Виникнення філософії та його передумови. 1 страница

XXXVIII

Идолы и ложные понятия, которые уже пленили человеческий разум и глубоко в нем укрепились, так владеют умом людей, что затрудняют вход истине

XXXIX

Есть четыре вида идолов, которые осаждают умы людей. Для того, чтобы изучать их, дадим им имена. Назовем первый вид идолами рода, второй — идолами пещеры, третий — идолами площади и четвертый — идолами театра.

XLI

Идолы рода находят основание в самой природе человека, в племени или самом роде людей, ибо ложно утверждать, что чувства человека есть мера вещей. Наоборот, все восприятия как чувства, так и ума покоятся на аналогии человека, а не на аналогии мира. Ум человека уподобляется неровному зеркалу, которое, примешивая к природе вещей свою природу, отражает вещи в искривленном и обезображенном виде.

XLII

Идолы пещеры суть заблуждения отдельного человека. Ведь у каждого, помимо ошибок, свойственных роду человеческому, есть своя особая пещера, которая ослабляет и искажает свет природы. Происходит это или от особых прирожденных свойств каждого, или от воспитания и бесед с другими, или от чтения книг и от авторитетов, перед какими кто преклоняется, или вследствие разницы во впечатлениях, зависящей от того, получают ли их души предвзятые и предрасположенные или же души хладнокровные и спокойные, или по другим причинам. Так что дух человека, смотря по тому, как он расположен у отдельных людей, есть вещь переменчивая, неустойчивая и как бы случайная. Вот почему Гераклит правильно сказал, что люди ищут знаний в малых мирах, а не в большом, или общем, мире.

XLIII

Существуют еще идолы, которые происходят как бы в силу взаимной связанности и сообщества людей. Эти идолы мы называем, имея в виду порождающее их общение и сотоварищество людей, идолами площади. Люди объединяются речью. Слова же устанавливаются сообразно разумению толпы. Поэтому плохое и нелепое установление слов удивительным образом осаждает разум. Определения и разъяснения, которыми привыкли вооружаться и охранять себя ученые люди, никоим образом не помогают делу. Слова прямо насилуют разум, смешивают все и ведут людей к пустым и бесчисленным спорам и толкованиям.

XLIV

Существуют, наконец, идолы, которые вселились в души людей из разных догматов философии, а также из превратных законов доказательств. Их мы называем идолами театра, ибо мы считаем, что, сколько есть принятых или изобретенных философских систем, столько поставлено и сыграно комедий, представляющих вымышленные и искусственные миры.

4.Чи можливе, на Вашу думку, подолання влади ідолів у процесі пізнання?

Спірне питання. Бо є і ті, які викорінити не можливо (див. пит. 3)

5. чому полягає «вивільнення і очищення» людського розуму від перешкод (ідолів) (за Ф.Беконом)?

6. Дайте визначення філософської антропології.

Філософська антропологія - це розділ філософії, в якому вивчається людина, його відмінність від інших живих істот, його місце в універсумі, особливості і сенс його існування та світосприйняття.

Сучасна філософська антропологія виникла у 20-ті роки XX століття. її основоположником традиційно вважають М. Шелера, однак цей філософський напрямок є визначальним для всієї філософії, яка завжди тяжіла до проблеми людини.

У якості самостійного розділу філософська антропологія сформувалася лише у XVIII ст., Проте зясування сутнісних особливостей людини - це провідне завдання всякого філософствування. Філософська антропологія фіксує свою увагу на основних рисах людини як роду. У той же час вона може містити в собі і включає вивчення людини як індивідуальності, як субєкта унікальних переживань.

Філософська антропологія прагне зрозуміти:

• становище людини в світі, яке місце він займає в ієрархії істот і речей: Чи є людина випадковою обмовкою бездушною природи або «сином божим»? Он-тільки маленький частковий фрагмент світобудови або він - мікрокосм, дзеркало світу як цілого?

• природу і сутність людини: Чим він відрізняється від тварин?

• в якій мірі людина вільна? Які види необхідності панують над нами і чи можемо ми подолати їх?

