Якості керівника

Особистість керівника, його досвід, ділові й характерологічні особливості грають провідну роль в управлінні організаціями. У роботах, присвячених вивченню особистості керівника, відзначається, що не можна говорити докладно про якості особистості керівника взагалі, тобто у відриві від конкретного змісту його діяльності й супутніх їй факторів. Наявні дані свідчать про те, що деякі якості, що зустрічаються при аналізі діяльності керівників виробництва, відсутні в характеристиках керівників наукових колективів, і навпаки. Специфічними якостями володіють керівники правоохоронних і військових структур. У характері того самого керівника якості, необхідні для успішної організації колективу на рішення поставлених завдань, відрізняються від якостей, необхідних для створення в колективі сприятливого психологічного клімату.

Крім того, взаємні відповідності особистості керівника і його діяльності характеризуються певною динамікою. А. Л. Журавльов відзначає: «Питання про прояв і формування якостей особистості керівника в його діяльності повинен розглядатися в безпосередньому зв'язку з тим, що й сама діяльність керівника теж істотно змінюється в результаті придбання їм нових якостей і зміни існуючих». Разом з тим, те що сказано не виключає можливості й необхідності визначити в самому загальному виді ті вимоги, яким повинен відповідати керівник будь-якого управлінського рангу в різних соціальних організаціях. Вимоги до особистості керівника є традиційно високими, незалежно від того, якою кількістю підлеглих він управляє.

До числа основних властивостей, якими повинен володіти керівник, відносяться наступні:

1. Соціальна спрямованість діяльності. Керівник як офіційна особа повинен добре розуміти основні тенденції в розвитку сучасної політики, економіки, права й інших сфер життя держави. Відповідно, повинен він добре знати законодавчі й нормативні акти, які регламентують діяльність соціальних організацій, до числа яких відноситься його колектив.

2. Висока компетентність у певній професійній діяльності відповідно до профілю керованого колективу (політика, органи державної влади, наука, виробництво, правоохоронна система й ін.), тому що керівник не взагалі управляє людьми, а управляє їхньою діяльністю з виконанн професійних завдань. Однак у силу своєї ^-роботи, пов'язаної з організацією людей, керівник повинен володіти системою знань й у ряді суміжних областей: психології, права, сучасної економіки, логіки, етики, ораторського мистецтва та ін. Такі керівники вміють спілкуватися з людьми та поєднувати слово й справу. Вони чітко ставлять цілі діяльності, уміють їх обґрунтувати й змусити людей вірити в необхідність їхнього досягнення.

3. Організаторські здібності. Одне з основних якостей керівника — уміння організувати спільну роботу людей. Однак поєднувати рішення організаційно-технічних завдань із роботою з людьми не так просто. Багатьом керівникам буває легше зробити що-небудь самому, чим домогтися виконання цього від інших. Це найлегший, але найбезперспективніший шлях, оскільки керівникові самому однаково всього не зробити, і згодом він виявляє, що його підлеглі відвикли від самостійності, не можуть або вже не хочуть самостійно приймати рішення. А тим часом у цей час одне із центральних завдань, що доводитися вирішувати керівникам у своїх колективах, - це створити умови для прояву активності, ініціативи, творчості людей, розвитку їхньої активної мотивації.

У ряді досліджень показано, що організаторські здібності містять у собі наступні психологічні властивості особистості:

· здатність відображати з достатньою повнотою психологію керованої групи в ході рішення спільних завдань;

· практична спрямованість розуму - оволодіння знаннями й уміннями в області практичної психології, готовність застосувати їх у процесі рішення організаторських завдань;

· психологічний такт - наявність почуття міри у взаєминах з людьми;

· суспільна енергійність - здатність „заряджати” своєю енергією людей, яких він організує;

· вимогливість - здатність пред'являти до людей адекватні вимоги залежно від особливостей ситуації;

· критичність - здатність виявити й виразити значимі для даної діяльності відхилення від умов, які диктуються поставленим завданням;

· схильність до організаторської діяльності - потреба в ній і гармонійність почуттів при її виконанні.

