Виникнення філософії та його передумови. 4 страница

61. Ознайомившись із наступною тезою Макса Шелера: “Ми вперше живемо в епоху, коли людина стала глибоко і безумовно «проблематичною» для самої себе, коли вона не знає, ким вона є, але в той же час знає, що вона цього не знає... ”, дайте відповідь на наступне питання: у чому Ви вбачаєте особисто для себе проблемність філософської теорії людини?

На мою думку,людина — це істота, яка перевершує саму себе і світ,тому вона і є глибоко проблематичною,бо навіть в нашу епоху сучасних технологій дуже важко дати точне визначення поняттю «людина». Людина завжди прагне до чогось нового та кращого. Людина не знає до кінця своїх можливостей,своїх вмінь,і,можна сказати, що вона це розуміє. Також вона розуміє, якщо хтось щось вміє – то і вона може цьому навчитися. Саме за допомогою філософії людина заявляє про своє бажання взяти на себе відповідальність за свідоме вирішення своєї життєвої долі. Немає такої речі, яку б ми знали абсолютно вичерпно, вона завжди здатна здивувати, ми навіть самі себе часом дивуємо. Про дійсності ми нескінченно більше не знаємо, чим знаємо. Звідси людське життя стає проблематичним, ми живемо з речами дійсності як з цілими, а не тільки з однією вивченої частиною речей. І самі, не знаючи себе, живемо як цілісність, у своєму житті ігноруючи наше сутнісне неуцтво. На мою думку, всі філософські питання зводяться до одного питання «Що є людина?», так само і стверджує Кант. Але наукових дисциплін,що намагаються знайти відповідь на це питання досить багато, і кожна трактує по різному. Така різноманітність поглядів на людську природу цілком зрозуміла, адже людина - це відкрита до змін природно-соціальна істота, здатна до свідомої саморегуляції, що робить її суб'єктом суспільно-історичної діяльності і культури.

62. Габріель Марсель зазначає: “я, той, хто задає питання, є тим, хто стоїть під питанням. Я одночасно опиняюсь і суб’єктом, і об’єктом дослідження. Як такий, я рефлексивно усвідомлюю себе як буття, що запитує себе”. Розкрийте крізь призму означеної заяви фундаментальну особистісну людську співпричетність і відкритість буттю. Скористайтесь для відповіді на питання поняттями буття як «Dasein» («тут-буття») у Мартіна Гайдеґера та буття як «людського буття в реальності» у Річарда Цанера.

«…буття (людини) визначає її «сутність»»

««буття відкрите»…буття людини є певною мірою «глибинною» або «основою», завдяки якій людина здатна аналізувати себе як особистість».

Людина, пізнаючи своє буття та своє місце в ньому, одночасно є суб’єктом (сама пізнає) та об’єктом (пізнає себе) дослідження. «Як такий, я рефлексивно усвідомлюю себе як буття, що запитує себе…Існує лише один «кут зору», а саме «Я» (і для кожного його власне «Я»). Ми розкриваємо себе як буття, яке конкретно існує у пошуках себе, в тривозі за своє власне буття….Буття – не факт, а задача. Коли я починаю рефлексувати, я віднаходжу себе як «вже існуючого», як «занепокоєного» і «жадаючого знати». У цьому сенсі «здивування» чи «загадковість», про які говорили Платон і Арістотель, це і є буття людини. І слід лише додати, що здивування і пошук фокусуються на мені, на моєму власному житті». (Р.Цаннер)

63. Прокоментуйте заяву Ернста Касирера: людина є “такою істотою, яка постійно перебуває у пошуках самої себе, – істотою, яка у кожен момент свого існування повинна розглядати і ретельно досліджувати умови свого існування”, взявши за підґрунтя Сократівсько-Платонівське розуміння філософування як “процесу постановки питань у супроводі рефлексії і відповідей на них, тобто діалогу”. Чи актуальна, на Ваш погляд, інтенція до діалогу у сучасному суспільстві? Обґрунтуйте свою позицію.

64. За Річардом Цанером, “антропологія (як «логос феномена людини») має за своє джерело і предмет напружений пошук буття, у яке занурена людина, що шукає саму себе”. У контексті означеного спробуйте виявити провідні сутнісні «сили» людини.

