Державна рада

При особі імператора перебуває державна рада, що називається тепер consistorium principis. За пропозицією імператора, він обговорює всякі питання законодавства й управління; у ньому ж розбираються й всі судові справи, що сходять в інстанційному порядку до імператора.

Сена́т (лат. senatus, від senex — старий, рада старійшин) — один з найвищих державних органів в Стародавньому Римі.

В період Імперії влада Сенату все більш обмежувалася, зосереджуючись в руках імператора, хоча формально Сенат продовжував вважатися одним з вищих державних органів. Насправді, Сенат перетворився на збори представників знатних сімей/родів, що не мали великого політичного впливу. Ухвали Сенату зберегли силу законів, але приймалися зазвичай за ініціативою імператора. Починаючи з Октавіана Августа, фактичний імператор Риму носив титул «принцепс» — тобто «перший з сенаторів».

4.4.2. Основні відомства управління імперією

Управління імперією зосереджується в руках декількох основних відомств, керованих сановниками, що знаходяться в підпорядкуванні необмеженого глави імперії, - імператора.

Серед цих відомств: державна рада при імператорові (обговорення основних питань політики, підготовка законопроектів) і фінансове відомство. Військовим відомством командують призначені імператором і лише йому підлеглі генерали.

4.4.3. Вікарій

Імператор Діоклетіан (284 – 305 рр.) провів велику адміністративну реформу, увів тетрархію – чотиривладдя. Він поділив владу з Максиміліаном Геркулієм. Їхніми співправителями були оголошені цезарі Галерій – зять Діоклетіана і Костя Хлор. Отже, при владі були чотири співправителі. За Діоклетіана почався поділ імперії на Східну і Західну. Кожна мала свого Августа та його заступника – цезаря. Крім того, з’явились 12 діоцез – великих територіальних округів на чолі з вікарієм, що підпорядковувався безпосередньо імператорові.

Зберігши попередній адмі­ністративний поділ на діоцези і провінції, Костянтин утворив ще більші адміністративно-територіальні одиниці — префектури. Їх налічувалось чотири — по дві на кожну частину імперії. Західна частина поділялась на Італію з Африкою і Галлію з Іспанією; Східна — на Схід та Іллірію. Очолювали префектури префекти Преторія. Їх призначав імператор. Префектури наділялися на діоцези (в двох захі­дних префектурах було разом шість діоцезів, у двох східних — сім) на чолі з вікаріями, котрі вважалися заступниками префектів, але мали самостійні повноваження в галузі управління, фінансів, юрис­дикції. Вікаріїв також призначав імператор, і в деяких питаннях вони підпорядковувались безпосередньо йому.

Вікарій – правитель адміністративного округу
4.4.4. Апарат чиновників

У той період ще зберігалися сенат, магістратура. Сенат, однак, справами законодавства, судочинства, управління вже не займався. Він відав організацією різних ігор, видовищ, святкувань, (ахах, куріровал шуткі-самосмєєчкі, пчьолок і гру в птичь) контролював виконання різних повинностей сенаторами. На всі його ухвали потрібна була санкція імпера­тора. Збереглися також ще окремі магістратури (консули, претори, квестори), проте це були тільки почесні звання. Народні збори не скли­калися.

Діоклетіан провів низку реформ з метою зміцнити політичну, воєн­ну й економічну могутність імперії. Оновлено і розширено за рахунок юристів (дада) і фахівців раду при імператорі, яка стала голов­ним центром управління країною. Крім неї, при імператорі створено низку нових галузевих органів (управлінь, комісій та ін.), багато нових посад. Зокрема великого значення набули управитель імператорського палацу, начальник особистої канцелярії імператора, управитель його скарбниці, управитель імператорських маєтків. Затверджено суворі правила про ранги численних чиновників, права, надані кожному рангові, порядок підвищення по службі тощо. Всі ці органи і посади мали чітко виражені риси бюрократичного апарату. Кадри чиновників нерідко поповнювались вихідцями з різних верств суспільства.

Чиновники призначалися або затверджувалися імператором на термін один рік. Одні чиновники складалися в центральних органах, інші в місцевих. Склалася ієрархія чинів. У їх числі були: "редактор" законів; завідувач імператорської скарбницею (фиском); керуючий коронними имуществами; начальник імператорської канцелярії. Вищим чиновникам присвоюються почесні титули або ранги:

"Ясновельможних" (ILLUSTRES-сяючі),

"Чудових" - (SPECTABILES),

"Найсвітліших" - (CLARISSIMI).

Чиновники цих трьох рангів включаються до складу так званого "сенаторського стану" (ORDO SENATORIUS). Третім підпорядковувалися другі, другі - першим, а перші - лише імператорові. Посади ділилися на придворні (DIGNITATES PALATINAE), цивільні (DIGNITATE CIVILES) і військові (DIGNITATE MILITARES).

Платня чиновникам призначалося по їх рангу і титулу. Чиновні ранги визначалися так званої NOTITIA DIGNITATUM, що можна назвати "табелем про ранги". Словом, це був перелік всіх цивільних і військових посад початку V століття н.е. Найвищим особою при дворі вважався міністр імператорського двору - MAGISTER OFFICIORUM OMNIUM. Вся ця ієрархія чинів сходить до імператора, який по суті справи, і сам є першим чиновником у державі. У кожного чиновника, навіть обіймав відносно скромне місце в даній системі, була канцелярія - OFFICIUM. Число службовців (OFFICIALES), які працювали в канцелярії, часом бувало досить значним (іноді 500, 600, 800, 1000 і більше осіб).

При префект преторія була своя канцелярія. Намісники провінцій мали власні канцелярії. Апарат був суворо централізованим, ієрархічним.

4.5. Реформи Диоклетіана

Імператор Діоклетіан провів велику адміністративну реформу, увів тетрархію – чотиривладдя. За Діоклетіана почався поділ імперії на Східну і Західну. Кожна мала свого Августа та його заступника – цезаря. Крім того, з’явились 12 діоцез – великих територіальних округів на чолі з вікарієм, що підпорядковувався безпосередньо імператорові. Цивільна адміністрація відокремлювалась від військової(військова реформа). Кожний із співправителів імператора,як полководець був наділений владними повноваженнями і міг приймати самостійні рішення. За Діоклетіана у Римі була проведена реформа поліцейської служби її очолював префект, що ніс відповідальність за охорону громадського порядку в столиці. Заворушення рабів та інших пригноблених верств населення придушувались за допомогою зброї преторіанських когорт. Реформа Діоклетіана зміцнила централізацію управління. На деякий час вдалося перемогти сепаратизм провінцій, зберегти єдність імперії.

Дата добавления: 2015-11-14