Зміст поняття «неолітична революція».

Термін «неоліт» увів англійський археолог Г.Чайлд. Неоліт (VІІІ – ІІІ тис. до н.е.) – новий кам’яний вік, період переходу від привласнюючого типу господарства до відтворюючого. Техніка обробки кам’яних знарядь у той час уже досягла високого рівня, перехід до землеробства тривав дуже довго, набагато довше, ніж перехід до машинної техніки, – приблизно 3 тис. років. Саме стільки тривала ПЕРША СВІТОВА РЕВОЛЮЦІЯ – НЕОЛІТИЧНА. Приблизно 10 тис. рр. тому, коли планета виявилася переповненою мисливцями й збирачами, почалася перша глобальна продовольча криза. Це сталося наприкінці кам’яного віку. Примітивні знаряддя праці, відомі мисливцям і збирачам, дозволяли вести тільки екстенсивне господарство, за якого додаткова продукція виникає тільки за рахунок розширення чи захоплення нових територій. Чисельність первісних людей не перевищувала 5 – 6 млн., але внаслідок того, що сировнна база однієї групи була дуже великою й ставала все більшою в міру виснаження природних ресурсів, вільного простору на Землі ставало все менше й менше. Планета виявилась перенаселеною. Виникла об’єктивна необхідність переходу від екстенсивного способу господарювання до інтенсивного, при якому більше продукту отримують з тієї ж території завдяки більш досконалим знаряддям праці й її організації. Вихід з важкої кризи людство знайшло у переході від збиральництва спочатку до городництва, а потім до землеробства. Дві лінії еволюції людства. Обробляти ґрунт людина почала почалася близько VІІІ тис. до н.е. на Близькому Сході (Туреччина, Ірак, Іран, Сирія, Йорданія, Ізраїль), в області «плодючого півмісяця». Відбувся перехід від городництва до землеробства. Мешканці цієї частини Землі стали першими землеробами й пастухами. Давні мешканці Середнього Сходу, піонери у виробництві продуктів, збагатили своє харчування й добавили до повсякденного раціону домашню їжу (пшеницю, ячмінь, овець і гусей). Сотні тисяч років до цього люди покладалися тільки на дику їжу й милість природи. Інша лінія еволюції йшла від мисливства до скотарства (пастушества). Для багатьох суспільств вона виявилася тупиковою, оскільки й сьогодні на планеті зустрічаються відсталі пастуші племена, що так і не перейшли до цивілізованого життя. Правда, більшість скотарських суспільств вступило все-таки в сучасну фазу розвитку, але зробила це багато пізніше землеробських суспільств.

10. Головні наслідки неолітичної революції.

Відбувається концентрація людських спільнот в досить великих поселеннях. У зв'язку з цим відбуваються зміни в соціальному устрої, соціальній структурі суспільства. Людські спільноти об'єднуються в нову соціальну спільність – племена.Осідлий спосіб життя призводить до значного природного приросту суспільств і в зв'язку з цим мають місце великі (для тих часів) переміщення землеробів і скотарів на нові місця з метою освоєння нових земель і пасовиськ. Набирають поширення міжплемінні господарські зв'язки. Обмін продуктами харчування доповнюється виробами домашнього вжитку, гончарними виробами. Внаслідок неолітичної революції новим явищем обмінів стає розгалужена мережа багатоступеневого обміну (обмін заради нового обміну: обмін одного продукту на продукт-посередник з метою подальшого його обміну на потрібний продукт).Неолітична революція одержує подальший розвиток в часи бронзового віку. Поглиблюється спеціалізація виробництва. Якщо в результаті неолітичної революції спеціалізація зазначається на рівні тваринництва, зернового господарства, гончарства тощо, причому найчастіше всередині одного племені (хоча були і виключення); то бронзова доба поглиблює спеціалізацію появленням таких галузей як видобування руди, виплавка бронзи, виготовлення різних предметів і знарядь і бронзи та інших металів, причому помітно визначається спеціалізація по регіонах. Розширюється предметна структура обміну, предметами обміну стають метали (бронза, мідь, золото), готові вироби з цих металів, гончарство доповнюється виготовленням фаянсових виробів.За бронзової доби вчені зазначають перші ознаки суспільного поділу праці. Поглиблення спеціалізації приводить до того, що окремі племена займаються окремими видами діяльності, і обмін між ними відбувається за ознаками спеціалізації.Розглядаючи вищерозглянуті процеси на українських землях, вітчизняні вчені виходять з того, що розвиток господарства і господарських зв'язків на території України в доісторичні часи був складовою частиною еволюції людства в цілому. Такі висновки грунтуються на дослідженнях, пов'язаних з Трипільською культурою (Київщина, 4-2 тисячоліть до н.е.).

