Оформлення сенаторського стану

З найбільш багатих і знатних патриціанських та плебейських родів-династій з кінця IV і у III ст. до н.е. став формуватися так званий благородний стан, або "нобілі"(поЬі1ііа5). Переважно це були великі земле- і рабовласники. За деякими винятками, власне з цього стану обиралися вищі магістрати, комплектувався сенат. Саме нобілітет, ця нова (майнова) аристократія, захопила управління державою. Згодом їх стали називати сенаторським станом. Цей стан мав різні почесні звання, права (зокрема, право носити спеціальний золотий перстень, право мати почесні місця на видовищах, урочистостях, святах, право виставляти на похоронах зображення своїх предків). Для сенаторського стану згодом був встановлений майновий ценз у 1 млн сестерцій.

4.1.2. Зміни статусу жителів провінцій

Август надавав привілейованим станам право обиратися до судів, де розглядалися кримінальні справи. Тільки з провінціалів почали формувати суди з розгляду цивільних справ.

Август проводив політику лавірування між різними соціальними верствами. Для сенаторів він встановив майновий ценз 1 млн. сестерціїв, для другого привілейованого стану – вершників – 400 тис. сестерціїв. Він особисто перевіряв списки сенаторів, а найвизначніші з них були його друзями та супутниками. У складі вершництва виділяли «старе», що пов’язане з римською аристократією, і «нове», що складалось з вислужених легіонерів.

За часів правління Августа італійська знать зберегла своє становище, плебс він намагався відвернути від політики, організовував розкішні видовища і завершив систему хлібних роздач. Рабів поділив на вільних та власне рабів. Проте ставлення до них було як до речей, як і раніше.

4.2. Розвиток пекулію і колонату

Через завойовницькі війни не було притоку рабів. Через нестачу робочої сили землю ділили і давали її в оренду, орендарі мали назву колони. Це були сільські або міські жителі, що власноруч або з допомогою рабів обробляли землю. Вони мали сплачувати грошову оренду, і вже тоді склалася заборгованість колон. Тому дрібних орендарів прикріпили до земель і вони стали залежними. Пізніше становище колон визнали рабським, а самих колонів – «рабами землі».

В інтересах рабів було створено інститут рабського пекулія. Пекулій – це ділянка, яку надавали рабам для ведення господарства, проте зобов’язували їх вносити оброк. Це робилося для зацікавлення рабів у своїй праці.

4.3. Державний лад Римської Імперії. Принципат.

4.3.1. Повноваження імператора – принцепса

1)Командувач усіх збройних сил, мав особисту військову охорону.

2)Укладав міжнародні угоди, розв’язував питання війни і миру.

3)Управляв імператорськими провінціями.

4)Видавав рішення і тлумачив закони, чинив цивільне і крим. судоч.

5)Верховні релігії і жрецькі права, був звільн. від дії законів і звичаїв.

6)Реком. кандидатів на посади магістратів та їх влада на нього не пошир.

4.3.2. Занепад Народних зборів

Народні збори (коміції) скликалися, на них приймали закони, запропоновані Августом (згодом іншими принцепсами). Обиралися на них і магістрати, але вибори не були вільними, бо громадяни голосували за тих, за кого вказав Август (право рекомендації). Після смерті Августа (14 р. н. е.) виборчі коміції не скликались, законодавчі дуже рідко, і загалом вони були позбавлені судових функцій та втратили реальне політичне значення. Востаннє Народні збори скликав принцес-імператор Нерв у 98 р. н. е.

4.3.3. Становище Сенату за періоду принципату

За часів перших принце псів Сенат вважався найвищим органом управління державою. До нього перейшли деякі повноваження Народних зборів. У нього з’явилась законодавча і судова влада. Август провів реформу Сенату щодо порядку його скликання та кількісного складу – 600 чоловік. Його постанови одразу набували чинності.

Дата добавления: 2015-11-14