• людина - розумна істота або ж істота, кероване потягами й пристрастями? Які можливості розуму і яка міра несвідомого впливу на наше мислення й поведінку?

• що таке смерть, як людина має ставитися до неї?

• у чому сенс життя? Чи є у кожного з нас конкретний призначення і як можна «стати собою»?

• який реальний місце займають в людському житті любов, мужність та інші найважливіші духовні цінності?

7. Розкрийте значущість філософської теорії людини для самопізнання та процесів гуманізації буття.

Проблема людини є центральною для філософії. Вона не просто вінчає всю філософську теорію, а й надає їй людиновимірювального сенсу, зумовлює світоглядно-ціннісне значення філософської культури. Людина - альфа і омега філософського знання. Кожен аспект філософської культури (осмислення буття, проблеми пізнання і культури, історії і цивілізації) навантажений людським смислом, є законом мислення, рефлексивної інтелектуальної діяльності особистості. Усі філософські питання, як стверджував Кант, зводяться до одного: "Що є людина?". Не одне тисячоліття філософи шукають відповіді на це питання, пропонуючи різноманітні бачення "проблеми людини", оформлюючи результати своїх старань в гіпотези, концепції, вчення про походження, природу і сутність людини, її тілесні і духовні якості, призначення на землі. У сукупності знань про людину це вчення ще у XVI ст. отримало назву "антропологія".

8.Окресліть становлення, основні проблеми та перспективи розвитку філософської антропології як філософської дисципліни.

Антропологія (грец. anthrdpos - людина і logos - вчення) - сукупність наукових дисциплін, які вивчають людину (людство) на всіх історичних етапах розвитку.

Філософська антропологія - це розділ філософії, в якому вивчається людина, його відмінність від інших живих істот, його місце в універсумі, особливості і сенс його існування та світосприйняття.

Сучасна філософська антропологія виникла у 20-ті роки XX століття. її основоположником традиційно вважають М. Шелера, однак цей філософський напрямок є визначальним для всієї філософії, яка завжди тяжіла до проблеми людини.

«В нашу епоху вперше у майже десятитисячолітній історії людина повною мірою стала для себе «проблемою»: вона вже не знає, що вона є, і разом з тим знає, що вона цього не знає». …

9.Розкрийте природничо-наукову інтерпретацію людини (за Г. Плеснером).

10. Охарактеризуйте прагматично-інструменталістську теорію людини А. Гелена.

11. У чому полягає основна ідея «антропологічного повороту» у сучасному філософуванні?

Криза абсолютистської домінанти в упорядкуванні суспільно-державного устрою та поступове утвердження гуманістичних традицій в усіх сферах культури сприяли відповідному переспрямуванню правової науки від визнання первинності нормативної форми буття права до ідеї «фундаменталізації людини» як усезагальної онтологічної основи. Цей історичний етап, відомий під загальною назвою «антропологічного повороту», позначився насамперед своєрідним «вивільненням» людської особистості з доволі жорсткої залежності від ієрархізованої системи соціально-політичних зв’язків та її конституювання як автономного та відповідального правосуб’єкта. Тим самим людина дедалі чіткіше усвідомлювала себе не лише об’єктом і засобом реалізації права, а й його творцем та метою. В результаті цих переосмислень починаючи із середини ХІХ століття бурхливо розвиваються філософсько-антропологічні дослідження правових феноменів, методологічний «людиноцентризм» яких спрямований на те, щоб, «з одного боку, глибше проникнути в сутність права через осягнення природи людини, а з другого,... краще зрозуміти природу людини через осягнення сутності права»

12. Окресліть сучасні виміри філософсько-антропологічного знання.

У доповідях наголошувалося, що інформаційна доба відзначається не лише засиллям нових технологій, змінами, що спричинені «інформаційною революцією» тощо, а й тим, що формується нова реальність, головною ознакою якої є лавиноподібне прискорення змін, безліч «викликів», що апелюють до здатності людей знайти їм відповідь або належним чином пристосуватися. До того ж на перешкоді виживання людства стоять не лише застарілі соціальні інституції, а й попередній набір смислових значень, за допомогою яких люди визначають своє ставлення до світу, попередні соціокультурні та психологічні установки, що забезпечували можливість пристосування їх до навколишнього середовища.

