Реформи Солона.

Базилевс.

Базилевс - вождь племені. Його обирали всім чоловічим населенням роду, фратрії, філи, влада якого була обмежена. Базилевс в основному військовий ватажок., що мав і функції жерця. В суспільстві він був першим серед рівних.Йогонакази

були обов'язкові до виконання. У мирний час влада базилевса

носила скорше “батьківський” характер: він розглядав і вирішував різні

поточні справи, спори і конфлікти, управляв життям колективу, приносив

разом с жерцями жертви богам, керував релігійними обрядами тощо.

2.1.5. Народні збори.

Існували народні збори – еклезія. До 6 ст. до н. е. народні збори збиралися регулярно. Функції народних зборів: питання війни і миру, обрання посадових осіб, заслуховування їх звітів, судові та законотворчі функції. (порядок зібрання і т.д. – у книжці). Пропозиція проекту закону відбувалась так: людина стояла на стільці із зашморгом на шиї – будь-яка людина, що має право законодавчої ініціативи, має нести за це відповідальність.

2.1.а.Реформи Тесея. Синойкізм.

Синойкізм у Стародавній Греції – це об'єднання раніше відокремлених родоплемінних общин, поселень або міст у єдине політичне ціле (поліс) у зв'язку з виникненням класового суспільства й становленням держави.

Першим кроком до утворення держави стали реформи легендарного грецького героя і мудреця Тесея (VII ст. до н.е.). Тесей об'єднав чотири найбільші племена (філи) Аттіки в один народ з центром у Афінах. Поряд з племінними органами управління було утворено єдині Народні збори, колегію архонтів та ареопаг. Створено культ богині Афіни — опікунки міста і народу. Кожне з чотирьох племен поділено на три фратрії (усього - 12), а кожну фратрію на 30 родів. Усіх вільних повнолітніх громадян чоловічої статі Тесей поділив на три розряди: благородних (евпатридів), землеробів (геоморів) і ремісників (деміургів).До розрядів входили громадяни незалежно від приналежності до племені.

2.1.а.1. Правовий статус евпатридів, геоморів, деміургів і метеків.

Евпатриди — це родова знать, аристократія. Вони покликані були управляти суспільством. Їм належили найкращі землі. Геомори і деміурги разом з дрібними торговцями та бідняками (всі вони отримали узагальнену назву демос) були усунуті від управління державними справами, більшість з них розорялися і були вимушені закладати за борги свої землі, а іноді – самозакладатися (у рабство). Метеки – чужинці, що переселилися у той чи інший поліс. Особисто вільні, вони не мали політичних прав, не могли вступати у шлюб з афінськими громадянами і, як правило, не могли володіти нерухомою власністю. Кожен метек був зобов'язаний мати в якості охоронця афінського громадянина, платити державі особливий податок – метойкіон (чоловік — 12 драхм, жінка — 6 на рік) і зареєструватися за місцем проживання.

2.1.а.2. Архонти і ареопаг.

У зв'язку з ускладненням функцій управління суспільством за домаганням аристократії створено нову посаду — архонта (начальник, старший), якого обирали на Народних зборах виключно з пердставників родової знаті(спочатку – довічно, пізніше – на 10 років). З першої чверті VII ст. до н.е. обирали не одного, а 9 архонтів (на 1 рік), які створили колегію (перебрали на себе військові, релігійні та судові функції). Після закінчення своїх повноважень архонти автоматично і пожиттєво входили до складу ареопагу, який прийшов на зміну Раді старійшин. Йому належали функції обрання архонтів, він розв’язував усі найважливіші питання управління суспільством, здійснював контроль над діяльністю службових осіб.

2.1.а.4. Територіальний поділ населення. Наукрарії.

Згодом, коли утворюється військовий флот для захисту Аттіки й охорони морської торгівлі, країна була поділена на невеликі територіальні райони — наукрарії, кожен з яких мав збудувати і спорядити військовий корабель. Їх налічувалося 48 — по 12 на кожну філу. Очолювали такі райони притани, які теж належали до евпатридів.

2.2 Соціальні протиріччя в афінському суспільстві. Боротьба між родовою аристократією та демосом.

На початку VI ст. до н.е. в Афінах загострилися суперечності між родовою аристократією і демосом, котрий наполегливо вимагав від евпатридів поділитися владою. Причиною стало значне майнове розшарування, маніпуляція багатіїв шляхом підкупу і шантажу бідними верствами населення, використання їх як засобу для утвердження своєї влади і здобуття ще більшого багатства.

Реформи Солона.

Для пом’якшення соціальної напруги відбулися реформи Солона.

Економічні реформи:

· «сисахфія» («скидання тягаря») – повне аналювання будь-яких боргів.