11. Неоліт на території сучасної України

Біля 13 000 років тому в Україні можна відзначити ряд нових винаходів та досягнень, які в цілому настільки важливі, що дають можливість вважати цей час новою добою, неолітом, себто новокам'яною добою («неос» — новий, «літос» — камінь). Не тільки техніка кам'яних знарядь дає підстави відокремити нову добу від попередньої. Зміни полягали в зовнішніх умовах життяУ зв'язку з зміною зовнішніх умов змінився побут людини. Вона не мала потреби, як раніше, ховатися в печерах. З'являються наземні будівлі — халупи. Здебільшого вони не стояли окремо, а складали села. Про великі села свідчать рештки будівель та цвинтарі.Головними ознаками в галузі виробництва з каменю були: пиляння, шліфуванця та свердління. Ці винаходи дали можливість людині значно збільшити асортимент знарядь. З'являються різного типу сокири, мотики, оскарди, молоти, тесла, долота, ножі, накінечники списів. Полювання на диких тварин було довгий час головним заняттям людини і джерелом її існування. За допомогою лука зі стрілами, різного роду пасток, сильців людина полювала на оленів, диких коней, вовків, зайців. У повноводних річках було багато риби, що сприяло поширенню рибальства. Використовували сітки, гарпуни, ловили вудками, замість гачків - кам'яні платівки.Велике значення для людини мало приручення тварин. Першою свійською твариною був собака. Пізніше приручено корову, свиню, вівцю. Скотарство стало значною галуззю господарства.За часів неоліту почали споруджувати човниПоширюється мистецтво, але в ньому зникають реалістичні відображення тварин, мабуть у зв'язку з тим, що полювання на диких тварин перестало відігравати таку велику ролю, як за часів палеоліту.Можна докладніше уявити собі релігію людини. Поширюється культ жінки, жіночого божества. У похованнях видно вже певний ритуал. Покійника часто скорчують, навіть зв'язують. Його посипали червоною вохрою, що символізувало трупоспалення. З покійником ховають зброю, прикраси, їжу в горщиках — усе, що йому потрібно на тому світі. Людина неоліту вірила в те, що життя не припиняється після смерті.Люди неоліту жили родовими групами, об'єднаними особою жінки-матері, бо діти, з-за відсутності постійних шлюбів, не знали батьків, і споріднення велося за розрахунком зв'язків з матір'ю. Так утворився лад, в якому жінці належало первинство в житті групи: матріархат. Матріархат відбився на релігійних уявленнях, на культі богині-матері. Взагалі за неоліту зайшло так багато змін у побуті людини та в її фізичній будові, що антропологи припускають появу нової раси в Европі і, зокрема, в Україні. Раса, яка змінила неандертальську - кроманьйонська. Культура лінійно-стрічкової кераміки — археологічна культура доби неоліту на території Північного Прикарпаття та Західної Волині у 5 тис. до н. е.Вона була представлена хліборобсько-скотарськими племенами — племенами, відомими як дунайські. Загалом на території України відомо більше, ніж 30 стоянок цієї культури. Споріднені культури були також поширені на території сучасних Великобританії, Франції, Німеччини, Бельгії, Голландії, Польщі, Угорщини та інших.Основним заняттям дунайських племен було хліборобство. Вони вирощували просо, пшеницю, ячмінь та інші культури. Крім того, розводили велику рогату худобу, свині, полювали, вдавалися до збиральництва і рибальництва.Кількість жител у поселенні не перевищувала десяти. Житлом для представників цієї культури служили деякі наземні будиночки з глиняними печами та вогнищами. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними були викопані 1-2 ями для господарських цілей.Племена цієї культури використовували глиняний посуд кулястої форми, який мав тонкі стінки та був прикрашений кількома заглибленими лініями-стрічками. Звідси й назва культури — лінійно-стрічкової кераміки. У цих племен також існувала віра в потойбічний світ. Ямково-гребінцевої кераміки культура — археологічна культура доби пізнього неоліту (4 і 3 тисячоліття до н. е.), поширена в північній лісовій частині Лівобережжя (стоянки Погорілівка, Мис Очкинський та інші).Відомі залишки поселень на берегах річок або на піщаних підвищеннях біля озер і боліт.Населення цієї культури жило з мисливства і рибальства, зауважено зародки скотарства і хліборобства, споруджувало наземні житла і напівземлянки, переходячи від підокруглих будівель до підпрямокутних.Знаряддя праці були з кременю, кістки і рогу, посуд виготовлявся з глини з домішкою піску, прикрашався орнаментом із ямок, поділених рядами гребінцевих відтисків, чим культура і завдячує своїй назві. КИЄВО-ЧЕРКАСЬКА КУЛЬТУРА — неолітична культура у лісостеповій Наддніпрянщині. Датується другою половиною V — початком III тис. до н.е. Сформувалася на місцевій основі під впливом бузько-дністровської культури. Населення, яке створило її, споруджувало в основному підпрямокутні наземні житла, рідше напівземлянки каркасної конструкції з жердин. Керамічні вироби — це здебільшого гостро-донні та плоскодонні посудини й горщики з гребінцевим, накольчастим та прокресленим орнаментом. Знаряддя праці зроблені переважно з кременю. Змінилася трипільською та середньостогівською культурами.

