Спадкове право.

Реформи Солона встановили й спадкування за заповітом. Також було за законом.

Отже, згідно зі законом, спадок мали передусім сини померлого. Дочки при наявності синів не спадкували. Однак вони мали право при виході заміж на отримання від братів приданого. Між синами майно ділили порівну. Вони не могли відмовитись від спадку. Якщо син помер до отримання спадку, то його частку спадкували його сини.

При відсутності синів майно батька спадкували дочки. Позашлюбні діти прав спадкування не мали. Закон дозволив виділяти їм з батьківського майна не більше ніж по одній тисячі драхм.

Якщо померлий не мав дітей, то спадкували майно його бокові родичі — передусім брати і племінники (при їх відсутності — сестри й племінниці); потім — дядьки, двоюрідні брати та їхні діти. Чи мали право спадкувати батько та дід померлого — науці не відомо. В кожній покликаній до спадкування категорії кровні родичі ближчої лінії виключали родичів дальших ліній.

Спадкування за заповітом передбачало такі умови: заповідач повинен був бути дієздатний і правоздатний, при здоровому розумі, не складати заповіту під фізичним чи психічним примусом. Заповідати майно міг тільки той громадянин, у якого не було дітей чоловічої статі. Не могли заповідати неповнолітні й жінки, як і усиновлений син. Не мали права заповідати й особи, що обіймали державні посади, пов'язані з матеріальними засобами, аж до затвердження їх службових звітів. Якщо у спадкодавця була дочка, то він міг заповідати майно сторонньому, але за умови, щоб той одружився з нею (або з однією з них), а іншим виділив придане.

Заповіт укладали в присутності свідків у письмовій чиусній формі. Письмовий заповіт передавали на зберігання довіреній особі чи властям. Заповідач міг у будь-який момент відкликати (анулювати) свій заповіт.

2.15.6. Злочини і покарання за афінським правом.

2.15.6.1.Види злочинів та покаранняза них:

• Антидержавні - перехід на бік ворога, видавання державної чи військової таємниці, здача ворогові міста або у голон, поїздка у ворожий край без дозволу влади, поселення у чужому краї, спроби повалення існуючого ладу, відновлення тиранії, підробка грошей, обдурювання народу – смертна із конфіскацією, вивезення трупа за межі полісу, атімія злочинця та його сім’ї.

• Проти порядку управління – розтрата державних коштів(винний повертав у 10-кратному розмірі), зловживання владою, несумлінне виконання дипломатичної місії.

• Проти релігії – богохульство, зневіра в існуванні богів, невиконання обрядів – смертна кара, вигнання із конфіскацією майна.

• Проти особи – злочини прот життя і здоров’я, підпал.

• Проти честі – словесні й ділові образи – при дійовій зневазі карали тільки призвідника

• Проти моралі – подружня зрада – коханця, спійманого на місці, можна було безкарно вбити, розлучення з невірною дружиною(інакше чоловікові загрожувала атімія), невірна жінка після розлучення не мала права з’являтись на свята, в храми, видовища. Розтління неповнолітніх – смертна кара або атімія.

• Проти майна – крадіжка(злодій повертав викрадену річ та платив штраф – 2 ціни речі), крадіжка з храмів(смертна кара), пошкодження чужого майна, вчинення комусь збитків.

2.15.6.2. Види покарань. Застосування тілесних покарань. Атімія.

Види покарань:

• смертна кара (засудженому надавали право прийняти отруту, або меч чи шнурок. Розбійників, злодіїв, рабів вішали, або вбивали, закидаючи камінням),

• штраф та конфіскація майна (основні та і додаткові покарання), тілесні покарання (членопощкодження для рабів, частіше всього били батогом),

• позбавлення волі (застосовувалося лише як тимчасово, щоб не допустити втечі, наприклад, державних боржників),

• атімія (позбавлення політичних прав і повна або часткова конфіскація майна. При повній атімії засуджений не міг відвідувати храми, театри, свята, звертатись у суд, займати посади),

• продаж у рабство (карали розбійників, грабіжників, метеків чи вільновідпущеників; не застосовувалось щодо афінських громадян)

• тимчасове або пожиттєве вигнання.

Дата добавления: 2015-11-14