у людини відсутня саме однорідність» Паскаль;

««існування» людини, або її буття, визначають її «сутність»» Р. Цаннер;

«буття в реальності»;

«здатність бути співпричетним»;

«буття людини є певною мірою «глибиною» або «основою», завдяки якій людина здатна аналізувати себе як особистість»;

«Я, той, хто задає питання, є тим, хто стоїть під питанням. Я одночасно опиняюсь і суб’єктом, і об’єктом дослідження. Як такий, я рефлексивно усвідомлюю себе як буття, що запитує себе»;

«існує лише один «кут зору», а само «Я» (і для кожного його власне «Я»)»;

«Ми розкриваємо себе як буття, яке конкретно існує у пошуках себе, в тривозі за своє власне буття»;

«…Коли я починаю рефлексувати, я віднаходжу себе як «вже існуючого», як «занепокоєного» і «жадаючого знати»…здивування і пошук фокусуються на мені, на моєму власному буття».

65. Просвітник Пауль Гольбах зазначає: “Людина, позбавлена бажань та пристрастей, перестає бути людиною”. У річищі тлумачення даної тези, підтримайте чи спростуйте позицію Еріха Фрома: “Життя, орієнтоване виключно на власне самозбереження, не є суто людським”.

людські пристрасті є виявом екзистенційних потреб людини, а останні у свою чергу визначаються специфічними умовами людського існування.

Людина не може існувати як простий «предмет», як гральний куб; вона сильно страждає, коли її зводять до рівня автоматичного пристрою, придатного лише для приймання їжі та розмноження, навіть якщо їй при цьому гарантується підвищений рівень безпеки. Людина потребує драматизму життя та переживань; і якщо на вищому рівні своїх досягнень вона не віднаходить задоволення, то сама створює собі драму руйнування.

Людські пристрасті перетворюють людину а маленької, непомітної істоти на героя, на істоту, яка всупереч усім перепонам намагається надати сенсу власному життю. Вона прагне бути творцем самої себе, прагне перетворити своє неповноцінне буття на повноцінне, осмислене та цілеспрямоване, максимально придатне для досягнення цілісності власної особистості.

Можна дати висновок,що людина яка не має пристарстей і не може створити собі ії сама,то це не людина,а тварина.Вона тільки живее за рахунок інстинктів.Тобто Цитата Еріха Фрома вказує на те,що життя яке орієнтоване на інстикти.це не людське життя.

66. Звернувши увагу на визначення духовності, охарактеризуйте заявлений Сергієм Кримським принцип «монадності» особистості. Як співвідноситься дана ідея з проблемою виокремлення «людських якостей»? Обґрунтуйте свою позицію.

Кримський вважав що стрижнем духовності є особистість. Духовність пов’язана з саморозбудовою особистості. Але мається на увазі не духовність,яка асоціюється з церквою,а така духовність яка вимагає зазирання всередину себе. Треба бути дуже добре озброєним, аби вміти зазирнути всередину себе,багато людей так і не відають хто вони є. Людина боїться зазирнути всередину,адже її може налякати те,що вона там віднайде. Вона створює для себе штучний світ і живе в облозі безглуздя і дрібниць. Людину створено таким чином, що все негативне вона відносить на рахунок інших, а не самої себе. І коли вона ненароком починає зазирати всередину себе, вона знаходить там таке, на що зовсім не сподівалася. Пробудження людини до свідомого самопізнання може здійснюватися тільки через духовність. Точніше, через набуття власного духовного досвіду. Головною проблемою духовності є саморозбудова монадної особистості.

Можливість стати монадною особистістю, тобто особистістю, здатною репрезентувати свою епоху, свій час, свою націю, реально з’явилася у більшості людей. Кримський вважає,що потреба у монад ній особистості є нагальною. Зараз відбувається крах політичний партій. Принципам колеґіальності, партійності, соборності все виразніше протистоїть принцип монадності, тобто здатності окремої особистості репрезентувати свій час. такі монадні особистості, як Махатма Ґанді, Мартин Лютер Кінґ,матір Марія та ін., справили на людство більший вплив, аніж усі політичні партії разом узяті. Таким чином, принцип соборності отримує зараз доповнення у вигляді принципу монадності, тобто особистісної репрезентації свого часу. А принцип монадності висуває на передній план людські якості, нерозвиненість яких стає нині відчутним гальмом навіть для науково-технічного проґресу. Сьогодні вже немає дефіциту ідей,але є дефіцит людських якостей. Абстрактну ідею, хоч би якою прекрасною або рятівною вона була, завжди можна повернути як у позитивний, так і в неґативний бік. А людські якості надійніші, на них більше можна покладатися, ніж на абстрактні ідеї. На думку Кримського, проблема людських якостей — це і є проблема монадності особистості, проблема особистісної репрезентації свого часу

67. Чи актуальною, на Вашу думку, є концепція «бунту мас» Хосе Ортеги-і-Гасета у наш час? Обґрунтуйте свою позицію та наведіть приклади

Ми не маємо право прогнозувати «Бунт мас», бо це не лише якась політична подія, а по своїй суті, означає моральну та інтелектуальну кризу суспільства[1].