13.Культура енеоліту на території України. Трипільська культураНаприкінці V — на початку IV тис. до Р.Х. деякі племінні групи, які жили на території України, освоїли мідь, усвідомивши її переваги перед традиційними матеріалами. Поява металевих виробів, що мали сталі форми, ознаменувала початок нової, перехідної історичної епохи — енеоліту, або мідно-кам’яного віку. Спочатку кували чисту мідь холодною, а згодом навчилися вилучати мідь з руди шляхом плавки. Появі плавильної печі, ймовірно, передувало будівництво гончарних печей. З міді почали виробляти зброю та знаряддя прац, хоча мідь всежтаки постіпалась за міцністью каменю. На думку вчених, визначальними рисами енеоліту є подальший розвиток ранніх форм відтворювального господарства — землеробства та скотарства, підвищення продуктивності праці, створення умов для регулярного міжплемінного обміну. Починається розклад первіснообщинного ладу, спостерігається майнове розшарування, виділяється родоплемінна знать. Змінюються вірування, поховальні обряди та звичаї, виникають нові форми первісного мистецтвалюди Люди стали використовувати рало і тяглу робочу худобу, одомашнили коня й вівцю, що підштовхнуло розповсюдження ткацтва, вдосконалили технологію виготовлення керамічного посуду. Зростала й чисельність населення, що супроводжувалось, по-перше, освоєнням нових територій, по-друге – витворенням компактних ареалів (археологи називають їх "історико-культурними областями"), мешканці яких відрізнялися одне від одного за типом матеріальної культури й побуту, релігійними обрядами і, як припускають, уже й за мовою. Трипільська культура, або Кукутені культура (рум. Cucuteni), або культурна спільність “Кукутені-Трипілля”) — археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині (у вказаній “розширеній” назві культури присутня ще назва румунського села Кукутень). Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 рр. до н.е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб.В той же час, на початку 90-х років XIX століття, археолог Вікентій Хвойка відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України. Хвойка презентував свої знахідки в 1897 році, що вважається офіційним роком відкриття Трипільської культури в УкраїніУ другій половині VI тисячоліття та у першій половині V тисячоліття до н. е. племена трипільської культури розселювалися в басейні Дністра і Південного Бугу, де дослідники виявили багато ранньотрипільських поселень. За цього періоду вони розташувалися здебільшого в низьких місцях біля річок, але виявлено також поселення, розміщені на підвищених плато. Житла будували у вигляді заглиблених землянок або напівземлянок, а також переважно наземні,підлогу і вогнище або печі з припічком зміцнювали глиною; стіни споруджували з дерева або плоту, обмазаного глиною. На ранньому етапі розвитку трипільської культури з'являються також наземні прямокутної форми будівлі на стовпах з обмазаними глиною дерев'яними плетеними стінами, що мали солом'яну або очеретяну покрівлю. У поселеннях, розташованих на підвищених плато, план розміщення жител наближався до форми кола чи овалу.Основою господарства за цього періоду було хліборобство і скотарство, полювання, рибальство і збиральництво також мали важливе значення. Сіяли пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, горох. Землю обробляли з допомогою мотик, зроблених з рогу оленя, каменю або з кістки та з палиць-копалок з загостреними кінцями. Урожай збирали з допомогою серпів з кремінними вкладнями. Зерно розтирали кам'яними зернотерками. Жінка ліпила посуд, виробляла пряжу, одяг тощо і відігравала в суспільному житті значну роль. Чоловіки полювали, стерегли худобу, виробляли знаряддя з кременю, кісток та каменю. У тваринництві перше місце належало великій рогатій худобі, на другому були свині, вівці, кози. Відомий домашній кінь. Для поповнення м'ясної їжі за цієї доби мало велике значення полювання на оленя, дику свиню та козулю. Значного розвитку досягли гончарні вироби. Глиняний посуд різноманітної форми ліпили руками: великі посудини грушоподібної форми для зерна, різної форми горщики, миски, ложки, друшляки, біноклеподібний посуд. З глини ліпили жіночі статуетки, модельки житла, намисто, амулети. Поверхню посуду вкривали заглибленим орнаментом або канелюрами у вигляді стрічок з кількох паралельних ліній, що утворювали спіральні форми орнаменту. Таким орнаментом вкривали також більшість статуеток. Статуетки, модельки жител та амулети мали ритуальне призначення і були пов'язані з хліборобськими культами. Серед досліджених ранньотрипільських поселень виявлено, хоч дуже рідко, різні вироби з міді, переважно прикраси: браслети, кільця, гачки тощо, а в поселенні біля села Корбуни в Молдавії знайдено великий скарб мідних речей, переважно прикрас, котрий датовано першою половиною V тисячоліття до н. е.