Плач Ярославни

Ярославна рано плаче у Путивлі на заборолі, мовлячи:

«О вітре, вітрило!

Чому, господине, так сильно вієш ти?

Чому мечеш ти хановськії стрілки

на своїх легесеньких крильцях

на моєї лади воїв?

Мало тобі було вгорі під хмарами віяти,

леліючи кораблі на синім морі?

Чому, господине, мої веселощі по ковилі розвіяв?»

Ярославна рано плаче в Путивлі-городі на заборолі,

мовлячи:

«О Дніпре-Славутичу!

Ти пробив єси кам’янії гори через землю Половецькую.

Ти леліяв єси на собі Святослава насади

до полку Кобякового.

Прилелій, господине, мою ладу мені,

щоб я не слала йому сліз на море рано».

Ярославна рано плаче у Путивлі на заборолі, мовлячи:

«Світлеє і трисвітлеє сонце!

Всім тепле і красне єси!

Чому, господине, простерло гарячі промені свої

на лади воїв,

в полі безводнім спрагою їм луки звело,

тугою сайдаки стягло?»

Втеча Ігоря з полону

Грає море опівночі,

ідуть смерчі млою:

Ігореві-Князю Бог путь явить

із землі Половецької

на землю Руськую,

к отчому золотому столу.

Позгасали вечірні зорі.

Ігор спить,

Ігор не спить,

Ігор мислю поля мірить

од великого Дону

до малого Дінця.

Свиснув опівночі Овлур на коня за рікою,

велить князю розуміти:

князю Ігорю не бути кликаним!

Гуде земля,

шумить трава,

вежі половецькії задвигтілися.

А Ігор-князь поскочив горностаєм в очерет

і білим гоголем на воду.

Зметнувсь на борзого коня

і скочив з нього сірим вовком.

І помчав він до лугу Дінця,

і полетів соколом під млою,

забиваючи гусей і лебедів

на сніданок, обід і вечерю.

Коли Ігор соколом полетів,

тоді Влур вовком помчав,

струшуючи собою студену росу:

підірвали-бо своїх борзих коней.

Гзак Кончакові

Мовить Гзак Кончакові:

«Коли сокіл до гнізда летить -

соколича розстріляємо своїми золоченими стрілами».

Каже Кончак до Гзи:

«Коли сокіл до гнізда летить

то ми сокільця опутаємо красною дівицею».

І каже Гзак Кончакові:

«Якщо його опутаємо красною дівицею,

не буде нам ні сокільця,

ні красної дівиці,

і почнуть нас птиці бити в полі Половецькім».

Автор про втечу Ігоря

Сказав Боян про походи Святослава,

піснетворець часу давнього -

Ярослава, Олега, княжого:

«Хоть і тяжко тій голові бути без пліч -

зле тілу без голови», -

Руській землі без Ігоря.

«Сонце світиться на небесах -

Ігор-князь в Руській землі», -

дівчата співають на Дунаї,

в’ються голоси через море до Києва.

Ігор іде по Боричевім до святої Богородиці Пирогової.

Землі раді, городи веселі.

Співавши пісню старим князям,

потім і молодим співати:

«Слава Ігорю Святославичу,

Буй-туру Всеволоду,

Володимиру Ігоревичу!»

Здоров’я князям і дружині,

що стають за християни на поганії полки!

Князям слава і дружині!

Амінь.

Про авторство «Слова…»

Існує певна переконаність, що «Слово…» написав учасник чи свідок походу. Хоча хто він, на сьогодні вважають невідомим. Так, наприклад, деякі вчені схильні думати, що твір написав великий київський князь Святослав, бо й «золоте слово» цього героя, й ідейна позиція автора збігаються. Дехто з науковців приписує авторство поеми Біловодові Просовичу, якого згадано в Київському літописі якраз там, де йдеться про похід князя Ігоря. Інші вважають за автора легендарного Ходина, ім’я якого присутнє в самому тексті. Російський же дослідник Борис Рибаков стоїть на тому, що автором пам’ятки є київський тисяцький Петро Бориславович. Іван Вагилевич та Василь Яременко наполягають, що автором міг бути старець Ян, він же ‒ чернець Вишатич. Але найпереконливішою треба вважати гіпотезу Леоніда Махновця та Степана Пушика, які вважають, що автор «Слова… не хто інший, як брат княгині Ярославни, ‒ галицький князь Володимир Ярославович. Але це все лише припущення. Безперечно, автор ‒ спостережлива людина, яка неодноразово бувала в ратних походах. Серед можливих авторів дослідники «Слова…» називали й давньоруського книжника з Галича, Тимофія, співця Митусу, що вцілів після поразки дружини князя Ігоря.