Європа терпить період деморалізації та занепаду, але людство на це не хоче звертати увагу. Причиною такої омани є зріст життя, який полягає в тому, що зросла можливість створювати небачені творіння техніки, а отже виготовляти величезну кількість різноманітних речей. Але це ні до чого хорошого не приводить, бо пересічна людина стала, нажаль мислити не під гаслом «Cogito, ergo sum», а «купую – отже існую». Тому, що людина сьогодення вважає, що живе на вершині розвитку цивілізації: не бачить свою власну особисту кризу[2].

Ортега подає конкретні причини постання мас, яку за його словами породжує ХІХ ст.. За певних історичних обставин шляхта втратила свої приватні права, а на її місце прийшла примітивна маса. Нажаль світом керує маса, яка не прагне перевершити себе. Внаслідок появи лібералізму в пересічної людини з’являються громадянські права. Людина маси не має своїх власних поглядів, хоча попри те намагається керувати світом[3].

В цьому Ортега бачть трагедію людства. Адже можуть бути наслідки непередбачувані. Поряд з причинами появи мас, дослідник цього феномену подає вже певні розв’язки цієї проблеми. «Світ і життя здалися відкритими, її душа замкнулася»[4]. Під цим Ортега мав на увазі, що людина стала байдужою до засад цивілізації і через це людина сьогодення більше зацікавлена в розвитку техніки ніж науки. Науковці створюють все новіші та новіші винаходи, але не розвивають науку.

В цій праці автор показує головні причини деградації суспільства майже у всіх сферах нашої діяльності. А саме це проявляється в політичній, науковій та моральній сферах нашого життя. Ортега пояснює, що цей занепад виник завдяки егоцентризму, падінню моральних норм та обов’язків, а також втратою людини зацікавленості основними засадами цивілізації, наукою заради неї самої, а не її винаходів та історією, яка завжди є вчителькою життя. Автор цієї праці закликає науковців розвивати перш за все внутрішній поступ науки, а не винаходи. Кожного з нас, а особливо політиків, до зацікавленості історією, яка допоможе не повторювати минулі помилки та уможливити поступ у політичних реформах та рішеннях. Закликає кожну людину довіряти лише тому, що достовірне, а цим достовірним є культурні засади та моральні цінності. Розв’язку феномену бунту мас він бачить в інтеграції Європи в єдину європейську націю, яка має повернути панівне становище Європи та зупинити добу влади мас.

68. Обґрунтуйте заяву Герекліта: «Багато знання мудрості не навчає». Чи погоджуєтесь Ви з цим твердженням? Обґрунтуйте свою позицію та наведіть приклади.

Основою мудрості є знання, в т. ч. позитивний життєвий досвід. Справжні мудреці - люди, які багато знають. За словами Геракліта, любомудрі мужі мають бути знавцями "багатьох речей". У сучасному розумінні мудрість є синонімом духовно-практичного знання, орієнтованого на осягнення смислу буття в процесі пошуку істини. Як форма філософського ставлення до дійсності вона не вичерпується пізнанням істини, а потребує "життя в істині" (С. Кримський). Пізнавальна сторона мудрості визначає зв'язок мудреця із соціальним світом, іншими людьми на підставі одержаного знання. Моральна сторона мудрості - характеризує ставлення мудрої людини до власного духовного світу, що виражається в очищенні духу, прагненні до моральної досконалості (пошук правди). Основа мудрості - глибоке усвідомлення неповноти знань, палке бажання примножувати їх. Тільки мудра, широкоосвічена людина може дозволити собі сказати, наслідуючи Сократа: "Я знаю, що я нічого не знаю". Однак значний обсяг накопичених знань ще не робить їх володаря мудрецем: "Всезнання розуму не навчає" (Геракліт). У сучасних перенасичених інформацією умовах, коли людина потерпає не від недостачі, а від надлишку знань, проблема мудрості ще більш актуалізується. На сократівське запитання про тотожність знання і мудрості його учень Платон запропонував таку відповідь: мудрість і знання - поняття, "розташовані в різних площинах". Знання зовсім не обов'язково роблять людину, яка їх засвоїла, мудрою. Існує софійне знання (моральне) та епістемне (наукове). На відміну від знань мудрості не можна навчити, оскільки вона є не знанням, а доброчесністю. Справедливо зазначено: якщо можна бути вченим чужою вченістю, то мудрим можна бути лише власною мудрістю. Мудрість, як зазначав Арістотель, є знанням про благо. Отже, мудрість є не просто знанням, а знанням особливим, знанням доброчесностей (блага), перетворення його на мету і правило свого життя. Вона виявляється у практичній поведінці людини. Не випадково стверджують, що розумна людина знаходить вихід із складного становища, а мудра - у таке становище не потрапляє. Цим наголошується на тому, що мудрість формується в досвіді, гартується в горнилі життєвої практики. Тому людина, яка має неабиякий власний досвід, мудріша від тих, хто має лише освіченість.

