а декілька схожих за фенотипом самців. У птахівництві використовують і сімейногруповий підбір, коли для парування підбираються групи самиць чи самців, які мають генетичну спорідненість.

У зоотехнічній роботі розрізняють дві основні форми підбору: гомогенний (однорідний) і гетерогенний (різнорідний).

Для посилення та консолідації певної господарсько-корисної ознаки, тобто її спадкової закріпленості, використовують гомогенний підбір. З цією метою для парування добирають самок і самців, схожих за фенотипом (тобто за власною продуктивністю, екстер'єром і конституцією, а часто і за походженням) з метою одержання однорідного потомства, яке б копіювало своїх батьків за основними господарсько-корисними ознаками.

При гетерогенному, тобто різнорідному підборі, підбирають батьків, які різняться (чим доповнюють одне одного) за селекційними ознаками, сподіваючись одержати від них нащадків, які б отримали всі позитивні, втративши певні негативні, їх господарсько-корисні властивості. При гетерогенному підборі важливе місце займає гетерозис, тобто властивість гетерогенних нащадків до більшої власної продуктивності, життєздатності, конституційної міцності у порівнянні з батьками або ровесниками, яких одержали у гомогенному підборі.

Добір може проявлятися в обох формах у залежності від подібності батьків за (екстер'єром і конституцією, продуктивністю та віком, місцезнаходженням (географічна зона) і умовами вирощування, а також ступенем спорідненості та ін.

Одним з різновидів гомогенного підбору є споріднене парування (інбридинг), тобто парування тварин спільного походження, які знаходяться у кровних родинних зв'язках (батько х дочка, брат х сестра та ін.).

До спорідненого парування людство відносилось з давніх давен якщо не цілком негативно, то досить стримано. Це пов'язане з тим, що інбридинг, особливо тісний, часто викликає у потомків зниження життєздатності, появи виродків та ін.

Проте розвиток біологічних наук, і в першу чергу загальної генетики, генетики окремих видів сільськогосподарських тварин, дозволив зрозуміти глибину суті цього феномену, що визначається зростанням гомозиготності, у тому числі і за тими рецесивними алелями, які при переході у цей стан (гомозиготність) негативно впливають на відправлення життєвоважливих функцій організму.

Це дало можливість свідомо підходити до використання інбридингу при вирішенні цілого ряду специфічних проблем селекції. Саме за допомогою інбридингу були створені спеціалізовані інбредні лінії, спочатку у рослинництві (кукурудза), а потім і в тваринництві (птахівництво, свинарство), і які набули широкого використання для одержання гібридного потомства. Для цього відселекційовані спеціалізовані за одною або декількома важливими господарсько-корисними ознаками, дві або декілька інбредних ліній схрещуються між собою.

Інбридинг знаходить певне використання і в повсякденній роботі селекціонерів як при поліпшенні існуючих, так і при створенні нових порід. Його використання пов'язано з бажанням селекціонера на певному етапі роботи з породою стабілізувати ті або інші ознаки. При цьому використання індивідів, які знаходяться у спорідненні та мають добре виражені бажані селекційні ознаки, гарантує можливість їх повторення у потомстві. Це відкриває можливість у більш стислі строки накопичити достатню кількість таких генотипів для наступного їх розведення з поступовим відходом від неминучого у цьому випадку інбридингу різних ступенів.

У сучасній літературі існує ряд класифікацій інбридингу. Найбільшого поширення набула класифікація, що була запропонована у свій час (1909) Шапоружем (табл. 7).

Дата добавления: 2015-07-25