Огляд циганської літератури.

Це література циганської етнічної спільноти (само­назва – рома*, групи якої живуть майже в усіх країнах світу. В Україні, за даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., мешкало 47,6 тис.циган.

За неофіційними даними, зокрема за підрахунками ци­ганських громадських організацій, в Україні мешкає від 200 до 300 тис. циган, причому найбільше їх – у Закарпатській, Донецькій, Дніпропетровській, Одеській областях.

Предки циган покинули Індію приблизно наприкінці І тис.н.е., осівши у Передній Азії та в Єгипті. На поч. ІІ тис. з’явились на Балканах; у XV-XVI ст. розселилися в Європі. На територію України цигани переселилися з придунайських степів у XV ст. – спочатку в Бессарабію і Крим. Вже напо­чатку XVIII ст. в Україні були і кочові цигани, й осілі.

Циганська мова належить до індоарійської групи індо­європейської сім’ї мов. Зазнала значною мірою впливу тих мов, серед яких цигани кочували. У циганській мові ви­ді­ляють діалекти: балтійський, український, австрійський, іс­панський тощо. Більшість циган – двомовні, їхньою другою мовою є мова народу, серед якого вони живуть, зокрема й українська.

Цигани мають багатий фольклор, музичне й танцю­вальне мистецтво. Фольклор циганських етнічних груп зазнав впливу країн, через чию територію вони в різний час мігру­вали, або тих країн, в яких живуть. Вирізняється багатством циганський пісенний фольклор. Упродовж 1872-1881 рр. Франц Міклошич видав 12 томів зібраних ним текстів циганських казок, пісень і балад.

Література циганською мовою на теренах колишнього СРСР з’явилась у 20-х роках ХХ ст. із створенням циганської писемності наоснові кириличної графіки. Основи цієї літера­тури заклали письменники і громадські діячі Олександр Германó (1893-1955* і Ніколай Панков (1895-1959*. Н.Пан­ков переклав циганською мовою “Кармен”П.Меріме (1935*, “Цигани”О.Пушкіна (1937*. У кін. 1920 – на поч. 1930-х рр. із власними творами виступили М.Безлюдський, І.Ром-Лєбєдєв, Вано Тимофєєво, Л.Свєтлов.

У повоєнні роки циганські письменники публікуються в ряді країн Європи: Матео Максимов – у Франції, Катаріна Тайкон – у Швеції, Вейо Бальтазар – у Фінляндії, Райко Джурич – в Югославії, Усін Керім – у Болгарії, Дезідер Банга – в Чехословаччині, Папуша Броніслава Вайс – у Польщі.

Життя циганського люду відбилося в багатьох творах української літератури, починаючи від інтермедій та вертеп­ної драми XVII-XVIII ст. Їх змальовано в поемі Т.Шевченка “Відь­ма”, в низці співомовок (“Циганський хрест”, “Циган-па­січник”, “Циганський наймит”, “Циганська дудка”, “Циган­ська смерть”* С.Руданського, в мелодрамі М.Стариць­кого “Циганка Аза”, у тво­рах письменників-буковинців – Ю.Федь­ко­вича (вірш “Ци­ганка”*, С.Воробкевича (вірш “Ти, циган­ський ковалику”, опові­дання “Циганка”*, О.Кобилянської (по­вість “В неділю рано зілля копала...”*,В.Бабляка (бувалиці “Ки­рус і Бронон”, “Приво­ротський яр” у романі “Жванчик”*. Яскраву поему про поетесу Папушу створила Л.Костенко (“Циганська муза”*.

В Україні циганомовна література представлена, зо­крема, творчістю Міхи Козимиренка (нар. 1938* та Лекси Манýша (нар. 1942*.

38. Цигани в Україні.

Цигани в Україні (роми) — ромська етнічна меншина, яка проживає на території України. Загальна чисельність діаспори (згідно з данимиперепису) становить 47 587[1] осіб, більшість яких проживає уЗакарпатській (14 004 особи), Донецькій (4 106 осіб), Дніпропетровській (4 067 осіб) та Одеській (4 035 осіб) областях. В Україні, за останніми даними[4], проживає 15 етнічних груп циган, серед яких: серви, келдерари,ловарі, кримці (крими), сінті, унгріко рома, словацькіцигани, расейці(гімпени), кишенівці, урсари та ін..[5]

Історія

Перша згадка про появу циган на території сучасної України датується початком XV ст.(в охоронній грамоті, виданій великим литовським князем Олександром циганському ватажкові Василю), а їхні перші поселення були в місті Ужгороді, в Бессарабії та вКриму. Згадуються вони і у саноцьких актових книгах за 1428 і 1436 роки та у львівських за 1428 і 1455. На територію України цигани потрапляють з Валахії таМолдови і до XVI ст. вони кочували вже по всій Україні

Згодом у Центральну Україну переміщуються польські цигани, які були змушені переїжджати через запровадження Сеймом Речі Посполитої законів, про виселення циган у віддалені області.[7] Вони розселяються в районах, де за часів Богдана Хмельницького стостерігався великий попит на ковальський та зброярський промисли.

У 1765 році кочових циган вперше було проголошено поза законом — кожний з циган повинен був обрати собі постійне місце проживання.

Влада Російської імперії також намагалася «осадити» циган, змусити їх оселитися на постійні місця проживання. Щоб примусити циган до осілого способу життя, Київська військова комісія (XVII століття) надавала їм річний термін для обрання постійного місця проживання, а по його закінченню їх вважали бродячими і переслідували. Постанови проти бродяжництва виходили у1809, 1811 та 1818 роках.

