Політична модернізація як економічна реформація

Стояти осторонь інтеграційних процесів, які сьогодні охоплюють всю планету, ще не вдалося жодній країні. Хочемо ми чи ні, але крім внутрішньополітичних ритмів, наше життя все більше підпорядковується глобалізованим ритмам, хвилям інтернаціоналізації та інтеграції. Попри всю відірваність значної частнини української економіки від глобальних ринків та автаркічність економічної поведінки уряду й національного капіталу, Україна змушена більш активно шукати відповіді на виклики глобалізації (вступ до СОТ, доступ до міжнародних ринків капіталів), вирішувати дилему про те, кому врешті-решт „делегувати” частину економічного суверенітету - Росії з її проектом ЄЕП чи об`єднаній Європі, що розширюється, напрацьовувати національну модель співпраці та взаємодії з транснаціональним капіталом. І уряд, і корпоративний сектор в Україні лише починають розуміти, що здатність синхронізувати себе з процесами, які пов’язані з глобальними та регіональними вимірами, вміння „вбудовувати” свої внутрішньополітичні плани та проекти в глобальні геостратегічні контексти визначає не лише конкурентоздатність економіки країни, але і створює умови для підтримання внутрішньополітичного консенсусу та збереження власної національної ідентичності. Зазначені питання є актуальними сьогодні для України як ніколи. Адже ні держава, ні бізнес, ні українське суспільство ще не готові до того, щоб продемонструвати сеанс „одночасної гри” на майданчиках, на яких діють принципово різні правила: на традиційних театрах геополітичної гри, у багатовимірному простірі геоекономіки, у світі геокультури. Врешті, застарілі уявлення про національно-державну іділію в умовах кризи „міжнародного порядку” стають просто небезпечними, оскільки можуть призвести Україну до „шоку глобалізації”. У той же час, навряд чи можна серйозно говорити про осмислену участь України в інтеграційних проектах (ЕС чи ЄЕП). Ні серед політичної еліти, ні в суспільстві в цілому досі немає відповіді на питання – а навіщо Україні взагалі входити в те чи інше інтеграційне об`єднання. Замість реального визначення у багатовимірному світі нових загроз та можливостей, Україна і далі блукає „у трьох соснах”: · І влада, і опозиція намагаються залучити зовнішньополітичних гравців на поле внутрішньополітичної конкуренції, нехтуючи при цьому національними інтересами і звужуючи „коридор можливостей” для країни в майбутньому; · Продовжується самовиснаження у боротьбі за східний та західний вектор економічної інтеграції, в той час коли обидва вектори є лише похідними від включення країни в процеси інтернаціоналізації та глобалізації; · Перехід від економічної автаркії, що була обумовлена специфікою первинного накопичення капіталу, до фронтальної інтернаціоналізації всіх сторін життєдіяльності держави, економіки, соціуму, наполегливо підмінюється вибором між „Сходом” та „Заходом”. Под экономической модернизацией понимаютсяструктурные, технологические и институциональные изменения в национальной экономике, направленные на повышение ее глобальной конкурентоспособности. Взаємовідносини Індії із Заходом впродовж останніх трьох століть чудово демонструють відмінності між двома процесами — модернізації та вестернізації, — які часто вважають синонімічними. Насправді ж модернізація не вимагає обов’язкової вестернізації, що можна спостерігати на прикладі сучасної Японії. Модернізація призводить до змін у поглядах на матеріальний світ, в той час як вестернізація спричиняє зміни у космологічних переконаннях про те, як потрібно жити. Подібно до Китаю і на відміну від Японії, Індія вперто опиралася пов’язаним із модернізацією змін своїх древніх поглядів на світ. Як багато мусульманських країн нині, Індія дотримувалася доктрини Ганді, згідно якої модернізація обов’язково призводить до вестернізації. Непослідовно, під тиском з боку Британії економіка і суспільство Індії були частково модернізовані у другій половині XIX століття шляхом політики невтручання і вільної торгівлі. Водночас процес вестернізації торкнувся представників каст, що традиційно відрізнялися хорошою освітою. Індія завдяки британській політиці стала першою країною третього світу, залученою до процесу індустріалізації. Економіка країни розвивалася, дедалі більше спираючись на внутрішній капітал та підприємництво в поєднанні з імпортом технологій. Однак процес модернізації зупинився, коли протекціоністський тиск з боку Ланкашира і важке фінансове становище імперії змусили Британію відмовитися від вільної торгівлі та політики невтручання. Водночас вестернізація була однією із причин підйому національно-визвольного руху. Запровадження прибуткового податку і прийняття трудового законодавства наприкінці XIX століття у Великій Британії призвело до зростаючого втручання держави в економіку, що тривало майже сто років і набуло ще більших масштабів після здобуття Індією незалежності. Це завдало важкого удару по перспективах економічного зростання і надіях на покращення ситуації з масовою бідністю в країні. Обвал світової економіки в першій половині XX століття після закінчення Першої світової війни спричинив уповільнення інтеграції Індії у світову економіку, що саме почалося. І тільки після економічних реформ 1991 року Індія, нарешті, відмовилася від ізоляціоністської політики, повернувшись, таким чином, на шлях, із якого зійшла наприкінці XIX століття. Сьогодні ми маємо досить ясну картину функціонування економіки Індії протягом цього періоду. За 130 років, з 1868 до 1999 — 2000 років, прибуток на душу населення в Індії виріс більш ніж втричі, національний доход збільшився увосьмеро, а населення збільшилося майже вп’ятеро. Це свідчить про те, що столітнє поєднання економічного застою та культурної стабільності, яке я називаю «індійською рівновагою», здається, нарешті, порушилося. Але за більш уважного вивчення ситуації стає зрозуміло, що пов’язано це здебільшого з функціонуванням індійської економіки в останні два десятиріччя.

Дата добавления: 2015-07-16