4. Високі моральні якості, справедливість й об'єктивність в оцінці співробітників, гуманність, чуйність, тактовність, чесність. Не тільки в плані своєї ділової компетенції, але й у своїх моральних якостях керівник повинен бути зразком для підлеглих. Помилково було б обмежувати спілкування з підлеглими тільки службовими питаннями. Треба цікавитися їхніми особистими проблемами, родиною, побутовими умовами, здоров'ям, думкою співробітників по різних питаннях, уважно вислухувати їх, навіть якщо їхня думка здається помилковим.

Характер керівника проявляється в стилі керівництва, тому що він служить також еталоном поведінки для підлеглих. Тому так важливо враховувати властивості характеру при призначенні людини на керівну посаду. Згідно даним анкетування, працівники виробничих колективів вважають, що важко й неприємно працювати з керівником, якщо він неврівноважений, грубий, несправедливий. Це знижує продуктивність праці на 50%.

5. Емоційно-вольові риси характеру: цілеспрямованість, принциповість, наполегливість, рішучість, дисциплінованість, захопленість, здатність показати ці якості своїм підлеглим і вести їх за собою. Вольові якості людини здавна вважалися основними в його вмінні управляти. Сократ, наприклад, вважав, що головна гідність керівника — уміння повелівати людьми, а головними ворогами керівника є зажерливість, лінь, пристрасть до вина, слабість до жінок. До вольових якостей особистості керівника варто віднести також самокритичність, необхідну для усвідомлення своїх слабостей, і самоконтроль, необхідний для їхнього придушення. Важливу роль у структурі цих якостей займає почуття відповідальності, що керівник повинен постійно відповідати за свої вчинки, за моральний і фізичний стан своїх підлеглих, за результати діяльності керованого їм колективу.

6. Інтелектуальні властивості: спостережливість, аналітичність мислення, здатність до прогнозування ситуацій і результатів діяльності, оперативність і логічність пам'яті, стійкість і розподіленість уваги.

Керівник повинен постійно поповнювати й обновляти свої знання й уміти творчо, оперативно використовувати їх у різних, що часто змінюються, іноді екстремальних ситуаціях, характерних для його нестандартної діяльності. Так, А. В. Суворов вважав, що знання в пам'яті полководця повинні бути систематизовані і як би розкладені по шухлядках так, щоб їх можна було швидко відшукати й використати в певній ситуації. Наполеон високо цінував розум, але вважав, що люди, що мають багато розуму й мало характеру, найменше придатні для військової професії, тому що для цього потрібно мати більше характеру (рішучості, завзятості) і менше розуму.

Існує думка, що люди, які володіють високим творчим інтелектом, воліють працювати на самоті, поодинці. Люди середніх здатностей більше схильні до роботи в колективі, до керівництва людьми.

У складних сучасних умовах у людини, що претендує на керівництво, повинні бути високо й гармонійно розвинені характерологічні й інтелектуальні властивості.

7. Уміння підтримувати свій авторитет. Авторитет (від лат. auctoritas — вплив, влада) керівника заснований, по-перше, на офіційному його статусі, якій він займає, посаді й владі; по-друге, на визнанні його переваги й права приймати відповідальні рішення в умовах спільної діяльності. Дійсним авторитетом користується керівник-лідер, у поведінці якого присутні обидві вищевказані властивості і який впливає на людей не тільки правовими повноваженнями, але й моральним впливом своєї індивідуальності.

Висока професійна компетентність, володіння високими моральними й характерологічними особливостями, уміння їх практично показати своїм співробітникам, а так само вміння забезпечити високу ефективність діяльності групи - це основа авторитету керівника в оцінці його підлеглих і вищих інстанцій.