69. Вкажіть, в чому полягає визначний внесок у світовий філософський дискурс філософа N: того, кого вважаєте за потрібне. Обґрунтуйте свою позицію.

Кант

Суттєвий внесок зробив Іммануїл Кант в розвиток етики, показав, що зрозуміти природу моральних норм та цінностей неможливо виходячи лише з емпіричного чуттєвого досвіду. Відомо, що досвід відкриває не тільки перемогу моральності, а й аморальності, що дуже образно висловлено у рядках Йоганна Гете: «Чому під ношею Хреста весь у крові стелиться правий? Чому неправого стрічають завжди і з почестю, і з славою?». Та звідси Іммануїл Кант теж зробив не безумовні висновки: відніс мораль до сфери надприродного, інакше людина буде морально безвідповідальною (тому що у природній сфері панує необхідність і немає місця свободі); якщо Бога немає, то з необхідністю Бог має стати вигаданим, інакше мораль буде аморальною (тому що аморально вимагати від людини моральних дій, якщо суперечать всьому устрою суспільного життя і немає ніякої надії на потойбічну відплату); якщо моральні почуття суперечать моральному обов'язку, то слід віддавати перевагу обов'язку, звідси відомий заклик «в ім'я людини, але не для реальної людини». Такий висновок Іммануїла Канта зазнав найбільшої критики, бо безпосередньо вів до морального формалізму. Формалізм в етиці неприпустимий.

Заслуга Іммануїла Канта в тому, що ним вперше розглянуто пізнання не як споглядання, а як діяльність, що проходить за власними законами. Розкрив взаємозв'язок чуттєвого та раціонального у пізнанні. Відчуття без понять — сліпі, а поняття без почуттів — порожні. Відкрито та описано сходинки й рівні мислення: розсудок та розум, показано, що розум, по суті, діалектичний, хоча властива суперечливість лише розуму, а не самій дійсності. Іммануїл Кант обґрунтував самоцінність людини — ні за яких обставин людина не може виступати засобом, а лише метою. Виділив як найважливішу характеристику особи — її автономність, тобто свободу та самозаконність (здатність та потребу підкорятися вільно обраним моральним законам). Філософія Іммануїла Канта стала своєрідним вихідним пунктом, на ґрунті та в полеміці з яким відбувався дальший розвиток німецької класичної філософії. Саме в полеміці з Іммануїлом Кантом сформувались філософські концепції Йоганна Фіхте, Йоганна Шеллінга. 

70. Чи є можливим повернення до нуклеарної сім`ї, на думку Елвіна Тофлера? Дайте розгорнуту відповідь та висловіть Вашу позицію стосовно цього питання.

Вже сьогодні статистичні дані засвідчують, що кількість нуклеарних сімей суттєво і невпинно

скорочується на користь інших форм. Так, спостерігається різке зростання стилю життя, за якого люди живуть самотньо, не маючи сім’ї. Е.Тоффлер наводить факт: у США за 10 років кількість осіб у віці до 34 років, які живуть самотньо, збільшилося майже втричі. На жаль, в Україні відсутні статистичні дані з цього приводу, але емпірично можна помітити теж суттєве зростання самотніх молодих людей.

Вже сьогодні в Україні, як і в інших країнах, спостерігається форсоване зростання кількості лю-

дей які живуть разом без офіційного, юридичного оформлення, в так званих "громадянських шлюбах".

