|
Читайте также: |
Плити призначені для проведення процесів варіння, смаження, тушкування, пасерування і інших теплових процесів обробки продуктів на плитному посуді. Можуть встановлюватися в закладах ресторанного господарства великої і середньої потужності як індивідуально, так і у складі технологічних ліній. Основними вузлами плит є пальники конфорок, жарова шафа, бортова поверхня, корпус плити разом з облицьовуванням. Розміри пальника конфорки визначаються площею зони нагріву. На лицьовій панелі плити виведині ручки газових кранів, кількість яких відповідає кількості пальників конфорок. Жарова шафа забезпечена відкидними дверцями. В нижній частині жарової шафи знаходиться основний пальник. На лицьовій панелі розташований лімб терморегулятора і покажчик температури.
Експлуатація газових плит
Перед включенням газових плит в роботу провітрюють приміщення і перевіряють тягу. Після цього відкривають всі регулятори повітря і дверці жарових шаф і протягом декількох хвилин вентилюють плиту. Потім всі регулятори закривають і відкривають кран на газопроводі, що підводить, після чого натискують на пускову кнопку автоматики, блок якої обслуговує обидва пальники, розміщені під жаровим настилом. За наявності п’єзозапальника натискують на його кнопку, внаслідок чого електрична іскра запалює газоповітряну суміш запальних свічок пальників, Після закінчення 30—40с клапан-відсікач повинен автоматично відкритися: про що свідчить стабільність факела запальних свічок при ослабленні натиску на пускову кнопку. Після чого натиск на кнопку слідує припинити і поворотом газового крана запалити одну або обидва пальники під настилом плити. У плит, оснащених автоматикою регулювання теплового режиму в жаровій шафі, перед запаленням пальники встановлюють стрілку терморегулятора на задану температуру. Процес горіння регулюють за допомогою регулятора повітря. Під час роботи плита повинна знаходитися під постійним спостереженням персоналу. Після закінчення роботи закривають крани пальників і кран на газопроводі, що підводить.
Технічні характеристики: таблиця 34.
| Модель | М43R | M44R і М46R | ПЕСМ-4ШБ | ПЕ-0,51 |
| Кількість зон нагріву | ||||
| Розміри однієї зони нагріву | 290*340 | 430*686 | 300*360 | 250*300 |
| Робоча температура | 300С | 300С | ||
| Розміри шаф, мм | 340*670*740 | 340*670*740 | 500*700*840 | 360*420*520 |
| Габаритні розміри, мм Довжина Ширина Маса |
3.11.Кип'ятильники
Кип'ятильники бувають періодичної й безперервної дії. В апаратах періодичної дії приготування та розбір окропу відділенні один від одного в часі, а в апаратах безперервної дії ці процеси протікають безупинно.
Електричні кип'ятильники типу КНЕ-25, КНЕ-50 (мал.81), КНЕ-100 розрізняються тільки продуктивністю, потужністю нагрівачів і габаритними розмірами. Кип'ятильники КНЕ-25 і КНЕ-50 – настільні.
Електричний кип'ятильник має металевий корпус, усередині якого розміщені живильна коробка, водонагрівач і збірник окропу. Стінки водонагрівача й корпус розділені повітряним зазором, що служить теплоізоляцією.
На дні водонагрівача закріплені тени. Збірник окропу оснащений відбивачем. Кип'ятильник має знімну кришку. У живильній коробці перебуває порожній куля-поплавок, який за допомогою живильного клапана регулює подачу холодної води. Вода з водопроводу надходить у живильну коробку, звідки по живильній трубці подається в нижню частину водонагрівача, заповнюючи водонагрівач і переливну трубку до певного рівня. Пухирці, що утворяться при кипінні, пари захоплюють воду нагору, і рівень води в переливній трубці трохи підвищується, окріп перекидається через край у збірник окропу, з якого розбирається через водорозбірний кран. У результаті рівень води в переливній трубці знижується, тому що переливна трубка та живильний бачок являють собою сполучені посудини. При цьому куля-поплавок опускається, вода з водопроводу поступає в апарат і в системі встановлюється колишній рівень.
Мал.81. Кип'ятильник КНЕ-50:
1 - сигнальна труба; 2 - патрубок слугує для промивання кип'ятильника; 3 - ТЕН:
4 - дно; 5 - щиток; 6 - труба; 7 - автоматичний пусковий пристрій: 8 - електрод ЄЗ.
9 клемна- колодка; 10 - електрод Є1; 11 - ковпачок; 12 - поплавок; 13 - електрод Е2;
14 - ручка-гайка; 15-відображувач; 16 - кришка; 17 - переливна труба; 18 - збірник окропу; 19 - важіль клапанний;20 - коробка; 21 - сигнальна лампа; 22 - перегородки;
2,1 - корпус; 24-водорозбірний кран; 25 - труба, що подає воду з водопроводу; 26 – дно;
27 - підставка
При монтажі кип'ятильника рівень води в переливній трубі на 0,06-0,08 м нижче краю, що гарантує перекидання в збірник окропу тільки кип'яченої води. Якщо рівень води в переливній трубці перевищить припустимий, то в збірник окропу буде надходити некип'ячена вода; якщо він занадто опуститься, то окріп буде містити велику кількість пари, у результаті чого зменшиться продуктивність апарата.
Кип'ятильники КНЕ-25, КНЕ-50, КНЕ-100, КНЕ-100М оснащені автоматикою захисту Тенів від «сухого» ходу й підтримки рівня води в збірнику окропу,
Водонагрівачі
Водонагрівачі бувають вбудованими в газові й твердопаливні плити, а також випускаються у вигляді самостійних апаратів безперервної дії.
Випускаються також газові автоматичні водонагрівачі, які в закладах ресторанного господарства можуть використатися як джерела місцевого гарячого водопостачання.
Водонагрівач НЕ-1Б являє собою резервуар циліндричної форми, герметично закритий кришкою, у яку вмонтовані три групи ТЕНів. Між резервуаром і кожухом розташований шар теплоізоляції. Унизу водонагрівач має патрубок для підведення холодної води, а вгорі - для відводу гарячої води. Від підвищення тиску у водонагрівачі понад максимальну межу охороняє клапан, установлений на патрубку для відводу гарячої води, що спрацьовує при тиску вище 500 кпа.
Робота водонагрівача заснована на різниці щільності холодної й гарячої води; у міру нагрівання гаряча вода (більш легка) піднімається нагору й забирається звідти.
До корпуса водонагрівача прикріплений пульт автоматичного керування, на передній стінці якого розташований термосигналізатор ТС-100. Термобаллон термосигналізатора перебуває у верхній частині резервуара. Чорна стрілка з рухливим контактом показує температуру води у водонагрівачі. Червоною й жовтою стрілками задають верхню й нижню межі температури (98 і 95 °С). Коли температура води у верхній частині резервуара досягає 98°С, ТЕНи відключаються й подача холодної води в резервуар припиняється. При розборі гарячої води та зниженні її температури до 95 °С ТЕНи включаються.
Водонагрівач НЕ-1Б (мал.82) використовується в посудомийних машинах, а також для місцевого гарячого водопостачання в невеликих ЗРГ.
Мал.82. Водонагрівач НЕ-1Б:
1 — термосигналізатор; 2 — сигнальна лампочка; 3 — пульт автоматичного керування; 4—ТЕН;
5 — з’ємна кришка; 6 — датчик термосигналізатора; 7 — кришка для кріплення тенів; 8 -патрубок для відбору гарячої води; 9 — теплоізоляція: 10 — водонагрівач;
11 --кожух; 12 — патрубок для приєднання до водопроводу
Експлуатація кип'ятильників
Перед початком роботи відкривають вентиль на водопровідній трубі, що підводить, і заповнюють кип'ятильник водою. Потім зливають із збірника окріп, що залишився, і за рівнем води в переливній трубі визначають правильність настроювання поплавкового клапана.