· Ліквідація боргового рабства (Всіх афінян, що стали борговими рабами, та членів їх родин відпускали на волю. За рахунок громадських коштів викупали громадян, проданих у рабство за межі Аттіки)

· Встановив максимум землеволодіння в одних руках (проте це не підтвердженно іншими джерелами, крім Арістотеля)

· Виданий закон про свободу заповітів

· Запровадив нову єдину монету, нову систему мір і ваги, запозичивши їх у Евбеї. Що розширило торговельні контакти Афін

· Був виданий закон про обов’язок батька навчити сина будь-якого ремесла, а інакше син мав право відмовитися допомагати батькові чи утримувати його в похилому віці

· Видано закон проти неробства

Політичні реформи:

· Скасував генократію – владу родової аристократії і замінив її тимократією – владою, яка грунтувалась на майновому цензі

· Усіх вільних громадян чоловічої статі було поділено на 4 розряди за майновим цензом (Перший розряд становили ті, хто мав прибуток не менше 500 медимнів зерна, масла чи вина (1 медимн – 41–52 літри). Ці громадяни називались п’ятсомірниками. До другого розряду належали ті, хто мав прибуток у 300 медимнів. В ополченні вони були вершниками і повинні були за свій рахунок придбати спорядження. Громадяни третього розряду мали прибуток не менше 200 медимів, їх звали зевгитами. Це був найчисельніший прошарок афінських громадян. Усі інші були зараховані до четвертого, останнього розряду. Їх звали фетами)

· Послабив ареопаг, вилучивши з його компетенції підготовку справ для обговорення їх у Народних зборах (це повноваження відійшло до Ради400)

· Заснував суд присяжних (геліею)

· Зберіг поділ країни на наукрарії

· Прийнято закон про політичну активність громадян (на Народних зборах кожен мав висловити свою думку, відкрито сказати «так» або «ні», не ховатися за спинами інших)

· Прийнято закони щодо фізичного виховання молоді, проти марнотратства жінок та ін.

Ці реформи привели до розвитку рабовласницького господарства на основі ввезення рабів з-за кордону і, отже, заклали основи для розвитку античного рабства. Реформи Солона, спрямовані проти засилляевпатридів, зміцнювали становище міського демосу. Розділена за майновими ознаками на різні розряди, родова аристократія втратила колишню силу і вплив. Знать вважала реформи надмірними, а низи – замалими, неповними, всі разом вимагали їхнього вдосконалення.

2.4. Тиранія Пісістрата (560-527 рр. до н.е.). Реформи Клісфена.

Тиранія Пісістрата (560-527 рр. до н.е.)

Невдовзі після реформ Афіни переживають гостру політичну кризу. Вона завершилася тим, що один із багатих евпатридівПісістрат, спираючись на армію, встановив власну диктатуру – тиранію Пісістрата. Реформи Солона він не змінив. Усі попередні органи теж залишалися. Пісістрат та його сини дбали тільки про те, щоб на всіх важливих посадах були їхні прибічники. Він конфіскував частину земель у евпатридів, наділивши ними бідних селян, запровадив державний довгостроковий кредит селянам і ремісникам, увів інститут роз’їзних суддів, щоб люди з місць не мусили їздити по судових справах у Афіни. Він призначив єдиний поземельний податок, сприяв створенню афінських колоній, вів в Афінах обширне будівництво. У 527 р. до н.е. Пісістрат помер і тиранами стали двоє його синів, їхня політика була дещо іншою: збільшувались податки, чинились розправи над політичними супротивниками, посилився терор. Незабаром одного з них вороги тиранії вбили, другий 510 р. до н.е. був змушений зректися влади.

Реформи Клісфена

Боротьба між аристократією та демосом спалахнула з новою силою. Спроба спартанців втрутитись у події і допомогти аристократам відновити свою владу закінчилась невдачею. Демос переміг. На чолі Афін став вождь демосу, непримиримий противник тиранії, аристократів і спартанців Клісфен, що походив зі знатної родини Алкмеонідів.

Його реформи остаточно ліквідували залишки родового ладу і сформували систему афінської демократії, яка зберігалася з невеликими змінами впродовж усього періоду існування Афінської держави. Основною метою Клісфена було остаточно ліквідувати вплив і силу реакційної землевласницької родової знаті, демократизувати суспільно-політичний устрій Афін.

· Ліквідував чотири родові племена і натомість запровадив територіальний поділ: поділив Аттіку на 10 територіальних округів – філ, які, в свою чергу, поділялись на три частини – тритії, а ті – на деми. (10 філ, 30 триттій, 100 демів)

· Найвищим органом влади філи були Народні збори (агора), колегія трьох епімелетів. Демами управляв демарш (староста), який обирався щорічно

· Утворено нові державні органи – Раду 500, до якої обирали по 50 осіб від кожної з 10 філ. Створено колегію 10 стратегів – по одному від кожної філи.

· Запровадив остракізм – суд черепків. Один раз на рік на народних зборах присутні повинні були відповісти на запитання, чи є в державі людина, яка своєю діяльністю шкодить демократії, існуючому суспільству, устрою. Якщо народ на це запитання відповідав ствердно, то присутнім роздавали глиняні таблички (черепки), на яких вони писали ім'я цієї людини. За більшістю голосів таку людину виганяли з Афін на 10 років (згодом на 5) без позбавлення громадянських чи будь-яких майнових або спадкових прав.

Отже, реформи Клісфена, завершили так звану епоху політичних революцій і формування афінської державності.

2.5. Реформи Ефіальта

Подальша демократизація афінського державного ладу пов’язана з іменами Ефіальта і Перікла.
У 462 р. до н.е. афінська демократія під керівництвом Ефіальта провела через народні збори закон про позбавлення ареопага всіх політичних функцій. Він був позбавлений права накладати вето на постанови народних зборів, передавши це право геліеї. Право контролю за посадовими особами і нагляд за виконанням законів перейшли до ради 500 і народних збо-рів, але головним чином до геліеї. Скоротилась судова компе-тенція ареопага: за ним залишились лише релігійні справи і деякі кримінальні.

2.6. Реформи Перікла.

