Перша битва

Русичі великії поля черленими щитами перегородили,

шукаючи собі честі, а князю слави.

З зарання в п’ятницю

вони потоптали поганії полки половецькії

і, сипнувшись стрілами по полю,

помчали красних дівчат половецьких,

а з ними злото, і паволоки,

і дорогі оксамити.

Покривалами, і опанчами, і кожухами

почали мости мостити

по болотах і багнистих місцях,

і всякими узороччями половецькими.

Черлен стяг, біла хоругов,

черлена чілка, сріберне ратище -

хороброму Святославичу.

Застереження природи ІІ дня

Другого дня вельми рано

кривавії зорі світ провіщають;

чорнії тучі з моря йдуть,

хотять прикрити чотири сонця,

а в них трепечуть блискавки синії.

Бути грому великому!

Іти дощу стрілами з Дону великого!

Отут списам поломитись,

отут щаблям пощербитись

об шоломи половецькії

на ріці на Каялі,

близ Дону великого!

О Руськая земле, уже за горами єси!

Ось вітри, Стрибожі внуки,

віють з моря стрілами на хоробрі полки Ігореві.

Земля гуде.

Ріки мутно течуть.

Порохи поля прикривають.

Стяги говорять.

Половці ідуть од Дону,

і од моря,

і зо всіх сторін руcькі полки обступили.

Діти бісові кликом поля перегородили,

а хоробрі русичі перегородили черленими щитами.

Автор про ІІ битву

Були віки Трояна,

минули літа Ярослава;

були походи Олегові,

Олега Святославича.

Той-бо Олег мечем крамолу кував

і стріли по землі сіяв.

Вступає він в злоте стремено в городі Тмуторокані, -

і той дзвін чув давній великий Ярославів син Всеволод,

а Володимир кожен ранок уші закладав у Чернігові…

… Тоді, за Олега Гориславича,

сіялося й виростало усобицями,

гинуло добро Даждьбожого внука,

в княжих крамолах віки вкоротилися людям.

Тоді по Руській землі рідко ратаї гейкали,

та часто ворони каркали,

трупи собі ділячи,

а галки свою річ говорили:

хотять полетіти за поживою.

То було в ті битви і в ті походи,

а такої битви - не чувано!

З зарання до вечора,

з вечора до світу

летять стріли гартовані,

гримлять шаблі об шоломи,

тріщать списи харалужнії

у полі незнаємім,

серед землі половецької.

Чорна земля під копитьми

кістьми була засіяна,

а кров’ю полита:

тугою зійшло це по Руській землі!

Автор про поразку Ігорового війська

Ігор полки завертає:

жаль-бо йому милого брата Всеволода.

Билися день,

билися другий;

третього дня під полудень упали стяги Ігореві.

Тут два брати розлучились на березі бистрої Каяли;

тут кривавого вина недостало;

тут пир докончали хоробрі русичі:

сватів напоїли

і сам і полягли

за землю Руськую.

Никне трава жалощами,

а дерево з тугою к землі приклонилось.

Автор про напади половців і крамола між князями

Воювання князям із поганими пропало,

сказав-бо брат брату:

«Се моє, і те – моє теж «.

І почали князі про малеє - «се великеє» - мовити

і самі на себе крамолу кувати.

А погані з усіх сторін приходили з побідами

на землю Руськую…

… І застогнав же, браття, Київ тугою,

а Чернігів напастьми.

Тоска розлилася по Руській землі,

печаль буйна тече серед землі руської.

А князі самі на себе крамолу кували,

а поганії самі, з побідами набігаючи на Руськую землю,

хапали дань - по бранці од двора…

Автор

Жони руськії заплакали, мовлячи:

«Уже нам своїх милих лад

ні мислію помислити,

ні думою здумати,

ні очима оглядіти,

а злота і срібла того не мало загубити».

Автор про Святослава Київського

Тії-бо два хоробрі Святославичі,

Ігор і Всеволод,

уже лжу розбудили,

котру ото приспав був отець їх,

Святослав грізний великий київський грозьбою;

він прибив її своїми сильними полками

і харалужними мечами,

наступив на землю Половецькую,

притоптав горби і яруги,

змутив ріки і озера,

висушив потоки і болота.

А поганого Кобяка

із лукомор’я,

од залізних великих полків половецьких,

як вихор, вихопив.

І упав той Кобяк

в граді Києві,

в гридниці Святослава.

Тут німці і венеційці,

тут греки і морава

співають славу Святославу,

корять князя Ігоря,

що потопив добро на дні Каяли,

ріки половецької, -

руського злота насипали.

Дата добавления: 2015-07-16