Це стає вже звичайним явищем, яке породжує правові та майнові ускладнення, коли такі пари розлучаються. Негативним аспектом в таких ситуаціях є становище та майбутня доля дітей, що народжуються в неодружених парах. Зростає також кількість громадян, які свідомо обирають стиль життя, за яким прагнуть бути вільними від дітей. Засобом для цього є відчутне зменшення кількості народжуваних (одна-дві дитини) та прагнення жити окремо після досягнення дитиною 18 років. Поширені так звані неповні сім’ї, де внаслідок розлучень та розривів, переважно у нуклеарних сім’ях, дитина виховується без батька або матері. Правда, за певних обставин, неповна сім’я може бути кращою для дитини, ніж нуклеарна сім’я, в якій можуть постійно відбуватися суперечки, сварки.

Загалом, Е.Тоффлер робить висновок, що ми виходимо з ери нуклеарної сім’ї і входимо до ери

нового суспільства з новими формами сімейного життя. Адже вже сьогодні розвинені країни породжу-ють найрізноманітніші форми сім’ї: гомосексуальні шлюби, громадянські шлюби, групи людей похилого віку, які об’єдналися, щоб розділити витрати, родові об’єднання певних етнічних меншин, існують шлюби по контракту, періодичні шлюби, шлюби з кількох сімей, багато інтимних мереж із взаємними статевими зносинами, з’явилися сім’ї, у яких батько живе і працює в одному місці, а мати – в іншому.Все це свідчить про відмирання нуклеарної сім’ї. Вона втрачає своє домінантне становище, на її місці з’являється розмаїття сімейних структур. Однак це не означає повну ліквідацію нуклеарної сім’ї. Вона буде лише однією із багатьох формоутворень, прийнятих і схвалених в суспільстві. Разом із немасовою системою виробництва та немасовою інформаційною системою стане немасовою і система сім’ї,

існуватиме розмаїття її форм.

72. Елвін Тофлер у відомій роботі «Третя хвиля» розрізняє три стадії розвитку цивілізації – землеробську, індустріальну та інформаційну, підкреслюючи техніко-технологічне підґрунтя зміни цивілізацій. Як Ви оцінюєте роль техніки і технологій в розвитку сучасного суспільства? Обґрунтуйте свою позицію

Обличчя цього століття не можна собі уявити без техніки і технічних новацій. Розвиток транспорту, зв'язку, засобів комунікації зробили всю планету осяжною і досить невеликою. Люди стали жити тепер життям усієї планети і раптом наочно відчули реальний сенс терміна “людство”. Але водночас відчули і надзвичайну різноманітність, складність, неоднозначність суспільства, побачили й цілу низку смертельних небезпек для нього. І знову-таки значну роль у такому усвідомленні відіграла техніка в її зв'язку з наукою, і технологією.

По-перше, науково-технічний прогрес призвів до створення таких засобів убивства людини, що “останній час людства” підсунувся до нас майже впритул.

По-друге, наслідком цього прогресу стала екологічна криза, поява нових раніше нечуваних хвороб, розповсюдження яких набуває характеру “пандемії”.

Нарешті, швидкий розвиток науки і техніки у XX ст. веде до зламу цілої серії усталених психологічних стереотипів життя, що дуже важко переживається, а інколи приводить до висновку про те, що людство психологічно не готове до такого техніко-технологічного вибуху і нагадує дитину, до рук якої потрапили сірники і ще небезпечніші речі. Інколи сучасний стан справ у суспільстві порівнюють із казковою ситуацією: джин вирвався із пляшки, а приборкати його вже неможливо.

Третя хвиля несе з собою новий устрій життя, заснований на різноманітних відновлювальних джерелах енергії, на методах виробництва, що роблять непотрібними більшість фабрик, на нових не нуклеарних сім’ях, на новій структурі, яку можна назвати «електронним котеджем», на радикально змінених школах майбутнього, на новітніх технологіях, без яких ми вже тепер не уявляємо свого існування. В наше життя увірвалась кліп-культура, яка через усі можливі засоби передачі інформації, через техніку впливає на нашу свідомість. Нашу свідомість наповнюють рекламою, командами, теоріями, уривками новин, що призводить до того, що ми повинні постійно формувати та переформовувати модель реальності. Це веде до розвитку індивідуальності особи за рахунок створення її власних образів. Роль техніки та технологій в розвитку сучасного суспільства є вирішальною, адже вони забезпечують отримання нової інформації, без якої людина Третьої хвилі не уявляє свого існування, забезпечують розвиток інформаційного суспільства, нових типів сімей, розвиток індивідуальностей та нових можливостей прогресу. Людина вже не може уявити себе без телефона, комп’ютера,планшета, навігатора і т.д. Ці технології стали невідємною частиною існування особистості. Без цього людина відчуватиме себе вирваною з простору нових засобів інформації, вона буде ізольованою і загубить контакт з оточуючими.

