Методичні поради

До першого питання. При підготовці до заняття курсантам треба вивчити класифікацію ПЕОМ за їх цільовим призначенням, в залежності від конструктивного виконання. Необхідно звернути увагу та те, що в теперішній час на ринку ПЕОМ домінують два сімейства. Найбільш поширені у світі комп’ютери сімейства IBM PC та сумісні з ними, більш як 90% сучасних комп’ютерів є IBM PC-сумісними персональними комп’ютерами. Перший персональний комп’ютер типа IBM PC був створений фірмою I nternational B usiness M achines Corporation в 1981 році. В них використовуються мікропроцесори фірми Intel.

До другого питання. Необхідно знати, що сучасний персональний комп’ютер IBM PC має основні (системний блок, монітор, клавіатура, ручний маніпулятор) та допоміжні пристрої (принтер, сканер, модем, мультимедіа-обладнання тощо). Треба вивчити призначення кожного з цих блоків та принцип їх функціонування у комплексі. Крім того, треба знати призначення та основні характеристики мікропроцесорів ПЕОМ, постійної, оперативної та зовнішньої пам’яті, накопичувачів на гнучких та жорстких магнітних дисках типу “вінчестер”.

Мінімальний комплект ПЕОМ складається з: системного блоку, дисплея, клавіатури, "миші" та принтера. Цей комплект доповнюється звуковими картами для роботи з мультимедійними засобами та мережними платами для роботи у локальній комп’ютерній мережі.

Курсантам слід враховувати, що обчислювальна система складається з апаратної частини (комп’ютера) і програмного забезпечення.

Під структурною блок-схемою комп’ютера уявляється абстрактна модель, яка передбачає склад, порядок і принципи взаємодії основних функціональних частин ЕОМ без врахування їх конкретної реалізації. Всі сучасні комп’ютери мають однакову структуру (вперше сформульовану Джоном фон Нейманом):

1)арифметично-логічний пристрій (АЛП); 2.) пристрій керування (Пкер); 3.) запам’ятовуючий пристрій (ЗП); 4.) пристрій введення інформації (Пвв); 5.) пристрій виведення інформації (Пвив). Студентам необхідно вивчити призначення цих структурних елементів.

Сукупність АЛП і Пкер називають процесором– це центральний пристрій комп’ютера, який безпосередньо виконує процес автоматичної обробки інформації і керує роботою ЕОМ.

Запам’ятовуючий пристрій або пам’ять комп’ютера поділяється на: 1.) основну (або внутрішню); 2.) зовнішню.

Основна пам’ять складається з: оперативної пам’яті (ОП, RAM) та постійної пам’яті (ПП, ROM). Технічною реалізацією запам’ятовуючих пристроїв для організації основної пам’яті є мікросхеми пам’яті.

Зовнішня пам’ять поділяється на накопичувачі (пристрої, що записують інформацію і зчитують її): 1.) на магнітних стрічках; 2.) на магнітних дисках: а.)гнучких (НГМД, дискета, флоппі-диск), які бувають діаметром 5,25 дюйма (130 мм) та 3,5 дюйма (89 мм); б.) жорстких (НЖМД, вінчестер); 3.) на оптичних дисках; 4) флеш-пам’ять.

Пристрої введення-виведення інформації поділяються на: 1.) стандартні (дисплей, клавіатура); 2.) нестандартні (магнітні та оптичні накопичувачі, пристрої друкування, ручні маніпулятори, сканери, модеми тощо).

Одиницями вимірювання інформації є: “біт”, “байт”, “кілобайт (Кбайт)”, “мегабайт (Мбайт)”, “гігабайт (Гбайт)” тощо.

Біт – найменша (елементарна) одиниця вимірювання інформації, це один двійковий розряд, в який може записуватися тільки два значення – “0” або “1”.

Байтдорівнює восьми бітам. Таке об’єднання дозволяє записувати 2⁸ = 256 різних комбінацій бітів, за допомогою яких виконується кодування в ЕОМ символів (таблиця відповідності символів і кодів називається кодовою таблицею). Байт дуже зручна одиниця вимірювання інформації, тому що він дозволяє зберігати код одного символу (букви, цифри, розділового знаку тощо).