У системі ціннісних орієнтацій сучасної людини з’являються нові соціокультурні настанови, які віддають перевагу тим нормам і правилам поведінки, що орієнтовані на етику саморозкриття та самореалізації. На сьогодні система світогляду, яка ґрунтувалася на цінностях «Протестантської етики», зазнала краху. Агресивна реклама і система кредитування спонукали індивіда до негайного задоволення гедоністичних потреб. Ці чинники сприяли тому, що у людини виникало переконання, що у споживанні й відбувається її «самоактуалізація» і «самореалізація» як особистості. Водночас, гедоністична орієнтована особистість входить у конфлікт з попередньою етичною настановою, згідно з якою особистість мала знайти собі покликання у сфері виробництва. Певний час ця суперечність існувала як внутрішня; вона сприяла роздвоєнню особистості, але реально не впливала на соціально-економічну ситуацію.
Із появою інформаційного суспільства проблема самореалізації (або інакше – формування відповідної складової «нової людини») постала в дещо іншому вимірі, оскільки «комунікаційна» й «інформаційна» революції надають людям могутні засоби для активізації інтелектуальної діяльності, творчого мислення, інтуїції тощо. Збільшуються їхні можливості творчого самовираження, формування свого самобутнього «я».

Сучасні реалії інформаційного суспільства показують, що загальні плюси від домінування «духу свободи» переважають можливі ризики, хоча й роблять суспільство більш нестабільним, непередбачуваним. З одного боку, суспільство стає більш розмаїтим, формується нова реальність, головною ознакою якої є лавиноподібне прискорення змін, що вимагає від індивіда більшої гнучкості і здатності до творчої адаптації, а з іншого – свобода творчості і прагнення до самореалізації сприяють тому, що втрачається попередній набір смислових значень, за допомогою яких люди визначали своє ставлення до світу.

13. Окресліть у світлі теорії М. Шелера провідні «кола ідей», що визначають класичне поняття «людина».

Шелєр Макс (1874—І928) — німецький філософ і соціолог, засновник філософської антропології та соціології знання. На думку М. Шелєра, дух є не просто найвищим принципом, що визначає сутність людини, але й виразом надвітального, навіть антивітального призначення людини. Як духовна істота, людина вільна від вітальної залежності і відкрита світові. В цьому, за Шелєром, і полягає відмінність людини від тварин.

ми вперше живемо в епоху, коли людина стала глибоко і безумовно «проблематичною» для самої себе, коли вона не знає, ким вона є, але в той же час знає, що вона цього не знає...

Якщо запитати освіченого європейця, про що він думає, почувши слово «людина», майже завжди в його свідомості починають стикатися три несумісні між собою кола ідей.

По-перше, це коло уявлень іудеохристиянської традиції про Адама та Єву, про творення, рай та гріхопадіння.

По-друге, це греко-античне коло уявлень, у якому самосвідомість людини вперше у світі розвинулась до поняття про її особливе становище, про що говорить теза, що людина є людиною завдяки тому, що у неї є розум, логос, фронесіс, мислення тощо (логосом тут є і мовлення, і здатність до розуміння всіх речей). З цим поглядом тісно пов'язане вчення про те, що в основі усього універсуму знаходиться надлюдський розум, до якого причетна й людина, і тільки вона єдина з усіх істот.

Трете коло уявлень — це сфера сучасного природознавства та генетичної психології, яке також давно стало традиційним, згідно з яким людина є достатньо пізнім підсумком розвитку Землі, істотою, яка відрізняється від форм, що передують їй у тваринному світі, тільки ступенем складності поєднання енергії та здібностей, які самі по собі вже зустрічаються в нижчій порівняно з людською природі. Між цими трьома колами ідей немає ніякої єдності. Таким чином, існують природничонаукова, філософська та теологічна антропології, які не цікавляться одна одною, єдиної ж ідеї людини ми не маємо.