На середньому етапі розвитку племена трипільської культури посідали величезні простори лісостепу від Східної Трансільванії на захід до Дніпра на схід. Вони розселилися в районі сточищ Верхнього і Середнього Дністра, Прута, Серета, Південного Побужжя та Правобережжя Дніпра. Поселення цього періоду значно більші за розміром (що свідчить про збільшення кількості населення) і розташовані на підвищених плато біля річок та струмків. Наземні житла в них будувалися по колу або овалом. Житла в плані мали форму видовженого прямокутника й будувалися на фундаменті з розколотого дерева, покладеного впоперек, на нього накладався товстий шар або кілька шарів глини. Плетені дерев'яні стіни на стовпах і перегородки всередині житла обмазували глиною, з глини будували печі на дерев'яному каркасі, припічки, лежанки коло печі. З глини робили ритуальні жертовники в житлах, круглі або у формі хреста (с. Коломийщина, Володимирівка, Майданецьке, Тальянки). Разом зі збільшенням населення збільшувалися посівні площі. Скотарство також було розвинене більше, ніж раніше, але полювання далі мало допоміжне значення. Знаряддя праці вироблялося з кременю, каменю та кісток тварин, мотики для обробки землі з рогу оленя. У поселеннях виявлено клиновидної форми та провушні сокири з міді. Почалося видобування міді із родовищ на Волині та у Подністров'ї. Рівня ремесла досягло гончарство. Характерним для кінця цього періоду став монохромний спіральний орнамент, нанесений чорною фарбою на жовтувато-червонуватому ангобу. Посуд різних форм ліплено руками, можливе застосування повільного гончарного кола. Типові великі грушовидні та кратероподібні посудини для збереження зерна, миски, горщики, біконічні посудини та ін. (с. Володимирівка, Сушківка, Попудня, Шипинці); також з глини виробляли культові схематизовані жін. статуетки, фігурки тварин, модельки жител. Суспільний лад племен Т. к. за цього періоду лишався далі матріархально-родовим. До сер. доби Т. к. відносять поселення, що їх виявив В. Хвойка б. с. Трипілля, Верем'я, Щербанівка та ін.За пізнього періоду трипільської культури значно розширилася територія, заселена трипільцями: на землі східної Волині, сточища pік Случі й Горині, обидва береги Київського Придніпров'я та степи північно-західного Причорномор'я, де трипільці стикалися з носіями інших культур. Значно зросло значення скотарства. Скотарство напівкочового характеру складалося переважно з дрібної рогатої худоби (вівці, кози). Помітного значення набув кінь (Усатове). За цього періоду, на думку деяких фахівців, складається патріархальний лад. Під впливом контактів із племенами інших культур, коли на початку III тисячоліття до н. е. степову зону, південні райони Лісостепу Східної Европи та Дніпровського басейну займали скотарські племена так званої ямної культури, що посувалися зі степів Поволжя та Подоння в пошуках нових пасовищ, у культурі пізньотрипільських племен зникає багато рис, характеристичних для трипільської культури попереднього часу. Змінюється характер житлобудівництва, зникає спіральна орнаментація в мотивах розпису посуду і типові трипільські його форми, натомість з'являється новий тип посуду, орнаментованого відтисками шнура, схематизується антропоморфна пластика. З'являється новий тип поховання в ямах з насипом та без насипу з кам'яною обкладкою навкруги і витворюється обряд поховання, подібний до обряду сусідніх патріархальних племен ямної культури. Усатівські племена західних районів Північного Причорномор'я та нижнього Подністров'я (села Усатове, Галеркани, Борисівка, Маяки та ін.) були асимільовані носіями ямної культури, відтак праіндоєвропейцями. Історична доля інших пізньотрипільських племен була різна; зміни в їхній культурі Середнього і Горішнього Подністров'я пов'язані з появою на цій території племен культури кулястих амфор (рання бронза).