Для виміру великих обсягів інформації використовуються безрозмірні перехідні коефіцієнти: К = 2¹⁰ = 1024; М = 2²⁰ = 1048576; Г = 2³⁰. Тобто:

1 Кбайт = 2¹⁰ байт = 1024 байт ” 10³ байт;

1 Мбайт = 2²⁰ байт = 2¹⁰ Кбайт ” 10⁶ байт;

1 Гбайт = 2³⁰ байт = 2¹⁰ Мбайт ” 10⁹ байт;

(ці ж коефіцієнти можна використовувати також з одиницею “біт”).

Треба також знати поняття системи числення (вміти представляти числа в них), етапи створення засобів обчислювальної техніки, покоління ПЕОМ.

До третього питання. Курса нтам треба звернути увагу на поняття “користувач ПЕОМ”. Це може бути особа або установа, які застосовують електронні засоби обробки даних для вирішення прикладних задач.

Для введення до ПЕОМ символьної інформації (літер, цифр, розділових знаків та ін.), а також для управління роботою ПЕОМ призначена клавіатура.

Сучасні комп’ютери мають по 101-107 клавіші, розміщені за стандартом QWERTY (у верхньому лівому кутку літерної частини клавіатури знаходяться послідовно клавіші <Q>, <W>, <E>, <R>, <T>, <Y>). Призначені для вітчизняного ринку клавіатури мають на літерних клавішах подвійне маркування – латинню та кирилицею. Можна виділити такі основні групи клавіш: 1.) символьні (алфавітно-цифрові і знакові клавіші) - центральна група; 2.) функціональні (<F1> - <F12>); 3.) клавіші керування курсором на екрані дисплея; 4.) цифрові – додаткова група (працює в двох режимах, переключення клавішею <NumLock>); 5.) спеціальні (<Enter>, <Esc>, <Ctrl>, <Alt>, <Pause>, <PrintScreen>); 6.) редагування (<Ins>, <Del>, <Backspace>, <пробел>); 7.) керування регістрами (<Shift>, <CapsLock>). Треба знати призначення цих груп клавіш. Слід мати на увазі, що клавіатури різних комп’ютерів мають деякі розбіжності. Зокрема, деякі клавіші, які мають одне і те ж призначення, можуть позначатись по різному, наприклад: <Ввід> –<Enter>, <Backspaсe> - <BS>, <BkSp> тощо.

При роботі з багатьма сучасними програмами досить широко використовується ручний маніпулятор "миша", тому слід ознайомитись з особливостями роботи цього пристрою.

УВАГА! При включеному комп’ютері забороняється підключати і відключати зовнішні пристрої. Це може призвести до виходу з ладу ПЕОМ і (або) пристроїв, що до неї підключаються. ПЕОМ - це електричний прилад, який працює від електричної мережі з напругою 220 вольт (всередині його блоків, наприклад в корпусі дисплея, напруга окремих вузлів обладнання сягає декількох тисяч вольт). У зв’язку з цим для забезпечення безпеки роботи користувача на ПЕОМ необхідно забезпечити такі умови: 1.) всі складові частини ПЕОМ повинні підключатися до мережі змінного струму через розетки, що мають контакт для підключення проводу, що заземлює; 2.) не можна розміщати ПЕОМ біля радіаторів центрального опалення або нагрівальних приладів ближче, ніж на 1 м; 3.) категорично забороняється працювати на ПЕОМ при знятому кожусі будь-якого з пристроїв; 4.) не включати та не виключати з’єднувачі, коли комп’ютер знаходиться під напругою; 5.) не залишати комп’ютер включеним без нагляду; 6.) у помешканні, де експлуатується ПЕОМ, не допускається збереження легкозаймистих матеріалів (бензину, спирту, ацетону тощо); 7.) для забезпечення пожежної безпеки в помешканні обов’язкова наявність вогнегасника (вуглекислотного або аналогічного).

Комп’ютери типу IBM PC працюють цілком надійно, але, як і багато інших машин, згодом зношуються і виходять із ладу. Можна виділити п’ять чинників, що мають істотний вплив на роботу ПЕОМ: 1.) екстремальні температури; 2.) пил і корозія; 3.) порушення в силовому живленні; 4.) шумові перешкоди; 5.) магнітні поля. Про цей вплив можна дізнатися з рекомендованої літератури.

До четвертого питання. Важливим моментом поняття “алгоритму”, як основи програмного забезпечення комп’ютера.