Реформи Перикла. Перикл (495 до н. е. – 429 до н. е.) – державний діяч, стратег, оратор і полководець у Стародавніх Афінах.Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перикл – виходець зі знатного афінського роду, обдарований політик.

Після вбивства Ефіальта афінську демократію очолив Перікл. При Періклі відбувається більш чіткий поділ властей: законодавча влада належала народним зборам, виконавча – Раді 500 і магістратам, судова – геліеї. Принцип жеребкування розповсюджується на більшість раніше виборних посад, вводиться плата за участь у виконанні громадських функцій.

Цивільна: Відповідно до її вимог, громадянином Афін міг вважатися лише той, чиї мати й батько були афінянами.

2.7. Правовий статус, права і обов’язки повноправних афінських громадян.

Населення поділялося на вільних, рабів та метеків. Вільні – це громадянин Афін, вільна особа, народжена від правильного шлюбу і занесена до списку демів. Це щодо чоловіків. Жінки мали теж бути народжені від правильного шлюбу та занесені у списки еої. Еої так само велися за демами. Щодо повноправності громадян. З 18 років, з того часу, як людина була внесена до списку дему, вона мала право брати участь в політичному житті, але у зв’язку з навчанням та службою в армії, вони набували фактичного рівноправ’я в 20 років. Жінка участі у політичному житті не брала. Обиратись на державну службу або балотуватися на якусь виборну посаду особа могла, як правило, з 30 років. Активне виборче право в 20 років, пасивне – в 30.

Раб визнавався річчю, був повністю позбавлений будь-яких прав, як особистих, так і майнових. Вбивство свого раба як правило не каралось, за винятком випадків, якщо було вчинене з особливою жорстокістю. За вбивство чужого раба особа відповідала як за пошкодження чужого майна.

2.8. Правовий статус метеків.

Метеки – це не громадяни, але вільні особи, які постійно проживали на території Афін. Вони не брали участі у політичному житті, вони були урізані і в інших правах. Вони були обмежені (в різні роки різними сумами) на укладення цивільно-правових угод. Вони не могли самостійно представляти себе в суді і Афінська держава виділяла їм спеціального уповноваженого на представництво інтересів, так званого простата. Вони були змушені сплачувати принизливий податок – метейкон. Вони не мали права брати шлюб. Могли бути в суді свідком, але лише другорядним.

Афінське право знало й інші категорії населення, як от чужинці. Чужинці – це не громадяни Афін, так само як раби та метеки, які правомірно перебували на території Афін. Вони наділялись різними правами.

2.9. Правовий статус іноземців. Інститути гостинності (проксенія і ісополітія).

Існувало два інститути гостинності (правила щодо чужинців, їх права):

• Ісополітія. Вона бувала односторонньою та двосторонньою. Як правило двосторонньою. На території Афін чужинці наділялися тими самими правами, що і громадяни Афін. Це не стосувалося участі у політичному житті. Як правило в обмін на те, що на території країн, де проживали ці люди, громадяни Афін користувались тими ж правами, що і громадяни цих країн.

• Проксенія. Проксенія передбачала наданню чужинці особи-звязкового між офіційною владою Афін та цим чужинцем. Цей представник називався проксен. За допомогою нього чужинець міг реалізувати свої права на території Афін.

2.10. Правовий статус та становище рабів. Джерела рабства.

Рабів не вважали за людей, тому рабовласник міг вільно розпоряджатися рабом. Існувала заборона вбити раба. Раб часто не мав навіть імені. Розрізнялися раби державні і приватні. Державні могли мати своє господарство, купувати й продавати майно, створити свою сім'ю. Державні раби працювали на копальнях, на будівництві оборонних споруд, фортець, прокладанні доріг, на публічних роботах, у державних майстернях тощо. Іноді їх залучали до участі у військовому поході. Не раз за заслуги перед державою вони здобували волю.

Чимало рабів становили приватну власність громадян. Вони працювали в домашньому господарстві, полі. Раб в Афінах був повною власністю господаря. Раб не міг без дозволу пана мати своєї сім'ї, придбати майно. За шкоду, завдану будь-ким здоров'ю раба, присуджену винагороду отримував його господар. Він же відповідав за шкоду, завдану його рабом третім особам. Убити свого раба господар не міг. Тільки суд був правомочний присудити раба до смертної кари. За вбивство чужого раба в публічному місці вільного громадянина могли засудити на вигнання. Господарі мали право бити раба. У суді раб самостійно виступати не мав права. В разі потреби від його імені виступав господар.

Джерела рабства: військовополонені, народження від рабині, купівля раба за кордоном, віддача у рабство за злочини

2.11. Державний лад Стародавніх Афін (вищі органи влади афінської республіки, принципи їх формування, склад та функції. Докимасія)

2.11.1. Еклезія. Інститут «скарги на беззаконня».

Народні збори (еклезія) – найважливіший і вирішальний орган. Право участі у народних зборах мали всі повноправні афінські чоловіки, що досягли 20-літнього віку незалежно від їх майнового стану і роду занять. Був кворум – 6 тис. осіб. З меншою к-тю осіб збори не проводилися. Повноваження були дуже широкими. На народних зборах приймались закони, вирішувалися питання війни і миру, вибирали посадових осіб, слухали звіти магістратів після закінчення строку повноважень, затверджували держ. бюджет, здійснювався контроль за вихованням юнаків.

У нар. зборах був демократичний порядок роботи. Виступати міг будь-який учасник зборів. Але він повинен був дотримуватись певних правил, які зводились до того, що не можна було повторюватись, ображати свого опонента, а говорити необхідно було по суті справи.