14.Культури бронзового віку на території України

· Культура багатопружкової кераміки (також: багатоваликової керамики, бабинська) — археологічна культура, що змінила у середній бронзі (XVIII—XV століттях до н. е.) катакомбну культуру. Була поширена у степових та лісостепових районах України (Подніпров'я, Правобережжя й частково територія сучасної Тернопільщини). За походженням пов'язана з середньодонською катакомбною культурою.Назву отримала від глиняного посуду, оздобленого великою кількістю наліпних валиків. Орнамент посуду багатий і різноманіт., часто вишуканий.Основна господарська діяльність населення — скотарство, що доповнювалося хліборобством, рибальством та іншим. Розвинуті були й ремесла: обробка металів, гончарство, ткацтво, різьблення на кістці, кушнірство. Білогру́дівська культу́ра — культура осілого населення пізнього бронзового віку (XI — IX ст. до н. е.), яка була поширена на території України між Дністром і ДніпромМатеріальна культура представлена кам'яними (серп, сокири), керамічними виробами (слоїки, тюльпаноподібні посудини з гладким валиком зверху, черпаки, кружки, миски, келихи, кубки, біконічні посудини з дрібнозубчастим орнаментом) та виробами з бронзи (браслети, шпильки, спіральні підвіски, вістря списів та луків, кинджали). У пізній період білогрудівці вже виготовляли знаряддя із заліза (голки).Основні заняття мешканців білогрудівських поселень — землеробство, тваринництво та птахівництво.Велику роль у світогляді племен білогрудівської культури відігравав культ вогню. Бондарихинських культура - археологічна культура бронзової доби, що існувала в лісостепу лівобережжя України.Основний тип житла - землянки. ГОРОДОЦЬКО-ЗДОВБИЦЬКА КУЛЬТУРА- археологічна культура кінця 3-го - 1-ї чверті 2-го тис. до н. е., пам'ятки якої поширені на території Ровенської, Волинської, частково Львівської областей і Пд.-Сх. Польщі.При розкопках пам'яток Г.-з. к. відкрито залишки наземних жител і поховання в курганах, ямах і кам'яних гробницях, знайдено посуд, оздоблений шнуровим орнаментом, кам'яні й кістяні знаряддя, мідні прикраси. Заняття племен Г.-з. к.- скотарство, землеробство, виготовлення крем'яних знарядь для власних потреб і для обміну. Г.-з. к. була осн. компонентом пізніших комарівської культури і тшинецької культури. Зрубна культурно-історична спільність – це етнокультурне утворення доби пізньої бронзи (XVIII-XII ст. до н. е.), розповсюджене у степовій та лісостеповій смузі Східної Європи між Дніпром та Уралом^[1].Покровська зрубна культура (XVIII-XV вв. до н. э.) розповсюджена в стоповій та лісостеповій смузі від Сіверського Дінця до Волги. Окремі пам’ятки представлені на Уралі. Епонімною пам’яткою є Покровський могильник у саратовському Поволжі, який буд досліджений П. С. Риковим у 20-х рр. XX ст. у м. Покровськ (м. Енгельс) Пам’ятки представлені поселеннями, могильниками, скарбами, копальнями, майстернями та випадковими поодинокими знахідками. Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень.Житла – наземні, землянки та напівземлянки каркасно-стовпової конструкції з двосхилим або шатровим дахом. Стіни складені з дерну, деревини, рідко – каміння. Усередині жител розташовувалося один чи декілька вогнищ, ями, інколи колодязь^[12]. Поховальні пам’ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Розміщуються здебільшого на терасах або підвищеннях по берегам річок, рідше – на вододілах.Бережнівсько-маївська зрубна культура (XVII-XII ст. до н. е.) розповсюджена у степовій та лісостеповій смузі від Інгульця до Волги. Епонімними пам’ятками є Бережнівський курганний могильник у Поволжі та Маївський могильник у м. Дніпропетровськ. У 70-х рр. XX ст. Н. К. Качаловой був видхлий бережнівський тип пам’яток^[17], а І. Ф. Ковальовою маївський^[18]. Спільні риси поховального обряду дозволили В. В. Отрощенко об’єднати два типи в окрему бережнісько-маївську культуру у складі зрубної культурно-історичної спільнсті^[19]. Ю. М. Бровендер виділяє у її середовищі степанівський тип пам’яток^[20]. Сформувалася на базі бабинської та покровської зрубної культури. Пам’ятки представлені поселеннями, курганними та ґрунтовими могильниками, копальнями, майстернями, скарбами та поодинокими випадковими знахідками. Поселення розташовувались в безпосередній близькості від річок та невеликих підвищень. Житла представлені землянками, напівземлянками та неземними будівлями з кам’яними підмурками стін. Для опалення жител використовували вогнища^[21]. Поховальні пам’ятки представлені курганними та ґрунтовими могильниками. Курганні некрополі розташовуються здебільшого на терасах або підвищеннях по берегах річок, рідше – на вододілах. В якості поховального інвентарю виступають сосуди, рідше трапляються вироби з металу^[22]. Кераміка представлена слоїками, горшковидними та гострореберними сосудами з геометричним орнаментом у вигляді горизонтальних та похилих ліній, канелюрів, зигзагів, ялинок та інших геометричних візерунків. Інколи на сосудах, здебільшого у верхній частині, зустрічається шнуровий орнамент та різноманітні знаки у вигляді хрестів, солярних знаків, прямокутників, схематичних антропоморфних та зооморфних зображень. Ряд дослідників вбачає у них примітивне піктографічне письмо. Зміст цих знаків досі не розшифрований. В похованнях також зустрічається й дерев’яний культовий посуд, інколи з бронзовими окуттями. Знаряддя праці та зброя з каменю представлені різноманітними сокирами та булавами, скреблами, молотами, ножами, ковадлами, рудотерками й абразивами. Широко розповсюджені вироби з кістки: псалії, шильця, лощила, проколки, голки, спиці, наконечники стріл. Знаряддя з металу репрезентовані сокирами, серпами, теслами та долотами, черенковими ножами з широким ромбічним перехрестям та кинджалами з прилитим руків’ям. Розповсюджені і прикраси з металу: каблучки, скроневі сережки, підвіски з проволоки. Основу господарства складало стійлове та відгінне скотарство, яке доповнювало землеробство^[23][24].