8. Імідж керівника — важлива складова його авторитету. Поняття іміджу відбиває сучасні вимоги до керівника, який не тільки спілкується з підлеглими, але й здійснює функцію представництва керованої ним групи перед особою інших соціальних організацій, тобто підтримує престиж свого колективу. Тому зовнішність керівника, культура мови, манери, вид і культура одягу — все це елементи його іміджу. У сучасних умовах є фахівці („іміджмейкери”), які створюють вигляд керівників високих рангів (претендентів на пости президентів, губернаторів, керуючих економічними й промисловими галузями), формуючи цей вигляд відповідно до очікувань публіки. Вони формують імпозантний, привабливий образ шляхом створення певної зачіски, костюма, міміки, манери триматися. Зміст публічних висловлень також у чималому ступені впливає на результати виборів.

9. Міцне здоров'я. Діяльність сучасного керівника характеризується надзвичайно високою нервово-психічною й фізичною напругою. Причинами професійних захворювань керівників стають підвищена нервова збудливість, порушення сну, серцево-судинні розлади. Багато керівників зневажливо ставляться до свого здоров'я, прагнучи показати колективу приклад службової відданості. При цьому вони не зважають на те, що їхнє здоров'я є чинником, що значною мірою визначає ефективність діяльності керованих ними колективів.

Здоровий спосіб життя керівника і його організаторська діяльність повинні бути тісно зв'язані між собою. Керівники з розстроєною нервовою системою, слабким здоров'ям, вносять нервозність і дезорганізацію у керовані ними колективи, втрачають упевненість у собі й здатність до своєчасного прийняття адекватних рішень. Тому гарний стан здоров'я, його збереження на довгі роки повинне стати службовою необхідністю керівника. Необхідно впроваджувати наукову організацію праці керівників, регулярне медичне обстеження, систематичні заняття спортом, режим правильного харчування, повноцінне використання відпустки й вихідних днів. Для саморегуляції, уміння підтримувати гарний настрій, знімати нервово-психічну напругу важливо використати систему аутотренінгу. Міцне здоров'я висококомпетентного, досвідченого й талановитого керівника - це не тільки його особисте надбання, але й суспільна цінність для колективу, організації й держави.

Важливою проблемою є відбір й атестація керівних кадрів. Завдання вивчення властивостей особистості керівників, їхньої психологічної придатності до виконання складних функцій керування людьми здобувають особливу значимість у сучасних умовах виділення соціальної теорії управління (менеджменту) як особливої прикладної області психології. Найбільш обґрунтовані шляхи оцінки особистості керівника складаються у використанні комплексу методів, серед яких варто виділити:

· спостереження й аналіз конкретної діяльності керівника;

· опитування-анкетування для виявлення самооцінки лідера і його оцінок групою;

· природний експеримент-метод рішення спільних завдань (ділові ігри);

· експертні оцінки фахівців з управління;

· психологічне тестування з використанням інтелектуальних особистісних і професійних тестів;

· соціометрія з метою встановлення престижу в групі й психологічній сумісності;

· біографічний, метод (вивчення документів, аналіз особистості).

Відомо, що особистість є складною системою різноманітних властивостей, тому застосування одного методу, навіть такого як метод тестів, не може дати правильного прогнозу щодо придатності людини до виконання управлінських функцій.

У зв'язку з ускладненням науково-виробничих, економічних, соціально-політичних процесів у сучасному суспільстві значно підвищився рівень вимог до особистості керівників. У результаті виникає необхідність підвищення рівня оцінки управлінського персоналу, розробки більше ефективних процедур підбора й підготовки керівників, удосконалювання їхніх методів роботи з людьми, організаторських здібностей. Світова практика підготовки й перепідготовки менеджерів у цей час містить у собі активні методи навчання. Застосовуються також лабораторні методи підготовки менеджерів різних управлінських рангів, зокрема тренування професійної чутливості. Різні методи взаємодії в малих групах допомагають учасникам цих тренінгів досягти саморозуміння й взаєморозуміння, виявити властиві їм феномени групової взаємодії.

