Загальна схема управління ризиками

Під управлінням ризиками розуміється управління, спрямоване на попередження можливих серйозних ускладнень у ринковій діяльності підприємства або максимально оперативне та ефективне усунення наслідків таких ускладнень, забезпечення стабільного, успішного господарювання.

Також управління ризиками можна визначити як сукупність методів, прийомів і заходів, що дають змогу певною мірою прогнозувати настання ризикованих подій і вживати заходів щодо запобігання їм або зниження негативних наслідків їх настання.

Успішне управління ризиками передбачає врахування таких моментів.

1. Головною метою управління ризиками є забезпечення стійких становища на ринку і фінансового стану підприємства за будь-яких економічних, політичних і соціальних змін у країні.

2. У межах управління ризиками використовують переважно ті управлінські інструменти, які сприяють попередженню можливих ускладнень за оперативного вирішення поточних проблем підприємств.

3. Головне в управлінні ризиками — прискорена і дієва реакція на суттєві зміни зовнішнього середовища за допомогою завчасно розроблених альтернативних варіантів.

4. В основі управління ризиками знаходиться процес постійних і послідовних інновацій в усіх ланках і сферах дій підприємства.

5. Управління ризиками спрямоване на те, щоб навіть на межі кризи можливо було задіяти такі управлінські та фінансові механізми, які б дали змогу подолати наявні труднощі з найменшими для підприємства втратами.

Управління ризиками можна розглядати як певний управлінський процес, що складається з декількох етапів (рис. 11.1).

Рис. 11.1 Схема процесу управління ризиком

На першому етапі ідентифікують потенційні загрози, що можуть завадити підприємству досягти поставлених цілей або призвести до неправильного їх вибору.

На другому етапі оцінюють рівень таких загроз шляхом вибору відповідних показників та методів оцінювання ризику. В процесі реалізації підприємницької діяльності варто використовувати такі показники (характеристики) ризику:

розмір імовірних втрат (X) — результат діяльності в ризикових ситуаціях;

імовірність ризику (р) — кількісна характеристика можливості виникнення ризикової події, яка коливається в межах від 0 до 1. Кожний ризик має верхню і нижню межі ймовірності. Нульове значення ймовірності ризику означає, що така подія (втрата) взагалі не може виникнути, а максимальне (1) — що вона точно відбудеться;

очікувані збитки визначаються як добуток розміру можливих втрат (X) та їх імовірності (р);

середньоквадратичне відхилення (δ) — показник, що дає оцінку відхилення певної випадкової величини (обсягу прибутку, збитків, продажу, цін тощо) від середнього (очікуваного) значення. Більше значення цього показника відповідає більшому значенню ризику, і навпаки;

міра ризику — якісна характеристика величини ризику та його ймовірності. Розрізняють високу, середню та нульову міри ризику;

прийнятність ризику — імовірність того, що втрати не перевищать певний рівень;

правомірність ризику — для конкретної сфери діяльності імовірність ризику перебуває в межах нормативного рівня (стандарту), який не можна перевищити з формального погляду.

Крім цих загальновідомих, є ще багато специфічних показників ризику, які застосовуються для окремих методів оцінювання ризику.

Всю сукупність різноманітних методів оцінювання ризику певною мірою можна поділити на три групи. Перша група — статистичні методи, які ґрунтуються на застосуванні статистичних показників ризику, зокрема й тих, що були зазначені вище. Вони орієнтовані переважно на оцінювання ймовірності настання несприятливих подій, що можуть призвести до втрат для суб'єкта господарювання, та на оцінювання рівня нестабільності очікуваних результатів через показники варіації.

Другу групу методів оцінювання ризику можна назвати аналітичними, оскільки вони ґрунтуються на застосуванні різноманітних процедур аналізу рівня ризику, що мають різну формалізацію. Серед них виокремлюють такі методи:

аналізу чутливості;

визначення точки беззбитковості;

корегування параметрів проекту (зазначені методи детально розглянуті в розділі, присвяченому проблемі оцінювання ризиків);

аналізу сценаріїв — розглядається декілька варіантів реалізації проекту з різними характеристиками середовища. Найпоширеніший варіант — розгляд трьох сценаріїв: песимістичного, оптимістичного і середнього. В першому варіанті параметри проекту фіксуються на найгіршому рівні (найменший попит на продукцію, найменші ціни, найбільші видатки тощо). Очевидно, якщо проект виявляється ефективним навіть за таких умов, то це свідчить про його високу інвестиційну привабливість і низькі ризики. Для другого варіанту обирають найбільш сприятливі параметри з тих, що можна очікувати. І, нарешті, в середньому варіанті параметри проекту фіксуються на рівні найімовірнішого їх значення.