73. Висловіть власне ставлення до концепції Елвіна Тофлера. Чи актуальні погляди мислителя у контексті нашого сьогодення? Обґрунтуйте свою позицію.

Е. Тоффлер виділяє в історії цивілізації три хвилі: перша хвиля – аграрна (до XVIII ст.), друга – індустріальна (до 50-х рр. ХХ ст.) і третя – пост- або суперіндустріальна (починаючи з 50-х рр. минулого століття).
Основна метафора, використовувана Е. Тоффлером, – це зіткнення хвиль, що приводить до змін. На думку автора, ідея хвилі це не тільки спосіб організувати величезні маси досить суперечливої інформації, вона допомагає бачити те, що знаходиться під «бушуючою поверхнею змін. Третя хвиля. У решті-решт, стверджується в книзі Е Тоффлера, наступає глибока криза принципів і структур Другої хвилі і на її зміну піднімається Третя хвиля.Для виникнення Першої Хвилі, за словами Тоффлера, потрібні були тисячоліття, але вона зрештою дозволила більшої частини людства перейти від племінного етапу (простих приматів, що займаються полюванням - збиранням) до етапу розвинених аграрно- феодальних цивілізацій.

Друга Хвиля відбулася набагато швидше - за кілька століть вона перевела майже все людство від аграрно- феодально- сільської економіки до індустріально - ринкової міський. Третя Хвиля, як стверджує Тоффлер, продовжує набирати силу і досягне кульмінації всього через кілька десятиліть. Ми називаємо її «інформаційним вибухом», «постіндустріальної економікою» і т. п.
Швидкість кожної хвилі в десять разів вище швидкості попередньої; крім того, кожна нова хвиля більш тотальна - в тому сенсі, що вона змінює більше людей, змінює їх більш повно, а заодно трансформує нашу концепцію людської природи і людського суспільства.
Цивілізація Третьої хвилі суперечить старій традиційній індустріальній цивілізації, оскільки є одночасно і високотехнологічною, і антиіндустріальною. Вона несе з собою новий лад життя, заснований на поновлюваних джерелах енергії, на методах виробництва, що виключають фабричні складальні конвеєри, на новій не нуклеарній сім’ї, на новій структурі, яку Е. Тоффлер назвав «електронним котеджем», на радикально змінених школах і об’єднаннях майбутнього.

74. Зигмунд Бауман називає сучасність «епохою стиснення простору/часу, безперешкодної передачі інформації й миттєвого зв’язку». Прокоментуйте заяву сучасного соціального філософа, висловивши також свою власну позицію на «суспільство споживання».

Час має соціальну історію. Різні суспільні установки призводили до різного сприйняття часу і його природи. Є три основні варіанти сприйняття.

Перша думка – це те, що час – циклічний. Час іде колами. Думку про те, що час рухається вперед, важко було б припустити – зокрема, тому, що тривалість людського життя була до смішного короткою у порівнянні з довготривалістю і стабільністю усього навколо. Важко сказати, коли саме це змінилося. Але, коли б це не відбулося, коли це сталося – час почав пришвидшуватися. Шокуюча різниця між тривалістю людського життя і тривалістю інституцій навколо нас почала зменшуватися.