Алгоритм– це правило (інструкція), що задає (описує) послідовність дій, вказівок, які потрібно виконати над вхідними даними для досягнення вказаної мети чи розв’язання поставленої задачі, тобто для отримання бажаних виконавцеві результатів.

Термін “алгоритм” походить від імені узбецького математика Аль-Хорезмі, який жив у IX ст. від Різдва Христового і розробив правила арифметичних дій над числами в десятковій системі числення. Сукупність цих правил у Європі стали називатись “алгорифм”. Згодом цей термін був змінений на термін “алгоритм”, який перетворився в загальну назву окремих правил визначеного виду.

Знання алгоритму дозволяє користувачу одержати потрібний результат. Програмісту ці знання необхідні для складання програми за допомогою тієї чи іншої алгоритмічної мови програмування, яка потім реалізується на ЕОМ. Таким чином, програмуванню передує процес алгоритмізації, тобто процес формування алгоритму. Від того, наскільки сумлінно цей процес виконано, залежить ефективність реалізації завдання на ЕОМ.

Слід врахувати, що алгоритми мають деякі емпіричні властивості, до яких відносяться:

– зрозумілість – в алгоритмі повинні бути лише операції, які знайомі виконавцеві;

– однозначність або визначеність – єдине тлумачення правил та порядку виконання дій, вказаних в алгоритмі, тобто різні виконавці згідно з алгоритмом повинні діяти однаково та прийти до одного й того же результату;

– закінченість або скінченність – завершення роботи алгоритму в цілому за скінчене число кроків;

– формальність – виконавець відповідно до алгоритму повинен одержати результат, не вникаючи в його сутність (очевидно, що комп’ютери, не можуть розуміти суть завдань і окремих вказівок алгоритмів);

– результативність – виконання алгоритму завжди повинно призводити до певного результату, можливо негативного;

– масовість – можливість застосування алгоритмів для розв’язування певного класу конкретних задач, які мають спільне подання;

– дискретність – можливість розбиття алгоритму на окремі елементарні дії, виконання яких людиною чи машиною не викликає сумнівів;

– правильність – результат виконання алгоритму завжди повинен бути передбачуваним.

При цьому виконавцем алгоритму може бути: людина, комп’ютер, робот тощо.

Прийняті загальні форми запису алгоритмів, найбільш вживаними з них є: текстуальна, графічна та в термінах алгоритмічної мови. Рідше використовується операторна форма запису алгоритму.

Для складання алгоритмів використовуються блок-схеми. На блок-схемі кожен крок алгоритму позначається спеціальною геометричною фігурою, а всередині її записуються найпростіші операції. Напрямок виконання алгоритму позначається стрілками.

Основні типи алгоритмів:

1)лінійний алгоритм – той, що містить n кроків і всі кроки виконуються послідовно один за одним від початку до кінця;

2.) розгалужений алгоритм - якщо послідовність виконання кроків алгоритму змінюється в залежності від деяких умов. Умова – це логічний вираз, який може приймати два значення: “так” – якщо умова виконується і “ні”, якщо умова не виконується. Будь-яка умова складається з трьох частин: ліва частина, знак рівняння, права частина. Наприклад: а>0, x<a+b, z=5 тощо;

3.) циклічний алгоритм - коли деяка визначена послідовність кроків алгоритму виконується кілька разів у залежності від заданої величини. Ця величина зветься параметром циклу. У будь-якому циклічному алгоритмі повинен бути параметр. Цикл закінчується, коли параметр приймає задане значення.

Курсанти повинні чітко засвоїти, що для того, щоб машина виконала якийсь алгоритм, треба ввести до неї інструкцію з виконання цього алгоритму.

Такою інструкцією є програма – набір команд ЕОМ, які написані на зрозумілій їй мові. На початку використання обчислювальної техніки застосовувалось програмування в машинних кодах, яке має назву “програмування на низькому рівні”. Цей вид програмування є досить складним і незручним. Тому у світі розроблено значну кількість так званих мов програмування (або алгоритмічних мов), програмування на яких має назву “програмування на високому рівні”.

Таким чином, програмою називається сукупність послідовності команд, які задають деякий процес перетворення інформації для досягнення відповідної мети (або програма – це опис алгоритмічною мовою послідовності дій, необхідних для розв’язання задач).

Командоюназивається елементарна керуюча дія, яка змінює стан електронних схем процесора.