У процесі роботи варто регулярно відбирати окріп. При цьому перші його порції зливають, тому що вони можуть бути недокип’яченими. Якщо потреба в окропі зникла, потрібно припинити нагрівання неавтоматизованих кип'ятильників або різко зменшити кількість підведеної до них теплоти, для чого в газових кип'ятильників зменшують подачу до пальнику, а у твердотопливні прикривають шибер на димоході й дверцята зольника.
Після закінчення роботи вентиль на водопровідній трубі закривають, зовнішню поверхню кип'ятильника протирають вологою тканиною, а хромовані й поліровані поверхні - сухою фланеллю.
При експлуатації електричних кип'ятильників перед включенням перевіряють надійність заземлення. Після підключення до мережі в автоматизованих кип'ятильників повинна спалахнути червона лампа, сигналізує про подачу живлення, а після заповнення живильного бачка водою до заданого рівня - зелена, що показує, що Тени перебувають під напругою, а вода нагрівається.
Водонагрівачі заповнюють водою до включення, для чого на водопроводі, відкривають кран. Потім перевіряють заповнення водонагрівача, відкривши кран розбору, а також надійність заземлення (в електричних нагрівачів) і наявність тяги з димоходів (у газових).
Основні несправності кип’ятильників таблиця 35.
| Несправності | Причини | Способи усунення |
| Зниження | Низький рівень води | Відрегулювати |
| продуктивності | у перекидній трубці. | поплавковий клапан |
| Перегорів один із | бачка живлення так, | |
| тенів | щоб рівень води став на | |
| 60 мм нижче її кромки. | ||
| Замінити перегорілий | ||
| тен | ||
| Через розбірний | Переповнення водою | Відрегулювати роботу |
| кран кип'ятильника | коробки живлення в | поплавкового клапана. |
| витікає тепла | результаті того, ідо | Зменшити тиск води |
| некип'ячена вода | поплавковий клапан | перед поплавковим |
| не тримає воду | клапаном.Замінити | |
| пробку поплавкового | ||
| клапана | ||
| Через зливну трубку | Переповнення | Зачистити шкуркою від |
| витікає гаряча | збірника кип'ятком | накипу електрод-датчик |
| кип'ячена вода | верхнього рівня | |
| кип'ятильника | ||
| Через зливну трубку | Переповнення бачка | Відрегулювати роботу |
| витікає холодна | живлення | поплавкового клапана |
| вода | ||
| Часті ввімкнення та | Відсутність ковпачка | Встановити ковпачок, |
| вимкнення тенів | на верхньому | який захищає верхній |
| кип"ятильника в | електроді або його | електрод від бризок, в |
| момент заповнення | неправильне | положення, яке |
| збірника кип'ятку | встановлення | рекомендується |
| правилами експлуатації | ||
| При нерегулярному | Нижній електрод | Усунути із водозбірника |
| розборі кип'ятку | збірника кип'ятку | воду |
| тени тривалий час | занурений у воду | |
| не вмикаються, | ||
| нижня лампа не | ||
| горить |
3.12.ОБЛАДНАННЯ ДЛЯ ПІДТРИМКИ СТРАВ У ГАРЯЧОМУ СТАНІ І
ВІДПУСКАННЯ ОБІДІВ.
Це устаткування представляє групу.допоміжних апаратів, призначених для виконання операцій, безпосередньо не пов'язаних із процесом теплової обробки продуктів.До них відносяться марміти, прилавки-марміти, теплові шафи, теплові стійки, термостати. Розповсюдженими є механізовані лінії комплектації й відпуску обідів споживачам, у які також входять допоміжні теплові апарати, призначені для підтримки скомплектованих обідів у гарячому стані при їхньому короткочасному зберіганні та відпуску. Ці апарати випускаються в модульованому виконанні, що забезпечує зручність їхнього обслуговування та експлуатації.
Марміти служать для підтримки в гарячому стані (не нижче 0 °С) перших і інших страв а також для підігріву тарілок, По своїх конструктивних особливостях марміти поділяються на стаціонарні й пересувні, на електричному й газовому обігріві. Найбільше широко застосовуються стаціонарні марміти з електрообігрівом. Як проміжний теплоносій у них застосовуються гаряче повітря, гаряча вода або пар.
Марміт МСЕ-ЗК призначений для перших страв і являє собою електроплиту із трьома круглими або прямокутними конфорками. Під кожною конфоркою є висувний піддон для збору пролитої рідини. На конфорки встановлюють наплитні котли з готовими першими стравами, які відпускають безпосередньо споживачам. Плита оформлена у вигляді мармітного прилавка. Над прилавком розміщена полиця для відпуку тарілок з першими стравами. З боку споживача є полиця для пересування підносів.
Правила експлуатації цих мармитів аналогічні правилам експлуатації електричних плит.
Для підігріву інших страв випускаються електромарміти з паровим обігрівом типу МСЕСМ-50, МСЕСМ-80, МСЕ-50, МСЕ-80, МСЕ-110.
У мармітах з паровим обігрівом мармітниці обігріваються паром, що виробляється в парогенераторі, встановленому безпосередньо в марміті. Вода надходить у парогенератор з водопроводу через живильну коробку, де рівень підтримується автоматично за допомогою поплавкового клапана, і нагрівається теном, розміщеним у парогенераторі. У цих мармітах передача теплоти до стінок мармітниць при конденсації пари відбувається значно інтенсивніше, ніж у мармітах з водяним обігрівом ванн, у яких проміжним теплоносієм є вода. Крім того, у мармітах з паровим обігрівом їжа не підсихає до стінок.
Марміт МСЕСМ-50 (мал.82) входить у комплект секційного модульованого устаткування. Він має вигляд стола із шістьома гніздами для мармітниць. Парогенератор з одним Теном розташований на дні сорочки, що гріє, і обладнаний поплавковим пристроєм для автоматичної підтримки постійного рівня води. Захист Тена від «сухого» ходу здійснюється за допомогою реле тиску РД-4. Конденсат із сорочки, яка гріє, повертається в парогенератор.
У середній частині марміта розташована теплова шафа, що обігрівається трьома тенами Із фронтальної сторони вона закривається двома дверцятами. На панелі керування розміщені перемикачі включення тенів парогенератора та теплової шафи, перемикачі регулювання потужності, а також сигнальні лампи «Мережа», «Немає води» і штепсельна розетка.
Електромарміти МСЕ-110, МСЕ-80, МСЕ-50 по конструкції аналогічні марміту МСЕСМ-50, однак мають інші габаритні розміри й випускаються не в модульованому виконанні.
Марміти МЕП-60, МЕП-6, МЕП-35 (пересувні) є, тепловим допоміжним устаткуванням ліній комплектації комплексних обідів. Марміт МЕП-60 призначений для збереження в період роздачі в гарячому виді перших страв, а МЕП-6 - других несоусних страв і м'яса до перших страв; марміт МЕП-35 забезпечує збереження в гарячому виді гарніру в період реалізації других страв. Марміти МСЕ-84 і МП-28 входять у комплект устаткування, що використовує функціональні ємкості.
Марміт МСЕ-84 являє собою паровий піддон з парогенератором, вода в якому нагрівається теном. Ємкості з гарячою їжею встановлюються в гнізді стола. Задана температура в паровому піддоні підтримується автоматично за допомогою датчик-реле температури, термобаллон якого встановлений на стінці піддона. Ручка датчик-реле температури й сигнальна лампа виведені на панель керування. Лампа сигналізує про включення тена. Захист тена від «сухого» ходу здійснюється за допомогою іншого датчик-реле температури. Марміт МСЕ-84 застосовується для установки на металоконструкцію технологічної або лінії роздачі.