Голосування було таємним, за винятком виборів на військові посади. Кожен громадянин міг внести на розгляд свій законопроект. Будь-який член Народних зборів міг виступати в еклезії з надзвичайними заявами про державні злочини, у тому числі з письмовими скаргами проти осіб, які внесли у народні збори пропозиції, що порушують суспільні закони. Інститут “ скарги на беззаконня” оберігав непорушність основних законів від спроб зміни або обмеження їх на шкоду правам народу шляхом законодавчих актів.

Крім того, будь-який законопроект підлягав попередньому розгляду в Раді 500. Остаточне рішення належало геліеї.

2.11.2. Рада п’ятисот.

Рада 500 – один буле; була робочим органом народних зборів. Особи, обрані у Раду, - булевти. Члени обирались шляхом жеребкування з числа повноправних громадян, що досягли 30-літнього віку по 50 чол. від кожної з 10 філ. До неї могли входити представники всіх розрядів населення. Рада була розбита на 10 чергових частин (пританій). Рада 500 розв’язувала питання благоустрою міста, доставки продовольств. У її віданні перебувала скарбниця і державна печатка. Рада проводила докимасію (перевірку) 9 архонтів і кандидатів у члени Ради на майбутній рік. Вона мала право притягувати до суду посадових осіб. Раді належала судова влада.

Притани.

Притани – члени колегії, на які ділилась Рада 500. Вони брали участь в роботі буле і еклезії. Час урядування колегії називався пританією. Притани щоденно вибирали зі свого складу шляхом жеребкування голову, який головував і в народних зборах.

2.11.4. Колегія стратегів.

Колегія десяти стратегів вибиралась відкритим голосуванням із числа найбільш багатих і впливових громадян. Стратегів спочатку обирали по філах. Від кандидатів вимагалось знання свого фаху – військової справи. Основні функції колегії стратегів – верховне керівництво і командування всіма військовими силами афінської держави, фінанси, зовнішні відносини, підготовка до ради п’ятисот і народних зборів, проектів, декретів і розпоряджень. За афінськими законами всі десять стратегів користувались однаковими правами і мали однакові обов’язки. Але на практиці встановився неписаний звичай, що один із стратегів займав перше місце не тільки в самій колегії стратегів, але й у всій державі.

2.11.5. Колегія архонтів.

Колегія архонтів — дев'ять найважливіших урядовців із широкими повноваженнями у Стародавніх Афінах. Спочатку архонти вибирались довічно, потім – на 10 років, а з 683 р. до н.е. щороку обирались 9 архонтів. Один з них – перший архонт-епонім, іменем якого називався рік, очолював колегію, мав повноваження щодо нагляду за внутрішнім управлінням і судові повноваження щодо сімейних справ. Базилевс, який став другим архонтом, виконував жрецькі функції, а також суд у релігійних справах. Третій архонт – полемарх– здійснював командування військом і відав зовнішніми справами. Інші шість архонтів – фесмофети – були охоронцями законів та очолювали розгляд судових справ.
Діяльність архонтів контролювалася ареопагом.Архонти призначалися з доби Солона із вищого майнового класу, з Клісфена — за жеребом, а з Арістіда — з усіх громадян.

Ареопаг.

Ареопа́г — вищий судовий і урядовий контролюючий орган Стародавніх Афін. Спершу Ареопаг — рада знаті, згодом Ареопаг складався з службових осіб — архонтів, його довічних членів. Особливо зросла роль Ареопагу в період перед реформою Солона. Ареопаг контролював дії службових осіб і всіх держ. органів, застосовуючи право вето, здійснював нагляд за додержанням законів,культів і звичаїв, а також за вихованням; розглядав кримінальні справи. В разі загрози державній безпеці Ареопаг ставав надзвичайним органом з усією повнотою влади. З перемогою демократії реформою Ефіальта (462 до н. е.) Ареопаг був позбавлений політичних прав і залишився в основному як судовий орган.

2.11.7. Геліея.

Геліея – суд присяжних, створений за часів Солона, до якого входили громадяни всіх чотирьох розрядів у кількості 6 тисяч чоловік (5000 суддів і 1000 запасних), по 600 чоловік від кожної з 10 територіальних філ. Обирались жеребом на один рік між чоловіками старше 30 років. Існувало 10 колегій по 500 суддів і 100 запасних. Геліея – суд першої інстанції у справах про державні злочини і зловживання чиновниками владою, та апеляційна інстанція у справах, які розглядалися іншими судами. Мала певні контрольні функції і могла ветувати законопроекти.

2.11.8.Принципи заміщен ня вищих посад.

Політичні вибори вважаються найбільш доступним способом участі громадян у формуванні органів державної влади та громадського самоврядування з метою впливу громадян на процес творення та здійснення державної політики.

Державний апарат Афінської республіки у V-IV ст. до н.е. формувався з врахуванням територіальної організації населення та майнового цензу. Основними принципами заміщення посад були: виборність, строковість, колегіальність, безоплатність і звітність. Обрання кандидатів здійснювалося або шляхом виборів, або за жеребом. Кожен повноправний громадянин Афін мав право балотуватися на певну посаду.(кожний чоловік з досягненням певного віку, який мав гро- мадянство і певну нерухомість) Вибори посадових осіб проходили щорічно шляхом відкритого голосування в Народних зборах (еклесії), що були вищим органом влади. Голова Народних зборів зачитував народу список кандидатів на від- повідну посаду і виборці голосували, піднімаючи вверх руку, окремо за кожного кандидата. Глашатай рахував голоси виборців, більшість яких і вирішувала результати виборів Однак з часом перевагу було надано виборам за жеребом.