Всі програми, які працюють на комп’ютері можна поділити на такі основні класи: 1.) прикладні програми – ті, що безпосередньо забезпечують виконання необхідних користувачам робіт: редагування тексту, створення малюнків, обробку інформаційних масивів тощо; 2.) системні програми, тобто такі, що виконують різноманітні допоміжні функції (наприклад, створення копій інформації, що використовується або перевірка працездатності пристроїв комп’ютера тощо. Особливу роль серед усіх системних програм грає операційна система – програма, що керує комп’ютером, ініціює запуск всіх інших програм та виконує для них різноманітні сервісні функції; 3.) інструментальні системи (системи програмування), що забезпечують створення нових програм для комп’ютера.

Програма, що створена на алгоритмічній мові, перекладається на мову комп’ютера за допомогою спеціальних програм, що звуться трансляторами. Транслятори поділяються на компілятори та інтерпретатори.

Компілятор – це програма, яка сприймає вихідну (набрану за допомогою клавіатури) програму алгоритмічною мовою і перетворює її на програму мовою машини. Одержана в результаті компіляції програма зветься об’єктною програмою.

Інший спосіб трансляції – інтерпретація(її називають також програмним моделюванням) полягає в тому, що інтерпретатор транслює кожен оператор в певний проміжний код, інтерпретує його за допомогою однієї чи декількох машинних команд і негайно виконує ці команди. Таким чином, компіляцію умовно можна порівняти з письмовим перекладом тексту, а інтерпретацію – із синхронним перекладом мови.

До п’ятого питання. Важливим моментом є те, що серед прикладних програм є такі, що являють собою комп’ютерні віруси – це, як правило, дуже невеликі програми мовою Асемблеру, які написані програмістом високої кваліфікації, здатні виконувати якісь дії та саморозмножуватись, тобто створювати свої копії. Потрапивши разом з файлом у комп’ютер, вірус починає діяти самостійно. При цьому деякі типи файлів він тільки псує, а в інші він проникає, заражаючи їх.

Рекомендації для уникнення вірусів: 1.) використовувати антивірусні програми; 2.) не користуватися випадковими програмами; 3.) закривати дискету на запис; 4.) не довіряти стороннім особам комп’ютер з жорстким диском; 5.) не передавати своїх дискет для користування іншим особам.

УВАГА! Треба взяти собі за правило створювати архівні копії найбільш важливої інформації.

Для виявлення та ліквідації вірусів розроблені сотні різних антивірусних програм. Однак ні одна антивірусна програма не може гарантувати 100 % виявлення і усунення вірусів. Як засоби нападу попереджують засоби захисту, так і віруси попереджують антивірусні програми.

Антивірусні програми можна поділити на: 1.) спеціалізовані та 2.) універсальні (резидентні та ревізори). Найпопулярнішими серед користувачів є антивірусні програми: Aidstest (автор Д.М.Лозинський, 1988 р.), Dr. Web (автор І.О.Данілов, 1994 р.), Adinf (автор Д.Ю.Мостовий, 1991 р.), Norton AntiVirus тощо. Треба відмітити, що ці програми постійно удосконалюються і зараз існує багато різних їх версій (бажано використовувати останню).

До шостого питання. Необхідно знати програми для захисту та відновлення інформації на носіях. Часто необхідно буває відновити випадково знищений файл. Це можна зробити, якщо місце на диску, що займав цей файл, ще не було використано при записі файлів на диск. Для виконання цієї задачі є програма Smart Erase (smterase.exe), що входить у Norton Desktop for Windows, і програма UnErase із пакету Norton Utilities. Формат введення останньої: unerase (ім’я-файлу).

Працюючи в операційній системі Windows необхідно пам’ятати, що при знищенні файлу або папки Windows насправді не знищує їх, а переносить у папку "Корзина". Тому можна скасувати знищення і відновити файл або папку, якщо раптом виявилося, що відбулася помилка і був знищений важливий файл. Для цього необхідно: 1.) на робочому столі двічі клацнути на піктограмі "Корзина" (на екрані з’явиться вміст цієї системної папки); 2.) вибрати елемент (елементи), які необхідно відновити; 3.) правою кнопкою "миші" клацнути на виділеному елементі (елементах) і в меню, що з’явиться, вибрати команду "Восстановить" (знищений елемент (елементи) повернеться назад на старе місце).

