Історія виникнення та поняття економічної злочинності

Незважаючи на свою досить коротку історію ця злочинність ста­новить одну з найбільших загроз національній безпеці, завдаючи ве­личезної матеріальної та моральної шкоди суспільству. Аналіз еко­номічної злочинності передбачає вивчення закономірностей розвит­ку самої економіки та процесів управління нею.

Після другої світової війни фахівці зрозуміли, що управління — це атрибут не тільки суто виробничої сфери, воно властиве будь-якій суспільній діяльності, самостійно створює І постійно розширює основу для збагачення суспільства, Такою основою є інформатика, використання інтелектуальної власності як об'єктів менеджменту. Це потребує контролю за виробництвом, зокрема, у веденні бухгал­терського обліку. Нині віктимологічно скерований на організацію контролю за рухом такого традиційного виду витрат на виробництво як заробітна платня. Це було суттєво для 20-х років XX століття, коли питома вага цих витрат становила до 80 % всіх виробничих витрат, але сьогодні останні не перевищують 8—12 %. Основними ж е витрати на інформаційні процеси, що контролюють стан вироб­ництва І шляхи підвищення продуктивності праці. Але вони поки що не стали важливим об'єктом бухгалтерського обліку, а отже, знахо­дяться поза контролем. Це істотний чинник, який зумовив виник­нення економічної злочинності. Вона є, по суті, управлінською зло­чинністю, що "паразитує" на недоліках усіх ланок управлінської вертикалі.

Крім того, на поширення цієї злочинності суттєво впливає наяв­ність прогалин у правовому регулюванні економічних відносин.

Масштаби і темпи зростання економічної злочинності в Україні, що завершила лише початковий етап трансформаційних перетво­рень і ще недостатньо чітко врегулювала економічні відносини, ха­рактеризуються як формуванням злочинних форм бізнесу, так і кри-міналізацією усього господарського механізму. Економічні злочини нині включають широке коло різних за своїми кримінально-правови­ми ознаками діянь, боротьба з якими вимагає адекватного держав­ного підходу, ресурсного забезпечення та вдосконалення чинного законодавства, яке не відповідає реаліям сьогодення. Внаслідок цього інтереси держави вступають у протиріччя з інтересами суб'єк­тів господарювання. Це змушує їх приховувати прибутки, не спла­чувати податки, окремі операції здійснювати в тіньовому секторі. Держава, зі свого боку, з метою дотримання задекларованого право­порядку, вимушена переходити на адміністративні методи управлін­ня економікою, застосовувати жорсткі фіскальні заходи, посилюва­ти кримінальне переслідування за "тіньову" економічну діяльність. Але такими методиками навряд чи можливо запобігти зростанню економічної злочинності, в тому числі її організованих форм, які весь час видозмінюються. Щоб зрозуміти логіку таких змін, треба визначити об'єкт економічної злочинності та закономірності її роз­витку.

Якщо на початку XX століття дуже важливим чинником вироб­ництва була власність на його засоби і, відповідно, економічна зло­чинність розумілась як протиправні посягання на неї, то із середини вказаного століття — це посягання на порядок управління економі­кою, що викликає її розбалансованість і деформує структуру вироб­ництва.

У колишньому СРСР відносно масового характеру економічна злочинність набула в період "застою" (70-80 роки), хоч офіційна влада це категорично відкидала. Він передусім був пов'язаний з кри­зовим станом економіки, безгосподарністю, відсутністю контролю за мірою праці та споживання. Грубі порушення розподільчих відносин призвели до того, що в СРСР почався стихійний, переростаючий у кримінальне організований процес перерозподілу національного ба­гатства. Різного роду "цеховики" вкладали гроші в підпільне вироб­ництво, боролися між собою за ринки збуту. У період "застою" фор­мувалися не просто злочинні клани, а підґрунтя "п'ятої влади". Піс­ля розпаду СРСР у 1991 році адміністративний контроль відпав, а різні форми економічного контролю (фінансовий, валютний, подат­ковий, митний) почали з'являтися в Україні лише у 1995 році¹.

Див.: Організована злочинність в Україні. — К., 1999. — С. 7.

Наймасштабніші кримінологічні дослідження економічної зло­чинності здійснили такі зарубіжні вчені, як Ньюмен (1958); Ман-нхейм (1965), Єдельхертц (1970), Клинард (1979), Г. Кайзер (1980), Тидеман (1984), М. Шнайдер (1987) та інші. Засновник теорії еко­номічної злочинності — американський кримінолог Е. Сатерленд — у 1939 році ввів поняття "білокомірцева" злочинність, що мало на увазі незаконну діяльність корпорацій, передусім, їх менеджерів.