2.11.9. Законодавчий процес в Афінах (стадії). Роль та значення колегії помофілаків.

Першим історичним законодавцем Афін був тиран Драконт.

Закони Драконта (близько 621 року до н.е.) були присвячені головним чином новій організації суду, покаранням за різні порушення священного і суспільного укладу; прагнули стримати поширення майнової нерівності. Закони ці скасували будь-які привілеї, в тому числі родової знаті, у сфері кримінального покарання. Практично за будь-яке злочин, за будь-яку зокрема крадіжку, навіть крадіжку овочів з городу, Драконт наказав стратити смертю. Передбачалося покарання за вбивство раба. Тільки за посягання на недоторканність особи міг бути призначено штраф. Злочин було нанесенням образи не тільки самому потерпілому, але і всьому його роду - тому скарги до суду могли подавати як потерпілі, так і їх родичі.

(Закони передбачали можливість примирення злочинця з рідними убитого чи з тим, кому був заподіяний збиток; з цієї можливості з'являється компенсація, встановлювана за угодою сторін (або в худобі, або у грошах)
Закони Солона (Після 594 року до н.е.)-були вибиті на дерев'яних дошках і виставлені в Притані;Солон вперше ввів в афінське право можливість заповіту на своє майно, Він «зробив майно дійсною власністю власника».

охорона сім'ї,істотно виправилася становище жінок у полісі. Заборонялося продавати з родини дочок і сестер, якщо тільки вони не скоювали порушень проти моралі і сімейних устоїв. Шлюб повинен служити продовженню роду, дітородіння, а не задоволенню корисливих чи інших недостойних прагнень. Тому вводилися вікові обмеження,Заборонялося приносити чоловіку велике придане (крім особистих речей). Щоб не укладалисяфіктивні шлюби з дочками багатіїв тільки заради збагачення (у спадщину), вводилося вимога, що зобов'язує чоловіка«багатої сироти» до співжиття з нею.

Заборонялося погано говорити про померлого, так само як і паплюжити живого. Вводилися обмеження на зайві розкоші і взагалі прояви всякої нарочитості, нескромності.Перелюб в сім'ї розглядалося як злочин. Важкий штраф покладався за згвалтування жінки
Були встановлені взаємні зобов'язання саджати дерева на певній відстані, щоб вони не заважали один одному. При копанні ям, канав випливало відступати від сусіднього володіння на достатню відстань. Пчільники одного господаря від інших повинні були бути видалені не менше ніж на 300 футів., законом установлювалися граничні ціни на жертовних тварин (також подібно з давньосхідних законами).

Колегія номофілаків (стражів закону) у складі 3-5 чол. наглядала за оформленням законів, поведінкою мешканців, посад, осіб, вимагала від них дотримання законів; мала право законод. ініціативи.

2.12. Колакрети, аподекти та управління фінансами.

Колакрети до реформ Клісфена відали державним майном, контролювали всі прибутки і видатки держави. Потім їх компетенцію значно обмежили — вони почали відповідати лише за деякі державні видатки

Аподекти стали скарбниками Афін, контролювали надходження до державної скарбниці всіх платежів, вели книгу прибутків, видавали всім службовцям кошти на утримання та витрати, спрямовані на управління. Аподекти розглядали спори з приводу податків, дрібні (до 10 драхм) вирішували самі, а значніші передавали в геліею.

Скарбницею храму богині Афіни завідували 10 скарбників священних скарбів. Це була окрема від державної скарбниця, але держава при потребі часто нею користувалася (у вигляді позик).
Кошти колегії складалися зі залишків державного бюджету. Наприкінці IV ст. до н.е. ці кошти передусім почали використовувати на військові цілі, для чого було створено окрему військову скарбницю (скарбник військового фонду)

На місцях, у філах, діяли спеціальні урядовці— полети, котрі відповідали за збір податків і мита у доход держави, укладали від імені держави угоди з орендаторами її маєтків, продавали конфісковані землі, майстерні.
ситофілаки — контролювали ціни на ринках;інспектори портів і гаваней (митна служба)

2.13. Армія і поліція. Токсоти

Основою збройних сил Афін було ополчення громадян (чоловічої статі фізично здатні у віці з 18 до 60 років)Молодь з 18 до 20 років (сфеби) проходила військове навчання під керівництвом спеціально виділених фахівців (софропістів, педотрібів та ін.). Вони відповідали за фізичну справність, військову виучку і морально-патріотичне виховання юнаків. Ухилятися від військової служби було ганьбою, це загрожувало позбавлянням громадянських прав.До державної поліціїналежали астиноми, які відповідали за чистоту, наглядали за будівельними роботами, благоустроєм міста; агораноми — наглядали за ринками, якістю продовольчих товарів; метрономи — контролювали за мірами і вагами; Були це органи колегіальні, по десять осіб у кожному. Обирали їх Народні збори шляхом жеребкування.
За порядком стежили ЗО наглядачів, що мали загін поліцейських — токсотів.

2.14. Судова система Афін.

2.14.1. Вищий судовий орган, його функції та принципи обрання суддів.