14. Спробуйте визначити основні засади філософської антропології (за М. Шелером).

Ще ніколи в історії людина не ставала настільки проблематичною для себе, як за нашого часу.

, в людині є ще щось зовсім інше, специфічно їй властиве, що взагалі не порушується і не вичерпується вибором та інтелектом

Я стверджую: сутність людини і те, що можна назвати її особливим становищем, підноситься над тим, що називають інтелектом і здатністю до вибору

Новий принцип, що робить людину людиною, лежить поза межами всього того, що в найширшому розумінні, з внутрішньо-психічного або зовнішньо-вітального боку ми можемо назвати життям. Те, що робить людину людиною, є принципом, протилежним усьому життю взагалі, він, як такий, взагалі не може бути зведеним до «природної еволюції життя», і якщо його до чого-небудь і можна звести, то тільки до вищої основи самих речей — до тієї основи, частковою маніфестацією якої є «життя».

У людини є дух, а це щось визначне.

основним визначенням «духовної» істоти буде її — або її буттєвого центру — екзистенціальна незалежність від органічного,свобода,звільнення від примусу і тиску, від «життя» та усього, що належить «життю», отже, і її власного, пов'язаного з потягами інтелекту. Така «духовна» істота більше не прив'язана до потягів та зовнішнього світу, але «вільна від зовнішнього світу» і, як ми будемо це називати, «відкрита світу». У такої істоти є «світ».

І «носієм» духу є така істота, у якої принципове відношення до дійсності поза нею є прямо протилежним порівняно з тваринним.

... У тварини, на відміну від рослини, є, мабуть, свідомість, але у неї, як вже помітив Лейбніц, немає самосвідомості. Бона не володіє собою, а через це і усвідомлювати себе.

Разом з цим самоусвідомленням, цим новим відхиленням і центруванням людського існування, можливим завдяки духові, дано відразу ж і другу суттєву ознаку людини: людина здатна не тільки поширити навколишній світ у вимір «світового» буття і зробити опір предметним, але також, і це найпримітніше, знов опредметнити власне фізіологічне та психічне становище і навіть кожне окреме психічне переживання. Лише через це вона також вільно може відмовитись від життя

У людини немає «волі», яка існувала б незалежно від імпульсів потягів, що змінюються, оберігаючи неперервність при зміні психофізичних станів. Тварина, так би мовити, завжди потрапляє в якесь інше місце, ніж вона спочатку «хотіла». Глибоко і вірно каже Ніцше: «Людина — це тварина, здатна обіцяти»...

Тільки людина, оскільки вона є особистістю, — може піднятися над собою як живою істотою і, виходячи з одного центру як би по той бік просторово-часового світу, зробити предметом свого пізнання все, у тому числі і саму себе. Але цей центр людських актів опредмечения світу, свого тіла і своєї душі не може бути сам «частиною» саме цього світу, тобто не може мати ніякого певного «де» або «коли»,— він може знаходитися лише у вищій основі самого буття. Таким чином, людина — це істота, яка перевершує саму себе і світ.

...Здатність до поділу існування та сутності складає основну ознаку людського духу, яка тільки фундує всі інші ознаки. Для людини істотно не те, що вона володіє знанням, як казав Лейбніц, але те, що вона володіє сутністю апріорі або здатна оволодівати нею

. Тварина цілком живе в конкретному і в дійсності. З будь-якою дійсністю кожного разу пов'язане місце у просторі і положення у часі, «тепер» і «тут», а по-друге, випадкове так-буття, яке дається в якому-небудь «аспекті» чуттєвим сприйняттям. Бути людиною — значить кинути тверде «ні» цьому видові дійсності.