До сьомого питання. У процесі експлуатації комп’ютера можливе псування і втрата інформації, що знаходиться на його жорстких дисках. Єдиний надійний засіб запобігання втрати інформації і відповідних (іноді дуже істотних) втрат часу і грошей - це створення резервних копій даних.

Для створення копії системних областей логічного диску варто запустити програму Image.exe (Mirror.com, Rescue.exe) із Norton Utilities або з Norton Desktop for Windows. Дана копія корисна при відновленні програмою UnErase знищених файлів, відновленні диска програмою UnFormat із Norton Utilities після ушкодження кореневого каталогу або таблиці розміщення файлів тощо.

Важливим моментом є те, що магнітні носії не забезпечують абсолютну збереженість інформації. Для зберігання невеликих за об’ємом обсягів інформації можна використовувати стандартні засоби операційних систем і програм-оболонок (наприклад, команду DOS copy, клавіші "F5" та "F6" Norton Commander тощо) та зберігати архівні копії в початковому вигляді. Але зберігання архівів у початковому вигляді дуже не вигідно за великих обсягів інформації. Тут використовують архівацію – процес створення архівних копій, при якому вихідну інформацію попередньо упаковують, а потім вже створюють її копії. Для архівації файлів використовують спеціальні програми – архіватори. Їхнє правильне використання дозволяє значно економити місце на жорстких дисках і дискетах, виключити втрати програм і даних. Архівний файл може використовуватися тільки після того, як він буде відновлений у початковому вигляді, тобто розархівований. Розархівацію виконують або ті самі архіватори, або окремі програми, які називають розархіваторами.

До восьмого питання. Слід відзначити, щоОС Windows має ряд особливостей: 1.) наявність зручного для користувача графічногоінтерфейсу, який дає змогу досить просто керувати роботою комп’ютера; 2.) наявність контекстного меню, яке відкривається натискуванням правої кнопки "миші"; 3.) ОС є об’єктно-орієнтованою для оброблення документів, в ній використані офісні аналогії –"робочий стіл", "папка", "документ", "кошик", а головне вікно системи так і називають – "робочий стіл"; 4.) допускає підключення до локальних і глобальних комп’ютерних мереж (електронна пошта, факс, Internet);5.) містить довгі імена файлів (до 255 символів); 6.) допускає роботу з програмами, розробленими в інших ОС і виконання їх; 7.) працює в багатозадачному режимі; 8.) застосовує пряму адресацію оперативної пам’яті; 9.) підтримує обмін між додатками (наприклад, діаграму, побудовану в табличному процесорі Excel, можна використовувати в документі, створеному в текстовому редакторі Word); 10.) містить ряд стандартних програм (Блокнот, графічний редактор Paint, Калькулятор).

Головне меню Windows відкривається натисненням кнопки "Пуск" (або одночасним натисненням клавіш <Ctrl> та <Esc>). Меню завжди має дев’ять стандартних пунктів (команд), проте користувач може завжди включити у це меню додаткові команди, які будуть розміщені нагорі і відокремлені від основного списку команд лінією. Студентам треба знати призначення команд головного меню: 1.) "Программы"; 2.) "Избранное"; 3.) "Документы"; 4.) "Настройка"; 5.) "Найти"; 6.) "Справка"; 7.) "Выполнить"; 8.) "Завершение сеанса"; 9.) "Завершение работы".

УВАГА! Правильне вимкнення (перезавантаження) комп’ютера з використанням команди "Завершение работы" забезпечує збереження поточної конфігурації комп’ютера і виключає випадкову втрату важливої інформації, що не гарантується за іншим способом вимкнення (перезавантаження).

Розглянемо, що представляє собою робочий стілWindows. На екрані знаходяться деякі піктограми та лінійка, яку називають панеллю завдань, з кнопкою "Пуск", кнопками всіх відкритих додатків (запущених програм), з якими працює користувач, індикатором перемикання мови клавіатури, годинником тощо. Користувач може сам установити потрібні йому піктограми, має можливість оформляти робочий стіл на свій смак, змінюючи малюнок та колір основного фону, а також колір, розміри і розташування вікон, які відкриває.

Курсантам треба знати особливості використання у Windows як "старих" понять (каталогу, який стали називати "папкою", та файлу), так і ряду нових понять: "документу" (це будь-який файл, що вміщує дані), "об’єкту" (це все, чим оперує Windows), "ярлику" (це вказівка, посилання на об’єкт) тощо.