Шафа теплова ШТС входить у комплект допоміжного теплового устаткування для обслуговування одноразового потоку відвідувачів. Шафа-накопичувач ШТС — вона з'єднує кухню з торговельним залом і призначений для короткочасного зберігання перших, других і гарячих страв, установлених на спеціальних візках-стелажах. Обігрівається він ТЕНами. Задана температура в шафі (60-80 °С) підтримується автоматично терморегулятором.
Шафи теплові ШТПЕ-1, ШТЕ-1, ШТЕ-1-01 призначені для короткочасного збереження в гарячому виді других страв і кулінарних виробів, а також їхньої роздачі споживачеві.
|
|
|
Мал. 83. Марміт стаціонарний електричний секційний модульований МСЕСМ-50:
1 - мармітниця; 2 - ніжка; 3 - основа; 4 - двері: 5 - панель керування; 6 - вентиль; 7 - розетка; 8 - червона сигнальна лампа ‘’Немає води’’; 9 - вимикач пакетний; 10 - сигнальна лампа ‘’Мережа’’; 11 - перемикач; 12 - стіл-підон; 13 - облицювання; 14 - труба зливна; 15-шафа теплова; 16 -болт заземлення;17 – трубчастий електронагрівач; 18 - вставка; 19 - пристрій поплавковий; 20 - тени парогенератора; 21 - полиця; 22 - труба-пробка
Основні несправності електричних мармітів таблиця 36
| Несправності | Причини | Способи усунення |
| Пакетний вимикач | Перегорів тен | Замінити тен |
| включений, горить | ||
| лампа "Мережа", а | ||
| вода у | ||
| парогенераторі не | ||
| нагрівається | ||
| Пакетний вимикач | Немає води у | Негайно вимкнути тен |
| включений, а пара з | парогенераторі та не | й забезпечити |
| парогенератора не | подається вода у ванну | поступання води в |
| поступає у ванну | парогенератор марміта | |
| Поплавковий | Високий тиск води в | Зменшити тиск води в |
| клапан | магістралі перед | магістралі до 0,3 МПа |
| парогенератора не | поплавковим кклапаном клапаном | |
| підтримує воду і | клапаном | |
| залишок її | ||
| зливається в | ||
| каналізацію | ||
| Пакетний вимикач | Перегоріли тени | Замінити тени |
| включений, а шафа | ||
| не обігрівається |
3.13.Автомати для приготування пончиків
Основною несучою конструкцією автомата є основа, зварена зі сталевого швелерного прокату, на якій установлений зварний каркас із сталевих труб квадратного перерізу. Зліва на основі закріплений вузол привода, який забезпечує циклічну роботу усіх основних пристроїв автомата.
Рівень масла у жарочній ванні, температура його нагрівання і тиск повітря у ресивері підтримуються автоматично.
Автомат АП-ЗМ для виготовлення смажених пончиків (рис. 117) призначений для дозування, формування тіста у вигляді кільця і обжарювання їх у фритюрі.
Автомат складається із таких основних вузлів: каркаса, установленого на чотирьох стояках, жарочного бака, редуктора, приводного диска з двадцяти однією лопаткою, дозатора, привода дозатора, баків для тіста і доливання жиру, компресора і вентилятора. У середині каркаса установлений щит керування, в передній частині автомата - пульт керування. Каркас - зварний, на ньому змонтовані усі робочі і приводні елементи.
Жарочний бак складається із плити і теплоізольованої ванни, яка закривається двома відкидними кришками. У жарочному баку є гірка, на якій перевертаються пончики, і похила поверхня, призначена для вивантаження готових виробів до приймального лотка. Жарочна ванна, виготовлена із нержавіючої сталі, має карман, де розміщені і закріплені пасивні кінці нагрівачів, передбачений патрубок з фільтром і краном для зливання жиру, розміщена термопара, яка контролює температуру жиру. На боковій стінці ванни - карман. Нагрівання жиру здійснюється трьома ТЕНами, змонтованими в один блок. Для зручності санітарної обробки блок нагрівачів можна обертати навколо шарнірів і виводити із жарочної ванни.
Провідний диск закріплюється на вихідному валу редуктора. На диску шарнірно закріплено двадцять одну лопатку, а знизу - скребок для видалення дрібних частинок із дна ванни. Лопатки переміщуються у внутрішньому кільці жарочної ванни.
Бак для тіста виконаний аналогічно баку пиріжкового автомату, але має меншу місткість. Закріплюється він до дозувача, зібраного на опорі. Відсічення пончика здійснюється стаканом, який має зворотньо - поступальний рух від кулачково-важільної системи. Для зручності санітарної обробки дозатора його формуючу частину і відсікач виконано легкоз'ємними.
Рис. 117. Автомат ЛП-ЗМ для виготовлення пончиків:
а - вигляд спереду; б - вигляд справа; в - вигляд зверху; г - загальний вигляд: 1 -редуктор; 2 - жарочний бак; 3 – бак фритюрного жиру; 4 - компресор; 5 - стояк; 6 - вентилятор; 7 - каркас; 8 - тяга; 9 - провідний диск; 10 - бак для тіста; 11 — газовий кулак; 12 - електрощит; 13 - приймальна тара; 14 - похила поверхня; 15 - карман; 16 - ТЕНи; 17 - лопатки; 18 - гірка; 19 - відкидні кришки; 20 - дозатор; 21 - пульт керування.
РОЗДІЛ ІV ПІДЙОМНО-ТРАНСПОРТНЕ ОБЛАДНАННЯ
4.1. Класифікація підйомно-транспортного обладнання
Підйомно-транспортне обладнання призначається для механізації праці при виконанні таких операцій: розвантаження і навантаження транспортних засобів; переміщення і підйом вантажів на різні рівні будівлі; укладання їх штабелями, на стелажі і в підсобні приміщення; внутріскладське і внутрімагазинне переміщення вантажів до місця їх дальшої обробки.
Підйомно-транспортне обладнання поділяють за такими основними ознаками: функційним призначенням; ступенем механізації праці; періодичністю дії; родом перероблюваного вантажу; типом приводу.
За функційним призначенням обладнання поділяють на три групи: вантажопідйомні машини (електричні талі, вантажні ліфти, вантажопідйомні крани); транспортувальні машини (конвеєри, транспортери); вантажно-розвантажувальні (електричні навантажувачі, штабелери, електричні візки) й штабелювальні машини (електроштабелери, крани-штабелери).
За ступенем механізації праці розрізняють засоби механізації, комплексної механізації і автоматизації (вантажопідйомні крани, конвеєри, електронавантажувачі, автоматизовані крани-штабелери); засоби малої механізації (ручні вантажні візки, домкрати).
За періодичністю дії підйомно-транспортне обладнання поділяють на два види: машини безперервної дії (конвеєри, елеватори); машини циклічної (періодичної) дії(електричні навантажувачі, штабелери, вантажопідйомні крани, ліфти).
За родом перероблюваного вантажу розрізняють обладнання для перевантаження тарно-штучних вантажів у ящиках, бочках, мішках (вантажопідйомні крани, електронавантажувачі, автонавантажувачі); обладнання для перевантаження масових насипних і навалочних вантажів (ківшеві навантажувачі, стрічкові транспортери); обладнання для перекачування й транспортування трубопроводами наливних вантажів. За типом приводу обладнання поділяють на механізми ручної дії (ручні вантажні візки); машини з механічним приводом (електронавантажувачі), гравітаційні пристрої (роликові транспортери).