У процесі рішення експериментальних завдань члени неструктурованої групи встановлюють певні взаємини, завдяки чому визначається рольова диференціація людей:

· лідери, здатні керувати, організувати й направляти дії всієї групи, показати особистий приклад;

· колективісти, що піклуються про успіх всієї групи;

· індивідуалісти, які віддають перевагу ізольованій праці;

· пасивні особи, здатні бути тільки керованими.

В Україні, як й в інших країнах, активні методи соціально-психологічної підготовки знаходять усе більше широке поширення. Використання цих методів сприяє прискоренню адаптації керівників до умов, що змінюються, своєї праці або роботи на новому місці, дозволяє більш обґрунтовано встановлювати організаторський потенціал претендентів на певну керівну посаду, надає допомогу керівникам в організації своєї діяльності й самовихованні.

Нижче наведений короткий перелік вимог до особистості сучасного керівника:

1. Керівник повинен бути керуючим, а не погоничем, тому він повинен:

· вести колектив, а не поганяти;

· покладатися на кооперацію й сприяння співробітників, а не тільки на свою владу;

· тримати співробітників у курсі справ, зацікавлювати їх у рішенні проблем, а не вирішувати все самому, покладаючись на свою владу;

· говорити «ми», поєднуючи себе з колективом, а не говорити завжди «я»;

· подаючи приклад, самому завжди приходити вчасно, а не вимагати цього тільки від інших;

· виправляти свої помилки, а не шукати відповідальних за них.

2. Для керівника необхідна віра у свою справу, сміливість, цілеспрямованість, рішучість й уміння показати ці якості своїм підлеглим.

3. Знання науки про керування.

4. Уміння цінувати час підлеглих.

5. Прояв строгості й вимогливості (без причепливості).

6. Уміння критикувати й сприймати критику.

7. Уміння карати й заохочувати.

8. Привітність і тактовність.

9. Почуття гумору.

10. Уміння говорити, розмовляти, слухати, а також уміння мовчати.

Існує також інший список рекомендацій, які більшою мірою стосуються поводженню з підлеглими. Знання цих правил є однаково корисними і нинішнім, і майбутнім керівникам, які можливо зараз тільки починають свій службовий шлях або навіть тільки слухають лекції по психології управління, можна порекомендувати наступні правила:

1. Твоє завдання - вести загальну технічну політику й вирішувати щодня виникаючі проблеми.

2. Будь уважний до критики й пропозицій, навіть якщо вони безпосередньо тобі нічого не дають.

3. Будь уважний до чужої думки, навіть якщо вона невірна.

4. Май безмежне терпіння.

5. Будь справедливий, особливо відносно підлеглих.

6. Будь ввічливий, ніколи не дратуйся.

7. Будь лаконічний, говори зрозуміло й чітко.

8. Завжди дякуй підлеглим за гарну роботу.

9. Не роби зауважень підлеглому в присутності третьої особи.

10.. Ніколи не роби того, що можуть зробити твої підлеглі, за винятком тих випадків, коли це пов'язане з небезпекою для життя.

11.. Вибір і навчання розумного підлеглого – завжди більш вдячне завдання, ніж виконання справи самим.

12..Якщо те, що роблять твої співробітники, у корені не розходиться із твоєю думкою, то давай їм максимальну свободу дій. Не сперечайся по дріб'язках, тому що дріб'язки тільки утрудняють роботу.

13. Не бійся, що твій підлеглий здібніше тебе, а пишайся таким підлеглим.

14. Ніколи не застосовуй своєї влади доти, поки всі засоби не використані. Але в цьому випадку застосовуй її в максимально можливому ступені.

15. Якщо твоє розпорядження виявилося помилковим, визнай свою помилку.

16. Завжди намагайся уникати непорозумінь, давати розпорядження у письмовій формі.

Дата добавления: 2015-11-14