Багатостильовість української архітектури ХІХ ст.

9. Особливості освіти України першої половини ХІХ ст. Створення Харківського, Київського та Новоросійського університетів. Освітня політика урядів царської Росії та Австро-Угорської імперії здійснювалася в інтересах панівних класів. Однак, зважаючи на потреби господарства в освічених працівниках, на вимоги прогресивних кіл суспільства щодо розширення освіти народних мас, ці уряди були змушені проводити відповідні реформи.У реальних гімназіях вивчали здебільшого природознавство, фізику, математику, європейські мови тощо. Закінчення їх давало право вступу лише до вищих технічних учбових закладів. У 1871 р. строк навчання в класичних гімназіях був подовжений до восьми років. Замість реальних гімназій створювалися шестирічні реальні училища з сьомим додатковим класом для бажаючих вступати до вищих спеціальних закладів. Жінки одержували середню освіту в жіночих гімназіях і прогімназіях, єпархіальних школах. Наприкінці XIX ст. на Східній Україні було 129 гімназій і 19 реальних училищ. Продовжували діяти середні навчальні заклади закритого типу (інститути шляхетних дівчат, приватні пансіони тощо), де навчалися виключно діти дворян.Спеціалістів із вищою освітою готували Харківський та Київський університети з історико-філологічним, фізико-математичним, юридичним і медичним факультетами. У 1878-89 р. у Києві діяли вищі жіночі курси. Заснований 1865 р. в Одесі Новоросійський університет мав такі ж факультети, крім медичного. У трьох університетах у 1865 р. навчалося близько 1200 студентів, а в середині 90-х років - уже понад 4 тис. У складі студентства скорочувалася кількість дворянських вихідців і зростав прошарок дітей буржуазії та інтелігенції. Управління університетами не було сталим.гідно з університетським статутом 1863 р. їм було надано певну автономію, зокрема розширено права університетських рад і професорських колегій. Однак статут 1884 р. повністю ліквідував університетську автономію.

10. Зміні в освіті України в другій половині ХІХ ст. Українська культура другої половини XIX ст., незважаючи на всі перепони, продовжувала успішно розвиватися. Цьому сприяли: по-перше, реформи 60—70-х років (скасування кріпосного права, судова, земська, міська, освітня реформи), по-друге, бурхливий розвиток капіталістичних відносин. В освіті зміни стали відчутними вже на межі 60-х років. Молода інтелігенція, студенти, що об'єдналися в громади, активно займалися створенням недільних шкіл. У 1862 р. в Україні їх було понад 110. Викладання в багатьох із них велося українською мовою, видані були букварі та підручники, в тому числі "Буквар" Т. Шевченка. Але того ж таки 1862 р. царський уряд вирішив закрити недільні школи, а багато їх організаторів та викладачів було заарештовано. Політика реформ проводилась царизмом одночасно з політикою репресій проти української культури. Про це свідчив і відомий Валуєвський циркуляр 1863 p., який загальмував розвиток української культури. Лише з початку 70-х років в Україні пожвавлюється культурно-освітня діяльність. У цей час значну підтримку шкільній освіті стали надавати земства. Вони збільшують асигнування на утримання і будівництво шкіл. З 1871-го по 1895 pp. асигнування зростають у 6 разів. Нового удару по розвиткові української культури завдав Емський указ Олександра II у 1876 р. Але й після цього не зникають прогресивні тенденції в культурі. У 1865 р. з ініціативи М. Пирогова в Одесі засновано Новоросійський університет. Було відкрито також Ніжинський історико-філологічний інститут, Харківський технологічний, Київський політехнічний, Катеринославський гірничий інститути. Певних здобутків у галузі освіти було досягнуто на Західній Україні: відкрито ряд вузів, у тому числі Чернівецький університет (1875), Львівський політехнічний інститут та Академію ветеринарної медицини, з 1869 р. запроваджувалось обов'язкове навчання дітей віком від 6 до 14 років. Новим явищем було виникнення громадських наукових організацій. При Київському університеті створюються наукові товариства: філологічне, математичне, фізико-медичне, психіатричне, акушерсько-гінекологічне, товариство дослідників природи, історичне товариство Нестора-Літописця. На Західній Україні 1873 р. було створене Літературне товариство ім. Т. Шевченка, яке у 1892 р. перетворене у наукове товариство (НТШ). В товаристві існувало три провідні наукові секції —історико-філософська, філологічна й математично-природничо-лікарська, а також ряд комісій, в тому числі археографічна, бібліографічна, етнографічна, правова, статистична -а ін. Визначний внесок у зміцнення наукового потенціалу товариства зробив М. Грушевський, який очолював його роботу з 1897-го по 1913 pp.

11. Розвиток музичного мистецтва: М.Лисенко, Я.Степовий, К.Стеценко, М.Леонтович, Д.Січинський, С.Людкевич. Одним з видатних українських композиторів був Микола Лисенко. Беспосередньо учні і послідовники Лисенка не виходили за між тих, зрештою, провінційних кордонів вокальної музики, в яких мимоволі замкнув українську музику Лисенко. Але українськи музики з цим обмеженням очевидно не могли миритися. Коли безпосередні учні Лисенка ще містилися в межах вокальної музики, то їхні сучасники, але учні інших чужинних шкіл, виразно вважали за потрібне ті кордону вокального переступити. Засвоїти українській музиці поряд вокальних осягань також інструменталізму, а разом з тим засвоїти поруч малих і великі форми, всі роди симфонічної та камерної музики - фортепіанові та оркестрові, - одним словом, вивести українську музику на широку дорогу творчості у всіх галузях української музичної продукції, стало головним завданням сучасності. Вже сучасники учнів Лисенка в Киеве, ті, що не в нього вчилися, зробили рішучий крок у тому напрямі. Це були Яків Степовий і П а в л о Сеніця. Степовий - родом з Харкова в Киеве, вихованець придворної капели, до якої попав змалку, а потім - Петербурзької консерваторії, яку закінчив по класу теорії композиції Римського-Корсакова. У своїй творчості Степовий теж головним чином тримався вокальної музики малих форм із пануванням мінору. Такі його «Барвінки» - серія Солових співу, дуетів і тріо в звичайному для української музики мелодійним стилі, ліричного змісту. Наступний крок у творчості Степового - це збірник «Пісні настрою» на слова Олеся.Головне місце в музичній франкіані посідає кантата К. Стеценка "поєднує". На тексти поезій І. Франка написано близько 200 композицій. Франківську тема відображена в симфонічної музики, оперному і балетному жанрах, вокально-ліричних композиціях. Українська музика 20-30-х років позначена інтенсивними новаторськими пошуками. У 1923-1928 рр.. діяло республіканське Музичне товариство ім. Г. Леонтовича в Киеве, яке певний час зберігало своєрідну автономію. Навколо товариства гуртувалися композитори-новатори, які орієнтувалися на поєднання національних традицій і досягнень європейської музичної культури. Традиції українського авангарду започаткував В. Лятошинський. Він представляв напрям модернізму в українській музиці, створив у європейському стилі оперу "Золотий обруч". Новаторські тенденції виявилися у творчості композиторів В. Косенко, М. Вериківського, автора першого українського балету "Пан Каневський".Молодша генерація композиторів колишньої Австрійської України слідом за Людкевичем свідомо направляють свою творчість у бік інструментальної музики. Особливо між сучасними композиторами Західної України визначаються композитори, які закінчили свою музичну освіту в Празі, в чеській консерваторії в проф. Вітезслава Новака.

Дата добавления: 2015-11-14