Підйомно-транспортне обладнання має бути безпечним в експлуатації; забезпечувати високу продуктивність і мати високий коефіцієнт корисної дії; бути зручним в роботі й легким в керуванні; мати необхідну конструктивну міцність і довговічність; бути економічним у виготовленні та користуванні.
4.2. Технічна характеристика та будова основних видів підйомно-транспортного обладнання
Вантажопідйомні машини призначаються для механізації піднімання й опускання вантажів. За допомогою окремих машин можна також переміщувати вантажі в певних межах у горизонтальній площині. Вони використовуються для виконання вантажно-розвантажувальних робіт.
Основними параметрами, що характеризують вантажопідйомні машини, є: вантажопідйомність, швидкість піднімання й пересування, висота підйому, габарити, тип приводу, маса. До вантажопідйомних машин належать талі, тельфери, лебідки, підйомники, вантажні ліфти, крани.
Талі і тельфери — це підвісні вантажопідйомні механізми періодичної дії. Ручний таль — це компактний механізм з вантажоупорним гальмом. Механізм таля змонтований в обоймі, підвішуваній на гаку. Елементом, що піднімає вантаж, служить ланцюг, який переміщується за допомогою вантажної зірочки. Зірочка через передатний механізм зв'язана з тяговим колесом, що обертається вручну.
Електроталь (мал.84) — це вантажопідйомна машина, яка складається з лебідки й барабана, змонтованих в одному корпусі, а також вантажозахватного пристрою. Кінцевий вимикач призначається для вимикання електродвигуна лебідки при досягненні вантажозахватним пристроєм крайнього верхнього положення.
Тельфером називається електроталь, об'єднаний з монорейковим візком, який пересувається під стелею будівлі по монорейці. Керування тельферами здійснюється за допомогою магнітних пускачів, що приводяться в дію кнопковою станцією, підвішеною на гнучкому кабелі на висоті 1,2 м від підлоги. Найпоширеніші тельфери вантажопідйомністю 0,25—5 т і висотою піднімання до 6 м. Швидкість піднімання вантажу становить 8—10 м/хв, швидкість пересування — 20 м/хв.
Підйомник — це пристрій для піднімання вантажу або людей у спеціальних вантажонесучих пристроях, які переміщуються по жорстких напрямних. Похилі підйомники призначаються для транспортування вантажів, упакованих в ящики чи мішки між двома поверхами. Похилий підйомник ПН-200 встановлюється всередині будівель і має найбільшу висоту підйому платформи — 3,3 м, швидкість руху — 0,35 м/с. Підйомник складається з верхньої і нижньої огорожі, ферми, платформи І приводу.
Огорожі встановлюються на поверхах для дотримання правил техніки безпеки. Ферма кріпиться до підлоги і стіни. У верхній частині ферми встановлюється блок, через який проходить канат, а в нижній — барабан. Канат одним кінцем прикріплюється до барабана приводу, а другим — до вантажної платформи. Зупинення платформи на рівні поверху відбувається автоматично за допомогою кінцевого вимикача, встановленого на фермі.
Мал.84. Електричний таль:
а — зовнішній вигляд; 6 — схема: 1 — магнітний пускач; 2 — електродвигун для пересування; З — рейка; 4 — ходовий візок; 5 — електродвигун для підйому; 6 — корпус вантажного механізму; 7— канат; 8 — підвіска; 9 — кнопки керування
Мал.85. Електричний візок:
І — ведучий міст; 2 — пружинні амортизатори батареї; 3 — виковий роз'єднувач; 4 — ресорні пружини; 5 — кронштейн; б — ящик електроприладів; 7 — ведений міст; 8 — карданний вал
Мал.86. Вантажні візки:
а — ТГ-І25;б — ТГМ-125;в — ТГ4000М;г— ТБ-400;д — ТГВ-500М; е — ТГ-50
Характеризуються вантажопідйомністю від 50 до 3200 кг. Кожний тип візків має буквенно-цифрову індексацію, де буквами позначають призначення, а цифрами — вантажопідйомність.
Візок ТТВ-500М (мал.86., д) з гідравлічним підйомом вилок вантажопідйомністю 500 кг призначається для переміщення вантажів у тарі, укладених на стандартних піддонах. Складається з двох підйомних вилок з установленою на них поворотною опорою, на якій закріплюється ручний плунжерний гідравлічний насос. Поворотна опора сполучена з поршневим гідроциліндром і масляним баком. На ній встановлено два колеса з гумовими шинами. Шток гідроциліндра закріплюється на рамі підйомних вилок. Підйомні вилки — це П-подібна ходова рама. На кінцях вилок встановлено чотири шарнірних колеса (парами — одна за одною). Висота підйому вантажу над рівнем підлоги становить 125 мм, маса візка — 73 кг.
Вантажно-розвантажувальні і штабелювальні машини призначаються для завантаження транспортних засобів, їх розвантаження, а також для проведення вантажно-розвантажувальних робіт на складах. Залежно від конструктивних особливостей вони поділяються на електричні навантажувачі, автомобільні навантажувачі й електричні штабелери.
Електричні навантажувачі призначаються для транспортування і штабелювання товарів в ящиках, мішках і коробах, укладених на однонастильні або двонастильні піддони, товарів у дрібній упаковці і сипких вантажів у контейнерах. Електронавантажувач має такі основні вузли: кузов машини з рамою; вантажопідйомний механізм; передній (ведучий) і задній мости; електродвигун; апаратуру керування навантажувачем. Як джерелом енергії користуються акумуляторною батареєю. На всіх вилкових навантажувачах загального призначення використовується чотириколісна схема ходової частини, колеса — гумові. Це забезпечує стійкість машини при відносно великій висоті штабелювання ішвидкості пересування. Триколісна схема застосовується у спеціальних вилкових навантажувачах підвищеної маневреності для роботи у вузьких проходах.
Граничні рекомендовані відстані транспортування вантажів становлять до 100—200 м, вантажопідйомність — від 250 до 5000 кг, висота підйому вилок —до 4,5 м, швидкість руху — 20 км/год.
Універсальність електронавантажувача забезпечується змінними вантажозатискними пристосуваннями: кантувачем, бічним затискачем, вилковим затискачем, стрілою, ковшем.
Автонавантажувач є вантажно-розвантажувальною машиною з двигуном внутрішнього згоряння для виконання складських операцій на відкритих складах і майданчиках. Складається автонавантажувач з корпусу, вантажопідйомника з вилками, гідроприводу для підняття вантажопідйомника, рульового керування й силового органу. Наявність знімних вантажозатискних пристосувань (штирів грейдерів, ковшів, бічних затискачів, кранових стріл), відносно висока маневреність, здатність транспортування вантажів на території баз — відмітна особливість автонавантажувачів. На оптових базах і складах споживчої кооперації найпоширеніші.
Експлуатація підйомно-транспортного обладнання
Ефективне використання підйомно-транспортного обладнання передбачає дотримання правил його експлуатації, високоякісно і своєчасно виконувані технічне обслуговування і ремонт. У широкому розумінні експлуатація обладнання — це не лише виконання робіт з його безпосереднім використанням, а й комплекс різноманітних заходів, здійснюваних для підтримки тривалої працездатності і надійності обладнання, здобуття необхідної ефективності від його застосування.
Власне експлуатація — це сукупність цілеспрямованих прийомів і способів технічного характеру, пов'язаних з безпосереднім використанням обладнання за призначенням. Тривалість і безвідмовність роботи обладнання залежать від дотримання правил його експлуатації і технічного використання, викладених в експлуатаційно-технічній документації (настанови, інструкції, паспорти).