Катако́мбна культу́ра — археологічна культура епохи ранньої бронзової доби.Була розповсюджена в 2000—1250 рр. до Р.Х. у Північному Причорномор'ї (Східна і Південна Україна), Подонні й Нижньому Поволжі, Північному Кавказі.Племена Катакомбної культури ототожнюються з кіммерійцями — іранським, або фракійським народом.Для Катакомбної культури характерні родові селища й курганні могильники (поховання у підкурганніх катакомбах, у скорченому положенні на боці, посипані червоною фарбою, що символізує вогонь).Племена Катакомбної культури займалися скотарством і землеробством, знали металургію міді й бронзи. Комарівська культура, археологічна культура бронзової доби 1500—1100 років до Р. Х. (в Прикарпатті до 780 р. до Р. Х.). Сабатинівська культура - культура пізнього періоду бронзової доби, поширена в Південній Україні, носіями якої були між іншими племена зрубної культури; вперше досліджена поблизу с. Сабатинівки Ульяновського району Кіровоградської областіДля сабатинівської культури характеристичні наземні і напівземлянкові житла, часто з кам'яними основами стін. Серед ліпного посуду переважають банкоподібні горщики, орнаментовані пружком під вінцями; характеристичні тонкостінні підлощені кубки, черпаки, чаші з двома ручками. Поховання — курганні та ґрунтові могильники.Племена сабатинівської культури жили з хліборобства і скотарства. Було розвинене бронзоливарне ремесло (знайдено різноманітні серпи, сокири-кельти, наконечники списів, кинджали, з прикрас — шпильки, підвіски, браслети) і торгівля. Середньодніпровська культура, археологічна культура бронзової доби.Житла племен Середньодніпровської культури — наземні хати.Племена Середньодніпровської культури займалися хліборобством, скотарством (між знахідками — кістки рогатої худоби, свиней і коней) і мисливством. Найкраще досліджені в Україні місця поселень Середньодніпровської культури — Ісківщина біля Канева, а також Пекарі та Княжа Гора. Станівська культура - археологічна культура пізнього бронзового віку на Закарпатті (назва - від с. Станове Мукачівського району).Житла надземні та напівземлянки.Поховання: тілоспалення в урнах, під землею, без насипів на поверхні, небагато поховань з насипами.Супровідний інвентар незначний: різні вироби з бронзи (серед іншого - сокири, кінська збруя, спіральні шпильки), також золоті прикраси, кераміка, прикрашена спіралями та меандрами.

15.Початок залізного віку на території України. Культура кіммерійців Залізна доба в Україні — розпочалася в Україні під кінець ІІ або ж на початку І тисячоліття до нашої ери.На території України ознаки раннього залізного віку з'явилися з утвердженням нової економічної ситуації: коли приселищне тваринництво у Лісостепу та Поліссі перетворилося на придомне й виникло стійлове утримання худоби, а в Степу — кочове скотарство.Домінуючою галуззю Лісостепу та Полісся стало орне землеробство, що базувалося на залізних знаряддях (сокира, рало). Саме тоді зросла продуктивність сільського господарства і з'явилися надлишки продуктів, відбувалося їх нагромадження. Утвердилися не лише соціальна, а й майнова нерівність.Відбувся новий суспільний поділ праці: ремесло відокремилося від сільського господарства і стало самостійним видом господарської діяльності із власними галузями (насамперед, бронзоливарним та залізорудним виробництвом). Це було викликано необхідністю займатися цими видами ремесел протягом усього року, повністю звільнившись від сільськогосподарських робіт, масовим попитом на вироби із бронзи і заліза, підвищення їхньої якості.Ці зміни відбулися ще до масового поширення залізних виробів, які (подібно до бронзових виробів епохи бронзи) були не першопричиною, а одним із проявів (а частково і наслідків) уже створеної системи раннього залізного віку. Отже, ці зміни відбулися ще в період панування бронзових виробів (коли залізорудне виробництво ще не набуло поширення в археологічних культурах цієї епохи). Культура кіммерійців З відкриттям та поширенням заліза в історії стародавнього населення України розпочалася нова епоха, позначена докорінним зламом старих соціально-економічних структур. Залізний вік з Україні датується XII ст. до н.е. — IV ст. н.е. Ранній період ранньозалізного віку традиційно обмежують часом існування кіммерійських і чорноліських пам'яток. Кіммерійці розселилися у степах Північного Причорномор'я наприкінці II —на початку І тис. до н.е. Це найдавніший народ на території України, назву якого донесли до нас писемні джерела
Кіммерійці першими на території України освоїли технологію залізного виробництва із болотяних руд, а також металообробку, яка допомогла кардинально поліпшити озброєння кінних дружин. Поряд з економічними в кіммерійському середовищі відбувалися важливі суспільно-політичні процеси. Спостерігався перехід від військової демократії до станово-класового суспільства на базі рабовласницького способу виробництва.
Кіммерійські пам'ятки представлено лише похованнями, зазвичай курганними, відомі й безкурганні поховання.
На новочеркаському ступені істотно змінився поховальний обряд: з'явилися глибокі ями, відомі прямокутні ями з дерев'яним дахом, поставленим на дерев'яні стовпи. Предмети почали класти і на перекриття. Поширилася цільнозалізна зброя, в тому числі й залізні наконечники стріл, замість стременоподібних — двокільчасті вудила. У посуді стали переважати кубки, подібні до жаботинських (прикрашені геометричним орнаментом). Важливою рисою культури кіммерійців є стели, які хоча й не мають виразно відтвореної голови людини, але містять зображення одягу та озброєння (подібні до стел бронзового віку України).Військово-політичне об'єднання кіммерійців проіснувало до VII ст. до н.е. і розпалося під натиском скіфських племен. Кіммерійська культура частково розчинилася у скіфській. Частина кіммерійців мігрували на Близький Схід.