людина — це «той, хто може сказати ні», «аскет життя», вічний протестант проти всякої тільки дійсності людина — це вічний «Фауст», звір, ненаситний до нового, вона ніколи не заспокоюється на оточуючій дійсності, завжди прагне прорвати межі свого тут-і-тепер так-буття та «навколишнього світу», в тому числі й наявну дійсність особистого Я. І лише тому, що вона така, людина може надбудувати над світом свого сприйняття ідеальне царство думок, а з іншого боку, саме завдяки цьому більшою мірою вивільняти для свого духу дрімаючу у витіснених потягах енергію, тобто може сублімувати енергію своїх потягів у духовну діяльність...

15. Здійсніть спробу окреслити «двозначність поняття людини та проблематичність її ідеї».

Слово та поняття «людина» містить підступну двозначність. По-перше, це слово повинно вказувати на особливі морфологічні ознаки, якими людина володіє як представник підгрупи роду хребетних та ссавців.

друге поняття людини повинно мати цілковито інший зміст, інше походження, ніж перше поняття, яке визначає лише невелику підгрупу роду хребетних тварин.

Поняття людини озн. Вищий рівень живих організмів на Землі, унікальний біол. Вид у яких біологічні структури та ф-ції під впливом соц.. чинників значною мірою модифікувалися та досягли якісно вищого рівня розвитку порівняно з тваринами.

Новий принцип, що робить людину людиною лежить поза межами всього того, що в найширшому розумінні з внутрішньо-психічного або зовн.-вітального боку ми можемо назвати життям. Те, що робить людину людиною є принцип протилежним усього життю взагалі.

Шелер стверджує, що лише людина – оск вона особистість – спроможна піднятися над собою як живою істотою і, виходячи з одного центру ніби по той бік просторового світу, зробити предметом свого пізнання все, зокрема й саму себе.

Тому, лише людина має здатність піднятися над собою, ідеально відмовитися від своєї емпіричної природи і піднявшись над нею, аналізувати, оцінювати її. Тільки духовний початок в ній, принципово відмінний від усіх емпіричних якостей (зокрема й інтелект) що входить за межі її емпіричної природи взагалі, є те щось, що властиве самій лише людині і що визначає її справжню своєрідність.

16.Спробуйте, услід за М. Шелером, обґрунтувати особливе метафізичне становище людини. (див пит. 14)

17.Як Ви можете окреслити сферу свободи людини як духовної істоти? Обґрунтуйте ідею людини як «аскета життя».

Таким чином, людина є тією живою істотою, що може (придушуючи і витискуючи імпульси власних потягів, відмовляючи їм у живленні образами сприйняття та уявлення) ставитися принципово аскетично до свого життя, яке вселяє у неї жах. В порівнянні з твариною, яка завжди говорить «так» дійсному буттю, якщо навіть лякається та втікає, людина — це «той, хто може сказати ні», «аскет життя», вічний протестант проти всякої тільки дійсності. В той же час, в порівнянні з твариною, існування якої є втілене філистерство, людина — це вічний «Фауст», звір, ненаситний до нового, вона ніколи не заспокоюється на оточуючій дійсності, завжди прагне прорвати межі свого тут-і-тепер так-буття та «навколишнього світу», в тому числі й наявну дійсність особистого Я. В цьому розумінні і 3. Фрейд у книзі «По той бік принципу задоволення» вбачав у людині «витискувача потягів». І лише тому, що вона така, людина може надбудувати над світом свого сприйняття ідеальне царство думок, а з іншого боку, саме завдяки цьому більшою мірою вивільняти для свого духу дрімаючу у витіснених потягах енергію, тобто може сублімувати енергію своїх потягів у духовну діяльність...

людина — це «той, хто може сказати ні», «аскет життя», вічний протестант проти всякої тільки дійсності

18. У чому полягають завдання філософської антропології в світлі теорії М. Шелера?

М. Шелер у філ. Антропології бачив головну науку про сутність людини, про її метафізичну природу, про сили і здібності, які рухають нею, про основні напрями і закони її біологічного, психічного, духовного та соц.. розвитку.

«Задача філософської антропології, - писав М. Шелер, - точно показати, як з основної структури людського буття... випливають усі специфічні монополії, звершення й справи людини: мова, совість, інструменти, зброя, ідеї справедливого й несправедливого, держава, керівництво, образотворчі функції мистецтва, міф, релігія, наука, історичність та громадськість».