За організацію експлуатації і технічного обслуговування обладнання відповідають спеціалісти ремонтно-монтажних комбінатів і адміністрація підприємства. Всі вантажопідйомні машини і вантажозатискні пристосування мають бути оглянуті і випробувані. Необхідно мати дозвіл на запуск їх у роботу, який видається органами Держтехнагляду (на обладнання, що реєструється в цій Інспекції") або особою, яка здійснює в даній організації нагляд за обладнанням, що не підлягає реєстрації в органах Держтехнагляду. Підставою для видачі дозволу є документація заводу-виготовника і результати технічного огляду.
Вантажопідйомні машини, а також знімні вантажозатискні пристосування, що не реєструються в органах Держтехнагляду, мають індивідуальний номер, під яким вони записуються в журнал обліку кооперативної організації або підприємства.
Вантажопідйомні машини, якими постійно користуються, мають періодично оглядатися — не рідше, ніж один раз на рік спеціальним працівником з нагляду. Результати технічного огляду записуються в паспорт машини з позначенням терміну наступного огляду.
На вантажопідйомних машинах забороняється працювати: неатестованим особам; у випадках, якщо не призначені особи, відповідальні за справний стан і безпечне проведення робіт;
Реєстрації підлягають усі підйомні пристрої з електричним приводом вантажопідйомністю 150 кг і вище (крани усіх типів, тельфери, електричні ліфти, підйомники, лебідки). Реєстрації не підлягають ручні підйомні механізми, автонавантажувачі і штабелеукладачі, а також електричні підйомні пристрої вантажопідйомністю менше ніж 150 кг. закінченні терміну технічного огляду; до усунення порушень, вказаних у приписах органів нагляду; за відсутності захисного заземлення. Перед початком роботи вантажопідйомних кранів потрібно провести контрольні рухи механізмів і гальм. Підйом і спуск вантажів краном здійснюється за встановленими сигналами. Вантаж має переноситися без ривків, забороняється переносити вантаж над службовими приміщеннями та перебувати під піднятим вантажем.
Шахти ліфтів повинні мати огорожу з усіх боків і на усій висоті. Для попередження можливості відкривання дверей шахт і ліфтів при русі обладнують блокувальні контакти. Керування вантажними ліфтами має бути зовнішнім. При використанні для транспортування вантажів самохідних візків, електрокарів, штабелеукладачів слід забезпечити їх звуковою сигналізацією, надійними гальмами, справність яких перевіряється перед початком робіт. Швидкість руху самохідних механізмів усередині складськихприміщень не може перевищувати 6 км/год при русі по головних проходах і 3 км/год — при русі по допоміжних. Перед початком роботи на пересувних конвеєрах і транспортерах перевіряється правильність їх установки і стійкість. Установлюють їх так, щоби було передбачено проходи вздовж транспортера завширшки не менше ніж їм. Під час роботи транспортера стрічка або пластинчастий настил мають завантажуватись рівномірно, вага одного місця, а також вага вантажу, що встановлений на транспортері, має не перевищувати допустимих показників. Не можна виправляти на ходу нестійко встановлений вантаж, а також вантаж, що застряг. Вимикати електродвигун можна лише після того, як вантаж, що переміщується, повністю зійде зі стрічки. Перед роботою блоків, лебідок, тельферів механізми уважно оглядають. Прикріплювати стропи до вантажу слід дуже акуратно. Перебувати під вантажем у момент його підйому категорично забороняється. До експлуатації вантажопідйомних машин допускаються особи від 18 років, навчені за програмами, затвердженими органами профтехосвіти, й атестовані кваліфікаційною комісією.
РОЗДІЛ V. ВИМІРЮВАЛЬНЕ ОБЛАДНАННЯ
5.1. Класифікація ваговимірювального обладнання й вимоги до нього
На усьому шляху проходження товарного потоку неперервно відбувається якісний і кількісний облік товарно-матеріальних цінностей. Кількісні вимірювання проводяться в процесі приймання і відвантаження, підготовки до продажу на оптових і роздрібних підприємствах. Більшість продовольчих товарів і деякі непродовольчі товари зважують. Об'єм рідких товарів відміряють з допомогою мірних кухлів і мензурок, довжину деяких непродовольчих товарів — дерев'яними і металевими метрами. Вимірювальне обладнання широко застосовують також у технологічних лініях при дозуванні і фасуванні товарів. Вимірювання фізичних величин здійснюють за Міжнародною системою одиниць (СІ), яку введено в нашій країні у 1963 р. Згідно з цією системою одиницею довжини є метр, маси —кілограм, об'єму —кубічний метр.
Подальше удосконалення торговельно-технологічних процесів в торгівлі пов'язане з удосконаленням і впровадженням нових багатофункціональних вимірювальних приладів.
В торгівлі і ЗРГ найчастіше застосовують ваги для кількісного вимірювання маси товару з використанням ефекту гравітаційних сил. Тому в даній главі їм буде приділено основну увагу.
Ваги, що застосовуються в торгівлі і ЗРГ, класифікують за різними ознаками.
За призначенням вагове обладнання поділяється на такі основні групи: загального призначення, технологічне, лабораторне, метрологічне, для спеціальних вимірювань. До вагового обладнання загального призначення належать ваги, що широко застосовуються у різних галузях (в промисловості, торгівлі, сільському господарстві, на транспорті) для зважування вантажів з метою їх обліку і виконання комерційних операцій. До технологічного вагового обладнання належать ваги і дозатори, що призначаються для зважування й дозування продукції при фасуванні. До лабораторного вагового обладнання належать лабораторні ваги, які відрізняються особливими умовами застосування і високою точністю вимірювань. Їх використовують у товаровипробувальних станціях, ювелірних магазинах, у лабораторіях консервних заводів і ковбасних цехів тощо. До метрологічного обладнання належать метрологічні ваги і пристрої, що призначаються для виконання перевірочних робіт. До обладнання для спеціальних вимірюваньналежить обладнання, що призначається для визначення параметрів, які непрямо пов'язані з масою тіла (необхідне для обчислення кількості однакових за масою виробів, наприклад, монет, для вимірювання скручувального момента при перевірці міцності закріплення колби електролампи в цоколі тощо).
За ступенем автоматизації процесу зважування ваги бувають автоматичні, напівавтоматичні і неавтоматичні. На автоматичних вагах зважування і всі пов'язані з ним операції виконуються без участі людини (дозатори). На напівавтоматичних вагах автоматизований лише процес зважування (визначення маси на електронних вагах). На неавтоматичних вагах зважування виконується повністю з участю людини.
За способом установки на місці експлуатації вагове обладнання поділяють на настільне, пересувне і стаціонарне. До настільних належать ваги: гирьові, циферблатні, електронні, оптичні. Їх установлюють на прилавок, робочий стіл. До пересувних належать платформові ваги, що призначаються для зважування великих вантажів. Переважно їх установлюють на підлозі й за необхідності пересувають на інше місце. Платформові стаціонарні ваги установлюють на постійне місце експлуатації і переміщення їх неможливе без попереднього демонтажу.
За видом покажчикового (відлікового) пристрою розрізняють ваги гирьові, шкальні, шкально-гирьові, циферблатні, циферблатно-гирьові, оптичні, електронно-індикаторні. На гирьових вагах масу товару визначають досягненням рівноваги шляхом підрахування маси гир, які зрівноважують масу товару. На шкальних вагах величину маси товару визначають за шкалою (або шкалами) по досягненні рівноваги переміщенням по шкалі пересувної вмонтованої гирі. На шкально-гирьових вагах до значення гир, установлених на гирьотримачі, додають показання шкали. На циферблатних вагах масу товару визначають за шкалою циферблата. На циферблатно-гирьових вагах підсумовують показання шкали циферблата й гир, установлених на гирьову площадку. Показання зважування на оптичних вагах знімають з екрана, що світиться. На електронно-індикаторних вагах при накладанні товару на цифровому табло загоряються цифри, що вказують ціну одного кілограма товару, його масу й вартість. Такі ваги ще називають цифровими або дискретними.
