Основні риси філософського знання

Філософське знання має свою специфіку, яка докорінно відрізняє його від конкретно-наукового знання. Річ у тім, що коли наукове знання на певному етапі історичного розвитку є точним, однозначним і тому загальноприйнятим для всіх людей, то філософське знання є поліфонічним,, плюралістичним. Це означає, що на одні і ті ж самі питання в різних філософських школах даються різні (неоднакові) відповіді, які, що суттєво важливо, мають рівноцінне значення. Інакше кажучи,, в філософії не існує однозначних і загальноприйнятих положень. Саме тому філософія є особливим видом знання; це «софійне» знання, зрозуміле як мудрість. Про це свідчить і значення терміну філософія — від грецьких слів філео — любов і Софія — мудрість (любов до мудрості).

7 .Аристотель про мудрість.

Проблема мудрости в "Метафизике". "Метафизика" Аристотеля начинается с достаточно примечательной фразы: " Все люди от природы стремятся к знанию " (I,1,980а,21), т.е. все мы стремимся к расширению сферы своего сознания. И далее уже во второй "Главе" философ исследует природу мудрости: " мудрый знает все, насколько это возможно, не имея знания в отдельности о каждом предмете. Далее, мы считаем мудрым того, кто в состоянии узнать вещи трудные и не легко постижимые для [простого] человека... более мудрым во всякой науке является человек более точный и более способный научать " (I,2,982а,8-15). Элемент элитизма сразу же проступает у Аристотеля как только он касается социального положения мудреца: " мудрому не надлежит получать распоряжения, не давать их, он должен повиноваться другому, а ему - тот, кто менее мудр " (Там же, 15-19).
Из перечисленных свойств мудрости метафизик выделяет главное по его мнению свойство - "знание обо всем", т.е. он вновь затрагивает сферу сознания субъекта элиты: "знание обо всем должно быть у того, кто в наибольшей мере владеет знанием в общей форме: такому человеку некоторым образом известна вся совокупность вещей (которая входит в круг этого знания). Наиболее общие начала самые трудные, ибо они дальше всего от чувственных восприятий. А наиболее точными являются те из наук, которые исходят от меньшего числа элементов, более точны, нежели те, которые получаются в результате прибавления новых свойств" (Там же). Именно качество знания и определяет, согласно Аристотелю, уровень развития человека, а, следовательно, речь идет уже о проблеме элитарного сознания.
Суммируя выше изложенное, можно констатировать, что Аристотель, выражая обычные взгляды на природу мудрости, утверждает, что мудрец - это человек, который знает обо всем; далее - тот, кто может постигать вещи трудные, и тот, кто владеет знанием более точным, а также более способен к передачи своего знания. Мудрость, как высшая наука, имеет не действенный, но теоретический характер. Мудрость, по Аристотелю, справедливо можно назвать божественной потому, что она, в первую очередь, подобает Богу.

[1] Marsel G. Man against humanity. L., 1952. На с. 127 він говорить: «Як часто виходить, ідея і слово є знаком певного внутрішнього краху, і насправді слово намагається лишень вказати місце, де відбувся надлом… Ми втягнуті, таким чином, у процес компенсації і, звичайно, майже суцільно примарної компенсації, адже у цьому процесі ми намагаємось реконструювати в уяві те, що в реальності якраз руйнується. Люди не звертались би безперервно до ідеї «особистості», якби особистість не знаходилася на шляху до знищення».

коли говорить, що «існування передує сутності або, якщо завгодно, що суб'єктивність повинна стати вихідним пуктом».

Дата добавления: 2015-11-14