У вітчизняній кримінологічній літературі питання про економіч­ну злочинність було поставлене на початку 70-х років. Тоді почали застосовуватися такі терміни, як "злочини у сфері економіки", "еко­номічні злочини"", "економічний саботаж", "безгосподарність", "марнотратство", "корупція", "відмивання "брудних" грошей" тощо. На жаль, серйозних досліджень економічної злочинності в той пері­од не проводилося.

Поняття "економічні злочини" і "злочини в сфері економіки" найчастіше розглядаються як тотожні. Так, О. М. Яковлєв зазначає, що "економічні злочини" (розкрадання, крадіжки, хабарництво, при­писки тощо) — це злочини корисливі, майнові І, разом з тим, це зло­чини у сфері економіки. Економічна злочинність визначається ним як сукупність корисливих зазіхань на власність, порядок управління народним господарством, що вчинюються особами, які займають певні соціальні позиції в структурі економіки та виконують повнова­ження, пов'язані з цими позиціями. Поняття економічної злочиннос­ті є не лише кримІнальноправовим, але й кримінологічним. Під­ставою для поєднання названих злочинів є їх зв'язок із конкретни­ми особливостями економічного та господарського механізму¹. В. М. Єсіпов цю злочинність визначає як діяння, спрямовані на до­сягнення економічного результату протиправним шляхом суб'єкта­ми господарської діяльності².

Основні зусилля вчених, які досліджували це явище, були спря­мовані на пошуки суб'єкта і об'єкта економічних посягань. Якщо Е. Сатерленд звертав увагу на осіб, які посідають високе соціальне становище і вчиняють злочини у процесі своєї професійної діяльнос­ті, то для більшості сучасних визначень економічної злочинності ха­рактерним є те, що в них відсутній суб'єкт. Це пояснюється тим, що у 70-і роки XX століття був значно розширений перелік діянь, що становлять економічні злочини. Економічні злочини вчинюються підприємцями проти конкурентів (порушення правил конкурентної боротьби, промислове шпигунство), окремими підприємцями проти

¹ Яковлєв А. М. Социшюгия зкономичсской преступности. — М., 1988. — С. 50—53.

² Есипов В. М. Теневая зкономика. — М., 1997. — С. 66—67.

держави (незаконне одержання державного кредиту) або кількома підприємцями спільно проти економічної системи (недотримання правил конкуренції), а також проти суспільства в цілому (екологічні злочини)¹.

Доречно зауважити, що економічні злочини не можна ототож­нювати з таким складним поняттям як "тіньова економіка", дослі­дженню якої останнім часом приділяється значна увага. Найповні­шим можна вважати її визначення, дане Е. Фейгом: тіньова еконо­міка включає всю економічну діяльність, яка з будь-яких причин не враховується офіційною статистикою І не потрапляє до валового на­ціонального продукту. Звідси він виокремлює дві основні складові тіньової економіки:

— легальну неприховану економічну діяльність, що не підлягає
оподаткуванню та з різних причин не враховується офіційною ста­
тистикою ("неформальна економіка");

— протизаконну, свідомо приховувану економічну діяльність
("підпільна економіка")².

До тяжких економічних злочинів законодавство країн з розвину­тою ринковою економікою відносить різні порушення правил вільної конкуренції. На цьому виді правопорушень варто зупинитися де­тальніше, оскільки він відображає найхарактерніші особливості об'­єкту економічної злочинності. Відомо, що конкуренція виступає як фактор саморегулювання, самоуправління суб'єктів ринкового гос­подарства. Вона підпорядковує індивідуальні інтереси суспільним, змушує товаровиробників зменшувати виробничі затрати й підвищу­вати якість продукції та послуг. Отже, конкуренція є фундаменталь­ним чинником системи управління ринковою економікою. Тому по­сягання на вільну конкуренцію розглядається як тяжкий злочин, що призводить до руйнації засад управління господарством.

В Україні набули поширення такі види економічних злочинів:

— ухилення від погашення заборгованості за отримані під гаран­
тію Уряду України Іноземні кредити. В 2000 році порушено та роз­
слідується 14 кримінальних справ, заявлено позовів на загальну су­
му майже 18 млн. грн.;

— коли з метою ухилення від оподаткування використовуються
фірми, зареєстровані на підставних осіб. Підрозділами ДПА України
за 8 місяців 2000 року виявлено 8169 фактів ухилення від сплати
податків. Сума невиплаченого податку становить 68,1 млн. грн.;

¹ Яни П. С. Зкономические й служебньїе преступления. — М., 1997. — С.32.

*}

~ Див.: Варнвлій 3. С. Тіиізація малого підприємництва (економічний та правові ас­пекти) - К., 1998.

