Історичні зміни в морфемній будові слова та їх наслідки.

ІСТОРИЧНІ ЗМІНИ:

У процесі історичного розвитку мови первинний морфемний склад частин слів зазнав змін. Цьому також сприяють чергування звуків, явища уподібнення, випадання окремих звуків та їх установлення.

Розрізняють такі зміни в морф.будові:

Спрощення: коли окремі морфеми втрачають своє самостійне значення й зливаються з іншими, тобто слово втрачає здатність ділитись, основа стає непохідною. Наприклад: у словах сучасний, пагінець, посуд, обруч уже не виділяють префікси су-, па-, по-, об -: вони зрослися з коренями. Так само ім. жир, мило, діло, вікно вже сприймаються як безсуфіксні, хоч у давні часи вони були похідні, утворені суфіксами –р-, -л-, -н-.

Перерозклад: це переміщення меж морфем у слові: до кореня приєднуються префікси чи суфікси, зливаючись з ним, або навпаки (кос/ин/к/а – косин/к/а, вуд/л/ищ/е – вудл/ищ/е). Так, відбувається зі словами іншомовного походження, при засвоєнні яких частина кореня збігається з наявним в укр.м.суфіксом. Наприклад, у засвоєному з нім.м.слові зонтик (der Zondek) на українському грунті сполучення звуків ик збіглось за звучанням з типовими для іменників суфіксами –ик- (ножик, хвостик). Непохідні слова почали сприйматись як похідні, зявилось слово зонт з обрізаним коренем, що нагадує в укр.м.утворення (ніж-ножик, хвіст-хвостик). Тільки в поданому прикладі відбулось навпаки: зонтик-зонт.

Ускладнення: процес, при якому непохідна основа перетворюється на похідну, а неподільна морфема стає подільною.

Так, в іншому слові марка (від нім. Der Mark) суфікса -к- немає, але в укр.м.за аналогією до слів ручка, нірка в ньому стали виділяти суфікс –к- (звідси-марочний). У слові лекція з появою слова лектор стали виділяти корінь лекц- (лект-).

Спостерігають також зміни на стику морфем у слові довгобразий (зник другий кореневий о – довгообразий); у словах паризький, козацький, чеський, одеський суфікс –ськ- злився з кінцевим приголосним кореня (ж, к, х, с).

Чергування бувають живі (або фонетичні) та історичні.

Живі (або фонетичні) чергування зумовлені певними фонетичними умовами, що діють у сучасній мові. Так, наприклад, в аломорфах /сад-ити/ й /сад'-іт'/ фонема /д/ перед /і/ чергується з /д/, а в аломорфах /сад-ити/ й /с'ід-ати/ фонема /с/ перед /а/ чергується з /с'/ перед /і/.

Історичні чергування Історичні чергування не залежать від спеціальних фонетичних умов сучасної мови, вони викликані фонетичними закономірностями, що діяли в минулому, в більш ранні епохи розвитку української мови. Одні з них розвинулися ще в спільнослов'янській мові-основі, другі -- в староруській мові, треті -- на різних етапах розвитку української мови.

Усі ці чергування в сучасній українській мові поширені неоднаково: одні -- ширше, і умови діяння їх цілком очевидні, інші -- становлять лише пережиток чергувань, що знані були колись широко, а тепер умови їх діяння зневиразнилися.

Оскільки для деяких форм фонетичні умови були однакові, то ці історичні чергування дістали певну морфологічну функцію й стали одним із засобів розрізнення й утворення певних форм слів. Так, наприклад, при утворенні прикметників із суфіксом -н- від іменників з кінцевим задньоязиковим приголосним обов'язкове чергування цього задньоязикового з шиплячим: берег -- при-бережний, штука -- штучний, вухо -- вушний.

Історичні чергування фонем звичайно відображаються і в орфографії.

Історичні чергування не можуть бути пояснені фонетичними закономірностями, властивими сучасній мові, вони відбуваються за традицією.

Слід сказати, що так звані історичні чергування колись були також живими, оскільки були фонетичні причини, що зумовлювали їх. Але згодом ці причини зникли, а чергування в аломорфах лишились і відбуваються за традицією в певних морфологічних формах слів.

У сучасній українській літературній мові живі чергування поширені тільки серед приголосних фонем. Живі чергування, як і модифікації, також бувають комбінаторні (що залежать від сусідніх фонем) і позиційні (пов'язані з положенням фонеми в слові).

За направленістю чергування, як і модифікації, можуть бути регресивними й прогресивними. В українській мові переважають комбінаторні регресивні чергування приголосних фонем. На відміну від історичних, живі чергування в більшості випадків не відбиваються в орфографії. Причиною живих чергувань можуть бути: асиміляція, дисиміляція, спрощення груп приголосних.

Асиміля́ція:(лат. assimilo — уподібнюю) — у мовознавстві — уподібнення звука до сусіднього як в умовах його творення (артикуляції), так і в акустичному відношенні.

Асиміляція буває: регресивною, коли наступний звук впливає на попередній (пишемо — змагаєшся, вимовляємо —змагаєсся), прогресивною, якщо, навпаки, попередній звук впливає на наступний (пор. укр. бджола із давнім бъчела).

Живі чергування приголосних в українській мові можна розбити на такі типи: чергування за дзвінкістю -- глухістю, чергування за твердістю -- м'якістю, чергування за місцем і способом творення, чергування приголосних з нулем звука, чергування голосних з приголосними.

Дисиміляція: Заміна у слові одного з двох однакових або схожих звуків іншим, менш подібним (наприклад «Рицар» - «Лицар»).

Дата добавления: 2015-11-14