За видом відліку показань зважування розрізняють ваги з візуальним відліком і з документальною реєстрацією. При візуальному відліку робітник зчитує показання з табло, циферблата, шкали або підраховує масу гир. На вагах з документальною реєстрацією маса і вартість товару друкуються на чеках і стрічках.
За способом зняття показань ваги бувають з місцевим (робітник перебуває поряд з вагами) й дистанційним (робітник перебуває на відстані) способами зняття показань.
За конструкцією зважувального пристрою розрізняють важільні й електронно-тензометричні ваги. Конструкція і дія важільних вагів основані на законах рівноплечих і нерівноплечих важелів. Найпростіші важільні ваги побудовані за принципом рівноплечого важеля. Щоб досягти рівноваги, на обидва плеча треба діяти однаковою масою гир і вантажу. Вони мають невисоку межу зважування. Для досягнення більшої точності, швидкості й зручності зважування, забезпечення наочності показань застосовується система нерівноплечих важелів, що зв'язані з вантажоприйомними і покажчиковими пристроями. Співвідношення малого і великого плечей важелів буває 1:2; 1:4; 1:5; 1:10 і т.д. до 1:100.
В електронно-тензометричних вагах основним конструктивним елементом є тензометричний датчик. Сприймаючи масу вантажу, він фіксує зусилля й перетворює його в електричний сигнал певної частоти. Сигнал надходить в електронний блок, з якого інформація виводиться на блок індикації і блок виведення інформації на зовнішній носій. На цифровому табло засвічуються цифри, які показують ціну й вартість товару.
За ознакою границі зважування в стандартах розроблений параметричний ряд вагів з максимальним зважуванням: у кілограмах — 1, 2, 3, 5, 6, 9, 10, 15, 20, 25, 30, 50, 60, 100, 150, 200, 250, 300, 400, 500, 600; у тоннах — 1, 2, 3, 5, 6, 10, 15, 20, 25, ЗО, 40, 50, 60, 100, 150, 200, 300 і т.д. до 1000. Для модернізованих вагів або заново розроблених, що виготовляються з 1989 р., найменша границя зважування повинна дорівнювати 5 % від найбільшої границі зважування.
Для умовного позначення типорозмірів вагів застосовують індексацію, що складається з букв і цифр. Перша буква в індексі характеризує конструкцію вантажо-приймального пристрою (В — важільно-механічні, Т — електронно-тензометричні). Друга буква характеризує спосіб установки вагів (Н — настільні, П — пересувні, С — стаціонарні). Цифра після цих букв визначає найбільшу границю зважування (до 1000 кг — в кілограмах, далі — в тоннах). Наступна буква характеризує вид покажчикового пристрою вагів (Г — важільні гирьові, Ш — важільні шкальні, Д — дискретно-цифрові, П — проекційні, Ц — циферблатні). Потім записують цифрові позначення виду відліку і зняття показань (1 — візуальний відлік, 2 — документальна реєстрація, 3 — відлік на місці установки вагів, 4 — дистанційний відлік). У деяких випадках після позначення відліку буквами позначають особливості вагів (А — автомобільні, В — вагонні, М — модернізовані, У — вдосконалену Наприклад, ВН-10Ц13У ваги важільні, настільні з найбільшою границею зважування 10 кг, циферблатні, з візуальним відліком і місцевим способом зняття показань зважування; ВС-30Д24А — ваги важільні, стаціонарні, з найбільшою границею зважування 30 т, дискретно-цифрові, з документальною реєстрацією і дистанційним відліком показань, автомобільні.
Також експлуатуються ваги, що мають іншу систему індексації. Наприклад, ВНВ-10 — ваги гирьові настільні відкриті з найбільшою границею зважування 10 кг; 9026 ВН-ЗД13 — 9026 — номер заводської розробки, ваги настільні з найбільшою границею зважування 3 кг, дискретно-цифрові, з візуальним відліком і місцевим способом зняття показань зважування; ВЦЛ-10М —ваги циферблатні, лоткові, з найбільшою границею зважування 10 кг, модернізовані.
Вимоги до вимірювального обладнання. Всі вимоги, що ставляться до вагів, регламентуються стандартами на ваговимірювальне обладнання. Згідно з ними всі ваговимірювальні пристрої повинні відповідати визначеним метрологічним, торгово-експлуатаційним, санітарно-гігієнічним і естетичним вимогам.
До основних метрологічних вимог належать: точність зважування, стійкість, чутливість і сталість показань вагів.
До торгово-експлуатаційних і санітарно-гігієнічних вимог належать: висока швидкість зважування, наочність показань зважування, відповідність вагового приладу характерові товару, що зважується, міцність вагів, нейтральність матеріалу, зручність догляду за вагами.
Естетичні вимоги — це вимоги до форми конструкції і колірного вирішення. Ваги можуть бути червоними (для м'ясних відділів магазинів), синіми (для кондитерських віпділів), зеленими (для овочевих магазинів) тощо.
5.2. Загальні принципи будови і характеристика основних видів вагів
Ваги настільні циферблатні застосовуються як при безпосередньому продажу товарів покупцям, так і в підсобних приміщеннях і на складах — при прийманні і відпуску товарів дрібними партіями і при їх фасуванні. Ваги ВН випускають двоплощадкові (ВН-2Ц13 і ВН-10Ц13) й одно площадкові (ВН-ЗЦ13, ВЦЛ-10).
Вага ВН-10Ц13У (мал.87). Промисловість випускає також удосконалені модифікації ВН-10Ц13У. Принцип дії таких вагів заснований на взаємному врівноваженні мас вантажного і гирьового важелів з візуальним відліком результатів зважування на шкалі покажчика. Особливістю конструкції циферблатних настільних вагів є поєднання дії двох важелів: рівноплечового і квадранта. Наявність рівноплечого важеля дає змогу зважувати вантажі в кілограмах з допомогою гирь, а квадранта – зважувати вантажі в грамах за шкалою циферблата.
Мал. 87. Схема ваги ВН-10Ц13У:
І — струнки; 2 — вантажоприймальний важіль; З — стрілка; 4 —вантажоприймальна площадка; 5 — рідинний заспокоювач коливань; 6 — корпус ваги; 7 — головний важіль; 8 — ізолір; 9 — ніжка; 10 — тарувальна камера;11 — гирьова площадка; 12 — рівень; ІЗ — к вадрант; 14 — гирьовий важіль; 15 — шкала
Противага дістала назву квадранта тому, що сектор її коливань не перевищує четвертини круга (латиною «квадро»).
До елементів вагів належать мала гирьова й велика вантажоприймальна площадки. У вагів типу ВН-10ЦЗУ замість платформи застосовується знімна чашка для овочів і фруктів. Основною частиною вагів є здвоєний рівноплечий важіль (коромисло), що складається з двох однакових дугоподібних штаб. У центрі головного важеля розміщені дві опорні призми, з допомогою яких він опирається на подушки, вмонтовані в корпус вагів. Призми й подушки забезпечують вищу чутливість вагів, служать для з'єднання й опирання важелів. На кінцях головного важеля розміщені чотири вантажоприймальні призми, на які опираються з одного боку гирьовий важіль з площадкою, з другого — вантажний важіль з площадкою. Гирьовий і вантажний важелі утримуються від перекидання паралельними тягами (струнами), розміщеними у верхній частині корпусу вагів.