Філософська антропологія повинна була стати фундаментом не тільки філософії, але і будь-якого знання про людське життя в цілому. Нова філософія повинна була з'єднати конкретно-наукове вивчення різних сторін і сфер людського буття з філософським осмисленням: осягнути людське в людині, його справжнє ядро, його вільну і творчу сутність, створити цілісний образ людини. При цьому вона не вторгалася в теорії конкретних наук про людину, а критично осмислювала їх межі та можливості.

19.Охарактеризуйте специфіку класичного філософського дискурсу про людину, його провідні засади та наслідки для соціальної реальності.

20 Чому класична антропологія не спромоглася шляхом емпіричних пошуків «людської природи» вивести філософське поняття «людина»?

21.Спробуйте пояснити проблемність пошуків відповіді на філософське питання: «Що є людина» (за Р. Цанером).

Основною метою усіх цих теорій було обґрунтування єдності і одноманітності людської природи. єдність людської природи вельми сумнівна.

ці теорії усе ж передбачали подібне абстрактне поняття людини

«Що таке людина?».

«Основною метою усіх цих теорій було обґрунтування єдності і одноманітності людської природи

ці теорії усе ж передбачали подібне абстрактне поняття людини. Навіть коли емпіричні дані були більш чи менш однакові, їх витлумачення найчастіше суперечили одні одним. «Кожна теорія, – зазначає Касирер, – опинялась прокрустовим ложем, наперед заданим шаблоном, за яким підганялись емпіричні факти».

У наші дні людина опинилася для себе більш проблематичною, ніж будь-коли раніше»

У нас є і наукова, і філософська, і теологічна антропологія. І жодна з них нічого не знає про інші. Тому ми тепер не маємо більш-менш ясної і змістовної ідеї людини. Збільшилась кількість окремих наук, які вивчають людину, але це більш заплутало і затемнило, ніж прояснило наше уявлення про людину».

Марсель відмічає: чим більше ми розмірковуємо і пишемо про «особистість», тим більше ми втрачаємо ту конкретну реальність, про яку пишемо, втрачаємо наше інтуїтивне знання про людину[1].

що є людина? – відповісти безпосереднім і конкретним чином.

що ніхто не може приступити до постановки питання, а тим більше до його вирішення, не уточнивши попередньо меж, у яких це питання ставиться, і не вказавши значення самої його постановки.

Мені здається, що, припускаючи множину кутів зору, по суті рівнозначних і рівною мірою узаконених, ми тим самим забуваємо саму проблему.

а перед усім визначити якомога ясніше суть заданого питання – що саме ми ставимо під питання. Це диктується сутністю філософії,

У цьому сенсі я намагаюся слідувати за Платоном, адже переконаний, що Платон був абсолютно правий, говорячи, що перша і найскладніша проблема, з якою стикаєшся при спробі серйозної постановки основного питання, – це якраз з'ясувати, у чому його суть.

Слід ставити питання правильно і у належному порядку – ось первинна задача філософії

«філософія» є процесом постановки питань у супроводі рефлексії і відповідей на них, тобто діалогом? що філософ повинен бути вічним новаком. Кожен із нас повинен «іти і переконуватися сам» – Питання про людину – це не лінгвістичне питання.

Питання стоїть не про термін, а про феномен.

У даному випадку питання про людину обертається пошуком деякої «людської природи», універсальної субстанції. Ця субстанція уявляється однорідною, рівній собі самій, простою.

Акцент у питанні «Що є людина?» повинен стояти не на слові «що», а на слові «є». Питання стосується не стільки «сутності», скільки «буття».

«сутність» може бути розкрита тільки після розгляду буття

Не «сутність» включає в себе «існування», а, навпаки, «існування» людини, або її буття, визначають її «сутність»[2].

Мені здається, що, припускаючи множину кутів зору, по суті рівнозначних і рівною мірою узаконених, ми тим самим забуваємо саму проблему.