Геліея(суд присяжних)складалася з 6 тис. членів (геліастів), яких за жеребом щорічно обирали архонти з середовища повноправних громадян чоловічої статі кожної філи (по 600 осіб), що досягли 30-річного віку. Після жеребкування обрані геліасти складали клятву, потім, також через жеребкування, у делегації кожної філи визначали по 500 основних суддів і 100 запасних. Утворювалось у такий спосіб десять колегій — дикастерій. Кожна колегія виконувала свої безпосередні функції впродовж місяця. У випадку потреби (для розгляду важливих справ) скликали дві-три колегії разом. У повному складі геліея засідала рідко. Геліея діяла передусім як найвищий суд країни у ролі першої і другої (апеляційної) інстанцій. Здійснювала контроль за діяльністю службових осіб, заслуховувала їхні звіти (докимасія), притягала при потребі до відповідальності. Геліеї належало право вирішувати долю законопроекту, прийнятого вже Народними зборами.

2.14.2. Судові функції ареопагу.

Він контролював роботу службових осіб, діяльність Народних зборів, затверджував їхні рішення, мав судові й релігійні функції. Члени ареопагу були обрані пожиттєво, вони щорічно звітували про свою діяльність, їх можна було притягнути до відповідальності. Винних засуджували, і вони втрачали свою посаду. Засідання ареопагу відбувалися на Ареєвому узгір'ї і були переважно закритими. Головував на засіданнях архонт-базилевс.До його компетенції після реформ Ефіальта належали справи про навмисне вбивство, поранення чи спричинення каліцтва при замаху на життя людини, підпал і отруєння незалежно від того, закінчилися вони смертю людини чи ні. Справа підлягала компетенції ареопагу тільки у тому випадку, коли потерпілою стороною був повноправний афінський громадянин. Убивство громадянина вважалось не тільки антидержавною справою, а й антирелігійним вчинком, який викликає гнів богів. Тому такі справи слухали під відкритим небом, щоб присутніх не оскверняло перебування під спільним дахом зі злочинцем. Найпоширенішим покаранням за вбивство була смертна кара, а за навмисне каліцтво, поранення —вигнання з країни з конфіскацією майна. Вирок виносили за більшістю голосів. При рівності голосів підсудного вважали виправданим. Після того як потерпілий пред'явив звинувачення, перед винесенням вироку звинувачений міг оголосити, що йде у вигнання. Тоді вирок не виносили, але злочинець ніколи не міг більше з'являтися у країні. Ареопаг, за дорученням Народних зборів міг розслідувати, але не розглядати, справи про антидержавні злочини.

2.14.3. Суд ефетів.

Компетенція:

· Вбивство з необережності.

· Намовляння до вбивства. Розглядали різнорольову участь у вчиненні злочині. Намовляння – це те, що ми фактично називаємо підбуренням до вбивства.

· Вбивства у випадках, дозволених законом – самооборона. До самооборони належало вбивство коханця своєї дружини, якого застали на гарячому.

· Справи про рецидив. Якщо особа була засуджена за вбивство до вигнання, але знову вчинила вбивство.

2.14.4. Колегія одинадцяти

Компетенція:

· Розгляд справ щодо розбійників, злодіїв, викрадачів людей.

· Вирок, який вони виносили, в основному був смертним. Тому вони ще розглядали справи злочинців, упійманих на гарячому.

2.14.5. Колегія тридцяти (сорока)

Вона замінила так звані “демні суди”, суди створені у демах, і створені вони були в 560 році до н.е. за часи тиранії Пісістрата. Компетенція:

· Дрібні цивільні, сімейні і кримінальні справи (навіть не на стільки кримінальні та адміністративні). Це були так звані роз їздні суди, вони їздили по демах і вирішували справи. Але вони не були розташовані в демах постійно.

2.14.6. Суд діететів

Діяв на місцевому рівні. Вони діяли в філах та демах і являли собою варіант державних третейських судів. Якщо судили державних суддів, то вирок виносився іменем держави. Якщо учасники процесу погоджувались з рішенням цього суду, то виконувався вирок, якщо не погоджувались, то справа передавалась геліеї.

2.14.7. Колегія фесмофетів.

Інші шість архонтів становили судову колегію фесмофетів. Вони порушували та приймали до розгляду судові позови про незаконне присвоєння громадянських прав, про одержання їх нечесним шляхом, хабарництво, фальшиві показання свідків та ін. Самі вони судові справи не розглядали, а скликали для цьогосудові засідання геліеї чи її колегій, головували на них, особливо в таких важливих справах, як звинувачення в державних злочинах.

Їхнім обов'язком було щороку переглядати діюче законодавство щодо його доцільності й ефективності та подавати Народним зборам пропозиції про необхідність прийняття нових законодавчих актів, уточнення чи зміни старих, усунення в них суперечностей, недоліків тощо.

2.14.8. Суд ейсагогейсів і аподектів.

Існував ще інститут так званихейсагогейсів і аподектів.Ейсагогейси (їхбулоп'ять — по одному від двох філ) здійснювали на нагляд за справами, для розгляду яких надавався термін не більшемісяця. Зокрема, це були справи про повернення приданого вдові після смерті чоловіка чи дружин і після розірвання шлюбу, несплату відсотків за позиками, скарги про вчинення образи та ін. Після закінчення терміну ейсагогейси вилучали нерозглянуті чи незавершені справи з місцевихсудів і передавали геліеї. Аподекти розглядали скарги відкупників і противідкупників.