Циферблатний покажчик являє собою автоматичний зрівноважувальний пристрій відліку з перемінним положенням рівноваги. Він має квадрант маятникового типу з двома спареними жорстко закріпленими покажчиковими стрілками і дві відлікові секторні шкали. Квадрант з допомогою стяжки з'єднується з вантажоприймальним важелем.
Камера під гирьовою площадкою слугує для врівноваження (тарування) ненавантажених вагів. Ваги тарують, змінюючи кількість шматочків металу в тарувальній камері. Нижче вантажної площадки розміщується рідинний заспокоювач коливань, поршень якого зв'язаний штоком з вантажоприймальним важелем. Як гальмову рідину беруть трансформаторне або машинне масло. Дія заспокоювача регулюється рифленою гайкою штока при знятій вантажній площадці. В разі відрегульованого заспокоювача стрілки при зважуванні коливаються три-чотири рази.
Для захисту механізму від пошкодження при транспортуванні слугує ізолір, що стопорить важільний механізм. Механізм вагів закритий металевим футляром. Циферблатна частина фуадра засклена, а в нижній частині стягнута контрольним гвинтом з пломбою. Для горизонтального встановлення ваги постачаються рідинним рівнем.
Мал.88. Вага ВН-ЗЦ13:
І — корпус; 2 — кронштейн; З — вантажоприймальна стрічка; 4 — місток; 5 — квадрант; 6 — опорна стрічка; 7 — шкала; 8 — покажчикова стрілка; 9 — вантажоприймальний сектор; 10 — зубчасте колесо; 11 — зубчаста рейка; 12 — заспокоювач коливань; 13 — гак
Вага ВН-ЗЦ13. (мал.88). Ваги одноплощадкові важільні з одноквадрантним зрівноважувальним пристроєм і тарокомпенсатором призначаються для
зважування товарів без застосування гир в межах 0,1)4—.5,0 г. Вага складається з вантажоприймальної площадки, вантажоприймального і проміжного важільних механізмів, циферблатного покажчика, аретира, тарокомпенсаційного пристрою з рукояткою, рівня й масляного заспокоювача. Шкала циферблата кругова, має 600 поділок, ціна поділки — 5 г. Вантажна площадка має рівну поверхню, а у вагів ВН-ЗЦ13-1 має вигляд знімної чашки для овочів і фруктів. Основний елемент вагів, квадрант, зв'язаний зі стрілками не жорстко, а через зубчасту передачу. Завдяки цьому стрілка фіксує масу вантажу на круговій шкалі, що дає змогу точніше проводити вимірювання. Особливістю конструкції таких вагів є тарокомпенсатор, що складається зі спіральної пружини, яка з'єднується з вантажоприймальним важелем. З допомогою тарокомпенсатора з показань вагів знімаються маси тари (до 400 г). Для запирання важільної системи при транспортуванні й зберіганні вагів застосовується аретир.
Для зважування овочів, фруктів, свіжої риби тощо використовують циферблатні лоткові ваги ВЦЛ-10А і ВЦЛ-10М. Такі ваги або підвішуються, або встановлюються на прилавку. Вони складаються з вантажоприймального лотка, циферблатного квадрантного покажчика, кругової шкали і стрілок, важільного механізму. Будова й принцип дії подібні до одноплощадкових вагів. Границі зважування становлять 0,5—10 кг, ціна поділки — 10 г.
5.3. Правила експлуатації ваговимірювального обладнання
Ваги необхідно утримувати в чистоті, що підвищує термін їх служби. Пил і бруд зчищають за допомогою м'якої тканини чи щіточки. Не дозволяється чистити призми, подушечки, шкали, важелі терпугом, шкіркою, наждаком, піском тощо. Частини вагів, що контактують з продовольчими товарами (площадки, чашки), щоденно слід промивати теплою водою з милом або содою, а потім просушувати. Для запобігання іржі корпус вагів протирають сухою тканиною, а нікельовані частини — тканиною, змоченоюкількома краплями трансформаторного масла. Перед початком експлуатації вагів слід вивчити інструкцію, що додається до них. Настільні ваги мають бути установлені на рівній,міцній, горизонтальній основі, що не прогинається при найбільшому навантаженні. Для зважування важких вантажів товарні пересувні ваги установлюють в спеціальне заглиблення підлоги так, щоб платформа перебувала на рівні підлоги. Це полегшує накладання і знімання вантажів.
Для горизонтальної установки настільних циферблатних і електронних і частини товарних пересувних шкальних вагів користуються гвинтовими ніжками. Якщо у пересувних вагів немає гвинтових ніжок, то під ваги підкладають пластини, металеві чи дерев'яні. При правильно установлених вагах всі ніжки повинні спиратися на поверхню опори, пухир у рівні повинен бути розташований у центрі, а покажчики рівноваги — на нульовій позначці. Відхилення покажчика рівноваги від нульової позначки у ненавантажених вагів усувають зміненням маси баласту в тарувальній камері або обертанням тарувального вантажу. Підгонка стрілки до нульової поділки шляхом обертання установочних ніжок забороняється, тому що ваги будуть давати неточні показання.
Після установлення циферблатних вагів регулюють з допомогою демпфера частоту коливань стрілки. Регулювання вважають нормальним, якщо при накладанні вантажу стрілка після 3—4 періодів коливань зупиняється на відповідній позначці.
Продавець або комірник протягом робочого дня повинні кілька разів перевіряти правильність рівноваги й установки вагів.
При укладанні вантажу всі аретирні пристрої (аретир, ізолір) мають перебувати в закритому положенні. Вантаж кладуть обережно, якнайближче до центра вантажоприймальної площадки, щоб товар не торкався корпусу вагів й інших предметів. При відпуску товару в пакет чи папір на гирьову площадку необхідно покласти папір такого самого формату чи пакет. Після укладання вантажу відкривають аретир і знімають показання зважування. Урівноваження вантажу при цьому залежно від виду вагів проводиться накладанням гир або переміщенням гирі по шкалі. На циферблатних вагах масу вантажу в межах шкали визначають без застосування гир за показаннями стрілки циферблата. Показання вагів слід зчитувати, перебуваючи прямо навпроти покажчикового пристрою.
На вантажоприймальних площадках вагів забороняється відрізати товар, розпаковувати й упаковувати вантажі. Необхідно дотримуватись встановлених для даних вагів границь зважування. Після зважування гирі потрібно знімати з вагів одночасно з товаром. Якщо маса товару велика, то спочатку знімають гирі, а потім товар. Гирі знімають без різких поштовхів.
5.4 Принципи будови торговельних автоматів
Першим торговельним автоматом вважають важільний механізм, запропонований два тисячоліття тому винахідником і математиком з Олександри — греком Геро Кстебусом. Його «автомат» для продажу «святої» води спрацьовував від монети, що відкривала клапан. Нині у виробництві торговельних автоматів використовуються сучасні досягнення науки й техніки: електроніка, ультразвук, інфрачервоне випромінювання тощо.
До основних конструктивних вузлів автомата належать: корпус, завантажувальні місткості й пристрої для підтримання режиму зберігання; пристрої для приготування товару; транспортувальні пристрої; механізм видачі; монетний механізм; пристрої автоматики; допоміжне обладнання.
Корпус автомата призначений для розміщення основних вузлів, він забезпечує зберігання товару, а також використовується для пояснювальних і рекламних написів. Цікаво, що зарубіжні автомати, що продають різноманітні товари, мають певні кольори. В США, наприклад, автомати, котрі продають кока-колу, пофарбовані в червоний колір, пиво — в зелений, для продажу молока — в білий, харчового льоду — в жовтий. Така система допомагає споживачеві орієнтуватись і полегшує пошук автомата.
