Порівняльно-історичний метод: передумови, мета, завдання, основоположники, історія розвитку ПІМ.

Практичне заняття 6

Виникнення порівняльно-історичного мовознавства

План

1. Порівняльно-історичний метод: передумови, мета, завдання, основоположники, історія розвитку ПІМ.

2. Санскрит і порівняльна граматика Франца Боппа.

3. Лінгвістичні погляди Расмуса Раска.

4. Зародження германського порівняльно-історичного мовознавства. Закон Раска – Грімма, або закон германського пересунення приголосних.

5. Слов’янське порівняльно-історичного мовознавство. Лінгвістична діяльність Й. Добровського та О.Х. Востокова.

Порівняльно-історичний метод: передумови, мета, завдання, основоположники, історія розвитку ПІМ.

Знайомство зі санскритом підготувало лінгвістику до розвитку пор-іст.мово-ва. Санскрит:

-зберігав архаїчно-фонологічну систему та фонетичну, що дало уявлення про те, якою могла бути структура індоєвропейської прамови;

-індійські граматисти досить детально проаналізували фонетику і морфологію давньої мови, що сприяло появі нового методу;

З’являються нові погляди на класифікацію мов. У 17 ст. Скалігер виділяє 11 основних мов: 4 великі (латинська, тевтонська, слов’янська, грецька) і 7 малих (албанська, татарська, фінська, ірландська, кімрська, лопарська, бретонська), у кожній з якоих є діалекти (діалектами він називав сучасні йому живі мови; так, до латинської мови він відносив італійську, іспанську і французьку). Мови не мають між собою нічого спільного, а похідні від них називав спорідненими («Розвідка про європейські мови», 1610 р.). Отже, у цей період були визначені мови, які підлягали зіставленню: давньогрецька, латина, давньоєврейська, санскрит.

У цей період утворювався принцип історизму і саме цей принцип втілюється в меті порівняння мов під історичним кутом зору і класифікації мов, враховуючи їх походження і розвиток. Ідею історичного вивчення мов висунув Й.-Г. Гердер («Дослідження про походження мови») – стверджував, що мова пов’язана з культурою народу, постійно розвивається і в процесі свого розвитку вдосконалюється.

Мовознавство остаточно виділяється в окрему науку, що було пов’язано з активізацією національних рухів у країнах Європи і виникненням порівняльно-історичного методу.

За допомогою цього методу вдалось простежити істор.розвиток мов.

Виникнення порівняльного історичного мовознавства відноситься до 1-ої чверті 19 століття. В лінгвістиці є тенденція рахувати це початком наукового мовознавства.

Порівняльне історичне мовознавство стає основним напрямком розвитку лінгвістичної науки аж до 20 століття, тобто це по суті вся лінгвістика 19 століття. І лише в 20 столітті починають складатися різні аспекти мовознавства. В створенні і розробці його основ брали участь мовознавці різних країн, але відносно історичного мовознавства це вважається досягненням німців, що, напевне, пов'язано з тим, що німецькі мовознавці є авторами найвидатніших фундаментальних праць, які і до цих пір активно вивчаються. Тому порівняльне історичне мовознавство іменують ще німецькою лінгвістикою. Порівняльне історичне мовознавство створювалося на базі індоєвропейських мов, які називалися індогерманськими.

Основоположниками цього методу є:

ФРАНЦ БОПП(нім.вчений)

ЯКОБ ГРІММ(нім.вчений)

РАСМУС РАСК(датський вчений)

ОЛЕКСАНДР ВОСТОКОВ(російський вчений).

Порівняльно-історичний метод – це система науково-дослідницьких прийомів, завдань,яких за допомогою порівняння споріднених мов допомагають пояснити історію певної мови та реконструювати прамову.Цей метод є єдиним засобом,що може показати розвиток мови ще ДО наявності писемної системи.

Дата добавления: 2015-11-14