В цей час циклічне сприйняття часу змінилося на лінійне сприйняття: «Час іде». Немає повернення назад, немає циклу, який щороку повертається на початок. Сприйняття часу, який іде уперед, пов’язаний з ідеєю прогресу. Більше немає повторення минулих часів, немає більше можливості заперечувати те, що сталося. Незалежно від того, чи ти рухаєшся, чи сидиш непорушно на місці, час іде вперед. Ти можеш іти в ногу з прогресом або залишитися позаду – це залежить від тебе. Це – проблема гонитви за часом. «Час – це гроші!», вірили люди в ХІХ і ХХ ст.
підпорядковується їм та сприяє їх вираженню, а з іншого – впливає на процес формування самих цінностей. Збільшення швидкості створило нову якість часу, нову якісь сприйняття часу. Один французький філософ, який спеціалізується, зокрема, на питанні часу, сказав, що природа Всесвіту, в якому ми живемо, більше не лежить у вимірах «час» і «простір», але «швидкість» і «простір». При цьому простір підпорядкований часу. Час постійно змінює простір, в якому він відбувається. Сучасне сприйняття часу – в тому, що ми мусимо повністю зосереджуватися на поточному моменті. Адже кожен момент – дуже короткий, змінний, його важко схопити. що після циклічного часу і лінійного часу ми рухаємося в еру точкового часу. Часу, який складається з точок, фрагментів життя. Ці фрагменти мають різну тривалість, і потім їх заміняють інші фрагменти. Ця зміна сприйняття часу має дуже серйозні наслідки. Це – разюча зміна. Час – це вже не просто гроші. Це – постійна зміна. І ми всі стаємо нетерплячими. Якщо ви включаєте свій комп’ютер, свій ноутбук чи планшет, і це займає більше хвилини – ви лютуєте. У вас виникає бажання викинути цю застарілу річ, бо вона – надто повільна. В середньому, кожен з нас проводить 7 годин 5 хвилин у світі «он-лайн». Він дуже відрізняється від світу «офф-лайн». У нього є своя логіка, свій кодекс. І ми всі розділені між "он-лайн" і "офф-лайн". Часто ми їх змішуємо: наприклад, група молодих людей проводить час разом, але в кожного з них є з собою мобільний телефон або смартфон; замість того, щоб говорити з друзями, вони відправляють повідомлення, дізнаються результат футбольного матчу, знайомляться з прогнозом погоди на завтра, тощо. В результаті розвивається нове явище, яке називається мультитаскінг. Люди одночасно роблять декілька речей: дізнаються інформацію, отримують повідомлення, дивляться на ще інший екран, тощо. Сьогодні є надлишок інформації. Її – більше, ніж ми можемо обробити, проаналізувати. І сьогодні це – найбільша перешкода для нас. Кожне рішення можна поставити під сумнів. У кожному рішенні є ризики, які ми не можемо повністю прийняти і проаналізувати.
На мою думку, в умовах ринкових відносин індивідуальне споживання перетворюється на важливий чинник розвитку економіки країни. Особисті витрати на товари та послуги в усьому світі за останні 40 років зросли більше ніж у 4 рази. Споживання процвітає в усіх державах. Процес і характер споживання все повніше відображає спосіб життя, цінності та культуру населення певної країни. У цьому контексті споживання, з одного боку, залежить від основних цінностей сьогодення, Сучасне суспільство описується й аналізується як постіндустріальне, інформаційне, постмодерне, масове, мережеве тощо. “Суспільство споживання” доповнює ці поняттєві характеристики сучасного суспільства, зокрема, в аспекті цілеспрямованого й концентрованого зосередження на споживчому фетишизмі, соціальному консьюмеризмі. Проблеми споживання привертають увагу соціологів та філософів, які прагнуть розвивати спеціальні теорії споживання. Значний внесок у вивчення цієї проблематики зробили Т. Веблен, Г. Рітцер. Наукові погляди на “масове споживання” викладено в працях Т. Адорно, Г. Маркузе, У. Ростоу. Ідея, що споживання стає однією з ключових сфер сучасного суспільства й засобом конструювання соціальної ідентичності, способу життя, покладена в основу концепцій Ж. Бодрійяра, Дж. Гелбрейта, Д. Слейтера, Е. Фромма. Суспільство споживання можна характеризувати як тип суспільства, в якому провідного значення в цінностях, соціальних практиках людей та у сфері виробництва набуває споживання речей, послуг та інших компонентів суспільного й індивідуального життя.

У вивченні поведінки споживачів у соціології склалося два базові підходи: об’єктивістський і суб’єктивістський. Згідно з об’єктивістським підходом, поведінка споживачів формується під впливом об’єктивних умов існування індивіда в суспільстві. Регулювання повсякденного споживання здійснюється економічними, технічними, політичними й медіа-засобами. Представники суб’єктивістського підходу вважають, що воля, свідомість (підсвідомість), діяльність людини й інтерактивна взаємодія є визначальними факторами, що зумовлюють споживчу поведінку людини.

---

Дата добавления: 2015-11-14