16. Культура скіфів У середині VII ст. до н.е. у південноукраїнських степах з'явилися іраномовні племена скіфів, витіснивши звідси, а частково асимілювавши кіммерійців.
У Джерелом наших знань про культуру скіфів є твори античних авторів (насамперед Геродота) і археологічні розкопки, позаяк свого письма скіфи не мали.За культурно-господарським типом скіфська культура належала до кочової (точніше - напівкочової) скотарської.Третя чверть V - кінець IV ст. до н.е. - період розквіту скіфської держави, що тривав майже століття і закінчився наприкінці IV ст. до н.е. глибокою кризою.Основним заняттям царських скіфів - провідного племені в скіфській державі було кочове скотарство. Розводили коней, велику та дрібну рогату худобу. Внаслідок цього, стаціонарних будівель у скіфів не було.Вже на початку IV ст. до н.е., на поселеннях степового Подніпров'я фіксуються постійні житла. Це двокамерні напівземлянки з округлими приміщеннями, де розміщувалося відкрите вогнище та земляні лави по периметру.Чоловіки носили куртку з поясом та штани на взірець шаровар, м'які чобітки, шапки з гострим верхом.Жінки - широку довгу сорочку, яка доповнювалася різними деталями.
Прикраси - браслети, перстні, гривни, оздоблені пояси носили не тільки жінки, але й чоловіки.
Вірування скіфів відносились до політеїзму, тобто існувала віра в багатьох богів. Геродот називає сімох скіфських богів, яких він ототожнював із грецькими богами
Високого рівня у скіфів досягло ювелірне мистецтво. На парадному посуді, кінському спорядженні, головних уборах та одязі бачимо характерні зображення тварин - ведмедя, рисі, бика, коня чи кози.
До відомих у світі шедеврів скіфського золотарського мистецтва належить кубок із кургану Куль-Оба - виготовлена із сплава золота з сріблом ваза. На верхній частині вази зображені сцени з життя скіфів, нижня частина заповнена вертикальними жолобками у вигляді вузьких пелюстків.
17.Культура давньогрецьких колоній на території Північного Причорномор’я та Криму. Давньогрецькі колонії в Північному Причорномор’ї. У VII-V ст. до н. е. Північне Причорномор’я стало об’єктом грецької колонізації. Перше грецьке поселення в цьому регіоні – Борисфеніда – було засноване у VII ст. до н. е. на о. Березань в районі Буго-Дніпровського лиману. Впродовж наступних двох століть виникли інші грецькі колонії на півдні сучасної України. Найві-доміші з-поміж них: Херсонес (район сучасного Севастополя), Ольвія (біля сучасного Миколаєва), Пантикапей (Керч), Феодосія, Тіра (поблизу Білгорода-Дністровського) та ін.Грецькі колонії являли собою незалежні міста-держави (поліси). Формою політичної організації цих міст-держав була рабовласницька республіка (аристократична або демократична). У демократичних республіках (Ольвія, Тіра) участь у житті держави брали всі вільні громадяни чоловічої статі, у аристократичних (Пантикапей) – лише верхівка. Пантикапей став столицею Боспорського царства (IV ст. до н. е. – IV ст. н. е.).Побут і культура північнопричорноморських античних держав мали багато спільного із способом життя та культурою всього античного світу.Під впливом давньогрецької культури поширюється грамотність.Значна увага приділялася фізичній підготовці юних громадян.Для занять спортом споруджували спеціальні будинки-гімназії.Популярністю користувалися спортивні змагання з п'ятибор'я,бігу,стрільби з лука тощо.Про поширення медичних знань свідчать знахідки бронзових і кістяних медичних інструментів.В Ольвії існувала аптека. Певного розвитку набули історія,географія,філософія.Важливе місце у суспільному і культурному житті посідав театр.Театри діяли в Ольвії,Херсонесі,Пантікапеї.Мистецтво античних держав.У I-VI ст.н.е. значно поширюються варварські елементи,водночас відчувається вплив провінційної римської традийії.Набув поширення живопис,розвивається мистецтво мозаїки,вазопис,скульптура.Розвивається коропластика-виробництво теракотових статуеток.Теракоти зображають персонажів античної міфології,різних птахів,тварин.Було також розвинені різьба по дереву та кістці.Релігія була політеїстичною.Існують 2 етапи у розвитку релігії населення причорнорноморських міст.Перший (VI-I ст до н.е.)характеризується існуванням давньогрецького пантеону божеств,другий (I-IV ст.н.е.)-появою в релігії полісів культів негрецького походження,запровадження культу римських імператорів і формування монотеїстичної релігії - християнства.У кінці ІІІ ст н.е. на Боспорі з'являються перші ознаки християнства,а протягом перших десятиліть IV ст. н.е. тут формується християнська община на чолі з єпископом.У списках Нікейського собору 325 р. згадується ім'я боспорського єпископа Кадма.

18.Витоки культури давніх слов’ян, їх поселення, заняття, знаряддя праці, побут (Матеріальна культура східних слов’ян).