2.14.9. Суд наутодиків.

Справи, пов'язані з мореплавством і морськоюторгівлею, перебу­вали в компетенції наутодиків (їх обирали жеребкуванням — 10 осіб).

2.15. Основні риси афінського права.

2.15.1. Джерела права. Закони Драконта. Законодавча діяльність Солона.

Найдавнішим джерелом права в Афінах був звичай. У 621 р. до н.е. з’являється писане право у вигляді Законів Драконта. Тлумачення звичаєвого права за традицією належало аристократії і призводило до частого зловживання. Запис чинних норм права дозволив обмежити свавілля в тлумаченні юридичних правил.

При цьому Драконт включив до законів ряд нових суттєвих положень, які відображали нову соціально-економічну ситуацію. Скасовувалась кровна помста, вводились нові правила судочинства. Закони закріплювали права приватної власності, встановлюючи при цьому суворі покарання за посягання на приватну власність. На початку VІ ст. до н.е. в Афінах Солоном була проведена велика законодавча робота: Закони Драконта були скасовані за винятком деяких постанов про вбивство. У V – ІV ст. до н.е. закони стають головним джерелом права.

2.15.2. Право власності.

2.15.2.1. Поняття «володіння» і «власність» в афінському праві

Афінське право ще не розрізняло власність та володіння і не знало такого терміну як "власність". Існує поняття "ошйа" - сукупність речей та благ, якими володіє власник. Власність вважається нібито наданою общиною, державою, і архонти, вступаючи на посаду, заявляли, що зберігають за кожним громадянином те майно, яке йому належить.

2.15.2.2. Майно «видиме» й «невидиме»

Цілком можливо, що характер афінського обкладання був причиною юридично-санкціонованого поділу власності на дві категорії: видимої і невидимої. До першої ставилося те, що було доступним для огляду сусідів: будинок, поле, худоба, раби тощо; до невидимої власності зараховувалися головним чином гроші та дорогоцінності, які було можливо заховати,тримати у родичів, віддати в борг і т. д.

2.15.2.3. Види земельної власності.

До земельної власності належали рудники, багато орної землі і пасовищ, різноманітні будівлі.Вони перебували у власності держави. Усе це, крім суспільних соціальних і культових споруд, передавалося у найм приватних осіб. Держава здійснювала контроль над господарським станом орендованого майна. Земельні володіння називали kleros- жереб, що відображало колишні общинні порядки, коли землю надавали за жеребом.

2.15.2.4. Кларос. Літургії. Триєрархія.

Про колишні епохи, коли приватної власності ще не існувало,нагадують лише назви земельних ділянок (тобто клерос, як вони називалися,що означало в точному значенні-жереб, частка- те, що отримано від громадської долі) Через відсутність постійного прямого оподаткування громадян, яке в Греції вважалося ознакою рабства, одним із основних джерел фінансування державних видатків стала система літургій. У загальному розумінні літургія – зобов’язання найбільш заможних громадян по організації заходів державного значення. За своєю економічною суттю це був податок на багатство, який утримувався шляхом виконання заможними платниками податків натуральних повинностей. Триєрархія була одним із видів літургій. Це зобов’язання по спорядженню кораблів, підтриманню їх у бойовому стані та командуванню ними під час бойових дій. Виконання громадянами літургій було почесним обов’язком, який демонстрував їх вагу в суспільстві, здатність впливати на прийняття політичних рішень, та врешті-решт, був головним і невід’ємним елементом тогочасного піару. Триєрархія була дуже затратною, її виконували найзаможніші громадяни із періодичністю одного разу на три роки, при цьому, вони звільнялися від виконання усіх інших видів літургій.

2.15.3. Зобов*язальне право.

2.15.3.1. Підстави виникнення зобов’язань.

Найбільш детально в праві Афін були розроблені зобов’язальні відносини. Розрізняли зобов’язання із договорів і зобов’язання з делікту - спричинення шкоди - тобто вільні і примусові зобов’язання.

2.15.3.2. «Вільні зобов’язання». Порядок укладення договорів. Засоби забезпечення зобов’язань.

Основою виникнення договорів вважалася угода сторін, що не вимагала особливої формальності. Найважливіші угоди укладалися у письмовій формі. Залежно від характеру договору документ підписувався обома сторонами (договір купівлі-продажу) або однією зобов’язаною стороною (договір займу). З’явився інститут свідків. До реформи Солона невиконання договірних зобов’язань тягло за собою особисту відповідальність боржника-боргове рабство.

Завдаток. Поручництво третьої особи. Застава

Виконання договору забезпечувалося завдатком,поручництвом третіх осіб і заставою(до реформ Солона договір займу забезпечувався і самозакладом боржника).

Завдатком називалася сума, яку виплачувала одна сторона іншій на підтвердження укладеного договору, якщо від виконання договору відмовлявся покупець, він втрачав свій завдаток, а якщо продавець- повертав подвійну суму завдатку. В заставу боржник міг давати рухомі або нерухомі речі. Прибутки від рухомої речі кредитор присвоював собі, як відсотки за

позичене.
При поручництві третя особа брала на себе відповідальність за своєчасну сплату боргу боржником.
Особливе значення в історії Афін мала застава землі- іпотека. Закладена земля залишалася у володінні і користуванні боржника, який тільки не мав права нею розпоряджатися. При невиконанні боржником зобов’язання закладена земля переходила до кредитора, який міг її продати.

Види договорів.