Конструкція завантажувальної місткості визначається в основному фізичним станом товару. Так, завантажувані місткості рідинних автоматів мають вигляд бачків, резервуарів, а в автоматах для продажу товарів у стандартній упаковці — у вигляді вертикальних шахт.
Автомати, що призначаються для продажу швидкопсувних товарів, мають холодильні установки для забезпечення необхідного температурного режиму в камерах зберігання. Для розігріву товару використовують нагрівальні пристрої.
Пристрої для приготування товару використовуються в тих автоматах, в яких товар перед видачею покупцеві проходить стадію технологічної підготовки. Наприклад, в автоматах для продажу газводи встановлюються сатуратори, в яких товар готується до відпуску, охолоджена вода насичується вуглекислим газом.
Транспортувальні пристрої забезпечують переміщення товару від місця зберігання до місця видачі. До них належать: транспортери, важільні системи, вакуумсистеми, які приводяться в дію виконавчими приводами. Транспортними пристроями вважають також трубопроводи, якими переміщуються рідкі товари.
Механізм видачі відокремлює товар, що підлягає видачі, від загальної маси товарів і спрямовує його до ніші видачі. В автоматах для продажу штучних товарів механізм видачі — це система важелів, штовханів, поворотних валів з виштовхувальними лопатками, вакуумних насосів. В рідинних автоматах механізмами видачі використовуються соленоїдні вентилі, дозатори, поворотні пробкові крани. Механізми видачі приводяться в дію за допомогою виконавчих електричних приводів, які складаються з електродвигуна, редуктора і приладів керування роботою електродвигуна.
Монетний механізм — одна з найвідповідальніших частин торговельного автомата, що забезпечує автоматизацію розрахунків з_покупцями.
Однак в умовах глибокої економічної кризи, значного спаду виробництва товарів народного споживання, знецінення купоно-карбованця, галопуючої інфляції, відсутності національної грошової одиниці використання торгових автоматів з монетними механізмами стає неможливим. Тому в наявному парку торгових автоматів монетні механізми доцільно замінити на жетонні механізми з аналогічними функціями. Монетні (жетонні) механізми виконують такі функції: приймають і контролюють монети або жетони; відокремлюють неповноцінні монети і сурогати; подають сигнал виконавчому механізму на видачу товару; повертають монети покупцю у випадку, коли автомат не видає товар.
За характером випробування монет монетні механізми бувають з механічним (рис. 42) і з електричним випробувачами. Випробувач монет є важливою частиною монетного механізму. Він контролює товщину і діаметр монети, феромагнітні властивості і затримує деформовані монети. Монета, пройшовши випробування, потрапляє у робочий монетопровід, де, діючи на важілець мікроперемикача, перемикає контакти, що зумовлює включення виконавчого механізму і видачі товару.
Затримані у випробувачі монети або сурогати йдуть на повернення відразу або випадають з випробовувача після натискання покупцем кнопки повернення.
В торговельних автоматах використовуються пристрої автоматичного керування, регулювання, автоматичного захисту, контролю й сигналізації, що забезпечують заданий режим роботи апарата. Найбільш поширеними елементами автоматики є: датчики, реле, перемикачі, підсилювачі, виконавчі елементи. Широко застосовуються одноімпульсні контактні датчики — мікроперемикачі. Мікроперемикачами називають малогабаритні перемикачі електричних ланцюгів, призначені для комутації електричногоструму під дією невеликих механічних зусиль.
В автоматах мікроперемикачі, як правило, використовуються як командні перемикачі, кінцеві вимикачі й датчики запасу товару. Встановлені в монетних механізмах автоматів, мікроперемикачі подають командний сигнал на виконавчу схему автомата в результаті потрапляння монети на важіль мікроперемикача.
Мікроперемикачі — датчики кінцевого циклу — забезпечують циклічну роботу автомата, тобто за одну або кілька монет відповідної вартості автомат видає певну кількість товарів.
Датчики наявності товару вимикають автомат, коли товар закінчується.
Сигнали, що сприймаються датчиками, звичайно виявляються за величиною недостатніми для вмикання виконавчих елементів і потребують підсилення. Для цього використовують реле, перемикачі й підсилювачі.
Реле — це прилади, які під дією будь-яких фізичних факторів — сили струму, напруги, тиску, температури — при досягненні певного значення вхідної величини керують процесом в результаті стрибкоподібної зміни вихідної величини. В торговельних автоматах широко застосовуються електромагнітні реле, чутливі до імпульсів електричного струму, які призначаються для керування електричними ланцюгами.
Залежно від призначення й фізичних властивостей товару автомати можуть мати допоміжне обладнання: рідинні й газові комунікації; контрольно-вимірювальне; захисні пристрої (для глушіння перешкод радіомовленню й телебаченню); рекламно-освітлювальне і бактерицидне.
До обладнання рідинних і газових комунікацій входять трубопроводи, розподільні колектори, запірні пристрої, газові і водяні редуктори, насоси.
Контрольно-вимірювальне обладнання призначається для обліку продажу товару й виторгу, а також для контролю за станом товару. В автоматах використовується таке вимірювальне обладнання, як манометри, ареометри, термометри тощо.
Для глушення виникаючих при роботі автомата перешкод радіомовленню і телебаченню на вводі електроживлення в автоматах встановлені захисні фільтри.
Бактерицидне обладнання забезпечує опромінювання продуктів харчування для захисту їх від можливого зараження бактеріями.
5.5. Дозувальні автомати для продажу рідких товарів
За наведеною класифікацією дозувальні автомати для продажу рідких товарів належать до першого класу і відповідно включають автомати як для приготування і продажу рідких товарів, так і для торгівлі готовими рідкими товарами. Серед автоматів першої групи на Україні найбільшого поширення набули автомати ВО «Київторгмаш»: АТ-101СК для приготування і продажу газованої води в скляні стакани; АТ-154 для приготування і продажу кави; АТ-151 для приготування і продажу гарячих напоїв із згущених продуктів.
Автомат АТ-101СК (мал.89) призначається для приготування газованої води з двома видами сиропу (за вибором покупця), без сиропу і відпуску її в скляні стакани. Відпускається газвода в обмін на монети (або жетони) після натискання кнопки вибору напоїв. Автомат встановлюється в закритих приміщеннях (магазинах, установах, навчальних закладах, їдальнях, вокзалах) і на відкритих майданчиках (вулиці, парки) під навісами.
Мал.89. Функціональна схема автомата АТ-101СК:
1 — реле тиску, 2 — шланг; 3, 5 — вентилі; 4 — колектор підведення води; 6 — фільтр; 7 — колектор зливу; 8 — стаканомийка; 9 — поплавкове реле; 10 — пристосування для відпуску сиропу; 11, 12 — соленоїдні клапани; 13 — термореле; 14 — сатуратор-водоохолоджувач; 15 — реле тиску; 16 — терморегулювальний вентиль; 17 — балон; 18 — вуглекислотний редуктор; 19 — холодильний агрегат; 20 — манометр; 21 — редуктор; 22 — бачок для сиропу; 23 — бачок водоохолоджувача; 24 — водоохолоджувач; 25 — випарник; 26 — коробка клапанів; 27 — автосатуратор; 28 — форсунковий пристрій; 29 — нижній клапан; 30 — поршень; 3І — верхній клапан; 32 — шайба поршня; 33 — нижній кінцевий вимикач; 34 — соленоїдний клапан; 35 — верхній кінцев
Дата добавления: 2015-07-16; просмотров: 271 | Нарушение авторских прав
| <== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
| Мал.72.Гриль електричний модельного ряду ФРБ6 | | | Теоретичний процес роботи компресора |