До основних операцій над об’єктами відноситься: 1.) створення нових об’єктів; 2.) їх виділення; 3.) копіювання; 4.) переміщення; 5.) знищення об’єктів.

Довідкову інформацію можна викликати у будь-якому вікні Windows, де є меню, яке помічене знаком "?". Але головне джерело отримання довідкової інформації – це команда "Справка" головного меню.

Курсанти, готуючись до практичного заняття, повинні врахувати наступне.

Вікно – це обмежена рамкою поверхня екрана для розміщення об’єктів і виконання дій над ними. Розглянемо поняття типового вікна. Вся робота з ОС Windows та її додатками проходить у вікнах, які, як правило, типові і відповідають визначеному стандарту. Цього стандарту суворо дотримуються розробники програмних продуктів для Windows. Студентам треба знати призначення наступних елементів типового вікна: 1.) рядок заголовку; 2.) кнопка-піктограма для виклику системного меню керування вікном; 3.) три кнопки керування вікном ("Свернуть", "Развернуть" чи "Восстановить", "Закрыть"); 4.) рядок меню; 5.) панель інструментів; 6.) лінійка; 7.) робоча область (або вікно документу); 8.) смуги прокрутки з кнопками керування; 9.) рядок стану.

Для зміни розмірів вікна і зміни його положення на робочому столі можна скористатися "мишею" чи клавіатурою.

Для виконання деяких команд в ОС Windows потрібно вводити допоміжну інформацію. Для цього використовують діалогові вікна. Так, для виконання команди "Файл", "Открыть" у текстовому редакторі Word необхідно вказати дисковод, каталог та специфікацію файла. Для взаємодії користувача з системою діалогові вікна мають спеціальні елементи керування: "Флажок", "Переключатель", "Строка ввода", "Счетчик", "Список", "Ползунок", "Кнопки". Ці елементи розміщуються за тематичними групами, які називають полями. Групи мають заголовки, що закінчуються двокрапкою. Перехід від групи до групи здійснюється: 1.) або за допомогою "миші"; 2.) або при натискуванні клавіші <Tab>; 3.) або натиснувши одночасно клавішу <Alt> та підкреслену літеру в імені поля. Якщо вікно діалогу має поля, назви яких закінчуються трьома крапками продовження, то при вибиранні такого поля розкривається наступне вікно, в якому також можна встановити певні параметри. Студентам треба самостійно більш детальніше ознайомитися з елементами діалогового вікна.

Слід також відмітити, що багато вікон діалогу мають таку кількість полів, яку не можна вивести на екран дисплея одночасно. В цьому випадку діалог організовується за сторінками - вкладинками (для відкриття вкладинки треба встановити курсор миші на її імені, яке розташоване у верхній частині вікна, і натиснути на ліву кнопку "миші").

Вбудовані додатки або стандартні програми операційної системи Windows використовуються в разі виконання нескладних робіт на комп’ютері та включають наступні програми: текстовий редактор WordPad, графічний редактор Paint, блокнот, калькулятор, мультимедійні додатки, службові програми тощо.

До групи службових програм входять: утиліта перевірки диска ScanDisk, утиліта оптимізації розміщення інформації на диску (дефрагментації) Defrag тощо. Деякі вбудовані додатки забезпечують роботу з комп’ютерними мережами, електронною поштою та факсимільним зв’язком.

Розглянемо використання утиліти ScanDisk (пошук та виправлення помилок у файловій системі диска) та Defrag (підвищення швидкодії диска за рахунок упорядкування розміщення файлів на ньому). Для їх запуску можна використовувати меню "Пуск" (де послідовно вибрати команди "Программы", "Стандартные", "Служебные программы", а потім або "Проверка диска" або "Дефрагментация диска"). Існує ще інший спосіб їхнього запуску. Необхідно двічі клацнути на піктограмі "Мой компьютер", потім клацнути правою кнопкою миші на диску, який необхідно перевірити. У контекстному меню, що з’явиться, вибрати команду "Свойства" і клацнути на ярличку вкладинки "Сервис". Далі для роботи з ScanDisk треба натиснути на кнопку "Проверить", а для роботи з Defrag - на кнопку "Произвести дефрагментацию". Після натискання кнопки "Запуск" утиліти почнуть свою роботу.

Дата добавления: 2015-11-14