— зловживання у сфері приватизації. За результатами переві­
рок, проведених органами прокуратури, у 2000 році порушено понад
700 кримінальних справ у сфері приватизації, до відповідальності
притягнуто понад 600 посадових осіб;

— заподіяння збитків державі незаконними торговельними опе­
раціями, що здійснюються через підставні фірми. У 2000 році підроз­
ділами податкової міліції ліквідовано понад 2,8 тис. фіктивних фірм,
на розрахункових рахунках яких заблоковано 72 млн, грн., припи­
нено діяльність 40 "конвертаційних" центрів, порушено 479 кримі­
нальних справ стосовно осіб, які створили "конвертаційні" центри
та фіктивні фірми;

— шахрайство з фінансовими ресурсами. За період з 1997 по
1999 роки викривалося майже 1,7 тис. таких фактів щорічно;

— злочини у сфері зовнішньоекономічної діяльності. Найприваб-
ливішим для злочинців став незаконний вивіз високоліквідної про­
мислової та сільськогосподарської продукції, який є одним з основ­
них джерел валютних надходжень в Україну;

— контрабандна, особливо на українське-російські й та україн­
сько-молдовській ділянках кордону, на які припадає 65 % вартості
всіх вилучених контрабандних товарів, та втягування в злочинну
діяльність посадових осіб;

— розкрадання зерна з державного резерву;

— випуск фальсифікованої лікеро-горілчаної продукції.

Сума матеріальних збитків від злочинів у сфері економіки Украї­ни в 1999 році становила 324 млн. 503,3 тис. грн. лише по закінче­них розслідуванням справах. Накладено арешт на майно, сума якого сягає 84 млн. 946,4 тис грн. Вилучено майна, іноземної валюти, го­тівки та цінних паперів на 22 млн. 787 тис. грн. Добровільно відшко­довано 171 млн. 238,7 тис. грн. Реальний відсоток відшкодування — 59,8 %'.

Тривалий час вважалося, що економічна злочинність — це зло­чинність без фізичних жертв, оскільки вона не має насильницького характеру. Але дослідження показали, що одним із масових видів економічної злочинності є свідоме порушення техніки безпеки та за­конів про охорону здоров'я й навколишнього середовища. За оцінка­ми вчених, наслідки таких порушень в кілька разів перевищують смертність від насильницької злочинності. Отже, крім матеріальної, економічною злочинністю завдається значна фізична шкода, підра­хувати яку зараз важко.

¹ Довідка про стан починності на території України за 1999 рік. — К., 2000.

Західні кримінологи вказують і на велику моральну шкоду від економічної злочинності, що руйнує існуючу систему соціальних цінностей, віру в справедливість державних Інституцій та підприєм­ницьких структур.

Виходячи з вищесказаного, можна констатувати, що економічна злочинність:

— охоплює різні зловживання суб'єктів господарювання, що по­
сягають на порядок управління економікою;

— реалізується у процесі професійної діяльності суб'єктів госпо­
дарювання;

— спричиняє істотну матеріальну, фізичну І моральну шкоду
суспільству та окремим громадянам;

— складається із множинності епізодів злочинів;

— вчиняється як фізичними, так і юридичними особами;

— створює складність персональної ідентифікації як злочинця,
так і жертв економічних злочинів.

Слід також зазначити, що економічна злочинність характеризу­ється високою латентністю. Часто її порівнюють з айсбергом, 9/10 маси якого ховається під поверхнею води. Стосовно прихованості цих злочинів вчені зробили деякі висновки, зокрема: 1) економічна злочинність має переважно природну латентність (офіційна статис­тика відображає не розповсюдженість економічної злочинності, а лише активність оперативно-слідчої роботи в боротьбі з нею); 2) економічні злочини, порівняно із "загальнокримінальними", мають значно вищий рівень латентності; об'єктивні труднощі дока­зування у кримінальних справах про злочини даної категорії призво­дять до того, що навіть у випадках порушення кримінальної справи і пред'явлення обвинувачення винесення обвинувального вироку вкрай ускладнено¹.

Підсумовуючи ви ще викладе не, можна дати розширене тлумачення економічної злочинності. Економічна злочинність — це явище, що:

— властиве будь-якій державі та виникає в результаті високоін-
телектуальної злочинної діяльності осіб з метою незаконного спря­
мування частини економічних ресурсів на свою користь. У країнах
з низьким рівнем ринкових відносин їй додатково сприяє невідповід­
ність законодавчої бази економічним реаліям;

— виникає у сфері управління державним чи приватним майном
і пов'язана з використанням службового становища з корисливими
намірами;

¹ Медведев А. М. Зкономические престуштения: понятие й система // Совстское государство й право. — 1992. — № 1. — С. 79—83.

— стримує розвиток ринкових відносин, вільної конкуренції, а у
кінцевому підсумку — підриває основи економічної безпеки дер­
жави;

— стимулює "тіньовий" капітал, корупцію та організовану зло­
чинність;

— викликає соціальну нестабільність, зневіру законослухняних
громадян у спроможність держави захистити їх інтереси.

Дата добавления: 2015-07-25