Під час Другої світової війни було знищено 80 % усього ромського населення країн Європи. На території Росії, України та Криму, за даними директора Варшавського музею борців гетто Міріам Нович, жертвами геноциду стали 300 тисяч циган. В ніч на 24 грудня 1941 року у місті Сімферополі було розстріляно 800 чоловіків, жінок і дітей. Багато кримських циган, які здавна проживали в Криму, зазнали репресій з боку радянської влади після здобуття нею контролю за півостровом. Вони, разом із кримськими татарами, булидепортовані до республік Центральної Азії.

8 жовтня 2004 року Верховною Радою України прийнято Постанову «Про відзначення Міжнародного дня голокосту ромів».[12]

За радянських часів влада намагалася змусити всіх циган до осілого життя, активно залучали до колгоспів. ВУЦВК РН УРСР 23 лютого 1927 року видав постанову про допомогу кочуючим, які виявили бажання перейти до осілості. Для виконання цієї постанови була розроблена спеціальна «Інструкція про проведення заходів економічного та організаційно-адміністративного порядку для допомоги переходу кочуючим циганам для осідлого життя та втягування їх в трудові процеси», яка передбачала їх залучення до трудового процесу, до кустарних артілей, у сільське господарство, пропонувалось давати переселенцям кредити, наділяти їх землею з державних фондів. Така політика спочатку давала результат і у 20-тих роках XX століття 81,3 % циган України були вже осілими. На вільних землях у 1927 році оселилося 500 кочових родин[13]. Проте насильна колективізація початку 30-х років, під яку підпадали й цигани, припинила процес осідання.

Наприкінці 20-х років друкувалися циганомовні журнали «Романи зоря» («Циганська зоря») та «Небо дром» («Новий шлях»), які напочатку 30-х років були закриті.

5 жовтня 1956 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом», що забороняв кочовий спосіб життя та прирівнював його до дармоїдства. За законами СРСР за «кочування й паразитичний спосіб життя» циган позбавляли волі до 5 років.

Лише 40 % циган у містах вважають циганську мову рідною, у селах — 35 %; решта за рідну мову вважає українську, російську та румунську мови.

39. Творчість Міхи Козимиренка, Лекси Мануша.

Міху Козимиренку. Його прозвали «ромським кобзарем» за симпатію до творчості Тараса Шевченка. Він першим переклав на ромську твори Шевченка, чим зробив величезний вклад у розвиток ромської культури.

Розпочався вечір відомим віршем поета «Якщо помре останній ром…» Цей твір, за словами ведучої, «став уже майже класикою ромської літератури». Вірш наскрізь просякнутий особистим болем автора і співчуттям до своєї нації, до її страждань та одвічних поневірянь.

Наро­дився поет 1938 року в Чернігові. Закінчив музичний факультет Ніжинського педінституту. Тридцять п’ять років відпрацював викладачем у музичній школі Коростеня. Автор багатьох пісень, публіцистичних статей у періодиці. Брав активну участь у суспільному житті міста й країни. Шостого лютого 2013 року йому б виповнилося 75. Але ж… останнім часом він дуже важко хворів, переніс кілька складних операцій. Тож загартований циганський організм все ж таки не витримав. Він пішов з життя сім років тому.

Він на власному досвіді відчув увесь трагізм циганської долі: пройшов крізь невизнання, арешт, численні хвороби, операції. Переймався долею свого народу і намагався усіма можливими способами її полегшити.

Творча вдача Міхи Козимиренка, ввібравши полі­ську мелодійність і ромський степовий простір, щедро та гармонійно поєднала в ньому місткі, відполіровані талантом і досвідом, відчуття слова двох рідних мов – української та циганської. В чималому до­робку публіциста, композито­ра, і, передусім, літератора Міхи Козимиренка – власні вірші цими мовами, циганська абетка (перша в Україні), переклади ци­ганською Івана Франка, Лесі Українки, Олександра Пуш­кіна. Працював він і над творами німецьких класиків. Тож недаремно був удостоєний Міжнародної премії імені Івана Франка.

Мова, слова Міхи – прості й щирі, сповнені душевного тепла, глибинного почуття доброго людського серця, в якому нур­тує кров народу країни, яка дала притулок, кров батькової нації, яка з національних мен­шин стає зрештою повноправ­ною нацією серед багатьох націй незалежної Держави, бо має відтепер власну мовність, свою літературу, які щодень творив гордий, емоційний український циган.

Міха Козимиренко — один із небагатьох представників творчої ци­ганської інтелігенції..

Вірші:Громадянського характеру: «Трава в діброві» (почуття болі, що забув рідну мову), «Мій рід», «До України» (сповнена любові до землі, яка стала йому прилистком. Вірш перейнятий осудом до тих, хто розграбовує Україну. Звучить синівська любов до України) Інтимного характеру «Освідчення» Лекса Мануш (нар. 1942* – циганський поет, фольк­лорист, перекладач. Знавець багатьох мов, у тому числі української. Переклав твори Т.Шевченка, І.Франка, Лесі Укра­їнки, С.Руданського, П.Тичини, М.Рильського, “Черемшину” М.Юрійчука та ін. Автор вірша “Українська пісня”, присвя­ченого А.Малишкові, та ін.Вірш «Українська пісня» висловлює любов до України, «Циганська колискова»

Дата добавления: 2015-07-16