Найбільш розповсюдженим із договорів була купівля-продаж у формі простої угоди сторін. Предметом наймання були як рухомі речі,у тому числі раби,так і нерухомі речі.

Договори особистого найма укладалися для надання різних кваліфікованих угод лікаря, будівельника тощо.

Д оговір товариства - торгового, релігійного, товариства музикантів. Доходи та збитки товариства розподілялися між його учасниками.

Договір позики, в тому числі у лихварів відбувався під великі проценти – 20%.

Якщо боржник не повертав взяте у позику майно у вказаний в договорі строк –кредитор самостійно міг задовольнити свої претензії за рахунок майна боржника(ніби судове рішення відбулося).

В Афінах існував договір зберігання речей -поклаж а. За цим договором одна сторона віддавала іншій на безоплатне зберігання якусь річ без права користування нею.

Договір передавання на зберігання грошей банкірам,що повертали їх іншими монетами і сплачували відсотки власникам.

2.15.3.3. «Невільні» зобов’язання.

«Невільні зобов’язання» — зобов’язання з правопорушень (деліктів). Правопорушення, які завдавали шкоду особі чи майну, інколи тягнули за собою не кримінальні покарання, а штрафи на користь потерпілих. Особа, майну якої неправомірними діями іншої особи завдано шкоду, мала підставу для подання спеціального позову — dike blabes (наприклад, на сусіда, чия худоба потравила посів; на особу, з вини якої пожежа знищила майно). За шкоду, заподіяну неповнолітніми, відповідав їхній батько, а за раба — господар. Господар також міг уникнути відповідальності, віддавши раба постраждалому. Шкода, завдана не майну, а особі (образа дією, словами, побої, насильство тощо), була підставою для інших позовів і скарг, оскільки йшлося, швидше, про злочини проти особи та суспільства, а не майнові інтереси.
2.15.4. Шлюб і сім’я.
2.15.4.1. Умови укладення шлюбу.
У гомерівську епоху шлюб укладали у вигляді договору між батьком нареченої та нареченим про купівлю дівчини. Сліди договірної форми збереглися і в пізніші часи. Першим і головним актом була угода, укладена між майбутнім чоловіком нареченої та її батьком/опікуном, саму наречену згоди не питали. Обов’язковою була присутність свідків, у процесі укладення угоди узгоджувався розмір приданого. Доповненням угоди була шлюбна процедура (гамос), поєднана з різними церемоніями, переважно релігійного характеру. Шлюб оформлявся у присутності державних урядовців або у суді, коли дівчина-спадкоємиця, згідно з афінським правом, виходила заміж за найближчого кровного родича, щоб успадковане нею майно не потрапило до іншого роду. Перешкодою до укладання шлюбу були: близька спорідненість по висхідній і низхідній лініях, шлюб між братом і сестрою (хоча допускалося, якщо батько був один, а матері різні).
2.15.4.2. Становище жінки в родині.

Афінська сім’я була моногамною, але жінка займала у ній другорядну роль — повністю підпорядковувалась волі чоловіка, вела замкнений спосіб життя, мешкала в окремій, жіночій частині будинку, куди не допускалися сторонні чоловіки, виходила з дому лише у супроводі рабинь чи служниць. Жінка займалася лише турботами про сім’ю, колом домашніх справ, управлінням рабинями. Чоловік (за згодою дружини) міг видати її заміж за іншого. Навіть перебуваючи у шлюбі, дружина підлягала, крім влади чоловіка, ще й владі батька/опікуна. Бажаючи розлучення, жінка мусила звернутись з письмовою скаргою до архонта-епоніма.

2.15.4.3. Умови розірвання шлюбу.

Припинення шлюбу наставало у зв'язку зі смертю одного з подружжя, внаслідок позбавлення чоловіка громадянських прав (атімія) та через розлучення.

Розлучення для чоловіка не становило труднощів. Він міг у будь-який момент, без жодних формальностей відіслати дружину до батьків чи опікуна, повертаючи, однак, її придане. Якщо ж розлучення було зумовлене негідною поведінкою дружини, то приданого чоловік їй не повертав. Чоловік міг пробачити провинність дружини, але йому в такому випадку (якщо він все-таки не прагнув розлучення) загрожувало позбавлення громадянських прав (атімія). Дружина, бажаючи розлучення, мусила звернутись з письмовою скаргою до архонта-епоніма, який і вирішував цю справу. Підпорядковане становище жінки в сім'ї дуже ускладнювало її домагання розлучитися із чоловіком. Чоловік міг (за згодою дружини) видати її заміж за іншого.

2.15.4.4. Влада батька над дітьми.

Влада батька над дітьми також була дуже великою. Впродовж перших п'яти днів після народження дитини батько вирішував, чи це його дитина. Тільки після визнання дитини батьком вона ставала членом сім'ї. До Солона існувало право батька продати або віддати своїх дітей у рабство за борги. Солон ліквідував це право, але визнав право батька вигнати дитину зі сім'ї за недостатню повагу, публічно зректися її. У такому випадку сина виключали зі списку членів деми, позбавляли права спадкування батьківського майна. Батько міг віддати дитину на виховання в іншу сім'ю, міг призначити опікуна на випадок своєї смерті, вибирав для дочки чоловіка та ін.

Навіть дорослі діти, які мали сім'ї, повинні були слухати батьків, поважати їх, при потребі — утримувати. За невиконання цих обов'язків їх могли притягнути до відповідальності.

Дата добавления: 2015-11-14