а перед усім визначити якомога ясніше суть заданого питання – що саме ми ставимо під питання. Це диктується сутністю філософії,

У цьому сенсі я намагаюся слідувати за Платоном, адже переконаний, що Платон був абсолютно правий, говорячи, що перша і найскладніша проблема, з якою стикаєшся при спробі серйозної постановки основного питання, – це якраз з'ясувати, у чому його суть.

Слід ставити питання правильно і у належному порядку – ось первинна задача філософії

«філософія» є процесом постановки питань у супроводі рефлексії і відповідей на них, тобто діалогом?

що філософ повинен бути вічним новаком.

Кожен із нас повинен «іти і переконуватися сам» –

Питання про людину – це не лінгвістичне питання.

Питання стоїть не про термін, а про феномен.

У даному випадку питання про людину обертається пошуком деякої «людської природи», універсальної субстанції. Ця субстанція уявляється однорідною, рівній собі самій, простою.

Акцент у питанні «Що є людина?» повинен стояти не на слові «що», а на слові «є». Питання стосується не стільки «сутності», скільки «буття».

«сутність» може бути розкрита тільки після розгляду буття

Не «сутність» включає в себе «існування», а, навпаки, «існування» людини, або її буття, визначають її «сутність»[3].

людське буття як «буття відкрите», маючи на увазі, що буття людини є певною мірою «глибиною» або «основою», завдяки якій людина здатна аналізувати себе як особистість.

Але коли я ставлю питання про буття людини, тим самим я ставлю під питання самого себе. Лише стосовно самого себе я можу поставити питання про буття людини.

Означене «є» – це моє «є».

Унікальність положення полягає якраз у тому, що «буття» – це моє буття.

Я, той, хто задає питання, є тим, хто стоїть під питанням. Я одночасно опиняюсь і суб’єктом, і об’єктом дослідження. Як такий, я рефлексивно усвідомлюю себе як буття, що запитує себе.

, коли я ставлю себе під питання, я стикаюся з надзвичайною «метапроблемою»,

коли я ставлю під питання «людину», я ставлю під питання себе,

Існує лише один «кут зору», а саме «Я» (і для кожного його власне «Я»).

Ми розкриваємо себе як буття, яке конкретно існує у пошуках себе, в тривозі за своє власне буття.

Буття – не факт, а задача. Коли я починаю рефлексувати, я віднаходжу себе як «вже існуючого», як «занепокоєного» і «жадаючого знати».

22. Охарактеризуйте причини агресії, запропоновані теоретичними дослідженнями ХХ ст.: від інстинктивізму до біхевіоризму.

(див конспект 1 семінар / ФРОМ)

60 рр. 20 ст. – з’явились роботи з інстинктивізму - агресивна поведінка людини, безпосереднім виявом якої є війни, злочини та інші типи деструктивної і садистської поведінки, має філогенетичні корені, вона запрограмована в людині, пов’язана з уродженими інстинктами, що чекають свого місця і часу та використовує будь-який привід для свого вияву.

Біхевіоризм – інша теорія, що займає домінуюче становище у психології. Б. не цікавлять суб’єктивні мотиви, сили, які нав’язують людині певний спосіб поведінки. Б. теорію цікавить лише тип поведінки та соціальні стимули, що його формують.

23. Які види людської агресії виділяє Е. Фром?

Ми повинні розрізняти у людини два абсолютно різних види агресії. Перший вид, спільний і для людини, і для всіх тварин, – це філогенетично закладений імпульс до атаки (або до втечі) у ситуації, коли виникає загроза життю. Ця захисна, «доброякісна» агресія сприяє виживанню індивіда та роду; вона має біологічні форми вияву і затухає, як тільки зникає небезпека. Іншим видом є «злоякісна» агресія – це деструктивність та жорстокість, що властиві тільки людині і яких немає в інших ссавців; вона не має філогенетичної програми, не є засобом біологічного пристосування і не має жодної цілі. людина відрізняється від тварин саме тим, що вона вбивця.

Дата добавления: 2015-11-14