До третьої групи методів оцінювання ризику можна зарахувати експертні процедури оцінювання ризику, що передбачають можливість як одноосібного оцінювання ризику, так і формування експертних груп для вирішення цього завдання.

На третьому етапі обирають методи управління ризиком, що відповідають ідентифікованим джерелам ризику та його рівню. Методи управління ризиком можуть бути поділені на декілька типів. До першого типу належать методи, що сприяють мінімізації ймовірності виникнення втрат від дії тих або інших факторів ризику, їх реалізація дає змогу максимально зменшити можливість настання несприятливої події. Для підприємства прикладами таких методів можуть бути відмова від участі в занадто ризикованих проектах; вибір надійних постачальників матеріально-технічних ресурсів; заходи, спрямовані на підтримку належного рівня технічної безпеки засобів виробництва тощо.

У разі якщо ймовірність виникнення тих або інших втрат знаходиться поза межами впливу підприємства, можна застосувати методи управління ризиком другого типу, які сприяють зниженню рівня втрат від дії певних ризиків. Так, підприємство в більшості випадків не може впливати на природні циклічні коливання кон'юнктури ринку певної галузі або на динаміку цін на цінні папери, але може диверсифікувати свою діяльність так, щоб спади в одній галузі компенсувалися піднесенням в іншій чи втрати на падінні курсу одних цінних паперів відшкодували за рахунок зростання курсу інших.

До третього типу можна зарахувати комплексні методи управління ризиком, орієнтовані на вибір ефективних стратегій поведінки і дають змогу впливати як на ймовірність, так і на обсяги втрат. Серед них можна виокремити методи пошуку оптимальних стратегій поведінки в умовах конфліктів, розроблені в рамках теорії ігор, та методи мінімізації ризиків в умовах невизначеності природного (ринкового) середовища, включені до теорії статистичних рішень. Застосування теорії ігор доцільне в ситуаціях свідомої протидії декількох сторін і може бути корисним для аналізу шляхів мінімізації ризиків в умовах конкурентної боротьби на ринку. Теорія статистичних рішень надає апарат для мінімізації ризику втрат в умовах невизначеності. Тобто в другому випадку свідомий опір чи протидію стороні, що приймає рішення, не чинять. Але виникає проблема ефективного вибору стратегій (способів поведінки) в умовах, коли одні з методів дають кращі результати за одного стану зовнішнього середовища, а інші — за іншого.

Крім названих, можна з певною мірою умовності виокремити ще один специфічний різновид методів управління, який об'єктивно не впливає ні на ймовірність виникнення втрат, ні на їх рівень, проте дає змогу перекласти ці втрати на третю особу. Найпоширенішим прикладом застосування такого методу є укладання страхової угоди зі страховою компанією. Також прикладами переведення ризику є придбання опціонів, укладання контрактів з будівельною компанією з фіксованою вартістю будівництва тощо. При цьому слід розуміти, що оскільки обидві сторони такої угоди мають бути зацікавлені в її укладанні, то сторона, що бере на себе ризик, повинна отримати певну компенсацію. У випадку страхової угоди — це вартість страхового поліса або інші виплати страховій компанії; для оп-ціону — премія; при укладанні будівельного контракту підрядник, очевидно, дещо збільшить кошторисну вартість будівництва на величину очікуваних втрат від ризиків.

На завершальному, четвертому, етапі здійснюються застосування обраного методу та контроль за результатами управління ризиком. Заходи з усунення та мінімізації ризику на етапі контролю передбачають виконання таких дій:

- оцінювання прийнятності отриманого рівня ризику;

- оцінювання можливості зниження ризику або його збільшення (у разі, коли здобуті значення ризику значно нижчі від допустимого рівня, а збільшення ступеня ризику забезпечить підвищення очікуваної віддачі);

- вибір методів зниження (збільшення) ризиків;

- формування варіантів зниження (збільшення) ризиків;

- оцінювання доцільності і вибору варіантів зниження (збільшення) ризиків.

Дата добавления: 2015-07-16