Східнослов'янські племена – група слов'янських племен, розташована на території сучасної України, Білорусі та Росії, предками яких були анти й дуліби (волиняни), вони проживали на території між Карпатами, Прип'яттю та Середнім Подніпров'ям. Археологічне дослідження простежується від населення празької культури V-VII ст. Розселення цієї людності та її безпосередніх нащадків, носіїв лука-райквецької культури, в усіх напрямках започаткувало в VI-IX ст. південну, західну та східну гілки слов'янства.У IV-VI ст. н.е. у східнослов'янському ареалі стали виразно виділятися два масиви - північний та південний. Вони співвідносилися з двома історичними угрупуваннями слов'ян - склавинами (північний масив) й антами (південний масив). Ареал ранньої східнослов'янської етномовної спільності цілком збігався зі східною частиною прабатьківщини слов'ян між Верхнім Дністром, Прип'яттю, Середнім Дніпром і південним Степом, отже повіністю вкладася в межі протоукраїнської (тобто райнньоукраїнської) етномовної території. Північніше Ясельди - Прип'яті (територія сучасної Білорусі) у той час жили балтські племена, південна межа яких пролягала по Прип'яті, Середній Десні та Сейму, а величезні простори на північному сході (нинішня Європейська Росія) були заселені численними фінно-угорськими племенами.Східнослов'янських поселень існувало багато, хоч за розмірами вони були невеликими. Села будувалися за два-чотири кілометри одне від одного і налічували від 4 до 70 дерев'яних жител. Кожна нова група поселень виростала на відстані 50—70 кілометрів. У центрі зводилися ґорода, тобто укріплені фортеці, що служили для захисту, проведення племінних сходів і культових обрядів. Східнослов'янські землі рясніли сотнями таких обнесених частоколом населених пунктів. Тому скандинави називали ці землі «Гардарікі», що значить «країна укріплень».Торгівля у східних слов'ян розвивалася слабко. Проте у VIII ст. їй дали поштовх купці зі Сходу й зокрема араби-мусульмани, що стали проникати у східнослов'янські землі. В обмін на дорогоцінні метали, тонкі сукна, ювелірні вироби східні слов'яни могли запропонувати традиційні плоди своєї землі: мед, віск, хутра, а також рабів. Останній товар араби цінили над усе. Торгівля ця процвітала наприкінці VIII ст., коли у зносини зі східними слов'янами ввійшли тюркські племена хозарів, котрі заснували унікальну торговельну імперію в пониззі Волги та на Каспійському узбережжі й пізніше прийняли іудаїзм. Деякі слов'яни, зокрема сіверці, вятичі та поляни, були змушені сплачувати хозарам данину. Дедалі більше виходячи з ізоляції, східні слов'яни вступали у нову важливу добу своєї історії.Основним заняттям слов'ян було землеробство. Найдавнішим способом вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. Селяни спалювали повалені вітром на окремих ділянках лісу сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Згодом — спалювали дерева, спеціально зрубані сокирою. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному стані. Тоді — валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував грунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали й освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни мали постійні місця проживання. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі грунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку грунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки ці землі давали хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато і слов'яни мали завжди добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю, просо і ячмінь. Археологічні знахідки того часу говорять нам, що слов'яни користувалися-досить добрими знаряддями праці, зокрема, у них вже був залізний серп, мотики, кістяні і дерев'яні сохи з металевими наконечниками.Слов'яни займалися також скотарством. Вони вирощували велику рогату худобу, коней, свиней. Слов'яни полювали на хутрових звірів, хутра були цінним товаром. А ще вони займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби і ягоди.
У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільше було поширене ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.

19.Духовна культура східних слов’ян: вірування, мистецтво.

Розвиток духовної культури і вірувань давніх східних слов'ян, які жили на сучасній території України, був тісно пов'язаний з їхньою господарською діяльністю. Важливе місце у житті східних слов'ян займали численні обрядові свята, що відносилися до настання весни й початку польових робіт (веснянки), літнього сонцестояння (Івана Купала), збору врожаю, а також зимові щедрівки, колядки тощо. Весільні свята супроводжувалися піснями, танцями, хороводами, поховальні обряди — голосіннями.Вірування слов'ян називали язичництвом. Вони обожнювали Сонце, Місяць, явища природи, річки, озера, лісиДавні слов'яни вірили в загробне життя, про що свідчать уже згадані поховальні обряди. Особливо урочисті похорони влаштовувалися князям і знатним дружинникам, у могилах яких археологи знаходять багато дорогоцінних речей, зброю, одяг, предмети домашнього вжитку, залишки продуктів харчування тощо. Князівські могили насипали висотою іноді до десятків метрів, потім влаштовували там тризну — поминки. У похованнях простих людей виявляються лише знаряддя праці та речі домашнього вжитку.У прикладному мистецтві слов'ян простежуються своєрідні стилі — “звіриний” (зображення фігур людей, коней, худоби, звірів, плазунів, птахів) і “геометричний” (створення орнаментів з трикутників, ромбів, квадратів). Зображення на знаряддях, зброї, прикрасах, предметах побуту відтворювали картини з життя слов'ян, зокрема їхню працю і боротьбу з ворогами.Існувало в слов'ян і музичне мистецтво. Візантійський історик VII ст. Феофілакт Сімекатта у творі “Історія” повідомляв про взяття візантійцями в полон трьох слов'янських гуслярів.Отже, слов'яни здавна розселялися в Східній Європі і на території сучасної України; їх племена займалися землеробством, скотарством, ремеслами, торгівлею. Слов'янські родові общини поступово перетворювалися в сусідські, з'явилися приватна власність і майнова нерівність. Утворювалися державні союзи племен на чолі з правителями-князями, в руках яких зосереджувалися влада і багатства.

20.Умови формування та основні риси середньовічної культури Київської Русі.

Дата добавления: 2015-11-14