Не викликає сумнівів те, що автор «Слова…» ‒ людина високоталановита, освічена, чудово знає історію, легко орієнтується в політичних перипетіях як свого часу, так і часу минулого, цінує світову літературу й духовну спадщину власного народу, докладно називає всі подробиці військового побуту, обізнана з тактикою ведення бою, зброєю. Одне слово, фахівець військової справи. Автором «Слова» без сумніву можна вважати Ольстина Олексича, який у 1177 році був наказним (січовим) гетьманом у Великого Київського князя Святослава, а у 1185-87 роках воєводою князя Ярослава Чернігівського. Це про автора «Слова» говорено у вислові «Рек Боян і ходина Святослава, пестворця старого часу Ярослава». Старожитнє «боян» ‒ наказний гетьман (казанець), «ходина» ‒ посол (дипломат), «пестворця» (латина «pes» ‒ ходя, шлях) ‒ драгоман (воєвода). Останніми роками набула другого дихання малоймовірна гіпотеза про те, що «Слово» є підробкою кінця XVIII століття. Новочасний неоскептик Едвард Кінан вважає автором фальсифікації чеха Й.Добровського.

Пам’ятник автору «Слова о полку Ігоревім» у Луганську	Монумент «Слову о полку Ігоревім» у м.Горлівці Донецької обл.
Пам’ятник «Слову о полку Ігоревім» у м. Переяслав-Хмельницькому	Олексій Іванович Мусін-Пушкін

Цікаво знати!

Переклади і переспіви «Слова про Ігорів похід»

Переклади і переспіви «Слова» існують багатьма мовами світу, а найбільше українською й російською. Українські віршовані і прозові переклади «Слова» дали: Іван Вагилевич (близько 1836, друкований 1884), Б.Дідицький (язичіем, 1849), М. Максимович (1857), С. Руданський (1860, друкований 1896), Юрій Федькович (1866, 1902), Іван Франко (1873, 1952), О. Огоновський (1876), Панас Мирний (1883, 1896), О. Партицький (1884), М. Чернявський (1894), Іван Стешенко (1899, 1967), К. Зіньківський (1907, 1967), Василь Щурат (1907, 1912), М. Грушевський (1923), П. Коструба (1928), М. Грунський (1931), Микола Матіїв-Мельник (1936), С. Гординський (1936, друга ред. 1950), Наталя Забіла (1938), Володимир Свідзінський (1938), Максим Рильський (1939), Іван Огієнко (1949), М. Аркас (1951), Леонід Махновець (1953), О. Коваленко (1954), М. Кравчук (1968). Переклади і переспіви окремих фраґментів «Слово…», зокрема «Плачу Ярославни», дали М. Шашкевич (1833), Тарас Шевченко (1860), В. Мова (Лиманський, 1893), Б. Лепкий (1915) і багато інших українських поетів.

Крім української і російської, «Слово про Ігорів похід» перекладено білоруською (Янка Купала- прозою і віршем), польською мовою (Б. Лепкий), чеською, сербською, словінською, болгарською, німецькою (Р.М.Рільке), англійською, французькою, італійською, іспанською, датською, угорською, єврейськими (іврит та ідиш), абхазькою, башкирською, вірменською, грузинською, казахською, карельською, татарською, узбецькою й ін. мовами.

Історичну п'єсу на тему «Слово…» під назвою «О полку Ігоревім» написав Гнат Хоткевич (1926). Для театральної інсценізації «Слово…» опрацював Григор Лужницький. Сюжети «Слово…» використані в опері І.Бородіна «Князь Ігор», у композиції М. Лисенка «Плач Ярославни». В образотворчому мистецтві відомі твори на теми «Слово…» Ю. Нарбута, П. Холодного (старшого), О. Кульчицької, В. Васнецова, В. Фаворського, П.Андрусова, Я. Гніздовського й ін.; у театрі — А. Петрицького, у скульптурі — А. Павлося, Б. Мухина, у вітражі — Л. Молодожанина.

Уривки із «Слова о полку Ігоревім», перекладені Т.Шевченком

Дата добавления: 2015-07-16